Культура ділового спілкування

·        Промова повинна відповідати інтересам і загальному рівню підготовки аудиторії.

·        Повинна бути логічною та добре організованою.

·        Містити щось нове, цікаве, про що повідомляється на основі старого, відомого.

·        Бажано подавати факти чи ідеї у протиставленні, наводити яскраві аргументи.

·        Абстрактні міркування чергувати з конкретними фактами.

·        Повторювати особливо важливі моменти.

·        Оратор повинен бути активним, щирим, небайдужим до повідомлюваного, показувати своє бажання до спілкування.

·        При шепотінні і спробах завадити виступу можна, не роблячи без потреби спеціальних дисциплінарних зауважень, просто зосередити на кілька секунд погляд на джерелі шуму.

Негативні моменти, які знижують увагу слухачів:

·        Затягування виступу (у Давній Греції для спостереження за часом перед промовцем ставили водяний годинник).

·        Вживання довгих, заплутаних речень.

·        Повідомлення несуттєвих деталей та зайвих подробиць.

·        Безособовий виклад матеріалу або від імені 3-й особи однини чи множини.

·        Читання з листка з байдужими короткочасними, часто формальними, спогляданнями залу.

·         Емоційна сухість і відсутність інтонаційних наголосів.

·        Голосне читання з листка, яке зм3шує на слух сприймати те, що призначене для читання: це теж саме, що запросити людину прогулятися, а самому їхати поруч на машині. Такий спосіб дає всього 17 % сприйняття інформації. 

 

Яка б не цікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється. ЇЇ  необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:

- прийом  питання – відповіді: оратор ставить питання і сам на них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і доходить  певних висновків;

- перехід  від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє прилучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес;

- прийом  створення проблемної ситуації: слухачам пропонується ситуація, яка викликає питання «чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність;

- прийом  новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, міркувати. Розповідь про щось цікаве, невідоме широкому загалу.

- Опора  на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.

- Несподіване  переривання думки: „ледь не забув...”.

- Показ практичної значимості інформації.

- Використання засобів наочності.

- Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.

- Короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпочити».

- Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом «тихий голос»).

- Діючим засобом контакту  є спеціальні слова і вислови, що забезпечують зворотний зв'язок. Це особові  займенники 1 і 2 особи  (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1 і 2 особі  (спробуємо зрозуміти, обмовимося, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте, конкретизуємо й ін.), звертання (шановні колеги, дорогі мої), риторичні запитання (Ви  хочете почути мою думку?). Перераховані  мовні засоби контакту допомагають перебороти «бар'єр», служать об'єднанню оратора зі слухачами. 

 

Слухачі – це те, заради чого виникла і розвивалась  риторика. Слухачі бувають різні, однак вони мають спільну рису – вони завжди судять промовця. Тому він повинен прагнути досягти переваги над слухачами. Аудиторія слухачів завжди конкретна й ситуативна. Отже дати точні поради, як подолати її опір неможливо. Однак є кілька моментів, за допомогою яких, на думку відомих ораторів, можна досягти цієї мети.

По-перше, аудиторію можна умовно розділити на такі види: прихильна, байдужа, ворожа (агресивна), комбінована. І оратор має передбачити, як не втрати прихильних, здобути байдужих, заспокоїти агресивних. Для цього потрібні глибоке знання як джерело красномовства, освіта й поведінка вільної людини, бажання говорити (спілкуватися), швидкість, стислість і вишуканість нападу, блискавична реакція.

По-друге, не робити трагедії з дрібниць, які можуть бути спровоковані навмисне або від надміру непотрібної до них уваги викликають сміх присутніх.

По-третє, провокуючи дискусію, не йти на гостру суперечку, конфлікт, бути настійливо м’яким, доброзичливим.

По-четверте, зважати на такі практичні поради: вступ має бути нешвидким і не надто емоційним, висновки – не повільними й не затягнутими; схвилювати короткою й стриманою мовою неможливо; ненависть приборкувати доброзичливістю, озлоблення – співчуттям; вправно використовувати жарт, дотепний гумор. 

 

У радянські часи питанню  партійної пропаганди та ідеології приділяли багато уваги. Існували спеціальні підручники з риторики для слухачів вищих партійних шкіл. У цих посібниках є багато корисних порад навіть для сучасного промовця, який хоче заволодіти увагою аудиторії. Наприклад, такі:

·        Для встановлення контакту зі слухачами слід найперше оцінити аудиторію за такими критеріями:

- загальні відомості  (соціально-демографічний склад,  фах, освіта, стать і ступінь  однорідності);

- мотиви (чому?) вони прийшли  на ваш виступ (інтелектуальні, моральні, примусові тощо);

- можливі настрої чи  схильності аудиторії, її психічний  і фізичний стан.

·        Чи сприяє час та обставини сприйняттю промови.

·        Ставлення до теми виступу (важливість, знайома чи ні, з яких джерел вже отримували подібну інформацію).

·        Ставлення до оратора (прогнозоване, чи мають якусь інформацію, чи зустрічалися з ним раніше?).

·        Особисте знайомство, спостереження, розмова з організатором.

·        Молодь потребує яскравого і конкретного матеріалу, живих прикладів, тоді, як старші і досвідчені слухачі чекають стрункої логіки доказів. 

 

Одна справа, коли ти приходиш в аудиторію, де тебе з нетерпінням чекають, інша –  коли слід „розкачувати” негативно  чи байдужо налаштованих слухачів. 

 

5. Промова перед  мікрофоном. 

Робота з мікрофоном має свої особливості і недосвідченому ораторові буває важко одразу пристосуватися до цього підсилювача голосу й помічника передавання інформації, емоцій, почуттів. Необхідно навчитися слухати і  сприймати свій голос зважаючи на його технічну корекцію, керувати його силою і гучністю.

Мікрофон надає звільняє промовця від необхідності напружувати  голосові зв’язки й убезпечує  від зриву голосу в результаті тривалого говоріння-крику. Проте  не слід говорити тихо і без емоційно.

Мікрофон багаторазово підсилює найменшу голосову чи мовленнєву помилку. Слід враховувати необхідність більш чіткої вимови слів, уповільнення мовлення, збереження рівномірного тиску на повітря на мікрофон, оскільки механічний звук часто створює перешкоди у сприйнятті тембру живого голосу (плаваючий звук, одзвінчування вимови приголосних (т, п, с, ш, ч).

Також слід пам’ятати, що він  дуже чутливий до стороннього шуму (кашель, шаркання ногами, постукування, наливання води, ковтання тощо).

Тому слід дотримуватися  певної дистанції (біля 50 см), намагатися не робити різких рухів і поворотів тулуба, дивитися не на мікрофон, а на слухачів, ніби не помічаючи його.

Мегафон для  виголошення промов не підходить. Це засіб коротких закличних речень з метою організації та керування  аудиторією.

Про особливості  використання студійних мікрофонів вас мають додатково проконсультувати працівники радіо чи телебачення, при  цьому зазначені моменти поведінки  промовця перед мікрофоном залишаються  актуальними. 

 

 

 Питання для контролю знань:  

1.    Які вимови висував Цицерон до образу ідеального ритора?

2. Що визначає імідж промовця?
3. На що найбільше звертають увагу слухачі?
4. Назвіть позитивні і негативні невербальні характеристики вашої поведінки перед аудиторією.
5. Які прийоми допомагають заволодіти й підтримувати увагу аудиторії?
6. Що слід брати до уваги, виступаючи перед мікрофоном?

 

 

 

 

Тема: ТИПИ ПРОМОВ  

 

План:

1.      Основні жанри публічного виступу. Доповідь і промова.

2.      Лекція як вид риторичної діяльності.

3.      Типи промов за знаковим оформленням і закріпленням. 

 

Література:

1.      Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Риторика. – Львів, 2001.

2.      Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика. – К., 2003.

3.      Сагач Г.М. Риторика. – К., 2000.

4.      Сопер П. Основы искусства речи. – М., 1992. 

 

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин серед публічних виступів виділяють такі жанри, як доповідь, промова, лекція.

1. Основні  жанри публічного виступу. Доповідь  і промова.

Доповідь - це розгорнуте повідомлення з певної  теми з метою сформувати думку слухачів про порушені питання, визначити характер подальших практичних дій. У діловій доповіді дається аналіз проблеми, наводяться  відомості, ставляться задачі, даються рекомендації й оцінки діяльності колективу. 

Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідного виваженого рішення.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.

Після виголошення доповіді може відбутися обговорення, під  час якого вона колективно доповнюється чи корегується, після чого приймається  остаточне рішення.

Промова - це вид публічного виступу, у якому здійснюються короткі повідомлення на службових нарадах, у ході дискусії, на урочистих зустрічах, презентаціях. Промова відрізняється від інших жанрів концентрацією ряду якостей: емоційністю, чіткістю постановки проблем, насиченістю, конкретністю, дієвістю, а також стислими  часовими межами. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Промови поділяють  за видами:

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Інформаційна  промова (повідомлення) звучить на нараді. Звичайно  це актуальне повідомлення, що дає нове уявлення про розглянутий  предмет чи явище, гіпотезу вирішення  проблеми.  

 

Привітальна промова може бути присвячена ювілею особи , організації, зустрічі делегації, врученню нагороди, початку роботи конференції, пам'ятній даті ... Головна задача цієї мови - створити піднесений , святковий настрій, надихнути слухачів. Привітальна промова повинна бути емоційною. Оратору варто використовувати яскраві приклади, асоціації, засоби мовної виразності. Привітальна промова, як правило, має таку  структуру: 

1) звертання,  слова вітання, 

2) коротка характеристика  події, 

3) успіхи і  досягнення, перспективи, 

4) побажання.

Ювілейна  промова присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності - до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів. При цьому доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.  

 

 

 

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії.