Культура ділового спілкування

Для правильної розстановки логічних наголосів  використовують також два основних правила.

Перше — протиставлення. Якщо ми протиставляємо особу, предмет чи явище іншому, то наголоси отримують саме ті слова, що означають особи, предмети, явища, котрі протиставляються. Наприклад: "Вона не старша, а молодша сестра". Особи, речі чи явища, що протиставляються, не завжди виражені однаковою граматичною формою. Наприклад: "Він ще не оратор, він тільки вчиться".

Крім протиставлення, вираженого різними граматичними формами, є ще приховане протиставлення. Наприклад: "У мене тільки дві руки" (мається на увазі — не три, не чотири). В подібних випадках саме виявлення прихованого протиставлення допомагає вирішити питання про місце логічного наголосу. Наприклад: "На жаль, у добі лише 24 години" (а не, скажімо, 40) або "Завтра знову математика" (а не література, малювання і т.п.).

Друге – введення нового поняття. Якщо в виступі вперше називається яка-небудь річ, особа чи явище, які мають значення для подальшого викладу, то слово (слова), що означає цю річ, особу чи явище, виділяється логічним наголосом.

Визначити нове поняття можна тільки тоді, коли знаєш контекст. Наприклад: "Раптом ми побачили річку. Річка була мальовнича". В першому реченні наголос падає на слово "річка", в другому це слово не має наголосу, тому що перед нами вже не нове повідомлення; новою інформацією тут є те, що річка "мальовнича". За цим правилом наголос майже ніколи не може падати на займенники, тому що вони замінюють собою вже названих осіб чи згадані речі (за невеликими винятками, коли, наприклад, речення складається лише з одного слова: "Ти!" чи "То була вона").

Іноді у не дуже досвідчених ораторів з'являється  бажання обов'язково відмітити логічним наголосом емоційно забарвлені слова: прикметники (добрий, великий, ганебний) або дієприслівники (гнівно, доброзичливо, велично). Але це не зовсім виправдано. Логічні наголоси допомагають нам висловити думку, яка залишається незмінною незалежно від того, як до неї ставиться виконавець. А наше ставлення до предмета промови потрібно передавати не логічним наголосом, а інтонацією, тембром, жестом тощо.

10.  Уповільнення темпу _ _ _ _. Цей прийом використовується для того, щоб зафіксувати увагу на слові (словах), що для промовця є ключовими.

Наприклад: "А лин, вловлений у панському ставі, був величезннй".

11.   Прискорення темпу      . Використовується для позначення вторинності, додаткового характеру інформації (вставні речення або слова і т.п.).

Наприклад: "І тоді, — додав Ілля, — він і подався до міста".

12. Легато    . Використовується для позначення злиття слів у вимові, коли вони вимовляються як одне ціле. Знак свідчить, що пауза тут непотрібна.

Наприклад: "Вже сутеніло, коли Олекса підійшов до комори". 

 

9. Логічні  та емоційні засади промови.

Існує погляд, що промова має бути перш за все емоційною, насиченою живими й відкритими почуттями, бо інакше виникає враження нещирості. Проте одними емоціями переконати слухачів важко. Цьому безперечно має допомагати сила логіки. У Сопера сказано про це: „Під час промови важливо не те, що відбувається на трибуні, а те, що відбувається у свідомості слухачів. Промова – засіб, відгук аудиторії – мета... Як можна досягти такої реакції? Двома шляхами: 1) подаючи докази, що схиляють до переконання та дії; 2) апелюючи безпосередньо до почуттів слухача. Задля зручності назвемо ці два види впливу логічним та психологічним”.  

 

·     В основу логічного аналізу закладено вибір системи цінностей. Щось ми вважаємо правильним, щось неправильним, і реверанси до протилежного після висловленого твердження порушують логіку виступу й викликають подив, нерозуміння, обурення слухачів.  

 

1. Система логічних доказів – авторитетні посилання, статистика, приклади та висновки.

У мисленні виділяють два методи – індукцію (від конкретного до загального) і дедукцію (від загального до конкретного):

Визначте, де який: Василь говорить грамотно, цікаво і змістовно. Він – добрий ритор. Отже добрий ритор говорить грамотно, цікаво і змістовно // Добрий ритор говорить грамотно, цікаво і змістовно. Василь – добрий ритор, отже він говорить грамотно, цікаво і змістовно.

Індуктивну  логіку застосовуємо тоді, коли узагальнюємо великий за обсягом статистичний матеріал. Тут теза, твердження формулюється як висновок з наведених фактів. Це справляє ефект співучасті в акті мислення, хоча насправді промовець веде слухачів до потрібного йому висновку.

Прикладів має  бути достатньо, щоб висновки не виглядали  „притягнутими за вуха”, не справляли  враження підтасовування фактів, не повинні  бути нетиповими, виключними.

·     Часто на практиці при використанні індукції вдаються до аналогії – це умовивід, що базується на схожості суттєвих (а не випадкових) ознак явища.  

 

2. Логічна  побудова виступу. Існують закони логіки, які оратор не може порушу-вати. Логіка – наука про форми та засоби висловлення думки.

·     Закон тотожності (всяка суть збігається сама з собою): ми дотримуємось певного значення слова, уникаючи варіантів і багатозначності.

·     Закон протиріччя (ніяке судження не може бути одночасно істинним і помилковим).

·     Закон виключеного третього (істинним може бути або вислів, або його заперечення).

Між двома висловами, що протирічать один одному, нема середнього.

·     Закон достатньої підстави (всяке судження, що приймається, має бути належним чином обґрунтоване).  

 

3. Логічні  помилки. Виникають тоді, коли порушено зазначені закони або логічні прийоми використано софістично.

·           Підміна тези – побудов виступу на неправильних поглядах: „Вивчати пожежну справу не треба, бо можна і без неї прожити”.

·          Недоведена основа доказу: „Пора відкинути церковну мораль як застарілу”.

·           Визначення невідомого через інше невідоме: „Атман – це індивідуальний прояв Брахмана”.

·           Визначення через заперечення: „Трамвай збудувати – це вам не ішака купити”.

·           „Коло” в доказі: „Якщо ти цього не втрачав, то ти його маєш. Чи втрачав ти роги? Ні? отже, ти їх маєш”.

·           Неувага до багатозначності слова: „Чи будемо сьогодні дивитися фільм? – Подивимося”.

·           Поєднання неспівмірних, неспіввідносних понять: „Цей чоловік має прекрасну жінку і авто”.

·           Повторення доказу (тавтологія): „Цього не може бути, бо такого не може бути”.

·          Поспішні висновки після недбалого перерахування фактів: „Оскільки поруч зі слідами багать первісних людей часто знаходять рештки людиноподібних істот, це означає, що саме ці істоти розводили багаття” (напевно, їх все ж таки там було засмажено).

·           Модель після цього, отже з причини цього: „Після ворожіння про дощ пішов дощ. Отже ворожіння є причиною дощу”.

·           Нерозрінення об’єктів дії – невміння правильно побудувати речення чи встановити зв’язок між ними: „Іван – сирота. Його батько помер, коли йому було 16 років”.

Ви мусите зрозуміти, що алогічні чи помилкові положення  вашого виступу можуть в будь-який момент повернутися проти вас, якщо виникне дискусія.  

 

Психологічні докази – доповнюють виступ тими основними емоціями, якими живуть люди.

1.        налаштованість аудиторії. Вік, „Ми”, а не „Я”.

2.        Бажання та сподівання людей. Інстинктивний страх за власне життя, життя і благополуччя родини викликають певні бажання і прагнення, спільні для багатьох людей:

-      фізичне благополуччя – викликаючи відчуття загрози цьому, одразу ж пробуджуємо увагу аудиторії;

-           економічні інтереси – прагнення до матеріального статку;

-           суспільні інтереси, скеровані на престиж, авторитет, владу; статус групи, національна консолідація тощо;

-           розвага – інстинкт гри, дух змагання, ризику;

-           почуття власної гідності – натяк на неповноцінність, розумову відсталість слухачів руйнує розуміння;

-           прагнення до істини, добро і зло – акцент на совісті, вищих моральних якостях. 

 

 

  

 

Питання для контролю знань:

1. Як ви розумієте  формулу "Промова як дослідження"? Чому добрий оратор завжди цитує або враховує думки інших людей?

2.  У чому полягає різниця між темою та об'єктом промови?

3.   Охарактеризуйте   відмінність   між   поняттями    "тема"   та "тематика ".

4. Що таке  підтема, мікротема? Як вони  підводять слухача до розуміння теми промови?

5.  Як тема визначається настановою, загальною метою промови?

6. Які теми  знаходять найбільш емоційний  відгук в аудиторії і чому? Яким чином може скористатися  з цього досвідчений оратор?

7.  Чому аудиторію приваблюють складні, не вирішені до кінця проблеми? Чого вона очікує в цьому випадку від оратора?

8.  Що означають вирази "розкрита" та "нерозкрита" тема?

9.  Чому одні починають роботу над текстом промови зі створення плану, а другі пишуть план лише тоді, коли попередньо опрацюють матеріал? Яка позиція видається вам більш близькою?

10.  Чи згодні ви з тим, що нотатки краще робити на окремих картках? Що дає цей метод?

11. Які системи  бібліографічного опису ви знаєте  і коли вони використовуються?

12.  Навіщо ораторові бібліографічні посилання.

13.  Чому остаточний текст   промови інколи розходиться з попередньо накресленим планом? Чи може бути це свідченням поганої підготовки промови?

14.  Що таке ораторські знаки партитури і для чого вони служать? Назвіть ці знаки та дайте приклади.

15.  Навіщо потрібно оратору тренування перед виходом до аудиторії? Які способи тренування ви можете назвати?