Феномен девіантної поведінки та специфіка його соціального дослідження

За словами Балакірєвої, необхідно також приділити увагу профілактичній роботі - створити умови для того, щоб жінки могли реалізувати себе в інших сферах життєдіяльності, розширити мережу недержавних підприємств, що надають даної категорії жінок медичну, інформаційну та юридичну допомогу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Соціальні механізми девіантної поведінки в Україні

 

Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані (відхиляючі) форми поводження з метою їхній елімінування чи мінімізації. [18, с.406]

Основні механізми соціального контролю:

1. власне контроль, здійснюваний ззовні в тому числі шляхом покарань і інших санкцій;
2. внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією соціальних норм і цінностей;
3. непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою;

4) «контроль», заснований на широкій приступності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб, альтернативних протиправним чи -аморальної.

Лише в самому загальному виді можна визначити стратегію соціального контролю:

• заміщення, витиснення найбільш небезпечних форм соціальної патології
• суспільно корисними і/чи нейтральними
• напрямок соціальної активності в суспільно схвалюваному, або нейтральному руслі
• легалізація (як відмовлення від карного чи адміністративного переслідування) «злочину без жертв» (гомосексуалізм, проституція, бродяжництво, споживання алкоголю, наркотиків)
• створення організацій (служб) соціальної допомоги: суїцидологічної, наркологічної, геронтологічної
• реадаптація і ресоціалізація особи, що опинилася поза суспільними структурами
• лібералізація і демократизація режиму змісту у в'язницях і колоніях при відмовленні від примусової праці і скороченні частки цього виду покарання в системі правоохоронної діяльності
• безумовне скасування страти.

У суспільній свідомості ще дуже сильна віра в заборонно-репресивні міри як найкращий засіб врятування від цих явищ, хоча весь світовий досвід свідчить про неефективність твердих санкцій з боку суспільства.

Позитивний ефект дає робота з наступним напрямкам:

1. Відмовлення від карного чи адміністративного переслідування «злочинців без жертв» (проституція, бродяжництво, наркоманія, гомосексуалізм і ін.), маючи у виді, що тільки соціальні міри дозволяють чи зняти нейтралізувати дані форми соціальної патології.
2. Створення системи служб соціальної допомоги: суїцидологічний, наркологічної, специфічно віковий (геронтологічний, підліткової), соціальної реадаптації. [87, с.246]

Девіантна поведінка є складовою людської життєдіяльності в цілому, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та факторів суб'єктивних (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).

Отже, поведінці як кінцевому елементові у ланцюгу зазначених факторів людської діяльності передують інші — середовище, потреби, інтереси, цінності, мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконалення поведінки людини означають невпинне поліпшення навколишнього природного (екологічного) та соціального (економічного, політичного, культурного) середовищ, задоволення життєвих потреб кожної людини, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей, мотивів і цілей із загальноприйнятими, суспільне значущими. Такий загальнометодологічний висновок конкретизується різноплановими науковими дослідженнями, важливе місце серед яких посідають соціологічні, взаємопов'язані з усіма іншими, насамперед з тими, що стосуються правової системи.

Подолання негативних ефектів девіантної поведінки є одним із головних завдань сучасного суспільства. Вважається, що запобігання негативної девіації складається з тріади: 

1. профілактики;
2. власне запобігання;
3. запобіжних заходів.

На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботи  переноситься • на  власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання. Профілактика правопорушень має такі основні цілі: обмеження впливу негативних факторів; вплив на причини злочинних проявів;

• вплив на мікросередовище;
• вплив на особистість, здатну на злочин.

Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки щодо проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування усіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Йдеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику особистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (рецидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинного характеру; відображення географії злочинності та інших правопорушень, відхилень тощо.

Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопорушників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення правопорушників до суспільне корисних занять. Переконання поєднується з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні адміністративні засоби впливу. [87, с.45]

Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, ознак злочинності та особистості злочинця. Злочинність — динамічне соціально-правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на даному етапі і характеризуються певними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер). Йдеться про зареєстровану і приховувану (латентну), не зареєстровану, злочинність, про її детермінанти —об'єктивні й суб'єктивні, головні й другорядні.

Розробляючи шляхи подолання девіантної поведінки, треба виходити і з того, що безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є намагання індивіда задовольнити свою потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам. За соціальним змістом потреби поділяються на життєво необхідні (їжа, одяг, житло та ін.); нормальні, що соціальне схвалюються; деформовані; спотворені. Після середовища потреби є другим важливим об'єктивним фактором людської життєдіяльності, поведінки, включаючи її відхилення.

Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і певних груп індивідів. Звідси — групова, організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації.

Структура особистості злочинця включає: 1) соціальне-демографічні ознаки; 2) кримінально-правові ознаки; 3) соціальні прояви у різних сферах життя; 4) моральні властивості; 5) психологічні особливості. Ці риси мають соціальне негативну спрямованість: спотворені потреби, які багато в чому залежать від несприятливого середовища, усвідомлюються злочинцем у власних інтересах, орієнтаціях, мотивах і цілях, які суперечать загальноприйнятим.

Антисуспільна спрямованість суб'єктів девіантної поведінки характеризується негативно-зневажливим ставленням до людини, її цінностей; корисливими, егоїстичними намірами; нехтуванням соціальних норм; легковажно-безвідповідальним ставленням до свого місця в суспільстві.

Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистості злочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуацію), формування здорових потреб, насамперед потреб у самовдосконаленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задоволення через творчість. Деформація особистості починається саме з втрати життєвої мети як цільової установки творення самого себе і обставин свого життя. Ця внутрішня робота особистості потребує великого напруження і зусиль, але тільки таким шляхом людина може подолати свої негативні риси, розвинути свій потенціал. Суспільство зацікавлене у такому самовдосконаленні кожного члена суспільства і покликане всіляко допомагати розвиткові особистості. Соціологія девіації допомагає чітко визначити і реалізувати шляхи подолання девіантної поведінки стосовно середовища-потреб, їх усвідомлення й діяльного задоволення задля утвердження законності та правопорядку. [88, с.115]

Отже звідси випливає висновок - девіація , як не прикро перебуває в постійному процесі розвитку, а тому всі зусилля сучасного  суспільства спрямовані на те ,щоб знайти найефективніші шляхом подолання цього явища.

Важливим у визначенні форм та методів профілактики є орієнтація на рівень знань, існуючі уявлення, конкретні життєві ситуації, на реальні проблеми та нагальні потреби тієї групи підлітків, з якими планується робота. Кожна дитина, кожна молода людина повинна мати доступ до необхідної інформації.

Сучасна ситуація вимагає принципових змін у підходах до формування здорового способу життя серед учнівської молоді, а саме:

• збільшення загального у навчальних закладах обсягу часу, призначеного на заняття і заходи з питань формування здорового способу життя;
• впровадження інтерактивних форм навчання з питань збереження і зміцнення здоров'я та наявність зворотного зв'язку;
• участь молодих людей у розробці та впровадженні будь-яких соціальних програм, орієнтованих на дітей та молодь;
• переорієнтація інформаційно-освітнього підходу на навчання через дії;
• формування та розвиток життєвих навичок щодо здорового способу життя;
• побудову партнерських стосунків „вчитель - учень;
• активне залучення батьків та інших членів сім'ї до формування здорового способу життя;
• ефективне використання мережі Інтернет;
• обмеження реклами алкогольних напоїв та сигарет;
• заборону курити у громадських місцях;
• формування і утвердження цінностей здоров'я та здорового способу життя на рівні суспільства у всіх його сферах життєдіяльності.

Це далеко не повний перелік необхідних кроків. Ми намагалися лише наголосити на основних, що мають створити підґрунтя для підвищення ефективності різноманітних програм та заходів, для їх усвідомленого сприйняття і підтримки.

В Україні сьогодні формується державна політика щодо здорового способу життя, впроваджуються комплексні програми, орієнтовані на поліпшення здоров'я всього населення та молодого покоління, розробляються та видаються підручники, методичні посібники, інформаційні буклети, рекламні повідомлення тощо. Вважаємо, що матеріали цього видання стануть у нагоді вчителям, батькам, підліткам, виконавцям окремих проектів, медичним працівникам, дослідникам, працівникам правоохоронних органів, а також державним службовцям, які опікуються проблемами соціалізації молодого покоління та питаннями формування здорового способу життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 4. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В КОНТЕКТІ ФЕНОМЕНУ ДЕВІФНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

4.1. Освіта та наука як позитивний вплив в аспекті девіантної поведінки

 

Актуальність проблеми. Сучасне суспільство породжує кризові явища, які негативно впливають на поведінку людини. Зниження етичних, моральних критеріїв в індивідів призводить до формування певних форм соціальних відхилень, які знижують якість життя, самооцінку, критичне ставлення до власної поведінки, що згодом спричиняє стан соціальної дезадаптації особистості, і в окремих випадках, повну її ізоляцію. Як наслідок нестабільні соціальні процеси стають підґрунтям для проявів девіантної та делінквентної поведінки, в основі якої закладені порушення соціальної адаптації, десоціалізація та ресоціалізація особистості.

Як свідчать наукові  дані, вказана поведінка не може залишатися поза увагою дослідників, оскільки між зростанням рівня злочинності  і такою поведінкою існує тісний зв'язок. Тому вивчення соціально-психологічних механізмів формування девіантної поведінки є важливою проблемою для сучасної психологічної науки і практики.

Мета статті: проаналізувати соціально-психологічні аспекти формування девіантної поведінки в умовах трансформаційних змін.

Результати теоретичного аналізу проблеми. Людина розвивається і формується в сім'ї, соціальній групі та культурі, до якої вона належить. Із самого народження людини розпочинається процес її соціалізації, в основі якого  лежать зв'язки між індивідами та засвоєнням соціальних норм.

За своїм змістом  соціалізація - це двосторонній процес. З одного боку, він полягає в  передачі суспільством соціально-історичного  досвіду, норм та цінностей, а з іншого - їх поступове засвоєння індивідом.