Культура ділового спілкування

Міркування (хрія). Тут ми розкриваємо суть проблеми за допомогою системи логічних аргументів, оперуючи незаперечними фактами. При цьому потрібно нарощувати аргументацію поступово, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а найсильніші аргументи зберігати на кінець — це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати неослабну увагу аудиторії.

"Людина, що замислюється над долею  вітчизни, не може не зробити  сьогодні власного вибору. Щоправда, вибір свій зробили вже її  ті, хто менше за все думає  про вітчизну: злодії, крутії, бандити,  ошуканці — всі вони не можуть  поскаржитись, що "помилилися" в  житті. Але ж хіба встоїть суспільство, в якому керуються не законами, а хижацьким егоїзмом? Невже перевелися в Україні совість та відповідальність? Невже заснула вічним сном справедливість? Чи не кожен з нас може поскаржитись, як тяжко його ображено, якими неймовірно важкими є умови його життя? Пригадайте дорогого небіжчика, якого немає за шо поховати! Пригадайте улюбленого родича, якого немає за  лікувати! Хто за це відповість — чи не ті, хто сміється з закону, чиї примхи й забаганки забезпечує наш тяжкий труд?

Але чи не було вже раз так, що ненависть  засліпила очі величезній силі людей, і справедливість почали встановлювати силоміць? Чи не страшніші будуть ті ріки крові, які завжди проливаються, коли суспільство прагне рівності у розподілі благ? Чи не варто довіритися природному плину речей, обрати еволюцію, а не революцію, маючи впевненість, надію й міцну віру в те, що Бог боронить Україну?"

Звичайно, міркування можна урізноманітнити художніми  картинами, зокрема, яскравими описами. Як правило, вони ілюструють те чи інше логічне положення хрії. Та введення подібних картин дає змогу відступити від жорсткої логіки викладу. Інколи можна запозичити в письменників такий прийом: винести на початок, скажімо, кульмінаційний момент подій.

Наприклад, розповідаючи про злочин, можна почати промову з кульмінаційного моменту: "Уявіть собі теплу літню ніч у маленькому містечку. Все дихає спокоєм. Зорі обсипали небо, і раптом нічну тишу розриває відчайдушний крик...".

4. Висновки

Наприкінці  промови можна узагальнити положення основної частини, підкреслити головну думку, окреслити тему наступного виступу, викликати аудиторію на суперечку, виголосити заклик тощо. Прийоми тут різноманітні, і залежать вони в першу чергу від виду промови й мети промовця. Наприклад, вузівська лекція може закінчуватися логічними висновками і означенням теми наступного заняття, мітингова промова чи проповідь — закликом, судова промова — зверненням до суду з закликом про справедливе рішення справи і т.п. 

 

Наведена тричастинна  модель ораторського твору є найбільш поширеним варіантом композиційної структури, але не обов'язковим. Вже в давні часи оратори не завжди дотримувалися цієї жорсткої структури. Можна сміливо експериментувати, "тасувати" частини твору, почати промову, наприклад, як ми вже говорили, з кульмінаційного моменту чи навіть з висновків, але це вже прояви ораторського артистизму, початківцеві так поступати ризиковано. Не зайве зауважити, що при будь-якій композиції логічний зв'язок між частинами твору обов'язковий, інакше ви зірветеся в хаос і виглядатимете безпорадно.

Додамо й  те, що класична схема тричастинного  твору звична людям хоча б через  те, що в наших школах пишуть твори  з літератури за цією схемою вже зо двісті років.

Цікаво відзначити, що в книзі П.Сопера тричастинний поділ пропонується для так званої "агітаційної" промови, тоді як "інформаційну" промову автор рекомендує будувати складніше й багатше. 

 

5.     Способи взаємозв’язку частин промови.

Заслуговує  на увагу думка про спосіб інтеграції всіх згаданих вище моментів промови: їх виділяють три: когезія, ретроспекція, проспекція.

Когезія — один із способів інтеграції тексту, коли всі його частини постійно взаємодіють завдяки тому, що оратор чи то повертається до вже сказаного, чи то натякає на те, що буде сказано. Забезпечують такий зв'язок зазвичай певні мовні формули: таким чином, отже, по-перше, по-друге, наступне питання, подивимося далі, очевидно, перейдемо до наступного, беручи до уваги, незважаючи на, з одного боку, з другого боку, як з'ясувалося в подальшому тощо.

Ретроспекція — це відсилання слухачів до попередньої Інформації. Тут оратор може посилатися не тільки на власні попередні виступи, але й на чужі праці та думки або загальновідому інформацію. Ретроспекція може виражатися наступними словами чи словосполученнями: як ми знаємо, як ми розуміємо, як було сказано раніше, ми вже говорили про це, згадаймо, ви чули, ви бачили, відомо, минулого разу я вже говорив і т.д.

Проспекція — це натяк на те, про що буде говоритися в наступних частинах виступу (майбутніх виступах). Проспекція може виражатися такими формулами: наступного разу ми поговоримо, далі переконаємося, в подальшому розвитку, ми побачимо, далі стане зрозуміло, темою нашої майбутньої розмови буде і т.п. 

 

Питання для контролю знань:

1. Які три  структурні моменти будь-якого літературного твору виділяють з античних часів?

2. Якими способами  оратор досягає зацікавлення  аудиторії на початку промови?

3.  У чому полягає різниця між описом та оповіддю?

4.  Що таке міркування (хрія)?

5. Чи можна  доповнювати міркування художніми картинами? Якщо так, то які це відкриває можливості для компонування фрагментів промови?

6. Що таке  інтеграція різноманітних моментів  промови? Які три типи інтеграції  визначають дослідники? Охарактеризуйте  кожен з них. 

 

 

  

КОМПОЗИЦІЙНА ПОБУДОВА ПРОМОВИ 

 

Частина виступу
1.   Вступ Завдання: ·  викликати інтерес до теми майбутньої розмови; ·  встановити контакт; ·  підготувати слухачів до сприймання виступу; ·  обґрунтувати постановку питання; ·  головна умова – лаконічність. Використовуються: етикетні звертання; приклади з  власного досвіду; епіграф; цитування чужої  мудрості, крилатого вислову, афоризму; фраза узагальнення того, що на даний момент хвилює суспільство (цитати зі ЗМІ); цитування документів; твердження  і питання, яке потім пояснюється; жарт.    2.   Головна частина Завдання: ·  послідовно пояснити висунуті положення; ·  довести їх правильність; ·  підвести слухачів до необхідних висновків. Використовуються: опис ситуації, який може плавно переходити в оповідь; виклад міркувань за допомогою системи логічних аргументів; кульмінаційний  момент виноситься на початок;     3.   Заключна частина Завдання: ·  підсумувати сказане; ·  підвищити інтерес до предмета промови; ·  підкреслити значення сказаного; ·  поставити завдання; ·  закликати до безпосередніх дій.    Використовуються: узагальнення  положень основної частини; підкреслення  головної думки; окреслення  теми наступного виступу; заклик до суперечки; риторичні питання.	Прийоми збудження уваги ·  Звернення. ·  Виклад мети виступу, огляд головних розділів теми. ·  Співпереживання. ·  Переказ парадоксальної ситуації. ·  Апеляція до інтересів аудиторії. ·  Прийом співучасті. ·  Апеляція до події. ·  Апеляція до географічних чи погодних умов. ·  Апеляція до промови попереднього оратора. ·  Звернення до авторитетних  джерел. ·  Гумористичне зауваження. ·  Питання до слухачів.
	Композиція – логічний спосіб розташування складових частин тексту. Типи  побудови: ·  лінійний – чітка логічна послідовність; ·  спіральний – основна думка повторюється неодноразово, але кожного разу інакше; ·  кільцевий – перша і остання частини віддзеркалюють одна одну.
	Способи інтеграції тексту Когезія – всі частини постійно взаємодіють, бо промовець постійно повертається до сказаного чи натякає на те, що буде: отже, очевидно, подивимося далі, перейдемо до наступного, беручи до уваги, з одного боку, з другого боку тощо. Ретроспекція  – відсилання до попередньої інформації: як ми знаємо, як ми розуміємо, як було сказано раніше, згадаймо, ви чули (бачили), відомо, минулого разу ми вже розглядали… Проспекція  – натяк на те, про що йтиметься у наступних частинах виступу: далі переконаємося,  ми побачимо, далі стане зрозуміло, темою нашої майбутньої розмови…

 

 

 

Тема: МЕТОДИКА ТА ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ ВИСТУПУ 

 

План:

1. Промова як дослідження.

2. Вибір теми.

3. Визначення  цільового призначення виступу.

4. Складання  плану. 

5. Збирання матеріалу.  Конспект.

6. Допоміжний  матеріал.

7. Запис і  розмітка тексту.

8. Логічні та  емоційні засади промови. 

 

Література:

1. Абрамович  С.Д., Чікарькова М.Ю. Риторика. –  Львів, 2001.

2. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика. – К., 2003.

3. Сагач Г.М.  Риторика. – К., 2000.

4. Сопер П.  Основы искусства речи. – М., 1992.  

 

1. Промова як дослідження

Оратор, виступаючи перед аудиторією, завжди мусить проголошувати щось вагоме й, по можливості, нове. Виступ повинен бути актуальним, змістовним. Має від ображати  володіння проблемою. Поверховість та малоерудованість одразу ж помітні.

Промова, як правило, потребує попередньої підготовки, й чим ґрунтовніша підготовка, тим солідніше, вагоміше виглядатиме виклад.

Чим більше людина знає чужих думок, тим самостійнішим стає її власне мислення, тим оригінальніша вона у поглядах, а значить — цікавіша для інших. Не треба лякатися того, що з даного питання "мало літератури". Якщо й справді так, це означає, що промовець вільний від чужих думок і має право викладати власні міркування. Адже споконвіку серйозними недоліками промови вважалися шаблонність, переказ чужих думок без власної оцінки. Хоча одна лише "власна" позиція може інколи засвідчити хіба що малокомпетентність промовця.

Як  усяка розумова робота, підготовка промови — процес творчий, й кожен використовує власну методику. Проте можна виділити певний "алгоритм" підготовки промови: етапи роботи над інформацією, які долає кожен, хто досліджує свій предмет. 

 

2. Вибір  теми.

Термін тема походить з грецької мови і означає „те, що покладено в основу", фундамент. Простіше сказати, тема — це те, про що йде мова. Нерідко трапляється, що лекторові пропонують, наприклад, виступити на чітко визначену тему.

Але найвірогідніше, що вам окреслять тематику виступу  і замість чітко сформульованої теми промови подадуть її об'єкт. Наприклад, пропозиція висловитися про сучасну українську культуру не є власне темою. Це саме об'єкт уваги. Бо ж культура — поняття широке (література, живопис, музика тощо).

Тема  завжди конкретна, стосується одного питання. Інша справа, що слід виділяти в межах однієї теми ще й т. зв. підтеми, наприклад, лекцію про екологічну чистоту середовища можна розвивати на таких підтемах, як чистота повітря, чистота води, чистота продуктів, соціальна та особиста гігієна людини тощо. Коли промовець не уявляє, що конкретно він хоче сказати, не варто розраховувати на позитивний результат.

Тема, часто визначається тим, яку психологічну реакцію оратор хоче викликати у своїх слухачів. Варто враховувати також свої можливості, оскільки можна взятися за велику й значну тему, але не впоратися з нею. Отож, доцільно обирати таку тему, яка до душі й під силу ораторові.

Тему  слід розуміти як проблему, задачу, яку  треба вирішити. Ви не даєте рецептів — ви разом зі своїми слухачами повинні "перехворіти" проблемами, які вимагають уваги. Навряд чи захопить аудиторію людина, що, вийшовши на трибуну, заявить: я вам зараз за п'ятнадцять хвилин все розкажу й жити навчу! Менторський або Ригористичний (сухоповчальний) тон викличе до вас зневагу чи навіть ненависть (згідно з обставинами) вже через п'ять хвилин. Нехай навіть ви знаєте відповіді на оті жагучі питання — зробіть вигляд, що ви знаходите їх саме зараз, разом зі слухачами.

Існують такі поняття, як тема "розкрита" та "не розкрита". Тема "розкрита", коли матеріал їй відповідає, коли основна думка промовця зрозуміла, коли вона доведена (за допомогою цитат, думок попередників, фактів та ін.). Бажано, щоби тема мАла точки зіткнення з іншими темами (особливо якщо це — лекція), апелювала до вже відомого слухачам.

Не сподівайтеся переконати всіх. Пам'ятайте слова Христа, що слова часом падають у ріллю або на скам'янілий ґрунт. Нехай хоча б кілька людей зрозуміють вас.  

 

3. Визначення  цільового призначення виступу.

Як і будь-який вид людської діяльності ораторська промова повинна бути цілеспрямована.

·  Загальна ціль визначає бажану реакцію аудиторії – розважити, інформувати, надихнути, переконати, закликати до дії.

·  Конкретна ціль: „Про що він говорить?” – „Хто його знає, він ще нічого про це не сказав” – чітко вказує на те, що слухач повинен знати й робити. Цю думку можна назвати центральною ідеєю або основним тематичним твердженням.

Інформаційна  – повинна передавати знання, давати нове уявлення про предмет, бути актуальною, координуватися з сучасним станом науки, техніки і культури, не повинна мати нічого суперечливого, має викликати допитливість, задовольняти потреби слухача, актуальна: Я хочу розповісти вам про найголовніші правила пожежної безпеки.

Агітаційна – з настановою надихнути, переконати, викликати активну реакцію: Якщо ми не будемо керувати своїми звичками, вони будуть керувати нами.

Переконуюча – з метою довести чи спростувати певне твердження.

Та, що закликає до дії – прямий чи опосередкований заклик.  

 

4. Складання  плану. 

Часто план сприймається як щось сухе і вторинне, що обмежує свободу думки. Але насправді він подібний до скелета, який несе на собі вантаж м'язів, шкіри і т. ін.: без кісток не було б опори.