Феномен девіантної поведінки та специфіка його соціального дослідження

а є люди, але з іншим  масштабом позицій, іншим запасом  досвіду, іншими потягами, іншою грою відчуттів» [4].

Слід звернути увагу  на гуманістичні уявлення про людину, якими пронизана педагогічна  концепція К. Ушинського як «педагогічна антропологія» [5].

Його ідеї були підхоплені плеядою російських педагогів XIX століття, чиї педагогічні положення в  цей час можуть бути основоположними  в розробці гуманістичних основ  профілактики девіантної поведінки  підлітків. Серед них –концептуальні положення про «мимовільний органічний розвиток дитини зсередини і створенні умов для якнайповнішого розгортання» всіх творчих силжиття, що дрімають у ній [6].

Наші спроби розглянути процес профілактики девіантної поведінки  підлітків через динаміку гуманістичних тенденцій у вітчизняній педагогіці зумовлюють необхідність вибору вихідної позиції. В аспекті справжнього дослідження адекватнішою може стати аналіз проблеми, що вивчається, через концепцію П. Каптерева, де історико - педагогічний процес постав як система, що «саморозвивається».

Провідна тенденція  цієї системи – наростання гуманістичних  початків виховання. «Справа всюди  починається з того, що шляхом виховання  й освіти  прагнуть пристосувати молоде покоління суспільно-політичній організації. У такій однобічності й вузькості розуміння людської природи— запорука подальшого руху виховання. Поступово зростає й міцніє переконання, що людська природа ширша, різноманітніше й багатша за ту вузеньку рамку, у яку її прагнуть утиснути. Коли вихованню ставляться ширші завдання, воно виявляється відносно вільним і самостійним, оскільки виховання служить, перш за все, розвитку людської природи, виявленню всіх його властивостей, а не яким-небудь спеціальним суспільним цілям» [7].

У наш час намітилася тенденція здійснення системного підходу в профілактиці девіантної поведінки підлітків у роботах таких авторів: Б. Алмазов, С. Белічева, А. Мудрик, Т. Молодцова, Р. Овчарова, В. Попов та ін. Певним досягненням теоретичних досліджень у сфері профілактики девіантних форм поведінки є наростання в них гуманістичних початків. Цьому сприяє низка соціально-педагогічних причин: відкриття психолого-педагогічної науки; інтеграція вітчизняної гуманістичної педагогіки зі світовою педагогічною культурою; проникнення у вітчизняну теорію виховання та перевиховання гуманістичних концепцій розвитку особистості; бурхливий розвиток міждисциплінарного знання, об’єднуючим початком якого є людина.

Вищеперелічені чинники  багато в чому сприяють активному  пошуку ефективних форм і методів  профілактики девіантної поведінки підлітків.

Педагогічна спадщина С. Макаренка й розвиток його ідей у  процесі виховання дітей з  девіантною поведінкою, на якій будується  вся виховна система А. Макаренка, є принцип виховання особистості  в умовах максимальної гуманізації та демократизації життя дитячого колективу.

Найважливішою метою  творчих пошуків А. Макаренка  є гуманізація виховання, нове, на відміну від староїшколи, ставлення  до людини. Керуючись цією ідеєю  й ураховуючи цілі виховання, він  сформулював принцип виховання: «Якомога більше вимог до людини і якомога більше пошани до неї». Новизна цього принципу полягає в зближенні двох, на перший погляд, важко сумісних, виховних дій. До А. Макаренка ці дії частіше використовувалися порізно, ніж разом. Застосування цього принципу веде до того, що виховна робота «починає приймати чіткі організаційні форми». Поєднання названих дій уберігало вихователів від крайнощів і в пред’явленні вимог (від надмірної строгості, авторитарності, прискіпливості), і в прояві пошани (всепрощаюче примиренство, панібратство) [11].

Велику увагу А. Макаренко  приділяє особистості «важкого»  підлітка й неповнолітнього правопорушника. Він вважає, що ця фігура становить  інтерес тільки з педагогічної точки  зору: «Як з безпритульного, з  порушника виховати справжню нову людину?» [8].

Мета перевиховання (і  виховання як взаємозв’язаного з  ним процесу) –

відновити нормальні  відносини між особою й суспільством. А. Макаренко стверджував, що дійсним  об’єктом виховної роботи є відносини (система відносин) [8, с. 94].

Якщо суть «дефективної»  особистості полягає в її дефективних  відносинах із суспільством, то методом  перевиховання є не прагнення  оберігати (і посилювати тим самим) ці дефективні відносини, а вміння ліквідовувати  їх.

Головна умова виховання  особистості – виховний колектив, у якому вихователі та вихованці складають єдину трудову комуну. Негативний вчинок підлітка повинен зустрічати опір цього колективу. А. Макаренко визначив і місце «важких» підлітків у такому колективі: «вони повинні бути «розчинені» в нім і, кінець кінцем, органічно злитися із здоровим дитячим колективом і колективом педагогів».

Важливим стимулом розвитку творчої ініціативи й суспільної активності особистості є інтерес. А. Макаренко висунув ідею про  те, що виховання є непроста дія  на дитину з боку вихователя, а організація різноманітних, цікавих, творчих справ [11].

Говорячи про потяг  безпритульників у комуну, А. Макаренко  вказував, що їх привертало «не тільки хороше матеріальне забезпечення, а  перш за все, цікаве й багате перспективами  та змістом життя колективу», засноване на грі. Завдяки грі виховання в Макаренка набувало форми співпраці, вирішення його завдань вимагало й від вихователя, і від вихованців значно менше зусиль, чим реалізація їх традиційними засобами. Адже гра – найближча дитині стихія, вона для неї – джерело багатьох позитивних емоцій. А. Макаренко так пояснював ефективність гри в дитячому колективі: «Дитячий колектив без гри не буде справжнім дитячим колективом. Якщо я тільки привчатиму, вимагатиму, наполягатиму, я буду сторонньою силою, можливо, корисною, але не близькою. Я повинен обов’язково небагато грати» [9].

Концепція А. Макаренка  про свідому дисципліну стала  наслідком творчої переробки  самого поняття дисципліни й зближення  дії на свідомість вихованця з  організацією досвіду відповідної поведінки.

Отже, розглянувши ідеї гуманізму в профілактиці девіантної поведінки підлітків, ми можемо визначити  основні напрями соціально-педагогічної діяльності з профілактики та корекції девіантної поведінки підлітків:

1. Підвищення ролі сім’ї в профілактиці девіантної поведінки в підлітків:

а) підготовка майбутніх  батьків до сімейного життя і  виховання своїх дітей. Вона включає  вивчення: основ взаємин у сім’ї; внутрішньо сімейних конфліктів, причин їх виникнення, можливостей попередження й шляхів подолання; основ ведення сімейного господарства, економіки сім’ї; основ сімейного виховання на різних етапах вікового розвитку дитини, підлітка та інших основ сімейного права, Декларації прав дитини та інших документів, що регламентують права й обов’язки батьків (опікунів);

б) створення сприятливої  етичної обстановки в сім’ї та у внутрішньо сімейних взаєминах  – морально-психологічного клімату  сім’ї;

в) попередження помилок  у сімейному вихованні;

г) формування в дитини міцних етичних орієнтирів, етичної позиції;

ґ) виховання з раннього дитинства вольових якостей і  відчуття власної гідності, що дозволить  сформувати в людини етично-вольові  якості;

д) недопущення насильства над дитиною, що пригнічує волю, або, навпаки, що формує культ сили, стимулюючого виховання агресивності до слабких, немічних;

е) недопущення залучення  дітей і підлітків до спиртних напоїв, куріння, азартних ігор;

ж) спонукання дитини до самовиховання й навчання її методики роботи над собою.

2. Підвищення виховної  ролі освітніх установ у попередженні й подоланні девіантної поведінки дітей і підлітків [10].

Шляхами підвищення виховної ролі освітньої установи є: підвищення якості підготовки педагогів, формування в них високої педагогічної культури; створення найбільш сприятливої  обстановки в умовах освітньої установи для педагогічної діяльності; спонука педагогів до самовдосконалення, підвищення своєї педагогічної майстерності й педагогічної культури; створення при освітніх установах соціальної служби, що сприяє індивідуалізації роботи з дітьми й підлітками девіантної поведінки, надає допомогу вчителям та батькам у роботі з ними; розвиток системи поза навчальної виховної роботи з дітьми й підлітками в умовах освітньої установи; залучення батьків до участі у виховно-профілактичній діяльності школи, підвищення їх педагогічної підготовки [10].

3. Розвиток доцільної  взаємодії сім’ї та школи,  сім’ї, школи й адміністративних  органів за місцем проживання  в попередженні девіантної поведінки  підлітків.

Єдність сім’ї та школи  об’єднує й підсилює виховний вплив на дітей і підлітків. З цією метою практикується: організація методичних семінарів при школах для батьків (батьківський лекторій, батьківський семінар); підвищення ролі батьківських комітетів у життя школи, посилення зв’язку батьків і вчителів; створення опікунських організацій при освітній установі, у які входять і батьки; залучення до активної участі батьків у заходах класу, школи; відвідини вчителями дітей удома (прояв зацікавленої участі в тому, як живуть учні); допомога й підтримка батьків у виховній роботі з дітьми з боку безпосереднього вчителя, соціального педагога школи [10].

4. Розвиток позашкільної  системи консультування й допомоги  сім’ї та дітям у подоланні  девіантної поведінки.

У наш час створюються  як державні, так і недержавні центри по роботі з сім’єю. У них працюють кваліфіковані фахівці, які готові провести діагностику й дати рекомендації для роботи з дітьми девіантної поведінки в домашніх умовах або порадити звернутися в спеціалізовані центри по роботі з ними.

5. Підвищення ролі спеціальних установ з перевиховання й виправлення девіантної поведінки дітей і підлітків.

У спеціалізовані виховні (перевиховні) центри для підлітків  направляють спеціальні комісії, або  вони самі туди приходять, або співробітники  центрів, за рекомендацією школи, відділу по роботі з неповнолітніми відвідують сім’ї й запрошують до себе дітей.

6. Розвиток мережі  центрів за рішенням соціально-педагогічних  проблем дітей, підлітків, юнацтва:  педагогічної корекції, педагогічної  реабілітації; соціально-педагогічні – подолання дитячого та юнацького алкоголізму, наркоманії, а також реабілітації жертв насильства, соціальної віктимології.

7. Використання позитивних  можливостей засобів масової  інформації й захистити дітей  і підлітків від їх негативного  впливу.

Відомо про велику роль засобів масової інформації (ЗМІ) у формуванні світогляду дітей і підлітків. Сучасні ЗМІ дають виключно різноманітну, багатопланову інформацію без урахування аудиторії. Активно впроваджується в побут сучасної сім’ї відеотехніка з її величезними інформаційними можливостями.

8. Залучення підлітків  до участі в позитивних суспільних  центрах, організаціях (спортивних, культурних, туристських, театральних  та ін.).

9. Усебічна активізація  самовиховання, самовиховної діяльності  з виправлення й подолання негативних якостей і звичок, допомога й підтримка молодої людини в роботі над собою [10].

Отже, гуманістична педагогіка видатних учених попереднього сторіччя цілком може бути використана в розробці профілактичних програм освітніх установ  з організації профілактичної роботи для попередження девіантної поведінки підлітків.

Основні напрями соціально-педагогічній діяльності з профілактики та корекції девіантної поведінки підлітків  реалізуються: через підвищення ролі сім’ї в профілактиці девіантної поведінки підлітків; шляхами підвищення виховної ролі освітньої установи; за рахунок розвитку доцільної взаємодії сім’ї та школи; через підвищення ролі спеціальних установ, діяльність яких має за мету профілактику девіантної поведінки підлітків; через залучення підлітків до участі в позитивних суспільних центрах, організаціях (спортивних, культурних, туристських, театральних та ін.); активізацію самовиховання, самовиховної діяльності з виправлення девіантної поведінки.

Перспективи подальшої  роботи в цьому напрямами бачимо в підвищенні ролі сім’ї, школи й суспільства в профілактиці девіантної поведінки з метою соціальної адаптації підлітків. Єдність сім’ї, школи й суспільства в цілому об’єднує й підсилює профілактичний вплив на девіантних підлітків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В УКРАЇНІ ТА ЇХ СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1. Соціологічні дослідження конкретних проявів девіантної

поведінки в Україні

 

Сьогодні проблема девіантної поведінки набула особливої гостроти в нашій країні, де всі сфери суспільного життя зазнають серйозних змін, відбувається девальвація колишніх цінностей і норм. Суперечності між очікуваним  і  реальним  підвищують  напруженість  в  суспільстві  і зумовлюють готовність людини змінити модель своєї поведінки, вийти за межі норм, що склалися. В умовах гострої соціально-економічної ситуації істотних зміни зазнають і самі норми. Часто зникають культурні обмеження, слабшає вся система соціального контролю. Загрозливих масштабів набули скептицизм, цинізм, лицемірство, недотримання законів.

Особливо небезпечними є тенденції до зростання девіацій, в тому числі і злочинності, серед неповнолітніх, рівень якої за останні 10 років зріс більш ніж удвічі. З'явилися нові форми злочинів, які раніше були властиві здебільшого дорослим (рекет, розбійні напади, викрадання людей з метою отримання викупу сутенерство, комп'ютерні злочини тощо). Серед неповнолітніх правопорушників і злочинців все більшою стає питома вага дівчат. Набули значного поширення групові злочини.