Первісне суспільство на території України (до 40 тис. років до н. е.)

Четверте – між міським і  сільським населенням.

Ці протиріччя в різному їх співвідношенні і визначили хід громадянської  війни – Укр. Руїни.

Дві особливості громадянської  війни:

- В її ході широкі народні  маси поступово відходили від  активної боротьби, а їх місце  заступили найманці і збройні  сили сусідніх держав, яскраво  це видно на долі Дорошенка. 

- Процес обмеження автономії   Укр. під час Громад. Війни не  носив лінійного характеру. У  випадках, часи, коли гетьманувала  людина, яка користувалась народною  підтримкою, царський уряд нав’язав  угоди, які суттєво обмежувала  повноваження української влади. 

.Громадянська війна починала  повстання полтавського полку  і запорожців проти Виговського.  І завершувався Бахчисарайським  миром Росії і Туреччини, який  зафіксував Правоб. Укр. і Запоріжжя,  і околиць Києва в складі  Росії. Поділля і Пд. Київщина  в складі Туреччини. Та створення  нейтральної зони між Дніпром  і пд. Бугом, яка не підлягала  заселенню.

 

26. Правобережжя після Руїни (1681-1699)

Після Руїни  Правобережна Україна залишилася знелюднілою, і польський уряд, якому відійшла ця територія за Андрусівським, а  згодом за Вічним миром, вирішив поновити козацький стан у Польщі. У 1684 Яном ІІІ Собельським було офіційно відновлене Військо Запорозьке, очолюване запорожцем Андрієм Могилою. Було створено чотири полки (Богуславський, Корсунський, Брацлавський і Білоцерківський). Реєстр становив дві тисячі осіб. Того ж року в  турецькій частині Правобережжя був обраний гетьман Теодор Сулименко, якого визнав султан.

27. Лівобережжя після Руїни (1681-1699)

• Формально Гетьманщина перебувала у межах Московського царства
• Ділилася на 10 полків
• Гетьмана обирала старшинська рада на невизначений термін
• До ген. Старшини входили:

- обозний (відповідав за постачання  армії)

- суддя (очолював генеральний  суд)

- осавул (організація військових  частин)

- підскарбій (фінансова та податкова  політика)

- хорунжий (військовий прапор –  корогви)

- бунчужний (зберігав бунчук  – гетьманський символ влади)

• Підписання статей з кожним новим гетьманом
• Загальновійськова рада скликалася залежно від обставин і перестала бути законодавчо-розпорядчим владним органом
• Старшинська рада замінила загальновійськову вона вирішувала оборонного характеру, у містах існув. Магдеб. Пр..

28. Україна і Пн. Війна (1700-1721)

Пн. Війна – це війна анти шведського союзу (Р.П., Саксонія, Данія, Росія) проти  Швеції.

Мета Росії: відвоювати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські  території.

Північна війна зі Швецією розпочалася  в 1700 р. 
Північна війна, яка тривала двадцять один рік, відбувалася на території України. У 1702 р. шведські війська вторгайся на територію Польщі, до складу якої входила Правобережна Україна. У 1704 р. шведська армія захопила Львів. Північна війна лягла непосильним тягарем на плечі українського народу. Запровадження нових податків, відправлення козацьких полків на північ для участі у воєнних діях викликали невдоволення не лише селян і простих козаків, а й козацької старшини. Такі настрої, поразка російських військ на початку війни, а також успіхи шведів зміцнили рішення І. Мазепи перейти на бік Швеції у боротьбі проти Росії. Бажаючи добитися самостійності України, І. Мазепа звернувся до Карла XII і польського короля С. Лещинського з пропозицією об’єднатися проти Росії. Угода І. Мазепи з Лещинським передбачала свободу України “від усякої чужої влади”. 
Проте небагато козаків підтримали І. Мазепу. Замість обіцяних 50 тис. воїнів І. Мазепа привів до Карла XII близько 4 тис, та невдовзі частина з них залишила шведський табір. 
У 1709 р. Карл XII вирішив захопити Полтаву - важливий стратегічний пункт на шляху до Москви, Польщі, Туреччини й Кримського ханства. Спроба шведських військ штурмом заволодіти містом завершилася невдачею. До кінця червня 1709 р. до Полтави підійшли головні сили російських військ. Полтавська битва почалася на світанку 27 червня 1709 р. Об 11 годині ранку битва завершилася цілковитою перемогою армії Петра І. Карл XII та І. Мазепа втекли до Молдавії, яка була тоді під владою Туреччини. Так завершилася остання спроба відірвати Україну від Росії. У подальшому процес інкорпорації українських державних органів у структурі Російської імперії помітно прискорився. І важливу роль у цьому відіграв Петро І. 
Спочатку царський уряд усі справи, пов’язані з Україною, вирішував через Малоросійський наказ (Малоросія - назва України в офіційних актах царської Росії).

 

 

 

 

 

 

 

30. Поступове обмеження автономії і скасування Гетьманщини (1708-1764)

У 1709 р. Карл XII вирішив захопити Полтаву - важливий стратегічний пункт на шляху  до Москви, Польщі, Туреччини й Кримського ханства. Спроба шведських військ штурмом  заволодіти містом завершилася невдачею. Тоді Карл XII наказав обложити Полтаву, але шведам так і не вдалося  взяти місто. 
До кінця червня 1709 р. до Полтави підійшли головні сили російських військ. Полтавська битва почалася на світанку 27 червня 1709 р. Об 11 годині ранку битва завершилася цілковитою перемогою армії Петра І. Карл XII та І. Мазепа втекли до Молдавії, яка була тоді під владою Туреччини. У 1734 р. царський уряд дозволив їм повернутися на батьківщину і заснувати Нову Січ. Проте це була лише тимчасова поступка царського уряду вимогам козацької старшини. Політика російського уряду була спрямована на остаточну ліквідацію всіх органів і установ українського державництва, які існували за часів Б. Хмельницького. Проте Конституція не стала реальністю. Згодом наказний гетьман Павло Полуботок (1722-1724 pp.), котрий управляв Україною за часів дії Малоросійської колегії, здійснив судову реформу, перетворивши генеральний суд на колегіальний. Він також розробив і подав до Петербурга Петру І петицію про повернення Україні колишніх прав. Діяльність П. Полуботка викликала в царя гнів; його запросили до Петербурга, де заарештували. Помер П. Полуботок у в’язниці в 1724 р. У другій половині XVIII ст. основою економіки України залишається сільське господарство. Вдосконалюються знаряддя праці, поліпшується система землеволодіння - здійснюється перехід від трипілля до багатопілля. Великими землевласниками стали царські чиновники і російські поміщики. Тільки графу П. Румянцеву в 1770 і 1775 р. було подаровано 30 маєтків. 
Зазначений період - час різкого посилення феодального пригноблення селянсько-козацьких мас. Уже в 60-70-х роках XVIII ст. селяни Лівобережжя і Слобожанщини змушені були відбувати триденну панщину. Проте селянські й козацькі повинності не обмежувалися панщиною. Селяни й козаки змушені були брати участь у будівництві фортець, каналів, платити нові види грошових податків. Збільшилась кількість великих мануфактур. У 1764 р. у Києві почав працювати державний збройовий завод “Арсенал”. Значно розширився пороховий завод у Шостці. У 90-х роках XVIII ст. на ньому було зайнято 500 селян і робітних людей.

 

 

 

 

 

31. Нова Січ (1734-1775)

Підпільненська  Січ (Нова Січ) — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1734—1775 роках. Остання Запорозька Січ. Нова Січ була заснована з дозволу і під наглядом російського уряду 31 березня 1734 року отаманом-гетьманом І. Малашевичем на Правобережжі Дніпра у Великій плавні, що займала 26-тисяч десятин. З Нової Січі вирушало Запорозьке Військо на російсько-турецьку війну 1735—1739 рр. та війну 1768—1774 рр., у 1771—1773 з січової гавані виходила запорозька флотилія, що двічі здійснила Чорноморсько-Дунайську експедицію.

    На початку червня 1775 року за наказом Катерини II Нова Січ була зруйнована, а Вольності Війська Запорозького анульовані. Після закінчення російсько-турецької війни (1768—1774), в якій запорозькі козаки приймали активну та дієву участь, генерал-поручик Петро Текелій повів до Січі — 10 піхотних, 13 російських козацьких, 8 кінних регулярних полків, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів. Незважаючи на малочисельність, запорожці звернулись до кошового отамана Петра Калнишевського за дозволом боронитися до загину. Проте заможні старшини радили кошовому піддатися без жодних умов; до того ж, священик січової церкви Покрови Володимир Сокальський став прохати не йти «брат на брата». Врешті кошовий отаман здав Січ без бою. 4 червня 1775 року Нової (Підпільненьської) Січі не стало.

На місці Січі виникло село Покровське, яке в 50-ті роки XX ст. опинилося під водами штучного Каховського моря.

 

29. Повстання на Правобережній Україні на початку 18 ст.

Паліївщина (1700-1704) – національно-визвольне  повстання на Правобережній Україні  під проводом білоцерківського полковника Семена Палія (Гурка). Причини: із заселенням спустошених земель Правобережжя селянами і козаками сюди повертається і польська шляхта, яка прагне відновити свої володіння.

Царський терор в Україні  – розпочався відразу після переходу гетьмана на бік Швеції, в україні  провели вибори нового гетьмана (Скоропадський), здійснено символіну страту опудала  Мазепи, знищено гетьманську резиденцію Батурин разом із жителями.

Полтавська битва – між Шведським  та російськими військами відбулася 27 червня 1709р. Їй передувала облога Полтави  шведською армією.

 

 

 

32. ЛІКВІДАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ (1775 р.)

Передумови ліквідації

Вже в другій чверті XVIII століття було зрозуміло, що царизм не має жодних намірів щодо збереження української автономії, передбаченої ще Березневими статтями 1654 року. Після двірцевого перевороту 1762 року на московський імператорський престол зійшла Катерина II, дружина імператора Петра III, яка одразу спрямувала всі зусилля на посилення влади самодержавства у величезній імперії. Важливим аспектом у політиці імператриці стало так зване «зросійщення ополячених окраїн» (під «окраїнами» царизм вбачав українські та білоруські землі). Такі плани Катерини II не передбачали ні існування козацької держави Гетьманщини, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі. Коли 1764 року було ліквідовано гетьманщину, а ще через рік — полково-сотенний устрій на Слобожанщині, останнім оплотом української свободи залишалася Запорізька Січ, яку в панівних колах Росії бачили як «кубло бунтівників та бандитів». Царизм лише чекав слушної нагоди для ліквідації козацької вольниці.

Ліквідація Січі

Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві допомогли виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням Текелій Петро Абрамович, які поверталися з турецького походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. Більшість запорожців ще не встигла повернутися з турецьких походів, або перебувала на промислах. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, яка вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. 16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги.

Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.

Наслідки ліквідації Запорізької Січі

Після ліквідації Січі козаки, прагнучи уникнути переслідування з боку царизму, переселилися в пониззя Дунаю, де на турецьких землях ними була заснована Задунайська Січ, яка з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року. Січ же Запорізька залишилась в пам'яті українців на віки.

33. Укр. землі під владою Речі Посполитої у 1700-1772 рр.

З кінця XVII–початку XVIII ст. Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля), Галичина, Холмщина нероздільно  знаходилися у складі Польської  держави. Тут встановилося жорстоке колоніальне панування, до 4-6 днів на тиждень зросла панщина, збільшилися  різноманітні повинності та податки, посилилося національно-релігійне гноблення. Православні  зазнавали різноманітних утисків  і переслідувань. В судах і  діловодстві використовувалися  лише польська й латинська мови. Уніатська церква визнавалася як єдина законна церква східного обряду. Слабкість королівської влади, шляхетська анархія і згубна економічна політика гальмували розвиток господарства, ремесел  і торгівлі.

Повстання 1702-1704 рр. Український народ, що його поляки презирливо називали “хлопами” і “бидлом”, завжди усвідомлював несправедливість захоплення своїх земель іноземними поневолювачами. З кінця XVII- початку XVIII ст. прапор національно-визвольної боротьби високо піднесли козацькі полковники С.Палій, С.Самусь, З.Іскра, А.Абазин та ін. Під їх керівництвом на Правобережжі відродилися козацькі вольності, але у 1699 р. поляки вирішили остаточно скасувати козаччину. Восени 1700 р. польські загони розпочали наступ на Поділля й Київщину, захопили Немирів, Вар, Вінницю, Брацлав, однак не могли здобути Фастова.

Пізніше саме у Фастові було прийнято рішення  про всенародне повстання проти  польської влади.

Весною і  влітку 1702 р. повстання охопило Київщину, значну частину Брацлавщини й  Поділля, розпочалися виступи на Волині й Галичині. На Закарпатті у 1703р. теж розпочався визвольний рух  проти угорських феодалів.

Протягом 1703-1704 рр. повстання було придушене. У ході каральних акцій поляки стратили бл. 10 тис. чоловік. Зокрема, у Луцьку у 1702 р. був закатований Данило Братковський, громадський діяч і поет, що сатирично  висміяв суспільній лад і порядки  тогочасної Польщі у збірці віршів “Світ, переглянутий частинами” (1697 р.).

Гайдамацький і опришківський  рух. Гайдамаками (від тур. “гайда” – гнати, переслідувати) називалися повстанці на Правобережній Україні, а опришками – на Прикарпатті, Буковині і частково у Закарпатті.

Протягом 1730-50-х  рр. на Київщині, Волині й Поділлі  діяли гайдамацькі загони Верлана, Гриви, Голого, Жили, Медведя, Писаренка, Моторного, Сухого, Тарана, Письменного, Теслі та інших ватажків. Повстанці  неодноразово займали Умань, Вінницю, Летичів, Радомишль, Чигирин, Фастів, Корсунь  та інші міста й містечка.

На Прикарпатті  та у Північній Буковині опришків очолював О.Довбуш (1738-1745 рр.), пізніше  В. Баюрак та І. Бойчук.

Коліївщина. Найбільшого розмаху гайдамацький рух набув на Правобережній Україні у 1768 р. У лютому того року польський король С.Понятовський під тиском Росії підписав документ про формальне зрівняння у правах православних і протестантів з католиками.

У відповідь  значна частина польської шляхти об’єдналася у т.зв. Барську конфедерацію, спрямовану проти короля й Росії. Під гаслом захисту католицької  віри і шляхетських вольностей, конфедерати  почали здійснювати жорстокі каральні експедиції. Для боротьби з ними Росія направила на Правобережну Україну значні військові сили. Одночасно  серед православних почали поширюватися заклики до знищення шляхти, підтримані, за чутками, нібито самою імператрицею Катериною II.

Весною 1768 р. в  урочищі Холодний Яр під Чигирином  гайдамацькі ножі освятив, за переказом, ігумен Мотронинського православного  монастиря Мелхиседек Значко-Яворський. Керівником повстання став запорозький  козак Максим Залізняк. Повстанці  захопили Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку, а також найбільше  укріплене місто Умань, переповнене  шляхтою, католиками і євреями. Уманський  сотник І.Гонта перейшов на бік повстанців. 10  червня у місті  стався  страшний погром, загинуло бл. 2 тис. людей.

Захоплення  Умані було кульмінаційним пунктом  Коліївщини і гайдамацького руху взагалі. Охопивши Київщину й Брацлавщину, повстання стало поширюватися на Поділля, Волинь, Східну Галичину, загрожувало  перекинутися на власне польські землі, Лівобережжя й Запорожжя. Повстанські  загони (їх було бл. 30) очолювали С.Неживий, П.Таран, М.Москаль та ін. Залізняка  було обрано гетьманом, а Гонту –  уманським полковником.