Феномен девіантної поведінки та специфіка його соціального дослідження

 До ізольованих  девіацій відносять комунікативні  форми поведінки, яка відхиляється  від норми, аутоагресивна поведінка,  порушення харчування, аномалії  сексуальної поведінки і розвитку, надцінні патологічні захоплення, зловживання речовинами, які викликають зміни в психічній діяльності.

Найчастіше можна спостерігати групові девіації. В основі даного типу девіацій лежить принцип групового  тиску і толерантності до тиску. Груповий тиск на індивіда здійснюють як референтна група, так і сім'я [100].

Дані форми девіантної поведінки свідчать про конфлікт, який виникає між особистісними і суспільними інтересами. Девіантна поведінка - це скоріше спроба відійти від суспільства, втекти від життєвих повсякденних проблем, подолати стан невпевненості і напруження через певні компенсаторні форми. Проте, девіантна поведінка може бути пов'язана і з прагненням особистості до створення чогось нового.

В контексті проблеми вивчення девіантної поведінки особистості  важливу роль відіграє проблема повернення девіантів до нормального соціального життя - надзвичайно важливе юридичне, соціальне, педагогічне, психологічне завдання.

Ресоціалізація - відновлення  раніше порушених якостей особистості, необхідний їй для повноцінної життєдіяльності  в суспільстві.

Ресоціалізація є однією із форм соціалізації особи, що охоплює процес становлення на основі засвоєння нею елементів культури і соціальних цінностей. Процес ресоціалізації має на меті виправлення девіантної особистості, формування у неї позитивної соціальної поведінки, стимулювання становлення життєвої позиції, яка б відповідала соціальним нормам, шляхом відновлення, збереження та розвитку соціально-корисних якостей і відносин. Пов'язана ресоціалізація з руйнуванням засвоєних індивідом у процесі де соціалізації негативних антигромадських цінностей і норм, прищепленням визнаних суспільством цінностей і вчинків. Ресоціалізуючі заходи здійснюють ті самі соціальні інститути, що й соціалізацію: сім'я, школа, трудовий колектив, навчальні заклади, громадські організації тощо. Якщо особистість скоїла злочин і опинилася в місцях позбавлення волі, то процес ресоцалізації передбачає руйнування асоціальних зразків поведінки, поновлення та розвиток в особистості соціально-корисних зв'язків із суспільством, закріплення позитивних соціальних цінностей [103].

Основними чинниками  успішної ресоціалізації девіантів  є:

- установка на співпрацю;

- орієнтація у просторі  соціальних відносин та особистісних  ставлень;

- критичність;

- стресостійкість (вид  реагування накопичених почуттів  та емоцій, навчання навичкам подолання життєвих труднощів, розвиток захисних механізмів, адекватної поведінки);

- прийняття власного минулого [105].

 Метою ресоціалізації  девіантів виступає швидке включення  їх у нове соціальне середовище  і діяльність без особливих  психотравмуючих наслідків.

 Висновок та перспективи  подальших наукових досліджень. Соціально-психологічні аспекти  формування девіантної поведінки  мають важливе перспективне значення  для становлення та розвитку  особистості в умовах трансформаційних  змін. Переживання негативного досвіду здійснення девіантної поведінки має переломне значення для всього процесу особистісного становлення та позитивний досвід подолання такої ситуації і успішно накреслений життєвий шлях слугують людині своєрідним “імунітетом” у подоланні життєвих труднощів.

4.2. Національно – патріотичне виховання в системі девіантної поведінки

Освіта є передовою  ланкою виховання особистості. При  цьому школа в системі своєї діяльності задає дитині певний культурний зразок для розвитку і в результаті порівнює її з цим же зразком. Навчання слугує "інформаційною їжею", а виховання – це проходження отриманої інформації через ціннісний фільтр, який забарвлює її людським значенням і оцінками. Тобто виховання – це набуття якостей і ціннісних орієнтирів, які роблять людину моральною в соціально значимих ситуаціях. Найскладніші проблеми шкільного дитинства – це будування відношень з педагогами,однолітками, самоствердження та самозахист, боротьба за гідне місце серед друзів (підкора, командування, лідерство), самостійне подолання труднощів.

В останні роки в усіх сферах життя відбуваються зміни, які  призводять до різних поведінкових відхилень. Школа – не виняток. Девіантна  поведінка визначається як поведінка, яка відхиляється від норми. Це специфічний  засіб передачі,засвоєння, закріплення та прояв ціннісного ставлення особистості до суспільства, підкріплений мотивацією, спрямованою на зміну соціальних норм і очікувань.

Причини девіантної поведінки

Для пояснення причин існуючих форм девіантної поведінки  розроблено декілька концептуальних підходів, які можна об'єднати в дві окремі групи: особистісні та соціальні. Перша група концепцій в якості основної причини вбачає порушення в структурі особистісних характеристик, друга – саму соціальну систему і її недосконалість. Серед причин девіантної поведінки значна кількість дослідників виділяє  спадковість, соціальне середовище, навчання, виховання і, нарешті, соціальну активність самої людини. Всі ці фактори здійснюють вплив у прямій або опосередкованій формі, однак не існує прямої залежності між їх негативними наслідками та характером поведінки дитини.

Соціальне середовище. На поведінку дитини особливий вплив здійснює соціальне середовище. Потреба у соціальному визнанні – важлива потреба підліткового віку. Соціальне середовище та особистість підлітка знаходяться в двосторонній взаємодії, саме тому можливе існування деякого дисбалансу середовища та особистості. В особистісному плані цей дисбаланс проявляється в напруженому стані через незадоволення власних потреб, у конфліктах. І те, і інше дестабілізує соціальну взаємодію, порушує процес соціалізації.

Психологічні причини  включають відчуття впевненості (невпевненості) в собі, фізичні та розумові недоліки дитини, її власний ритм, мотивацію, успіхи та поразки, ступінь стабільності сімейних відносин, через які вона вже пройшла. Часто шкільні невдачі – це ознака глибокого душевного розладу самого підлітка, залежного від його відношень з батьками. Відчуття впевненості, яке дитина отримує в сім'ї, можливо, одна з кращих гарантій шкільних успіхів.

Психологи вважають, що не можна недооцінювати важливість  соціального та біологічного факторів для психічного розвитку. На жаль, у  вітчизняній психологічній науці  протягом багатьох років значно зменшувалось значення біологічного фактору. Наразі стан речей змінюється. Порушення поведінки та емоційно-вольової сфери дітей, підлітків і молоді не успадковуються. Винятки з даного правила пов'язані з рядом захворювань, які обумовлені розумовою відсталістю. Ці хвороби викликані порушенням обміну речовин, низкою вад, пов'язаних з хромосомними захворюваннями.

Поведінкові характеристики особистості пов'язані з її характером. Як визначають психологічні словники, характер – "це індивідуальне поєднання  стійких психічних особливостей людини, які обумовлюють типовий  для даного суб'єкта засіб поведінки в певних життєвих умовах і обставинах". Характер людини формує як сам суб'єкт, так і його оточення.

Педагогічні причини. Несприятливий  клімат у шкільному колективі  може бути однією з причин виникнення девіантної поведінки. Без правильного педагогічного керівництва закони колективного життя в класі можуть змінюватися жорсткими законами групового конформізму, який направлений на пригнічення окремої особистості, а це в свою чергу є ще однією з причин різного роду відхилень. Відбувається і несвідомий вплив педагога на учня, в результаті якого виникає наслідування, копіювання, емоційне "зараження", співчуття. Діти копіюють поведінку, звички та зразки вчителя, а також його реакції негативного характеру.

Проблеми у роботі з девіантними учнями

Школа не просто місце  отримання знань, умінь і навичок, вона – простір дитячого буття. Процес розвитку особистості учня не завжди буває позитивним, у ньому можливі  і негативні прояви. Перед педагогами експериментальної школи (ЗНЗ № 31 м. Сімферополя) постало питання: як допомогти кожній дитині знайти себе в шкільні роки. Контингент девіантних дітей в навчальному закладі № 31 дуже поширений, оскільки практикуються усі форми навчання, які передбачені законами України про освіту. Значна частина девіантних учнів навчається на вечірній очній або вечірній заочній формі. Консультативногрупова робота, на відміну від класно урочної, з учнями даної категорії дозволяє ліквідувати конфліктні відношення з однокласниками і педагогами, не травмуючи дитину і її батьків приписаннями ярликів, не зосереджуватися на глибині вивчення окремих предметів, якщо це пов'язано з невстиганням у навчанні. Атмосфера життя девіантного учня в ЗНЗ № 31 визначається навчанням, яке створює ситуації успіху (нехай зовсім незначні, але помічені вчителем), і відношенням з педагогами, які будуються на суб’єкт суб’єктній основі. Якщо все це присутнє в навчально-виховному процесі, відбуваються позитивні зміни, в іншому починають з'являтися проблеми, тому що дитина позбавляється можливості здійснити глибинні потреби в самореалізації, соціалізації та визнанні.

Робота з девіантними  учнями повинна носити системний  характер. Розвивальна школа, яка  працює в пошуковому режимі, значно відрізняється від тих шкіл, метою  яких є стабільне, традиційне дотримання існуючого порядку функціонування.

Корекційно - розвиваюча та виховна робота з девіантними  підлітками як система в такій  школі, взаємодіє з середовищем  (природним і соціальним), тобто  здійснює "терапію середовищем", включаючи організацію навчального процесу, спеціальний підбір культурно-масових, психолого - розвиваючих і оздоровчих заходів, психогігієну сімейного виховання.

Психологи школи допомагають  формулювати виховні задачі на такій  мові, на якій вони мають звучати  сьогодні (на мові якостей, вмінь і ціннісних орієнтацій). Підсумок виховання – людина, яка володіє соціально ціннісними якостями.

Проблема особистості  педагога в експериментальному навчальному  закладі № 31 і специфіки його взаємодії з усіма учасниками навчального процесу є досить актуальною в роботі з девіантними учнями. Формальне визнання вчителем необхідності іти шляхом перетворень власної педагогічної діяльності, бажання впроваджувати в життя нові ідеї протидіють парадигмі, яка склалася та закріпилася на рівні особистості. Відсутність досвіду в особистісна орієнтованій взаємодії з девіантними учнями призводить до того, що у вчителя, зазвичай, відсутні відповідні педагогічні вміння. Щоб забезпечити зріст професійної компетентності вчителя в процесі його педагогічної діяльності, в школі реалізується підвищення кваліфікації педагогів за спеціальною програмою. Педагог отримує знання, набуває практичних навичок для взаємодії з учнями.

Колектив учителів дійшов висновку, що найбільш успішно виховний процес реалізується в рамках психолого-педагогічного супроводу, який потребує врахування особистісна орієнтованих принципів:

безумовне прийняття  дитини;

розуміння психічного розвитку підлітка і його самопочуття;

бачення реальних можливостей  кожного учня, а не пред'явлення  йому завищених вимог;

прояв гнучкості в  виховній тактиці, яка повинна бути підпорядкована індивідуальним особливостям дитини, а не особистісним поглядам, звичкам та настроям;

 повага до особистості  підлітка;

 готовність до "діалогу  на рівних".

Таким чином, традиційно головним інститутом виховання є сім'я. В ній закладаються основи особистості дитини, і до вступу в школу вона вже значною мірою сформувалася як особистість. Один з цінних професійних обов'язків вчителя – це організація такого співробітництва з батьками учнів, яке б доповнювало його педагогічні дії. Протиріччя між вчителем та батьками учнів виникають з різних причин. Однак сім'я є основним джерелом формування моральних позицій дитини.

У навчальному закладі  № 31 багатьом батькам учнів вечірньої  очно заочної форми навчання майже повністю передані виховні функції. Вчитель знає, які моральні уявлення сформовані у девіантного підлітка, в яких умовах проходило його формування. Ці знання педагог використовує в навчальному процесі, будує взаємовідносини з підлітком в режимі діалогу, намагається змінити його "Я +концепцію", але не створює певні умови для його перевиховання, як це відбувається на денній формі навчання.

Система роботи з девіантними  учнями.

У своєму формуванні стійка особистісна властивість, здатність  до певного соціального вчинку проходить ряд важливих етапів: мотивація, знайомство з якістю, тренування, застосування, індивідуалізація. І.Д.Бех стверджує, що педагог не може коригувати, удосконалюючи особистісну систему вихованця, він може тільки створювати умови для глибокого осмислення його прагнень, ціннісних орієнтацій засобів життя. Педагогічне завдання – організувати особистісний рух від зовнішнього до внутрішнього, запустити процес формування та провести його через усі етапи розвитку соціально значимих якостей особистості.

Мотивація. У дитини має  виникнути потреба в формуванні нової якості, нової здібності. Часто  вона виникає як відповідь на запит  зовнішнього середовища. Якщо немає  внутрішнього бажання змінювати  будь-які власні соціальні прояви, то усі подальші дії педагогів стосовно виховання такого підлітка будуть марні.

Знайомство з властивістю. Учень знайомиться з даною  властивістю в проявах і поведінці  інших людей. Він починає застосовувати  дану властивість до себе, прагне пізнати  її внутрішньо. На даному етапі у дитини має з'явитися "картинка" тієї моделі поведінки, яку вчитель хоче у неї сформувати. Знання – початок виховання. Від нього починається сходження до особистісної дії.

Тренування в прояві даного вміння, здібності. Тренування має здійснюватися в безпечній діяльності, в такій діяльності, в якій відсутні оцінки успішності або невдачі прояву певної властивості. На етапі тренування дуже важлива рефлексія нового досвіду поведінки та спілкування.

Застосування нової  властивості в реальній діяльності. І знову ж рефлексія нового досвіду, оцінка тих змін, які відбуваються в діяльності, спілкуванні, внутрішньому стані завдяки набуттю даної властивості.

Індивідуалізація властивості, привласнення нового досвіду. Це інтимний процес, нові моделі поведінки та спілкування засвоюються людиною внутрішньо. На даному етапі необхідні такі прийоми як рефлексія і діалог.