Феномен девіантної поведінки та специфіка його соціального дослідження

Приналежність до групи  та відчуття самоповаги – необхідні  умови для само актуалізації, оскільки девіантний учень може зрозуміти  себе, тільки отримуючи інформацію від інших людей. Якщо людина розуміє, що її поважають, вона самостверджується, вона почуває себе психологічно комфортно та впевнено. За допомогою почуття власної гідності відбувається духовний зв'язок учня зі світом людей. Школа формує загальне світовідчуття, де конкретизуються життєві позиції та уявлення, виявляються особистісні можливості, відбувається самореалізація через власну ініціативу та активність. Саме тому напрямки психолого-педагогічної роботи з девіантними підлітками мають ряд специфічних властивостей.

Нормалізація та збагачення відношень девіантного підлітка з оточуючим світом (перш за все  з педагогами, психологами і однолітками).

Компенсація недоліків  у духовному житті, активізація  діяльності девіантних підлітків в  тій області, в якій вони можуть досягти гарних результатів.

Відновлення деформованих позитивних якостей, постійна їх стимуляція.

Засвоєння та накопичення  соціально ціннісного досвіду та навичок в різних сферах життя  і морального розвитку.

Накопичення позитивних звичок і потреб, а також викорінення негативних.

Завданнями такої роботи є:

1. Виявлення характеру  та причин відхилень в поведінці  та навчанні дітей.

2. Розробка програми  виховних заходів з метою корекції  девіантної поведінки.

3. Консультації у вирішенні  важких або конкретних ситуацій.

Робота з девіантними  підлітками в освітньому закладі  має проходити через наступні етапи.

1 й етап – мотиваційний. Встановлюється емоційний контакт між класним керівником, соціальним педагогом, психологом, уточнюються професійні очікування, розподіляються функціональні обов'язки, визначається роль, статус і позиція учасників.

2 й етап – концептуальний.  Аналізується зміст наступної роботи, здійснюється теоретико-методологічний аналіз уявлень про спрямованість колекційної роботи з девіантними підлітками та зниження загального рівня прояву форм та видів девіантної поведінки.

3 й етап – моделювання.  Розробляється комплекс підпрограм – управлінських, психолого-педагогічних тощо. Обираються діагностичні методики.

4 й етап – діагностичний.  Діагностичний етап включає розпізнання  характеру відхилень у поведінці  та навчанні; вивчення соціальної  ситуації розвитку, становища в  колективі; виділення домінанти морального розвитку; визначення потенційних можливостей і здібностей учня.

5 й етап – проектування  можливих змін в особистості  підлітка. Визначення напрямків  психолого-педагогічної розвивальної  діяльності на основі навичок  ефективного спілкування і робота з емоційно-вольовою сферою девіантного підлітка. Вказуються шляхи формування навичок емоційної та поведінкової саморегуляції. Підвищення впевненості в собі, розвиток потреби в самовихованні.

6 й етап – розвивально  виховний. Даний етап включає розробку проекту педагогічної корекції у вигляді виховних заходів, які рекомендовані класному керівнику (вчителю початкових класів), батькам, вчителям предметникам, учнівському активу, спільноті району, де проживає девіантний учень.

За характером впливу на учня такі заходи можна представити у вигляді:

лікувально-профілактичного  впливу (направлення на консультацію до спеціаліста; відвідування учнів  на дому батьківським патрулем; утягувати  в цікаву та доступну для учня діяльність тощо);

безпосереднього виховного впливу на учня в процесі діагностики та співбесіди. Дорослі допомагають учню усвідомити "сильні" та "слабкі" сторони його особистості, моральне значення вчинку, сформувати адекватну самооцінку і, найголовніше, разом обрати програму самовиховання;

психологічного корекційно розвивального впливу, що припускає  рефлексію в ході психологічних  акцій, психотерапії, тематичних бесід, переглядів кіно, відеоматеріалів, ігрових  вправ і тренінгів.

7 й етап – реабілітаційний.  Для даного етапу характерним  є захист інтересів дитини, яка потрапила в несприятливі сімейні або навчально-виховні умови. Під час співбесіди з батьками педагоги прагнуть підвищити статус дитини, показати її цінність як члена сім'ї. Увага батьків зосереджується на потенційних можливостях та інтересах дитини, попереджаються батьківські репресії. В школі під керівництвом психолога та соціального педагога ціле направлено руйнується негативний стереотип учня. Включення його в певний вид діяльності допомагає побачити педагогам і учням позитивний потенціал порушника дисципліни.

8 й етап – психолого  діагностичний консиліум. В склад  консиліуму входять носії психолого-педагогічної, батьківської, медичної, правової культури. Склад консиліуму достатньо гнучкий,  включає в себе постійних і  тимчасових членів. Обов'язкова присутність референтної особи, це може бути класний керівник, тренер, керівник гуртка, психолог. Референтна особистість допомагає зняти бар'єри спілкування та може захистити дитину від необґрунтованих зауважень.

9 й етап – рефлексивно  експертний. Даний етап супроводжується рефлексивною діагностикою особливостей прояву девіантної поведінки учнів і експертизою досягнутих результатів, які дозволяють вносити необхідні корективи.

Таким чином, в процесі  формування якостей особистості  у процесі виховання присутня власна внутрішня логіка. Для кожного етапу оптимальні свої методи, хоч і є майже універсальні, багатофункціональні підходи. Їх можна досить широко розгорнути для вирішення різноманітних завдань, застосувати на різних етапах роботи.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Процес інтеграції людини в суспільство завжди відбувається під його пильним наглядом. З метою існування як злагодженої системи суспільство в усі часи регулювало соціальну взаємодію через спеціальний механізм підтримання соціального порядку. Людська поведінка жорстоко обмежена і регулюється суспільством. Для цього воно застосовує систему соціального контролю. Внаслідок цього складається поведінка, що схвалюється суспільством. Оскільки людина - істота колективна, то приймаючи участь в колективних -^іях, ' вона постійно має пристосовуватись до вимог оточуючих. Але не дивлячись на жорстокий контроль, в суспільстві має місце не лише поведінка, що відповідає нормам і цінностям суспільства. Існує також поведінка всупереч тим нормам, що виробило суспільство. Поведінка, згідно з соціальним вимогам, спрямована на досягнення цілей що схвалюються суспільством. Поведінка, що конфліктує з виробленими суспільством нормами, тобто відхиляється від них називається девіантною.

З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід.

Поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступені повинна бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а саме головне - терпимі для суспільства, дотепер практично не розв'язані. Відповісти на ці питання доволі важко. Разом з тим не усі форми девіантної поведінки вимагають настільки детального аналізу.

Кримінальна поведінка, сексуальні відхилення, алкоголізм і наркоманія не можуть привести до появи корисних для суспільства нових культурних зразків. Варто визнати, що гнітюче число соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. І тільки деякі нечисленні відхилення можна вважати корисними. Одна з задач соціологів- розпізнавати і відбирати корисні культурні зразки в девіантній поведінці молоді.

Сучасне українське суспільство знаходиться в стані трансформації, який супроводжується соціальною аномією, примітивізацією та маргіналізацією життя. Суспільство, яке трансформується, являє собою особливий різновид нестабільних систем, який поєднує його старий та новий стан за новими засадами, тобто сучасне українське суспільство - це два принципово різних по сутності соціуми (тоталітарний та посттоталітарний), які представлені своїми інституціями та ціннісно-нормативними системами. У таких умовах є всі об'єктивні чинники для зростання та розповсюдження девіантної поведінки.

Таким чином, нестабільне суспільство, яке трансформується, породжує зовнішні фактори, що впливають на репродукування відхилень: деформація соціальних норм, деформація соціальних інституцій, деформація ціннісних орієнтацій, маргіналізація та дезадаптація значної кількості індивідів. Але необхідно зазначити, що вибір засобів діяльності залежить від самої особистості, від системи її диспозицій, через які опосередковується зовнішній вплив. Тому девіантна поведінка обумовлена і внутрішнім фактором, яким виступає спосіб життя молодої людини, на формування якого впливають тип та характер родинних відносин, система освіти, група друзів, засоби масової інформації.

Спосіб життя може бути соціально-позитивним, дисгармонійним, аморальним та противоправним (розподіл здійснюється за соціально-нормативним критерієм). Таким чином, на виникнення та розповсюдження девіантної поведінки впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори. Сьогодні на історичну арену виходить новий соціальний тип особистості молодої людини: це людина економічна, аполітична, стримано агресивна, готова діяти виходячи з ситуації, визнає значимість родини, рідну культуру вважає занепадницькою, визнає цінність освіти та інше. У цілому, ціннісна структура молоді характеризується різким посиленням індивідуальних цінностей, відчуженням від суспільного життя. Усе це знижує правові та моральні бар'єри, розв'язує особистий та груповий егоїзм, створює атмосферу уседозволеності; більшій частині молоді притаманний дисгармонійний, аморальний чи противопраанйй образ життя, що свідчить про характерність для значної частини молоді так званої девіантної особистості, що обумовлено наявністю об'єктивних та суб'єктивних факторів та умов деформації особистості молоді.

Для зниження девіацій суспільство повинно суворо дотримуватися законів розвитку особистості, тому що без цього ліквідувати окремі види девіантної поведінки чи блокувати зовнішні фактори фактично неможливо.

Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистості злочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуацію), формування здорових потреб, насамперед потреб у самовдосконаленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задоволення через творчість. Деформація особистості починається саме з втрати життєвої мети як цільової установки творення самого себе і обставин свого життя. Ця внутрішня робота особистості потребує великого напруження і зусиль, але тільки таким шляхом людина може подолати свої негативні риси, розвинути свій потенціал.

Суспільство зацікавлене у такому самовдосконаленні кожного члена суспільства і покликане всіляко допомагати розвиткові особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля/ под. ред. Я.И. Гилинского. - М.: ИС РАН, 1992.-204 с.
2. Акопян К.С. Самогубство: Проблеми мотивації (роздуми у зв'язку з психологічним етюдом Н. А. Бердяева "Про самогубство"). - 2004. -№З.С. 153-159.
3. Алкоголь та наркотики в Україні: Збірник Міжнародної незалежної асоціації тверезості. — Київ, 1995. - ІЗО-о?"
4. Американська соціологічна думка. Тексти / За ред. В.І. Добренькова. М., 1994.-254 с.
5. Антонян Ю.М. Злочинність і психічні аномалії. - М.: Наука, 1987.-314 с.
6. Андреев H.A., Тараканов Ю.В. Асоциальное поведение несовершеннолетних. - Самара, 2001. - 154 с.
7. Афанасьев В»С, Гилинский Я.И. Девиантное поведение и социальный контроль в условиях кризиса российского общества -СПб.: СПбФ ИС РАН, 1995. - 268 с.
8. О. Балакірєва, О. Яременко. Рівень розповсюдження та структура вживання алкоголю та інших наркотичних речовин серед підлітків в Україні: соціологічний вимір. - К.: НВФ "Студцентр'ТШКА-Центр, 1998. - 144 с.
9. Бахадова Е.В. Неблагополучная семья как фактор формирования девиантного поведения детей // Вопросы психологии. № 1, 2009. - С. 37-51.

10. Ю.Башкатов И.П. Психология групп несовершеннолетних

правонарушителей (социально-психологические особенности). - М.: «Прометей», 1993.-251 с.

11 .Бондарчук О. І. Психологія девіантної поведінки. - К.: Міжрегіон. акад. упр. персоналом, 2006. - 88 с;

12. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. - Спб.: Питер, 1998; -325с.

13. Булгаков С. И., Линский И. В., Голощапов В. В. Сопоставительный анализ данных Министерства внутренних дел и Министерства здравоохранения о масштабах употребления наркотиков в Украине в 2003 году // Український вісник психоневрологи. — 2004. — Т. 12, вип. 2.

14. Василькова Ю.В. Соціальна педагогіка. Учеб. посібник для студ.

ВИЗ. - М., 2000. -321 с. 15.Волков Ю.Г., Добреньков В.І., Нечипуренко В.М., Попов A.B.

15. Соціологія: Підручник, видання 2-е, - М.: Гардаріки, 2000. -265 с.

16. .Гидденс Э. Социология. - Социс. - 1994. - № 2. - С. 132.

17. П.ГилинскийЯ.И., Афанасьев B.C. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: Учебное пособие. - СПб: СПбФ РАН, 1993.-320 с.