Феномен девіантної поведінки та специфіка його соціального дослідження

Слід зазначити, що одним із серйозних недоліків нашої законодавчої практики у сфері права є те, що не" дається чіткого визначення поняття тієї чи іншої дії або бездіяльності, здійснення яких може спричинити за собою таку відповідальність. Адже поняття проституції та її чіткі ознаки в законі не встановлюються.

Практично у всіх країнах світу сьогодні виникають суперечки про легалізацію або заборону проституції. Всі ці проблеми потребують вирішення і глибокого вивчення. Проституція є однією з найдавніших професій, представниці якої пройшли, шлях може бути трохи менше, ніж саме людство. Разом з тим стала об'єктом пильної уваги.

Потрібно зауважити, що єдиного підходу до розкриття змісту такого поняття як «проституція» не обрано. Ще в часи давнину люди робили спроби дати точне і ясне визначення цього явища.

Зазвичай розуміється як вступ за плату у випадкові, позашлюбні сексуальні відносини, не засновані на особистій симпатії, потягу.

Як і будь-яке інше соціальне явище, проституція має свої ознаки:

• невизначена множинність партнерів;
• систематичність сексуальних контактів;

• . «публічність», достовірна популярність у ремеслі;

• доступність особи, що займається проституцією,  кожному бажаючому задовольнити сексуальну потребу за плату;

• специфічний «спосіб життя».

Деякі дослідники вважали і вважають, що заняття проституцією безпосередньо пов'язане з «поганою» спадковістю, з особливостями конституції самої людини, які обумовлюють вроджений нахил до занять проституцією. Перший організатор проституції Солон (між 640 і 559 до н.е.) купував жінок і пропонував їх «у спільне користування, готових до послуг за внесення одного налогу». Це найстаріше визначення проституції вже відзначає її найголовніші ознаки [82, с.136]:

Віддача себе багатьом, часто мінливим особам.

Повна байдужість до особистості бажаючого того чоловіка.

Віддача себе за винагороду.

Соціальний контроль над проституцією як соціальною девіацією.

Існує три моделі соціального контролю за проституцією: прогібіціонізм (заборона), регламентація (реєстрація і медичне спостереження), аболіціонізм (профілактична, роз'яснювально - виховна робота при відсутності заборон і реєстрації). Перша модель заснована на заборону проституції та юридичному (кримінальному або адміністративному) переслідуванні осіб, які займаються проституцією. Друга включає в себе в якості основного компонента правове регулювання сексуальної комерції, класичним варіантом якого є поліцейсько-медичний нагляд. Третя модель виходить з відміни правового регулювання як у формі заборони, так і регламентації. [65, с.235]

• Сучасна соціологія виходить з того, що проституція, як соціальна девіація, розглядається на різних рівнях і в різних аспектах. На макросоціальному рівні проституція виступає як система суспільних відносин, за допомогою яких реалізується позашлюбно-комерційні форми сексуальної поведінки. Ця діяльність соціально конструюється, організується і контролюється за допомогою відповідних інститутів і нормативних комплексів. На свідомому рівні проституція розглядається як суспільна проблема в різних, ашектах: як проблема громадського здоров'я, проблема громадського порядку, проблема соціальної політики, проблема молоді, проблема тендерної політики і т.п. А також соціальний характер проституції аналізуються на рівні учасників процесів сексуальної комерції - повій, утримувачів публічних будинків, сутенерів, звідником, поліцейських, медиків та клієнтів.

При цьому, за Я. Гилинським, девіантна поведінка розглядається не як патологія, а як природний і необхідний результат еволюції соціуму. «Відхилення» не є об'єктивна характеристика певного виду поведінки, а лише наслідок відповідної суспільної оцінки. Внаслідок цього принципово неможливо «ліквідовувати», «подолати» негативну девіантну поведінку. Мова може йти про адекватні способи і методи регулювання, управління ними (з метою оптимізації, мінімізації, гармонізації і т.п.).

Будучи породженням соціально-економічних, культурологічних змін, характеристики девіанского поведінки, в тому числі проституція, служать показником, «дзеркалом» суспільного буття і «якості» населення.

І найголовніше - регламентація є обмеження індивідуальних прав і свобод людини. Остання обставина стала вирішальним поштовхом до зародження аболіціонізму в Європі кінця минулого століття. Його прихильники наполягали на тому, що кожній жінці треба допомогти усвідомити особисту гідність та відповідальність за сексуальне життя, а не піддаватися її примусового лікарському огляду і систематичного поліцейському контролю.

Проституцію прийнято поділяти на явну або професійну, і приховану або таємну. У першому випадку вона служить основним заняттям і джерелом придбання засобів для існування. Професійна проституція практикується або в індивідуальному порядку, іноді під заступництвом сутенера, або організовано - в будинках терпимості.

Набагато більше поширення має прихована проституція. До прихованих повій зазвичай-Ядносяться такі групи жінок, як: 1) повії, які працюють професійно, але в умовах заборони, що мають так зване «прикриття» (формальне місце роботи); 2) тимчасово практикуючі: повії до вступу в шлюб або до отримання іншого джерела доходу (тимчасова проституція), 3) встановлюють більш-менш тривалий контакт з одним або декількома клієнтами, і потім переходять до інших з тим же самим або близьким соціальним статусом (утриманка), 4) мають інший, ніж проституція джерело доходу, але час від часу практикуючі проституцію в залежності від наявності вільного часу і потреби в грошах, 5) заміжні жінки, які шукають кошти для придбання предметів розкоші і поєднують гострі відчуття з матеріальною вигодою (підсобна проституція).

Проституція виконує три основні соціальні функції. Вона є засобом перерозподілу доходів в умовах соціального та економічного нерівності і фактично обмеженого доступу жінок до високооплачуваним посадами і професіями. Вона є одним із засобів адаптації молодих жінок - мігрантів з села і малих міст до морально-психологічним і соціально-психологічним вимогам великого міста, до норм фактично пануючої моралі. Проституція виконує функцію статевої соціалізації певних категорій осіб (збоченці, каліки, психологічно ущербні люди), не мають можливості задовольнити свої потреби в рамках загальноприйнятих норм. [65, с.145]

Проституція існує на всіх рівнях і у всіх шарах суспільства.

Хоча було проведено безліч досліджень, пов'язаних з проституцією як прямо, так і побічно, в основному вони були спрямовані на вивчення проституції в великих містах, найчастіше - в столицях. У провінції такі дослідження - велика рідкість. Тому необхідно приділити увагу стану проституції в областях та обласних центрах, так як у багатьох з них не існує практично ніякої статистики, пов'язаної з цим видом діяльності.

Отже, по закінченню другого розділу слід зробити висновки, що під формами девіантної - поведінки зазвичай розуміють конкретні прояви відхилення у вчинках та діях людини. До основних форм девіантної поведінки у сучасних умовах можно віднести злочинність, алкоголізм, наркоманію, суїцид, проституцію. Кожна форма девіації має свою специфіку.

Вивчення проблем злочинності виявляє велику кількість чинників, які впливають на її динаміку: соціальний стан, рід діяльності, освіта, декласування, тобто зруйнування або ослаблення зв'язків між індивідом і соціальною групою. Дослідження виявили вплив внутрішньо міських відмінностей на рівень злочинності: найзлочинішими виявилися райони, що характеризуються високим ступенем соціальної дезорганізації.

У процесі аналізу алкогольної ситуації та її динаміки, як правило, використовують три групи соціологічних показників гостроти алкогольної проблеми і масштабів поширення пияцтва у країні: а) рівень споживання алкоголю на душу населення і структура споживання; б) характеристики масової поведінки, яка є наслідком споживання спиртного; в) шкода, яку спричинило пияцтво економіці, суспільству.

Наркоманія як вид соціального явища характеризується ступенем поширення споживання наркотиків або речовин, які до них прирівнюються, і включає зловживання наркотиками і хворобливе (звичне) споживання їх. Точну .кількість українців, які зловживають наркотиками, визначити навряд чи можливо через недосконалість системи соціального контролю.

Суїцид — намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця форма девіантної поведінки пасивного типу є способом відійти від невирішених життєвих проблем, від самого життя. Дослідження свідчать, що суїцидальну поведінку провокує специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і сімейний стан, безсумнівно, що існує зв'язків суїцидальної поведінки з іншими формами соціальних відхилень, зокрема пияцтвом.

В Україні проституція поширюється значними темпами. У залежності від психофізичних особливостей, особистих задатків і соціальних роздумів, які призводять до виходу жінки «на панель», повій можна розділити на 2 категорії: «порочні», у яких нахил до проституції закладався ще в сім'ї та «випадкові». Ця категорія молодих людей стала на шлях проституції з незалежних причин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. 2. Творчість як критерій гуманізму в девіантної поведінки

 

Проблема соціально-педагогічної профілактики девіантної поведінки  в наш час турбує не тільки педагогів, але й усе суспільство загалом  у зв’язку з масштабністю поширення  цього явища серед підлітків. Сьогодні гострота досліджуваної проблеми наростає, а не слабшає. Соціально-економічна й політична ситуація, що змінилася останнім часом, у суспільстві загострила проблему девіантної поведінки підлітків.

Ця проблема має глибокий зв’язок з важливими практичними  завданнями сучасної науки, які полягають у профілактиці девіантної поведінки підлітків з метою повноцінного розвитку сучасного суспільства, соціальної адаптації підлітків.

У своїй статті ми спираємося на дослідження вітчизняних і  зарубіжних учених, які зробили помітний внесок у розробку соціально-педагогічних основ профілактики девіантної поведінки, таких як: С. Белічева, В. Бочарова, Б. Вульфов, С. Григор’єв, В. Загвязінський, В. Лісовський, А. Макаренко, А. Мудрик, В. Семенов, В. Сухомлинський, С. Шацький, Г. Філонов та ін. Також ми спиралися на проведені дослідження, у яких розглядалися психолого-педагогічні аспекти девіантної поведінки (Б. Ананьєв, Ю. Бабанський, С. Белічева, А. Бєлкін, П. Блонський, Л. Виготський, В. Гуров, А. Півнів, А. Леонтьєв, Л. Нікітіна, В. Сластьонін, В. Торохтій, Д. Фельдштейн, А. Фоміна, С. Чистякова та ін.).

Велике значення для  нас мали праці, присвячені безпосередньо  проблемам діяльності загальноосвітньоїшколи в профілактиці девіантної поведінки  підлітків (М. Алемаськін, Б. Алмазов, С. Белічева, І. Клейберг, Н. Катаєва, І. Невський, А. Нікітін, Р. Овчарова та ін.).

Сьогодні, незважаючи на існування великої кількості  робіт, присвячених вивченню проблеми девіантної поведінки, ще недостатньо  чітко сформульовані основні  напрями соціально-педагогічній діяльності з профілактики та корекції девіантної поведінки підлітків на основі гуманізму. Розкриттю цієї проблеми буде присвячена наша стаття.

Завданням нашої статті є короткий аналіз наукових досліджень педагогів-гуманістів у сфері профілактики девіантної поведінки підлітків; вивчення основних напрямів соціально-педагогічній діяльності в профілактиці девіантної поведінки підлітків.

Соціально-педагогічні  пошуки вирішення проблеми профілактики девіантної поведінки підлітків  зосередили нашу увагу на концепції особистісною орієнтованого підходу. Наявність гуманістичної орієнтації в педагогічних дослідженнях, проаналізованих нами, визначається відповіддю на питання: Чи «є формування особистості процесом розвитку, що «йде зсередини», або ж – процесом, що «йде ззовні» і спрямований на «формування людини», при якій вона (людина) «виступає як породження системи навчання та виховання, що володіє всіма тими властивостями і якостям, які закладаються в неї цими процесами?» [1].

Характер «гуманістичної традиції в педагогіці» обґрунтовує у своїх дослідженнях Л. Степашко. Вона підкреслює, що він має «об’єктивною підставою гуманістичну природу педагогічного процесу» [2]. Ця закономірність, на думку автора, достатньо ясно виявляється в досвіді педагогів-гуманістів і виявляє свою чудодійну силу в питаннях профілактики девіантної поведінки підлітків.

Історія виникнення й  розвитку педагогічної профілактики девіантної поведінки дітей пов’язана з  діяльністю виховних закладів для «етично  зіпсованих дітей» у дореволюційній Росії, у країнах Європи, в Америці.

Особливо яскраво ця проблема висвітлена в педагогічній діяльності на благо бездоглядних, покинутих дітей швейцарського  педагога-подвижника І. Песталоцці. Мету виховання девіантних дітей він  бачив у розвитку природних здібностей, їх удосконаленні. Він дотримується ідеї саморозвитку сил, закладених у кожній людині, ідеї про те, що кожній здатності людини властиво прагнення вийти зі стану безживності й стати розвиненою силою. «Око хоче дивитися, вухо – чути, нога – ходити й рука – хапати. Але також і серце хоче вірити й любити. Розум хоче мислити» [3].

Через сторіччя інший  європейський педагог Я. Корчак утверджував  початкове положення своєї гуманістичної  концепції: «Одна з грубих помилок

– вважати, що педагогіка є наукою про дитину, а не про людину. Дітей немає,