Культура ділового спілкування

Успішність  мітингової промови залежить від  індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовуватись арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія - дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

2. Лекція  як вид риторичної діяльності.

Лекція є  однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.

Настановча, вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.

Лекція як форма  публічного виступу вимагає більшої  офіційності й академічності  викладу, ґрунтовного наукового фактажу.

Як правило, лекція має традиційно чітку структуру - вступ, основна частина, висновки.

- Вступ –  своєрідний заспів, зачин до теми  обраної лекції, її актуальності  в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною  мірою інтригуючим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

- В основній  частині повинно буми викладено,  послідовно і логічно розкрито  стрижневе питання лекції з  увиразненням усіх причинно-наслідкових  зв’язків кожної смислово-самостійної частини.

- Висновки мусять  логічно випливати з усього  змісту лекції: узагальнювати основне  й займати близько 5% часу й  обсягу всього виступу. Доречним  буде у висновку й підсумковий  та настановчий елемент щодо  виконання певних дій.

Лектор повинен  бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й  лаконічними.  

 

3. Типи  промов за знаковим оформленням  і закріпленням.

Промови, які читають за конспектом.

Є випадки, коли по-написаному говорити просто необхідно. Це не завжди свідчить про невміння оратора самого висловити певну думку. Інколи треба викласти великий обсяг матеріалу, подати багато різноманітних фактів, навести дослівні висловлювання з інших джерел.

Бувають ситуації, які вимагають дуже точного і влучного слововживання. Наприклад, політики, як правило, виступають з офіційними політичними промовами, зчитуючи заздалегідь продуманий і підготований текст.

Будь-який офіційний документ мусить бути прочитаний слово в слово.

Наукова доповідь (реферат): якщо є велика кількість фактичних даних, дат, імен, які запам’ятати досить важко. Тоді текс легше скомпонувати, логічно викласти й озвучити за допомогою конспекту.

Виступи на каналах  масової комунікації, під час яких в результаті хвилювання може відбутися порушення живого мовлення, збої у викладі думок.

В усіх випадках перед собою треба мати не писаний  поспіхом чорновик, написаний поспіхом нерозбірливим почерком. Рукопис  бажано мати в друкованому вигляді, щоб було легко читати текст. Тоді увага зосереджуватиметься на передаванні змісту й логічних наголосах, а не на розбиранні каліграфічних закарлюк.

Варто пам’ятати, що 1 сторінка машинопису (30 рядків, 14 кегль) читається приблизно 2 хв. Отже для  себе можна легко визначити обсяг  виступу відповідно до встановленого  регламентом часу. 

 

Промови, які вчать напам’ять.  

Якщо потрібно точно зберегти зміст, не пропустивши жодного вагомого слова, наприклад, колективне привітання ювіляра.

Досконале володіння  текстом дає змогу зосередитися на ораторських прийомах, виступаючи перед різноплановою аудиторією.

Однак, щоб у  слухачів не виникло відчуття нецікавості й байдужості до повідомлення, його слід виголошувати щиро й відкрито, емоційно насиченим тоном і дещо сповільненим темпом,  а не речитативом.  

 

Промови, які готують заздалегідь, але  не вчать напам’ять.

Виступ тривалістю 1-2 год. не завчиш. Тому, наприклад, викладачі опановують значний науково-інформаційний матеріал, виділяють з нього у конспекті головне, а потім живою бесідою викладають його слухачам.

Коли передбачається тривалий виступ, необхідно добре  засвоїти, систематизувати матеріал,  уявити логічну канву, структуру виступу. Якщо промовцеві  є що сказати, його „несе” матеріал, викликаючи бажання поділитися з іншими тим, що він сам добре усвідомив і знає.

Політичне красномовство, наприклад, під час дебатів, вимагає  на основі заздалегідь підготованих тез, нотаток, плану, статистичних даних тощо зорієнтуватися у ситуації і підсумувати сказане вище.

Тези – це короткий виклад основних думок, ідей виступу окремими реченнями, абзацами, які утворюють своєрідний розгорнутий план з фактологічним матеріалом. 

 

Імпровізовані промови (експромти).

Їх виголошення  не передбачається заздалегідь, а провокується ситуацією спілкування. Наприклад, під час дискусії виникає потреба  відстояти власну думку.

Інша потреба  – захист перед опонентом (апологія), спонтанні виступи під час нарад, зборів, засідань, комісій тощо.

Однак одностайною  є думка про те, що найкращим  експромтом є той, який готується  завчасно. Передбачаючи можливу ситуацію, можна на ходу обдумати основні думки  чи мовне оформлення свого міні-виступу.  

 

Кожен тип промов має свої преваги й недоліки. Сучасний спосіб життя і мислення вимагає  і потребує від промовця готовності невимушено переходити з одного типу промови на інший. Успіху досягають ті промовці, які оптимально поєднують елементи різних типів промов залежно від мети виступу і складу  (особливостей) аудиторії.  

 

 

 

Питання для контролю знань:

1.      Що зумовлює вибір певного типу промови?

2.      Вкажіть, чому промови не рекомендують завчати напам’ять?

3.      Скільки часу потрібно для прочитання однієї сторінки стандартного друкованого тексту?

 

 

 

 

Тема: СТРУКТУРА ОРАТОРСЬКОГО ТВОРУ 

 

План:

1.      Поняття „структура тексту”.

2.      Вступна частина промови.

3.      Основна частина викладу.

4.      Висновки як заключний етап виступу.

5.      Способи взаємозв’язку частин промови. 

 

Література:

1.      Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Риторика. – Львів, 2001.

2.      Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика. – К., 2003.

3.      Сагач Г.М. Риторика. – К., 2000.

4.      Сопер П. Основы искусства речи. – М., 1992. 

 

Відомо, що промова повинна бути складена, ніби жива істота,  

- у неї повинно бути тіло  з головою і ногами, до того  ж тулуб і кінцівки 

повинні підходити один до одного і відповідати цілому.

Платон  

 

1. Будь-який  виступ обов’язково обмірковується. Це потрібно робити з кількох причин: щоб знати, що говорити,  як це подати слухачам і у якій послідовності викладати думку. Останнє є дуже важливим моментом для успішного виступу, оскільки викінчує його презентацію і показує підготованість промовця та його уміння й культуру публічної презентації.

Кожен текст  має свою структуру. П.Сопер розглядає  види таких структур для промов різних жанрів. Однак є загальна, єдина  для всіх виступів логічна схема-каркас. Ще з античних часів виділяються три структурні моменти твору: вступ, основна частина та висновки (при можливості детальнішої побудови: вступ = зацікавлення + основна частина = опис + оповідь + міркування, висновки = переконання). Основну увагу треба приділяти найбільшій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на користь вашої позиції. Якщо вступ занадто великий, то промова нагадуватиме немовля, в якого велика голова й мале тільце. При розтягнутих висновках виступ буде подібний до жирафи з малесенькою головою, але занадто довгими ногами. Якщо довго викладати висновки, аудиторія може образитися чи занудьгувати: адже переважна більшість людей вже все й так зрозуміла, тому "розжовувати" очевидне не треба: достатньо допомогти думці слухачів оформитися у слово, що й стане моментом переконання.

2. Вступ

Оратор, входячи  до аудиторії, насамперед звертається  до неї. Тут на допомогу йому приходять  так звані етикетні формули: пані та панове, брати та сестри і т.п. Пам'ятайте, що момент початку промови є найвідповідальнішим: який тон ви задасте, так і прозвучить весь ваш виступ.

Можна, наприклад, почати виступ прикладом з власного досвіду: "Трапилось зі мною таке...". Це одразу ж зацікавлює, вселяє віру в щирість оратора, в його здатність мудро зважувати життєвий досвід тощо.

Вступ може починатися з цитування чужої мудрості, крилатого вислову, з відомого афоризму, наприклад: "Недаремно кажуть, що краще з розумним загубити, ніж з нерозумним знайти. От і...". Інколи така цитата може передувати тексту у вигляді епіграфа (найчастіше в писаній промові).

Цікаво й ефектно почати з того, що на даний момент хвилює суспільство — скажімо, трагічні події на зразок стихійного лиха, або ж, навпаки, радісна звістка про важливі прогресивні перетворення: "Сьогодні, коли всі ми охоплені почуттям...". Це одразу ж встановлює контакт з аудиторією, справляє враження, що оратор живе тими ж думками й почуттями, що й усі присутні, отже, говоритиме про щось цікаве й важливе. Варто процитувати газетний чи радіотелевізійний матеріал, приклад з книги, яка у всіх на вустах, з кінофільму. Так ваша тема непомітно пов'яжеться з настроєм аудиторії.

Колись посібники  з риторики обов'язково вміщували  в собі цілий набір етикетних формул, а також кліше ділових паперів, шаблони листів на різні випадки життя тощо. Сьогодні це відійшло в минуле; питання про ділові папери включено до культури мови і т.д. Однак слід пам'ятати, що традиційні для європейського суспільства етикетні формули продовжують вживатися у відповідних сферах й досі. Зразки таких формул можна знайти в численних книжках з етикету (напр.: Мацюк Я. Звичаї, приписи доброї поведінки. Поради молодим і старшим. — Львів, 1994).

Можна також  почати виступ з цитування якихось точних цифрових даних, документів, наприклад: "Відомо, що в сьогоднішній Україні живе близько п'ятдесяти мільйонів людей...".

Можна, нарешті, почати просто з якогось влучного й пристойного жарту, що одразу ж викликає людські симпатії. Жартівник є завжди начебто "свій"; психологи кажуть, що така ситуація свідчить: той, хто жартує, звичайно відчуває душевний стан, цінності та тривоги аудиторії, її "культурний код". Жарт знімає відчуження між людиною за кафедрою й тими, хто перед нею. Крім того, він фокусує увагу. Важливо тільки пам'ятати, що не варто перетворюватися на скомороха. Дотепність ваша мусить бути інтелігентною, це стане виразом поваги до аудиторії. Особливо обережно такі речі використовуйте в церковному красномовстві.

Вступ-зацікавлення є лише підходом до теми, й необхідно  одразу ж, викликавши інтерес аудиторії, сконцентрувавши її увагу на проблемі, спрямувати слухачів у потрібне вам русло, перейти до основної частини.

3. Основна  частина

Перш за все  дайте опис ситуації, змалювавши ті обставини, які будуть об'єктом уваги. Наприклад, описом може стати плавний перехід від вступу-афоризму до конкретної ситуації:

"Казав  один мудрий чоловік давніх  часів, грецький філософ Геракліт, що не можна двічі увійти  до однієї й тієї ж річки,  бо вона тече й вода в  ній змінюється. Так не вдається нам сьогодні повернутися до тих цінностей та звичаїв, які ще вчора видавалися священними і непорушними".

Як режисер  виводить на сцену дійових осіб і розставляє їх у відповідній мізансцені (коли завісу піднято, ми бачимо групу людей у певному розташуванні, в певнім місці й т.д.), так і ви в описі зав'язуєте рух майбутнього сюжету, плин дальших подій.

Опис мусить плавно перетекти в оповідь. Але опис — статичний, а оповідь — динамічна, рухлива.

"Погляньте  навколо: всюди вирує неспокій. Політичні партії змагаються  за вплив на народ. Активізується  особистість, шукаючи способів  не лише вижити, а й побудувати гарне життя собі й своїм близьким. У всіх на слуху імена людей, які досягли успіху, стали взірцем ділової, комерційної, політичної активності. Але водночас піднімає голову злочинність, чиняться вбивства на замовлення. На наших вулицях знаходять розчленовані тіла жертв насильства. Люди прагнуть спокою, достатку, усталеності, але хвилі Історії все сильніше розхитують наш човен..."