Культура ділового спілкування

Інша справа, що формувати план "з нічого" людина, звичайно, не може. Саме тоді, коли матеріал опрацьовано й законспектовано на картках (чи занесено в комп'ютер), починається "пасьянс" з викладанням цитат і власних думок. У міру того як вимальовуватиметься певна послідовність, твердішатиме й  план вашої логічної схеми.

Плани бувають  трьох видів: простий, складний та цитатний.  

 

 

 Простий план являє собою, по суті, ряд непоширених речень.

Тема: "ВИДИ КРАСНОМОВСТВА  ТА СФЕРИ ЙОГО УЖИТКУ"

План

1. Академічне красномовство.

2. Політичне красномовство.

3.  Юридичне (судове) красномовство.

4.  Церковне красномовство.

5.  Суспільно-побутове красномовство. 

 

Складний план — це своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань. Крім того, сюди звичайно вводять вступ та висновки (хоча й не обов'язково).

Тема: "ВИДИ КРАСНОМОВСТВА  ТА СФЕРИ ЙОГО УЖИТКУ"

План

I. Вступ. Потреба у видовій диференціації красномовства залежно від сфери його ужитку.

II.  Основна частина. Диференціація видів красномовства.

1.  Академічне красномовство: лекція; диспут; евристична бесіда; реферат; виступ на науковій конференції.

2.  Політичне красномовство. політична промова; політична інформація; політична бесіда...і т.д.

III.  Висновки. Необхідність для оратора дотримуватись жанрово-видових норм красномовства. 

 

Цитатний план подібний, як правило, до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які конденсують суть даного питання.

Тема; "ВИДИ КРАСНОМОВСТВА  ТА СФЕРИ ЙОГО УЖИТКУ"

План

1. "Академічне красномовство — не ораторське вміння науковця та викладача, що доповідає про результати дослідження або популяризує досягнення науки ".

2. "Політичне  красномовство — це виступ  оратора, що виражає інтереси  тої чи іншої партії (політичної  сили) або роз'яснює  якусь суспільно-політичну ситуацію"...і т.д. 

 

Запишіть план на окремому аркуші. Можливо, що ви якісь  моменти скасуєте, натомість введете інші. З античних часів прийнято певну схему промови {вступ, основна частина, висновки). Пізніший досвід деталізував її (вступ є зацікавленням; основна частина — опис, оповідь та міркування (хрія); висновки ж — це переконання). Отож, залишається розташувати свій матеріал так, аби виходило за тією віками перевіреною схемою або, якщо завгодно, поміняти для виразності місцями ці позиції.

Усе це не є підпорядкуванням живого почуття під суху логіку, а дисципліною почуттів і розуму. 

 

5. Збирання  матеріалу. Конспект.

Матеріал для  промови може конденсувати власний (власні думки, спостереження, емоції, читання) і чужий (книги, журнали, газети, інтерв’ю хоча можуть бути і випадки з життя знайомих, друзів і т.п.) досвід.

·  Якщо ви прочитаєте 1000 слів і запишете 50, то будете знати, напевно, більше, якщо прочитаєте 1000 слів і не запишете жодного. Це загострить вашу увагу в цілому.

Якщо промовець  власні думки підкріплює цитатами, то вони набувають більшої ваги. Крім того, цитати іноді допомагають влучно пояснити думку, зробити її більш конкретною, зрозумілою. Коли цитують чиюсь думку чи спостереження, потрібно на це вказувати, тобто посилатися на джерело, з якого взято дану цитату. Тому існує певна система правил, що допомагає швидше знаходити матеріал для промови і правильно ним користуватися.

Той, хто хоче ретельно вивчити певну проблему, мусить іти до бібліотеки й шукати відповідної літератури. Про наявність її можна дізнатися з інформації в каталогах. Серед них розрізняють — систематичний та алфавітний. Систематичним користуються, коли тема маловідома чи зовсім невідома і потрібно дізнатися, наскільки вивчене те чи інше питання. Через те до нього звертаються в першу чергу. Тут можна знайти готові підрозділи з окремих питань своєї дисципліни. Якщо ж потрібно використати твори певного автора, звертаються до алфавітного каталогу (Галятовський — на Г; Ломоносов — на Л).

До речі, одразу треба правильно оформляти цей  список. Бібліотекар знайде потрібну для вас книжку швидко й безпомилково лише тоді, коли в заявці буде подано її точний бібліографічний опис. Для цього достатньо ретельно списати з картки в каталозі все те, що там є, аж до цифр на звороті, котрі є шифром розміщення книжок у сховищі.

У процесі пошуку літератури зручно записувати кожен  твір на окрему картку, як це робиться в бібліотечному каталозі. Адже легко вносити в свій "мікрокаталог" нові матеріали. На окремому аркуші пишеться вже повний, попередньо впорядкований на картках список. 

 

Визначивши  основні дослідження з вашого питання, зробіть собі виписки. Конспектування вимагає належної культури. Це не те конспектування, яке ви ведете на лекціях (навчальне). Там ви за викладачем пишете до зошита майже все. Виписки ж в бібліотеці зручно робити так, як і список літератури — на картках. По суті, варто виписати точні цитати, навіть беручи їх у лапки, до кожної додати знизу позначку, звідки саме й з якої сторінки позичено цю думку, наприклад:

Аргументація  прокурора

"Жодна альтернатива  в питанні про кваліфікацію  злочину з боку прокурора — недопустима. Коли кваліфікація набуває суперечливого характеру, прокурор чітко висловлює свою пропозицію і ґрунтовно її аналізує й аргументує".

Молдован  В.В. Судова риторика. — К, 1998. — С.76.

Позначка "Аргументація прокурора" служить для класифікації картки (з цією метою можна використати кольорові позначки чи графічні знаки-фігури тощо)— до якого розділу майбутньої роботи ви цю цитату віднесете. Пам'ятайте правило: пишуть лише на одному боці картки й тільки одну цитату.

Конспекти в  зошитах або на великих аркушах  дуже зв'язують. А такий компактний набір цитат завжди можна розкласти перед собою на столі, складаючи їх так, як вам потрібно. До того ж між вже знайденими цитатами можна завжди легко вставити нову цитату або власну думку. Так поступово формуватиметься текст вашої промови. 

 

6. Допоміжний  матеріал.

Визначення  – для невідомих слів чи термінів, вжитих в певному сенсі.

Порівняння  – поки ми не знаємо, чим відрізняється щось від іншого, ми не розуміємо його суті. Вони стимулюють думку, пояснюють незвичне, викликають інтерес до звичного.

Приклади  – короткі чи довгі ілюстрації, приклад-факт чи здогад, жарт чи серйозний. Сенека: „Довгий шлях через настанови і повчання, короткий и легкий – через приклади”.

Посилання на авторитети – самого промовця, суспільна думка, видатні особи. Наприклад, свідчення японських художників Марукі про атомний вибух у Хиросимі: „Засліплюючий зеленуватий спалах, вибух, свідомість пригнічена, хвиля гарячого вітру, і наступної миті усе навколо загоряється... Мить – і з людей спав спалахнувший одяг, понабрякали руки, обличчя, груди; лопаються багрові пухирі, і лахміття шкіри спадають на землю...  Це – привиди. З піднятими руками вони рухаються натовпом, сповнюючи повітря криками болю. На землі грудна дитина, мати мертва. Але ні в кого немає сил допомогти, підняти. Поглухлі й обпечені люди, збожеволівши, збилися волаючим натовпом і сліпо микаються, шукаючи виходу...”.

Статистичні дані – кількісне визначення і вимірювання нашої дійсності. Це факти у цифрах, що порівнюються чи вказують на пропорційність. Необхідно перевіряти їх точність, аргументованість, джерело, співставляти подібне, зважати не на одиничні, а на сукупні дані.

Наочні  матеріали – відтворюють модель чи зображення недоступного для аудиторії предмету: модельовані зображення, моделі, зразки, таблиці, плакати аудіо-візуальні засоби тощо.

Необхідно дотримуватися  таких правил:

- використовувати  їх за призначенням

- готувати спеціально  і до початку виступу

- загальнодоступність

- тісно поєднані  зі змістом промови

- говорячи, звертатися  до слухачів

- тримати їх  біля себе, якщо немає безпосередньої  потреби дати слухачам

- ховати, як  тільки вони вже не потрібні  

 

7. Запис  і розмітка тексту.

Початківець (та й не лише) мусить після попередньої  роботи скласти картки за логікою розвитку теми й переписати їх у вигляді вже звичайного тексту, щось додаючи, поширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись. Тут потрібно добре продумати композицію промови, яка зовсім не обов'язково буде повністю збігатися з планом.

Після запису потрібно уважно проглянути отриманий текст. Перше, на що потрібно звернути увагу, — чи точні обрано слова: якщо сумніваєтесь у значенні слова, краще перевірити його за словником. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? аудиторії, до якої буде вона звернена? чи не будуть деякі слова "випадати" з тексту стилістично? Зверніть увагу на наявність елементів художності в тексті (метафори, епітети і т.п.) — без них текст виглядає занадто сухим. Простежте, чи не втратилися логічність та доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикладами. Такий детальний конспект потрібний перш за все початківцю.

Конспект має  свої вади: він заважає творчій активності оратора. Для оратора, що вже має певний досвід, зручніше записати майбутню промову у вигляді розширеного плану чи тез — це будуть так звані "опорні" фрази, відштовхуючись від яких він може побудувати свою промову.

Текст, що виникає  в результаті всієї цієї роботи, може знадобитися не один раз. Але оратор, який себе поважає, не читатиме навіть перед іншою аудиторією той самий текст: за час, що минув від одного виступу до другого, може поглибитися його погляд на життя, він пізнає щось нове, зміняться соціальні обставини, виявиться новий аспект теми. Отож, оновлення текстів - річ звичайна. Але добре, коли текст в основі своїй уже є.

Розмітка  тексту знаками партитури

Навіть досвідчений  оратор стикається з потребою певної графічної підготовки написаного тексту: виділити найбільш важливі місця  або такі, що залишають простір  для неточного тлумачення і т.д. Для цього використовуються знаки партитури, які допомагають зафіксувати наголошене слово, правильну інтонацію, паузи і т.п.

Знаки партитури  за місцем її розташування в тексті поділяються на 3 групи:

А. Рядкові  знаки

1. Фразові паузи: | коротка (на один рахунок);  | | на два рахунки (раз, два); | | | на три рахунки (раз, два, три).

Наприклад: "Буряк і цибуля  | | були до вас довезені | по дуже поганих дорогах |||". Тут підмет (який виражений двома іменниками) відділено паузою на два рахунки від групи слів, об'єднаних значенням дії (групи присудка), між якими пауза значно менша (на один рахунок).

Між реченнями  та абзацами пауза мусить бути дещо довша (на три рахунки).

Якщо підмет виражено одним словом, то зазвичай пауза між ним та іншими членами речення не робиться. Середню паузу (||) ми робимо в тому випадку, якщо підмет виражений двома чи більше словами. Таку ж само паузу проставляємо у наступних випадках: коли речення містить звертання; вставне слово (слова) чи вставне речення; однорідні члени; знак "-" (пропущену зв'язку). Маленьку паузу (|) проставляємо в тому випадку, коли є потреба лише незначно відокремити голосом складові частини однорідної структури.

2. Дужки ромбічні < >, якими варто позначати вставні речення або слова.

Наприклад: "Левко підійшов до шопи — <розмокла земля втягувала ноги по кісточки> — і взяв лопату".

3.  Дужки квадратні [ ] — вживаються, коли варто додати слово (слова), яке допомогло б утримати непевний зміст речення, знайти потрібну інтонацію.

Наприклад: "У коморі не було не те що жита — [навіть] зернинки торішньої ніде не запало".

4. Лапки "  ", в які беруться слова, що вимовляються з інтонацією іронії.

Наприклад: Що наші роблять? "Пообідали та хліб їдять". 

 

Б. Надрядкові знаки

5. Знак наголосу  . Якщо для вас якісь слова в тексті нові, і ви не знаєте, як правильно поставити наголос, подивіться у словник і позначте наголос на письмі: статуя, кілометр і т.п.

6.  Підвищення тону    . Цей знак використовується для інтонування й означає незавершеність вислову, питання, непевність, використовується в окличних реченнях, при звертанні і т.п.

Наприклад: "Чи ти   пив п'янку радість кохання?"

7.  Обидві ці позиції інколи позначаються недиференційовано, як пониження тону  . Пониження тону використовується для позначення інтонації, що знаменує завершення вислову чи певної його частини. Зазвичай ця ситуація спостерігається наприкінці речення.                          

Наприклад: "Він був дуже, дуже    обережний".

8. Злам інтонації     . Використовується при зламі інтонаційного малюнка (від підвищення до пониження чи навпаки).

Наприклад: "Вона була вже не бідна нині, а з грішми". 

 

В. Підрядкові знаки

9. Логічний наголос ____ . Логічний наголос не можна плутати з наголосом граматичним: це знак партитури, який виділяє семантичний центр фрази (слово або групу слів). На відміну від граматичного наголосу, він може змінюватись залежно від мети, якої хоче досягти оратор.

Зазвичай місце  логічного наголосу підказує контекст. Найбільш простий і швидкий прийом, яким тут можна користуватися, це знаходження смислового "скелету" фрази. При цьому вирішується, які слова з фрази могли б бути вилучені.

Візьмемо для  прикладу речення "Я запізнився". В ньому можна з однаковим успіхом зробити наголос як на першому, так і на другому слові. Все тут залежить від контексту. Якщо, скажімо, поставлено питання з метою з'ясувати: "Хто запізнився?", то у відповіді, звичайно, наголос потрібно зробити на першому слові — "Я". Якщо ж мова йде про те, що хтось запізнився і не зміг зустрітися з людиною, яка його не дочекалася, то потрібно зробити наголос на другому слові — "запізнився" (саме воно є причиною не-зустрічі). Відповідно в першому випадку ми можемо вилучити друге слово, відповісти словом "Я", в другому — вилучити перше, скоротивши речення до слова "запізнився".