Курс лекций по "Прикладні методики в соціальній роботі"

 Разве это не ужас, что  мы можем настроиться на любую  музику?

СТРУКТУРА ЧАРІВНОЇ КАЗКИ

 Більшість казок мають єдину  структуру при розмаїтості змісту. У казці легко замінити Іван-царевича на Золушку чи Хлопчика-з-пальчика, Жар-птицю на молодильні яблука чи царівну, сірого вовка на пташину перинку - і структура казки, її сюжет і закінчення не зміняться.

 Т.Д.Зінкевич-Євстігнєєва розробила  модель казки, - деяку єдину схему  для більшості казок. У пошуках казкових інваріантів створила поняття функції. Функція - це вчинок діючої особи, обумовлений з погляду її значимості для ходу дії. Виділяють 31 функцію діючих осіб:

 ПІДГОТОВЧА ЧАСТИНА

1. Отлучка. їдуть батьки; цар йде на війну.

2. Заборона. “Не заходь  тільки в десяту кімнату”.

3. Порушення. Побігла  Оленка на вулицю, загралася.

4. Вивідування. Стала  відьма дізнаватись...

6. Підступ. Вовк наслідує  голос мами-кози.

7. Посібництво. Царівна з’їдає  запропоноване яблучко.

8. Шкідництво чи нестача. Схопили гусаки-лебеді Івасика, занедужав цар важкою хворобою.

 ЗАВ’ЯЗКА

9. Посередництво. “Йди, Оленка, братика  шукати...”

10. Протидія. “Дозволь мені, цар,  спробувати щастя...”

11. Відправлення. Царевич відправився  в дорогу.

 ОСНОВНА ЧАСТИНА

12. Перша функція дарувальника. Стала Баба-Яга випитувати.

13. Реакція героя. “Ти  б мене спершу нагодувала...”

14. Отримання чарівного  засобу. Дав дід Іванові коня; “Скажи: по-щучому велінню...”

15. Переміщення в інше  царство. Чи довго йшла Оленка, чи коротко...

16. Боротьба. Став Іван  битися зі Змієм.

17. Таврування. Роздряпав  йому Змій усю шию.

18. Перемога. Завертівся  Кощій і помер.

19. Початкове лихо  чи нестача ліквідується. Вийшла  до Івана з підземілля Царівна.

20. Повернення. Сіли на килим-літак, полетіли додому.

21. Погоня. Кинулися гусаки-лебеді  навздогін.

22. Порятунок. Кинула  вона дзеркальце, розлилося море.

 На цьому казка  може скінчитися, але часто зустрічається  додатковий сюжет, у якому діє  лжегерой (найчастіше брат чи  брати головного персонажу). Перша його частина нове шкідництво - аналогічне функціям 8-14. 8а. Лжегерой викрадає здобуток. 11а. Герой знову відправляється на пошуки. 14а. Герой знову знаходить чарівний засіб. Далі при такому розвитку з’являються нові функції:

 23. Невпізнане прибуття. Приїхав у рідне місто, але додому не пішов, став учнем кравця.

24. Необгрунтовані домагання.  Генерал заявляє царю: “Я - зміїв  переможець”.

25. Важка задача. “Хто  підніме зміїну голову...”

26. Рішення. Підійшов  Іван, тільки торкнувся...

27. Дізнавання. Показав  він заповітне колечко.

28. Викриття. Розповіла  все царівна, як було.

29. Трансфігурація. Викупався  Іван у молоці, вийшов краще  колишнього.

30. Покарання. Посадили  служницю в бочку...

31. Весілля, воцаріння.  Одержав Іван царівну і півцарства.

 Не всі функції  присутні завжди, але число їх  обмежене, і порядок, у якому  вони виступають по ходу розвитку  казки, незмінний. Незмінними  визначили і набір ролей, тобто  діючих осіб, що мають своє  коло дій - одну чи декілька  функцій. Цих ролей шість: відправник, царівна, герой, лжегерой, помічник, дарувальник.

 

ІНТЕР’ЄР КАЗКОВОГО  СВІТУ

 • Якесь лихо  спочатку і щасливий кінець.

 • Наявність помічників  і шкідників.

 • Зрадництво рідних.

 • Трансформація  героя - до кінця казки він  не такий як спочатку, він сильнішає і стає значущим.

 • Інше царство,  яке десь далеко, там інші закони, і там є щось дуже потрібне, за чим приходиться туди йти.

 • У той час,  як герой трансформується, інші  персонажі залишаються більш-менш  незмінними, і саме інше царство не змінюється.

 • 3 іншого царства  приноситься клеймо, оцінка про  те, що герой там побував.

 • Герой один. При  всіх друзях і помічниках він  йде один і одружується потім  один.

 • Перемагає “дурень”  і ледар.

 • Мінімальний  термін, за який герой може  чогось досягти, - “поки сім пар чобіт не зноситься”.

 • Зумовленість. Дракон  заздалегідь знає, що його вб’є  саме цей герой, уже заздалегідь  відомо, куди треба піти, що зробити;  хто, кому, що скаже, і що  потрібно відповідати.

 • Заборони порушуються,  накази виконуються, герой частіше слухається, чим навпаки.

 • Відсутність  вибору.

 

Форми роботи з казкою у груповому арт-терапевтичному процесі

1. Пригадування відомої  казки (улюбленої, тієї, яка найбільше  вразила, або першої, яка спала  на думку) як привід для арт-терапевтичної  роботи. Згадування про казку  терапевтом являє собою порівняно легку терапевтичну інтервенцію. Завдання згадати казку (як символічний текст) означає лише значеннєву глибину, на якій клієнтам пропонують працювати. Задувши казку, що спривла в пам’яті, клієнти самі вирішують, що малювати.

Як «посилений» варіант  цієї форми долучення казки до арт-терапевтичної роботи можлива  також візуалізація клієнтом обраного ним моменту (етапу розвитку) казки. При цьому діагностичним є і вибір казки (вказує на загальний характер глибинної проблематики особистісного зростання клієнта), і вибір героя для ідентифікації, і обраний момент казки (звичайно, що відповідає сучасній ситуації особистісного розвитку), і акценти, розставлені в малюнку, і проказування образу. Ця неконцентрована форма долучення казки до арт-терапевтичного процесу краща для студійних відкритих груп і тому широко застосовується. Нам вона знайома з арт-терапевтичної практики О.Вознесенської.

2. Звертання до певного  казкового образу. Робота з символічним образом (символістика — властивість виражати архетипи колективного несвідомого — гарантується його приналежністю до жанру казки) орієнтує учасника групи на деяке коло глибинних проблем. Казка при цьому є символічним простором, що орієнтує клієнта. Така робота виправдана в аналітичних закритих групах. В арт-терапевтичній програмі О.Вознесенської, присвяченій чоловічому і жіночому в структурі особистості, спосіб звертання до казки саме такий.

3.Індивідуальне створення  кажи. У груповій формі арт-терапії  воно може бути домашнім завданням (утім, практика свідчить, що зазвичай, через зрозумілий опір, з цим завданням може впоратися не вся група).  Методика «Створення чарівної казки», створена в 1996 p., містить докладну схему екзистенціального тлумачення створюваного казкового тексту (зрозуміло, не єдино можливу, якщо казка — текст символічний). Чарівна казка—жанр, який мовою образів описує шлях особистісного становлення клієнта. Індивідуально створений текст ближчий до глибинної проблематики особистісного зростання, ніж текст сприйнятої казки. Послідовна арт-терапевтична робота з образами і ситуаціями натягає між специфічно організованими спицями значеннєвого каркасу тонку емоційну тканину.

4. Спільне створення  казки, як і створення спільного  малюнка, є процесом, що об'єднує  групу. Специфіка казки задає ситуацію об'єднання на глибинних засадах — навколо процесу пошуку вирішення єдиної проблеми (екзистенціальне значущої, атому такої, що стосується кожного учасника групи).

у техніці «Спільне створення  казки» індивідуальна проблематика не виражена настільки докладно, як у створенні кожним казкарем свого тексту. Зате ключові моменти змісту, що виявляються в індивідуальному впливі на спільний текст (функція, яку виконує кожен казкар) свідчать про найбільш значущі для кожного з учасників групи сторони життєвої реальності, які вони актуалізують в умовах спілкування на глибинних символічних рівнях. Арт-терапевтичне опрацювання казкового матеріалу може бути орієнтоване на груповий процес—і здійснюватися за допомогою спільного малювання казки(це доцільне, якщо текст казки дисгармонійний). Але частіше трапляється індивідуальна орієнтація. Можна запропонувати кожному казкареві окреслити свої внески в загальний текст, або—моменти казки, які викликали в них найяскравіші враження. так само як і ключові моменти сюжеті (тобто ресурсні, проблемні) [Пс. № 39, 2005. ст.17]

Так, Л.Г. Терлецькі радить використовувати казкотерапію як метод профілактики в наступних ситуаціях.

1.  Коли люди відчувають  яв ускладнення і розгубленість,  особливо на початку роботи  над собою.

2. Коли люди почувають  себе з; надто напружено в  групі.

3.  Коли необхідно згуртувати групу.

4.  Коли потрібно  дати гру ь вибір, для того  щоб налаштувати групу на ті  чи інші проблеми і задачі  роботи.

5.  Коли потрібно  активізувати взаємодію між учасниками  групи.

6.  Коли треба вивести  людей з їхнього занурення  у свої проблеми і спонукати  до  більш   активної спільної роботи.    [Пс. №1 (49) січень ст. 4]

Перевагою ігор у казкотерапії є те, що вони забезпечують іншу систему  координат, відмінну від системи  координат, яка існує в реальному житті. У цій іншій системі може бути засвоєно й досліджено нові способи поведінки без тих наслідків, з якими пов'язано їх використання в реальному житті. Ігри можуть надавати можливість для непрямого звертання до актуальних проблем, безпосереднє обговорення яких було б занадто болісним. Вони можуть стати джерелом радощів й веселощів, будучи водночас і серйозною справою.

Американський фольклорист  С. Томпсон визначає казку як історію певної довжини, в якій існує безліч мотивів й епізодів. Дія її відбувається в нереальному світі, в неточно визначеному місці, де діють уявні герої. Цей світ наповнений чарівництвом. У цьому королівстві як би скромні герої перемагають своїх супротивників, завойовують королівства і одружуються з принцесами. Казка — це поетичне бачення людини і її ставлення до світу. Багато століть вона додавала сил і впевненості тим, хто її слухав, тому що з неї йде внутрішня істина.

Б. Беттельхайм зазначає, що казка спирається на фантазію і  що в ній існують дві площини  — вона розважає і водночас розкриває  несвідомі аспекти психіки. У казці ми визначаємо чотири істотні можливості: фантазувати; отямитися після глибокого горя; вижити в певних обставинах небезпеки; а головне — розважитися, отримати позитивні емоції. Усі ці чотири елементи відіграють важливу роль у психотерапії.

Казки несуть у собі як індивідуальність, так і універсальність. Універсальне, чи архетипічне, виконує захисну роль, коли важко залишитися віч-на-віч з особистими проблемами.

Казки— частина нашої  історії культурна спадщина, яка  може дати людям почуття безперервносі і спільності. Вони можуть також стати загальною крапкою відліку для учасників групи, якщо вони знають історію з дитинства. Казкотерапією люди займалися завжди, хоча і називали це інакше. У розвитку каз котерапії можна виділити чотири етапи. Характерним є те, що жоден із них не закінчується, поступаючись місцем новому, а знаменує початок наступного.

Перший етап казкотерапії — це усна народна творчість, джерело якої губиться у глибині століть, але сам процес усної (а пізніше й письмової) творчості продовжується до нині.

Другий етап казкотерапії - збирання і дослідження казок  і міфів, у психологічному глибинному аспекті пов'язаний з іменами  К Юнга, М-Л. фон Франц. Б. Беттель  хейма, В. Проппа й інших. Термінологія психоаналізу також грунтується  на міфах. Процес пізнання прихованого змісту казок і міфів продовжується й сьогодні.

Третій етап — психотехнічний Напевно, немає ні однієї педагогічної, психологічної й психотерапевтичної технології, в якій би к використовувався прийом «Склади казку».  Сучасні  практичні підходи застосовують казку як техніку, як підставу для психодіагностики, корекції та розвитку особистості.

Четвертий етап — інтегративний. Цей етап пов'язаний із формуванням  концепції комплексно казкотерапії, з духовним підходом до казок, з розумінням казкотерапії як природно-доцільної, органічної для людського сприйняття виховної системи, перевіреної багатьма поколіннями наших предків. [ПС. №1, ст. 5]

Такі етапи казкотерапії виділяє Л.Терлецькі у своїй  статті.

Сьогодні казкотерапія синтезує багато досягнень у психології, педагогіці і філософії різних культур — усе це «упаковано» у казкову форму, у форму метафори і використовує різні психотехнічні прийоми: аналіз, розповідь, створення, переписування, лялькотерапія, іміджтерапія, малювання, психодинамічні медитації, постановка казок і багато інших.

Казкотерапія — це терапія середовищем, особливо казковою обстановкою, в якій можуть проявитися потенційні якості особистості, щось нереалізоване; може матеріалізуватися мрія; а головне – виникає почуття захищеності й аромат таємниці.

Казкотерапія — це процес утворення зв'язку між казковими  подіями і поведінкою в реальному житті. Це процес перенесення казкових змістів у реальність.          

Іноді людям складно  пізнати чарівний світ природних .духів через недорозвиненість почуттів, нездатність проникнути за межі грубих елементів реальності. За цими міркуваннями стоїть ідея натхненності навколишнього світу. Чарівництво казок пов'язане з творчістю, творенням, вірою в добрі сили і нові можливості, воно не є ілюзорним: якщо ми входимо у світ казки як її герої, ми самі стаємо чарівниками і створюємо добро.

В. Каст (1989) вказувала  на те, що в казках ми часто знаходимо  рішення, які в дійсності здаються нереальними. Адже ми говоримо: «Це  ж казка». І це зменшує занепокоєння щодо майбутнього, що є - важливим і для сьогодення.