Шпаргалка по "Истории"

Сильного удару по Києву завдало  його руйнування та пограбування військами володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського у 1169 році. Але не зважаючи ні на що, Київ залишився аж до нападу татар у 1240 гол. політ., екон., церк. і культ. центром Київської Русі й далі уважався «матір'ю руських городів». Об'єднуючими чинниками Русі були: спільна династія Рюриковичів, однакові форми політ. устрою князівства, право, релігія й церква, врешті, літ. мова, що великою мірою нівелювало й послаблювало ті відосередні сили, які випливали з різниць розмовних мов, побуту та екон. умов поодиноких частий Руської держави.

Зовнішні відносини

Київська Русь існувала за безперервної боротьби зі степовими кочівниками (печенігами, торками, половцями). Для організації відсічі кочівникам збиралися з'їзди князів (Любецький з'їзд 1097 р., Долобський з'їзд 1103 р. та інші). Значну роль у становленні Київської Русі відіграв візантійський вплив (церковний, соціокультурний, політичний) та торговельні відносини з Візантійською імперією. Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. На міжнародній арені Київська Русь заявила про себе походами на Візантію київських князів Аскольда (860), Олега (907), Ігоря (941, 943), Святослава (969—971), Володимира (989), Ярослава (1043), спрямованими на захист торговельних інтересів. На руських землях поширилася церковно-богословська література (проповіді, повчання, житія святих тощо), перекладна грецька богословська література, а також літописи з мініатюрами. В XI ст. з'явилися ізборники — рукописні книги зі світськими текстами та повчаннями. Під час князювання Володимира Святославича викарбувано перші давньоруські золоті та срібні монети — златники та срібники. Значно поширилась писемність. За доби Ярослава Мудрого відкрито школи для духівництва, перекладачів та переписувачів, створено першу рукописну бібліотеку при Софійському соборі в Києві.

Державний устрій

Київська Русь була монархією. На чолі її стояв Великий князь. В його руках була зосереджена найвища  законодавча, виконавча, судова і військова  влада. Дорадчим органом князя була боярська рада. У виняткових випадках велике значення мали постанови віча, зборів вільних горожан, які часто  не погоджувалися з княжими директивами. Виконавчими службовцями, що діяли  від імені князя, були намісники, посадники, воєводи, тисяцькі, тіуни, митники  та ін.

Економічне життя

Головним зайняттям населення  Київської Русі було хліборобство, при чому в південних її частинах (у степу і лісостепних смугах) воно мало форми орного, у північно-лісовій  смузі — підсічного (вирубного) рільництва. Також були розвинені скотарство, мисливство, рибальство та бджільництво; на високому ступені розвитку стояло ремесло, що постачало металеві знаряддя, кераміку й скло, зброю, ювелірні вироби, тощо. Важливим джерелом прибутку Руської держави була торгівля, яка використовувала міжнародний водний «шлях з варяг у греки», а також сухопутні шляхи зі Сходу на Захід. Розвиток ремесла і торгівлі, адміністративні та оборонні потреби сприяли утворенню нових та зростанню старих і нових міст.

Соціальне життя.

Основну верству населення Русі становили вільні селяни-смерди й  напіввільні закупи, які змушені  були відробляти свої борги, але не втрачали громадських прав; позбавлені тих прав були раби, холопи (челядь), яких в Руській державі було небагато. Міщани займалися головним чином торгівлею і ремісництвом. Упривілейовану вищу верству населення творили бояри, звичайно власники більших земльних маєтків, і княжа дружина.

Київська Русь зробила величезній внесок у світову історію ХІ-ХІІІ ст. Ключевський писав, що “руська  держава була заснована діяльністю Аскольда…” За князя Аскольда ця держава  досягла значного розвитку, утвердила  себе на міжнародній арені після  походу на Візантійську імперію 860р.

До Києва прийшов таємно новгородський  правитель Олег – убив Аскольда і посів престол Києва. Замість  Києвичів встановилася династія Рюриковичів(882). Політична форма правління не змінилась. Київ продовжував відігравати  головну політичну роль на усіх слов янських землях, які приєднувалися  силою влади київських князів. КР була економічно розвинутою і мала неабияку військову могутність.

8.Соціальний  та політичний устрій КР

Політичний лад

Київська Русь являла собою велику ранньосередньовічну державу в  формі монархії. Ця держава була передусім об'єднуючою силою, яка  забезпечувала, хоча й відносну, єдність  східнослов'янських земель, порядок  і спокій для людності, а також  захист країни від посягань зовнішніх  ворогів. Разом з тим держава  в руках феодалів була знаряддям  їх панування над залежним від  них населенням. 
На чолі держави, стояв великий князь київський, верховний власник усіх давньоруських земель, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, адміністративно-судової та військової влади. Влада київського князя була спадковою. Окремими частинами держави управляли князі і великі бояри. Князі та великі бояри за свою службу користувалися частиною данини, яка збиралася з підвладних їм територій. 
Опорою влади князів і бояр виступали дружини, засновані на принципі васалітету. До старшої дружини входили бояри та інші великі феодали, що мали свої власні дружини, з якими й несли службу великому князеві. Основну частину князівських військ становила молодша дружина («отроки», «діти боярські», «пасинки»). У разі загальної небезпеки збиралося народне ополчення — «вої», куди входили смерди і городяни. 
Весь політичний лад Київської Русі забезпечував інтереси класу феодалів. В часи Давньоруської держави були поширені символічні знаки, окремі з яких, мабуть, були започатковані ще за первіснообщинного ладу. Одним з найдавніших був так званий тризуб (так цей знак назвав російський історик М. М. Карамзін). Тризуб, очевидно, у давні часи був символом племені або ж символом влади. З часів Київської Русі зображення тризуба трапляються на золотих і срібних монетах князів Володимира Святославича, Свя-тополка, Ярослава Мудрого,. Одні вважають його зображенням церковного світильника або панікадила, другі — рибальського знаряддя, інші — горішньою частиною скіпетра, символічним зображенням польоту сокола і т. ін. Одне ясно, що тризуб у Київській Русі був знаком князівської влади, родовим знаком князів з династії Рюриковичів. З часів Ярослава Мудрого, який при хрещенні дістав ім'я Георгія, Георгій Побєдоносець став вважатися покровителем усієї Русі. Покровитель воїнів і символ перемоги над язичництвом архангел або архістратиг Михаїл зображався на гербі Київської землі як її покровитель. Образ архангела Михаїла ми знаходимо потім на головній козацькій хорогві Богдана Хмельницького. 

9. Формування сучасних східнослов'янських етносів. Питання про давньоруську народність. 
Київська Русь стала великою середньовічною поліетнічною державою, в якій навколо Києва об'єдналися всі східнослов'янські союзи племен — княжіння і більше двадцяти неслов'янських народностей.  
Російські історики вважали Київську Русь першим періодом держави Російської, український і білоруський народи не визнавали окремими народами, а лише гілками, «ветвями» єдиного російського народу. 
Українські вважали Київську Русь державою українською. 
Утвердився погляд, що давньоруська народність мала спільну мову з місцевими діалектами, спільність території, що збігалася з політичною спільністю в формі Давньоруської держави, яка об'єднала весь східнослов'янський світ. Визнавались також певна економічна спільність, єдність матеріальної і духовної культури, релігії. Однакові традиції, звичаї, звичаєве право, закон і суд, військовий устрій, спільність інтересів у боротьбі за незалежність Русі сприяли консолідації східних слов'ян у давньоруську народність. 
Українська, російська й білоруська народності почали формуватися задовго до утворення єдиної Давньоруської держави на основі трьох груп східнослов'янських племен — південно-західної, північно-східної і західної при взаємодії з іншими, неслов'янськими народностями. Цей процес продовжувався і в рамках єдиної Київської держави.

10. Введення християнства на Русі.

Хрещенню передував воєнно-політичний союз Русі з Візантією, укладений  десьу 987 р. на прохання візантійськіх  імператорів Володимир послав шеститисячний  загін варягів на придушення бунту  полководця Фоки. Але брати-імператори відмовилися виконати обіцянку-видати за нього свою сестру принцесу Анну. Розлючений Володимир оточив Херсонес та оволодів містом. У 988 Володимир таємно охрестився, діставши християнське ім’я Василій, а в жовтні відбулося вінчання Анни та Володимира. 1 серпня 989 відбулося хрещення киян. Володимир заявив що всі, хто відмовиться від обряду вважатиметься особистим ворогом князя. Процедура проводилась біля злиття річки Почайни з Дніпром. Хрестилися і всі сини Володимира. Взагалі хрещення на Русі відбувалося упродовж кількох століть, оскільки населення вперто не бажало розлучатися зі звичною вірою предків. Десь до середини 11 ст язичниками залишалися тиверці, уличі, в’ятичі, радимичі. Невипадково Володимир обрав собі ім’я Василій (грецьке-государ), бо його метою було освячення релігією власного єдиновладдя. Прийняття християнства на Русі у формі «революції зверху» призвело до того, що в світорозумінні та світосприйнятті русичів таємне язичництво брало гору над офіційною вірою досить довго. Деякі елементи язичництва збереглися аж до нашого часу: недобрий знак-поява чорного кота, перехід дороги перед перехожим з пустим відром та ін. Водночас у християнстві й язичництві виявилося чимало близькиз за своєю сутністю символів.

11. Культура  Київської Русі.

Після прийняття християнства туту поширилась нова писемність, абетка якої була складена братами Кирилом та Мефодієм. Спочатку виникла глаголиця, вона нагадувала ієрогліфи. Кирилиця мала 43 знаки, її створювали наприкінці 9-на поч. 10 ст учні Кирила і Мефодія в  Преславі. В основу її покладено  зрозумілий її слов’янам мовний діалект, тому вона переважала на землях України. Згодом кирилиця зазнала спрощення. У 996 відкрилася перша школа, коли учнів перевели до Десятинної церкви. В цій школі діти знатних киян вивчали богослов’я, співи, арифметику, грецьку мову. У 11 ст в Києво-Печерській лаврі виник своєрідний центр підготовки вищого духовенства, лікарів, художників, поліграфістів, перекладачів, літописців. До 1240 тут здобули освіту понад 80 осіб, які згодом стали єпископами. Та настоятелями монастирів. Важливе значення мало заснування онукою Ярослава Мудрого Анною школи для дівчат при київському Андріївському монастирі, аналогів якої не мала Європа. Вона керувала школою 26 років. Дочки знатних киян вивчали письмо, читання, шиття, вишивання, співів, правил, шляхетної поведінки. За Володимира І дітей для навчання забирали від батьків силоміць. Основним будівельним матеріалом на Русі лишалося дерево. Першим кам’яним храмом була Десятинна церква. За 26 років побудований Софіївський собор Києва. Усередині храми прикрашалися фресками, мозаїкою. У 30-х рр. 11 ст збудовано головну міську браму – Золоті ворота. Після прийняття християнства були штучно перервані традиції фігурної скульптури і в12 ст не існувало мозаїки, але поступово розвивався іконопис. Малювали ікони на дерев’яних дошках, обов’язково розміщали їх у церквах, чекаючи в них дива. Важлива галузь КР-декоративно прикладне мистецтво, розвинена техніка карбування, різьблення й позолоти. Деякі вироби художнього ремесла йшли на експорт. Декорувалися предмети побуту, зброя посуд та інші речі, створювалися кераміка із зображеннями хижих птахів, павичів, які нагадували малюнки на візантійських тканинах.

12.Причини занепаду Київської Русі  

XII-XIII століття на Русі увійшли  в історію як період феодальної  роздробленості. По смерті великого  князя київського Мстислава, сина  Володимира Мономаха, Київська Русь  розпадається на багато князівств  і земель. Поза сумнівом, основною  причиною розколу великої централізованої  держави була відсутність у  місцевих князів і бояр зацікавленості  у сильній владі великого київського  князя. Розвиток відокремленого  землеволодіння, можливість передання  землі у спадок робило їх  повновладними господарями, не  залежними від Києва. Серйозними  причинами роздробленості можна  назвати й великі розміри держави  та пов'язані з цим труднощі  управління, відсутність чіткої  системи престолоспадкування і  княжі усобиці. У процесі децентралізації  виділяються Київське, Чернігово-Сіверське,  Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке  та інші князівства. Місцеві князі  реформують державний апарат, створюють  власні збройні сили - дружини.  Князівства тепер діляться на  волості, куди князем призначалися  посадники. Поступово знижувалася  роль народного віча. Хоча в  Новгороді та Пскові формою  правління була боярська республіка. Київське князівство залишалося  загальнодержавним центром, у  якому містилася резиденція митрополитів. Фактично сталася лише зміна  форми державного ладу. Деякі  вчені називають її федеративною  монархією, бо основні питання  внутрішньої та особливо зовнішньої  політики вирішувалися колективно  найбільш впливовими князями.  Важливим аргументом на користь  подібної політики була постійна  загроза з боку половців. У  60- 70 роки XII ст. виділяються два центри, які намагаються об'єднати навколо  себе руські землі, - Київ і  Володимир-на-Клязьмі. Але посилення  впливу боярства знову викликає  загострення міжкнязівських стосунків  і прискорення процесів роздроблення. Тим і скористалися зовнішні  вороги - лицарі-хрестоносці, половці.  Але найжахливішої руйнації завдали  Русі татаро-монголи. У 1239 р.  Батий захоплює Переяслав і  Чернігів і виступає на Київ, де правив воєвода Данила Галицького - Дмитро. Восени 1240 р. починається  штурм. За допомогою стінобитних  машин завойовники вдерлися у  Київ, але городяни продовжували  мужньо боронитись. Останнім пунктом  опору захисників стала Десятинна  церква. Місто було пограбоване  й зруйноване. За легендою, воєводі  Дмитру за мужність було збережено  життя. Потім здобиччю завойовників  стають Кам'янець, Ізяслав, Володимир,  Галич. Завдяки багаточисельності  та міцній організації татаро-монгольських  військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських  дружин, з іншого, Батий зумів  приєднати до своєї імперії  - Золотої Орди, яка охоплювала  територію від Уралу до Чорного  моря, практично всю Русь. Окрім  татаро-монголів, Русь воліли завоювати  ще лицарі-хрестоносці, польські  та угорські феодали. Проте  Данилові Романовичу, галицько-волинському  князю, вдалося вгамувати їхні  зазіхання. Татаро-монгольська навала значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови. Виконавши роль буфера для країн Західної Європи (у татаро-монголів вже не було сил її здобувати), Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.

13.Галицько-Волинська  держава 12-14 ст.  

Наприкінці XII - у першій половині XIII ст. князівства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські усобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та політичне занепадають. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні. Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників: 1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів); 2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга; 3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264); 4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі. Державний розвиток Галицько-волинського князівства відбувався в кілька етапів. І етап (1199-1205) - утворення та становлення. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Оволодівши значною частиною київської  спадщини,

Галицьке-Волинське князівство на зламі XII-XIII ст. за розмірами своїх  володінь не поступалося Священній  Римській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров'я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, я близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг-Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варягів - у греки».

Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його. Галицько-волинський князь втягується в жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вель-фами, яка загострилася в тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі славу Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки «доброго порядку» на Русі. Планувалися припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогам, запровадження майорату (передачі князівського столу й усіх земель старшому сину, з метою зупинити процес роздрібненості) та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі князями.