Шпаргалка по "Истории"

Восени 1653р. відбулась битва між  українсько-татарськими та польськими війсками.Польська армія опинилась  в оточенні,кримський хан зрадив укр..сторону и пішов на переговори з королем,які завершилися Кам’янецькою угодою.Богдан звертається за допомогою  до Москви.Він сподівався закінчити  війну з Польщею.У 1654 відбулась  військова рада ,яка прийняла рішення  про перехід України  під зверхність царя.

 

23.Становлення  укр.козацької держави в ході  Визвольної війни укр.народу

В жовтні козацько-селянське військо  дійшло до Львова та оточило його, проте брак продовольства, смерть від чуми Кривоноса, бездоріжжя, епідемії змусили Хмельницького зняти облогу, задовольнившись викупом

Почавши переговори з посланцями Яна  Казимира, Хмельницький припинив бойові дії, хоча міг іти на Варшаву.

О.Субтельний вважає, що Хмельницький ще сподівався пристосувати політичну  систему Речі Посполитої до потреб українського козацтва. М.Грушевський  стверджував, що гетьман не був готовий  створити Українську державу. На думку ж І.Крип'якевича, мета походу Хмельницького була тільки політичною -домогтися миру з Польщею.

В грудні 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто ввійшло  у Київ. І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, що склалася, гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. В переговорах з поляками, які почалися, Хмельницький захищає право українського народу на створення власної, незалежної від влади польського короля держави. Ця держава розглядалася як спадкоємиця Київської Русі.

Наприкінці червня 1649 р. Хмельницький разом із ханом Ісламом-Гіреєм оточив польські війська під Збаражем, а  сам із головною частиною військ вирушив  на Зборів, де оточив 30-тисячну польську армію Яна Казимира, яка йшла на допомогу обложеним наприкінці липня. Саме тоді, коли перемога козацького війська була близькою, хан Іслам, підкуплений поляками, зрадив Хмельницького і змусив його піти на переговори з польським королем. У серпні 1649 р. було укладено Зборівську угоду. Згідно з нею встановлювався реєстр у 40 тис. козаків, на Київщині, Чернігівщині та Бра-цлавщині урядові посади мали право обіймати лише козацька старшина та православна шляхта. Повстанцям було подаровано амністію.

Умови Зборівського договору влаштовували не всі верстви населення. На Запорожжі  навіть відбувся виступ проти гетьманської адміністрації, що його придушив сам  Хмельницький.

24.Переяславська  Рада та Березневі статті 1654р.  наслідки україно-російської угоди

 

 

25.Політична  діяльність  гетьмана І.Виговського.Гадяцька  угода

Трагічний період,який розпочався для українців після смерті Б.Хмельницького  і позначився боротьбою між представниками казацької верхівки.І.Виговський У внутрішній політиці І.Виговський спочатку виступив за пріоритетну роль шляхти, ігноруючи давні принципи соціальної організації України, засновані на традиціях козацтва. Серйозні зміни вніс він і у зовнішню політику. Невдоволений втручанням російських чиновників у справи України, він починає мирні переговори з Польщею. На початку 1658 р. Виговський дає польському королеві Яну Казимирові згоду на визнання суверенітету. Обурена козацька старшина під керівництвом кошового Я Барабаша та полтавського полковника М.Пушкаря збирає військо і фактично розпочинає громадянську війну. Гетьман розгромив повстання і жорстоко покарав його учасників. У вересні 1658 р. переговори з Польщею були продовжені, і 16 вересня підписується Ґадяцький трактат, згідно з яким Україна як «Руське князівство» входила до Речі Посполитої на правах формально рівного суб'єкта федерації. Українська держава визнавалась в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Органи влади формувалися за польським зразком. На чолі держави стояв виборний гетьман. Україна могла мати власний суд, військо, скарбницю, але при ньому позбавлялася можливості міжнародних стосунків. Урівнювалися права католицької та православної церков, а в одному з варіантів угоди мова навіть йшла про ліквідацію унії. Пропольська орієнтація Виговського не знайшла підтримки серед українського народу. А запорожці відкрито готувалися до виступу. В цей час війну проти гетьмана починає Росія. За допомогою кримських татар Виговський у липні 1659 р. розгромив російські війська під Конотопом. Але скористатися перемогою гетьман не зміг, оскільки проти нього піднімається ще одне повстання - під проводом І.Богуна та І.Сірка. Підтримані російськими військами, повсталі завдають поразки Виговському, і той змушений тікати до Польщі.

У вересні 1658р. Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполитою та  був укладено Гадяцький договір:

-Україна входила  до єдиної  Речі Посполітої на правах  рівноправного суб’єкта;

-Руське князівство мав очолювати  гетьман;

-влада гетьмана була довічною;

-утворювались місцеви органи  влади;

-Руське князівство не мало  право на окремі відносини   з іншими державами;

-дозвіл на відкриття окремого  монетного двора;

-дозволялось мати озброєни сила 60тис.козаків та 10 тис.найманців;

-відновлювалось землеволодіння,кріпацтво,податки  ,усі повинності;

-скасовувалась церковна унія;

-заснування в Україні двох  академій;

-встановлення свободи друку;

-польські та литовські війска  не мали права перебувати на  тер.Руського князівства.

Російський уряд оголосив Виговського  зрадником і у 1659р. розгорнув наступ на Україну.Не бажаючи лиха Україні,Виговський зрікся і вирушив до Польщі.

 

26. Громадянська  війна: криза Української козацької  держави: (60-80рр. 17 ст.

Пвсля смерті Б. хмельницького посаду гетьмана протягом місяця обіймав його син Юрій. Який не закінчив навчання в колегіумі і наголошували на його невмінні вершити державні справи. Виговський стає виконувачем обов’язків гетьмана. А потім його обирають гетьманом. Відбувся державний переворот, бо було зірвано план Б. Хмельницького щодо спадкового гетьманства. Спроба Виговського силами козаків зупинити торгівлю Запорожців з Гетьманщиною ще більше погіршила його стосунки із Запоріжжям. У пер пол. 1658 гетьман прийняв вимоги царя про передачу до складу Росії деяких білоруських міст. Він погодився оголосити війну кримському ханству, однак підписав договір про дружбу з Кримом, союз із Швецією, Вів переговори з Польшею. Усі ці дії гетьмана спричиняли незадоволення усіх українських полків. Влітку 1658 Виговський намагався залагодити стосунки з Москвою. З березня 1658 в Україні спалахнула Громадянська війна. Бунтівні козаки пограбували садиби старшин. Під впливом царського посла Пушкар дав згоду піддатись Виговському, але гетьман цього не схотів. 31 травня під Полтавою відбулась битва козацько-татарської армії та найманців-сербів та слабо-озброєних повстанців. За наказом Виговського деякі міста України були перетворені на руїни, а татари здобули дозвіл забирати Ясир. Влада гетьмана, що мала обиратись довічно, поширювалась на воєводства. Але сейм не дав згоди на формування особистої гвардії гетьмана. Виговський звинувачував рос представників у навмисному розпалюванні громадянської війни, у змові з Польшею. Він наказав готувати наступ на рос армію в чому різко погіршилися рос-укр відносини. Козацькі полки почали витісняти царські гарнізони з території Гетьманщини, хоча населення протестувало. Суперники Виговського сформували укр. Козачий полк. За наказом Виг було спалено всі населені пункти. Виг привів на допомогу козаків, татарську орду, загони німецьких, угорських найманців, польські війська. Ця перемога не змогла поліпшити хистке становище Виговського. На козацькій раді були зарубані посли гетьмана, а сам Вигов, склавши повноваження, врятувався втечею, перейшовши під владу Польші і обійняв посаду воєводи Київщини. Але у 1664 на раді його розстріляли, звинуватили у зо позі рос військам. Про рівень кризи в Гетьманщіні свідчить лист Виг до короля Польщі в якому він умовляв короля завоювати Україну.

 

27.Гетьман  Мазепа .

На кінець ХVІІ ст. Лівобережжя перетворилося  на центр політичного і культурного  життя в Україні. Цей край українці називали Гетьманщиною, а росіяни - Малоросією. Старшина фактично витиснула  рядових козаків з вищих посад  і відсторонила їх від участі в  урядуванні, бажаючи домогтися у  царя особливих привілеїв для  себе.

26 липня 1687 р. козацькою радою  на р. Коломак генеральний писар  І. Мазепа обирається гетьманом.  Тут же підписується нова угода  з Москвою - Коломацькі статті: гетьман не мав права змінювати  генеральну старшину без дозволу  царя, у Батурині розміщувався  полк московських стрільців, для  захисту від татар на півдні  будувалися міста-фортеці (запорожці  сприйняли це як зазіхання  на їхні привілеї). Разом із  тим статті не дозволяли російським  воєводам втручатися в українські  справи.

Черговий раз автономія України  затверджувалася в урізаному  обсягові. Окрім цього, за рахунок  обмеження гетьманської влади зміцнилися позиції козацької старшини.

І. Мазепа був високоосвіченим політичним діячем. Він знав декілька мов, зібрав багату бібліотеку, ввійшов в історію  як великий меценат: за його сприяння було збудовано й відреставровано  понад 20 великих Храмів, споруд для  Києво-Могилянської колегії та ін.

У проведенні внутрішньої політики новий гетьман спирався на козацьку старшину - роздавав їй землі, впорядкував  податки, земельну власність. Намагаючись  зміцнити гетьманську владу, І. Мазепа вводить Нову категорію козацької  старшини - бунчукових товаришів, цілком залежних від нього.

У зовнішній політиці Мазепа відмовився від орієнтації як на Польщу, так  і на Туреччину та Крим. Розраховуючи зберегти автономію і розширити  кордони на південь і захід, він  проводив Промосковську політику. До того ж гетьман був близьким другом Петра І.

У кінці XVII ст. Мазепа зі своїм військом бере участь у походах Петра І  проти Туреччини. Були захоплені  фортеці Кізикермен, Ісламкермен. Але  у 1700 р. Петро І укладає мир  з Туреччиною, починаючи Північну війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Підписується Константинопольська  мирна угода, згідно з якою дніпровські  фортеці мали бути ліквідовані. Азов переходив до Росії, але вона не отримувала виходу до Чорного моря.

Поступово Петро І втягує Україну  в Північну війну.

Ще у 1699 р. після рішення польського сейму про ліквідацію козацтва На Правобережній Україні там спалахує повстання під керівництвом С. Самуся, С. Палія і А. Абазина. Вони неодноразово зверталися за допомогою до РОСІЇ, але  допомога повсталим явно суперечила її зовнішньополітичним планам, оскільки Польща була фактично єдиним союзником  Росії у Північній війні. В 1704 р. за наказом Петра І лівобережні  полки Мазепи передислокувалися  на Правобережжя. Повстанці сприйняли  це як допомогу з боку Росії, але  гетьман у своєму універсалі розкрив  сенс цієї акції: допомога польському королеві у наведенні порядку  в країні. Проте повстанці не припинили  опору, і тільки арешт Палія та захоплення Мазепою основних міст Правобережжя покладають йому край. Мазепа затвердився  на Правобережжі, збільшив кількість  полків, роздав землі козацькій старшині.

Північна війна дедалі більше утискала інтереси України. Тисячі українців  гинули у походах, на будівництві  фортець та нової столиці - Санкт-Петербурга.

У 1708 р. перед Україною виникла загроза  нападу Польщі та Швеції. На прохання Мазепи про допомогу Петро І відповів відмовою. Ставало ясно, що подальша централізація управління в Росії  та існування Гетьманщини були несумісні. Окрім цього, участь козаків у  Північній війні виявила, що їхня боєздатність менша, ніж регулярного  російського війська. Коли поповзли чутки про намір Петра І  реорганізувати козацтво, а гетьмана замінити російським ставлеником, то захвилювались  і старшина, і Мазепа. Такі дії  Петра І з юридичного огляду розв'язували  руки Мазепі, бо за умовами угоди 1654 р. Росія була зобов'язана надавати Україні військову підтримку.

Отут Мазепа робить свій історичний вибір і починає переговори зі Швецією. Він обіцяє Карлові XII зимові квартири в Україні для шведської  армії, запаси їжі та фуражу та військову  допомогу в обмін на звільнення України  від впливу Москви. В кінці жовтня 1708 р. Мазепа виступає з Батурина назустріч  шведам. Пізніше між Україною і  Швецією було укладено угоду, згідно з якою остання виступала гарантом козацьких вольностей і недоторканності  українських кордонів. Заклики Мазепи підняти повстання проти російського  царя не знайшли підтримки серед  селян і козаків, які боялися  знову потрапити під владу  польської шляхти. Тому замість обіцяних 50 тис. війська Мазепа зміг привести з собою лише близько 2 тис.

Петро І здійснює рішучі заходи. Збирається Глухівська рада, де обирається новий  гетьман - І. Скоропадський, Було зруйновано козацьку столицю Батурин, а її мешканці повністю винищені.

Бік Мазепи взяли запорожці під  орудою кошового отамана К. Гордієнка. За це Петро І у 1709 р. ліквідує Запорізьку Січ.

Вирішальний бій між супротивниками стався 27 червня 1709 р. під Полтавою. Війська Карла XII і Мазепи були розбиті, і вони відступили у Молдавію під  владу Туреччини. Тут 22 вересня 1709 р. І. Мазепа помер.

Спілка зі Швецією і поразка  у війні з Росією безумовно  відіграли фатальну роль в історії  України. Головними причинами провалу  політики Мазепи можна вважати передусім  вузькість соціальної бази, на яку  він спирався, і переоцінка сил  Швеції. Це й зумовило неможливість збереження оптимального варіанту української  автономії у найскладніших внутрішньо- і зовнішньополітичних умовах.

 

28.Конституція  П.Орлика

Після смерті І. Мазепи на загальній  раді старшина та Військо Запорізьке під головуванням кошового отамана К. Гордієнка 5 квітня 1710 р, обрали гетьманом України (в еміграції) Пилипа Орлика. Він походив із чесько-польського роду. Закінчив Києво-Могилянську академію, працював спочатку в канцелярії київського митрополита, а згодом - у гетьманській канцелярії. Відомий як письменник і поет.

Рада прийняла своєрідні статті - «Пакти і Конституцію прав і  вольнос-тей Війська Запорізького», згодом названі «Конституцією Орлика», які були договором між гетьманом  і Військом Запорізьким про державний  устрій України після її визволення від московського панування. Цей документ ніколи, не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демократичного суспільства (у той час лише Англія, Нідерланди і Швейцарія втілювали принципи конституціоналізму в політику й правову практику), став свідченням передової української суспільно-політичної думки: • Україна обох боків Дніпра (по р.Случ) мала бути вільною від чужого панування; • гетьманська влада обмежувалася Генеральною радою, яка збиралася тричі на рік і складалася з представників генеральної і полкової старшини, генеральних радників (депутатів), які обиралися по одному від кожного полку, а також послів від Війська Запорізького;

• виборність усіх посадових осіб із наступним затвердженням їх гетьманом; • недоторканність особи та її відповідальність лише перед судом;

• встановлювався строгий розподіл між державною скарбницею й особистими коштами гетьмана; • ревізія захоплених старшиною земельних маєтків та скасування всіх тягарів, накладених на простий народ; • православ'я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася автокефалія української церкви при формальному підпорядкуванні константинопольському патріархові тощо.

Після обрання гетьманом П.Орлик  розробив широкий план визволення України, уклавши союз зі Швецією (шведського короля було визнано протектором України), Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним запорізьким військом і татарським допоміжним корпусом він рушив в Україну. На Правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під його булаву переходили правобережні полки. Розбивши під Лисянкою армію лівобережного гетьмана [.Скоропадського, П.Орлик підійшов до Білої Церкви. Але подальші його плани були перекреслені фактичною зрадою татарських союзників, які почали грабувати місцеве населення. Тому він змушений був відступити та повернутися до своєї штаб-квартири у Бендерах. Після підписання у 1713 р. Андріанопольського миру між московським і турецьким урядами П Орлик зрозумів, що його надії на визволення України відкладаються у далеку перспективу.

Завзятий мазепинець не зневірився. Живучи впродовж десятиліть в еміграції (у Швеції, Німеччині, Туреччині, Греції), він до самої смерті (1742) не припиняв боротьби, використовував кожну нагоду на пошуки нових союзників проти Москви, прагнув зацікавити їх українською справою. Багато робив для того, щоб європейські держави отримували правдиву інформацію про життя України. Справу Орлика продовжили його син Григорій та мазепинці-емігранти, яких називали в Європі апостолами Української незалежної держави.