Курс лекций по "Прикладні методики в соціальній роботі"

У казках можуть знайти символічне вираження ті почуття, про які нам не подобається згадувати, про які важко говорити. Таким чином, ми отримуємо робочу дистанцію — маємо справу з власним образом, але водночас він є не тільки нашим особистим, оскільки ми ділимо його з іншими.                    

Сучасна казкотерапія створює, на нашу думку, своєрідну основу для  розвитку оригінального, синтетичного напряму в арт-терапії, який варто  називати як фольклорна арт-терапія. Цей напрям охоплює різні види народного мистецтва (декоративно-вжиткове, народний танець, усна народна творчість – казка, пісня, поема, дума), які творять своєрідний, епічний ментальності художньо-етичний прості у процесі профілактичного впливу.

Так, цікаві підходи у  розробці форм і методів фольклорного арттерапевтичного впливу ми знаходимо  у книзі Л.Д. Назарової “Фольклорная арт-терапия”. Вона вважає, що існує  система, яка дозволяє гармонізувати  стосунки людської особистості з оточуючим світом, причому, опирається вона не на розум, а на сприйняття душі. Такою системою може бути названий традиційний пісенний фольклор.

Вони вважає важливим те, що етноісторичний процес етнопсихологічні дані конкретного народу, створюють  такі умови, при яких фольклор постійно демонструє єдність музичної, вокальної танцювально-рухової, образотворчої і драматичної складових.[Назарова ст. 8]

Також вона вважає, що за допомогою фольклору можна продіагностувати людину сприяти розвитку комунікативної сфери, корекції небажаних рис особистості, за його допомогою можна зняти стрес, напруження. Позолоти невпевненість в собі чи депресію.

Ці положення підкріплюються розробками російського дослідника Сударєва.

Загалом, методологія  й методи використання фольклорної арт-терапії розроблені сьогодні ще недостатньо. Враховуючи перспективність профілактично-прогностичної моделі становлення психологічної служби в умовах загальноосвітньої школи, ми вважаємо перспективним використання прийомів фольклорної арт-терапії. Це розуміння підсилюється нагальними потребами модернізації змісту та педагогічних технологій в загальноосвітній школі в Україні, утвердження в змісті  освіти етнокультурного компоненту, що особливо важливо в освітніх закладах, які знаходяться на території проживання етнічних груп (гуцули, лемки, бойки). Коротко охарактеризуємо профілактичний потенціал казкотерапії.

Важливою проблемою  у сучасній практичній психотерапії є впровадження казкоовоорієнтованих психотерапевтичних методів, переконання  людей в тому, що вплив на них казки, зокрема народної, сприяє особистісному зростанню, має лікувальні властивості. Сучасні психотерапевти переконуються самі і допомагають зрозуміти іншим, що застосування казки в робот з окремими клієнтами і терапевтичною групою має позитивний вплив.

Казка — записаний (або озвучений) на словах цілісний багатогранний світ, загалом є невичерпним. Дивитися на нього можна по-різному, вихоплюючи певні сторони як головні. Утім, не намагаючись структурувати неосяжне, зосередимося на специфіці арт-терапевтичного підходу до застосування казки.

З якою метою арт-терапія  звертається до казки? Звертання  до казки в контексті арт-терапії; дає змогу встановити глибинний, символічний значеннєвий рівень проблем, які розробляє група  під час образотворчої діяльності.

Оскільки терапевтичне опрацювання й трансформація емоційного, енергетичного аспекту проблем ефективніші під час застосування традиційних арт-терапевтичних засобів (візуальної експресії), доцільно починати роботу з казкотерапевтичних процедур, що дають подальшому

процесові глибинні орієнтири, а закінчувати — арт-терапевтичними.

Звертання до казки найбільш виправдане в контексті арт-терапевтичної  роботи, спрямованої на особистісне зростання, а не на опрацювання деякої вузької проблематики. Казка може бути швидше інструментом усвідомлення клієнтом проблемного матеріалу й формування клієнтського запиту, ніж засобом роботи зі сформованим заздалегідь запитом (хоча можливо й таке). Робота з казкою може увійти до контексту індивідуальної арт-терапії, але групова відкриває більший спектр можливостей.

Загальна стратегія  дій терапевтичної групи спирається на вербальний рівень (робота з казкою), продовжується на невербальному рівні (малювання, ліплення, колаж, психодрама) і завершується на вербальному (проговорювання нового досвіду надання йому вербалізованого змісту).

Цю стратегію можна  метафорично зрозуміти як «занурення»  у сферу колективного несвідомого, що починається з цілеспрямованого розбігу твердим грунтом дискурсивного мислення, продовжується у підводних течіях ірраціонального рівня пізнання й наприкінці припускає вихід на поверхню з морськими дарунками.              

В Україні багато психологів почали використовувати у своїй  роботі казкотерапію.

Серед них Олександр  Враусенко-Кузнеов, який у сфері казкотерапії є автором оригінальних технік “Створення чарівної казки” і “Спільне створення казки”, призначених для індивідуальної та групової казкарство  з експресією живопису. О.Браусенко-Кузнєцов у своїй статті в одному з журналів “Психолог” охарактеризував форми роботи з казкою у груповому арт-терапевтичному процесі.

Форми роботи з казкою у груповому  арт-терапевтичному процесі. [Пс.№39 (183) 2005, ст.17]

Група – це стійка структура, що складається з індивідів, які  вступають між собою в соціал відносини, що є рівнем реалізації основних (онтологічних) відносин. Група — не тільки соціальна, а й екзистенціальна одиниця, і зводиться не до загального існування її членів, їй, так само, як і індивіду, доступні глибинні (сутнісні) архетипічні переживання, їй також притаманна свобода екзистенційного вибору (я не підміняє собою свободу вибору, який роблять індивіди). Вона, як і індивід, здатна до деструктивної динаміки, що провокує і її членів на зміну в їхній життєдіяльності людського буття). Вона здатна і до конструктивної динаміки — і в цьому випадку, навіть не будучи позначена офіційно як терапевтична група (а будучи, скажімо, командою, що професійно діє в деякій сфері), вона матиме на своїх членів терапевтичний –вплив.    

На час роботи в  такій, групі людина виходить зі звичного причинно-наслідкового взаємозв'язку свого лінійного біографічного часу, що зовні зумовлює її соціальну життєдіяльність. У часі та просторі групи вона поводиться інакше, дозволяє собі зазвичай недозволені (але екзістенціально важливі) вияви. Часовому і просторовому «виокремленню» тренінгової та терапевтичної групи сприяють ритуали (знайомства, входження до групи, завершення роботи тощо — кожна тренінгова вправа і багато терапевтичних технік мають ритуальний аспект). Особливістю ритуальної дії є магічне долучення до якоїсь вихідної ситуації через символічне відтворення дії, що її стосуються.

Ритуали, виконувані спільно, допомагають згуртувати групу (що характерно не тільки для терапевтичної групи, а й для малої групи загалом). Відомо, що згуртованість будь-якої малої групи визначається ціннісно-орієнтаційною єдністю, визначеністю групової мети, стилем лідерства, престижем групи, її розміром — стандартний перелік факторів групової згуртованості не передбачає міфічної причетності, але він не є закритим переліком. Безсумнівно, згуртована група ефективніша у розв'язанні групових завдань. Завдання групи можуть бути екзистенціальними, стосуватися базових конфліктів людського існування (групові дії мають символічне значення, виражаючи глибинні, сутнісні рівні людської реальності). Згуртована група має краще вирішувати і такі завдання — так само, як такі завдання краще вирішує індивід, який не зазнав особистісної дисоціації.                               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лекція №6

Тема: Психолого-педагогічна  профілактика та арт-терапія в школі.

 

План

1. Психопрофілактика як провідний вид діяльності в межах прогностичної моделі психологічної служби

           2. Історія розвитку арт-терапії

           3. Особливості арт-терапії як методу психопрофілактики        

     4. Групові форми арт-терапії

 

1.Психопрофілактика  як провідний вид діяльності  в межах прогностичної моделі  психологічної служби

Збереження та зміцнення  психічного здоров я дітей І підлітків  є одним із провідних завдань організації здорового способу життя учнів у школі. Коло цих питань є важливою складовою профілактичного навчання.

Ця робота повинна  бути важливим компонентом проектування здорового способу життя дітей  засобами пси профілактичних впливів  з метою збереження та зміцнення їхнього психічного здоров’я. У реалізації такого проекту значна роль належить психологічній службі, ефективність роботи якої в цьому напрямі залежить рівня компетентності шкільного психолога в галузі превентивної теорії і практики.

Практична психопрофілактика в школі має опиратися на теоретично обгрунтовані закономірності протікання психопрофілактичного процесу в цих умовах, на психологічні підходи до розуміння способу, стилю і стратегії життя підростаючої особистості, завчасна оптимізація яких є головним завданням такої роботи.                      

Слід зауважити, що теоретико-методичні  основи вітчизняної профілактичної психології поки що не набули цілісного  вигляду. Основним гальмом тут є  те, що проблема психічного здоров'я  особистості в різних сферах її життєдіяльності, зокрема стосовно управління сучасною школою, залишається практично не розробленою. [с. Д. Л-к., ст.48]

У "Положенні про  психологічну службу в системі освіті України", розробленого в Міністерстві освіти нашої держави, вказаної що зміст роботи цієї служби включає такі основні компоненти: діагностика, корекція, профілактика, реабілітація і психологічна.

Експертиза. Профілактика пов’язується зі своєчасним попередженням  відхилень у становленні особистості  та вважається одним із пріоритетних напрямків роботи шкільного психолога. До змісту психопрофілактичної діяльності рекомендується включати такі завдання: "формувати у педагогів потребу в психологічних знаннях, бажання використовувати їх у роботі з дитиною або в інтересах особистого розвитку, створювати умови для повноцінного психічного розвитку дитини на кожному віковому етапі, своєчасно попереджувати можливі порушення в становленні особистості та інтелекту" (Рубін О., Белей М., Юрченко 3., Савчинська Л., 1994, 8).

Однак досвід показує, що значення психопрофілактики, в порівнянні з іншими компонентами змісту роботи шкільного психолога, на місцях недооцінюється. Ці форми роботи страждають невизначеністю, деколи губляться серед інших заходів. Часто виявляється, що в плані роботи шкільного психолога на рік завдання психопрофілактичної роботи не передбачені взагалі. Зокрема, описуючи зміст роботи шкільного психолога в загальноосвітній шкот, Р. Кореновська-Марич твердить, що численні проблеми в школі, які трапляються психологу-практику, спрямовують його діяльність у трьох головних напрямках:

1.  Психолого-діагностична  і корекційна робота з учнями (складання психологічних   карт;   проведення   консультацій,   психотренінгів, позашкільної роботи).

2.  Психолого-педагогічна  просвітницька робота з батьками.

3.  Науково-інформаційна  психолого-педагогічна робота з  учителями (тематичні виступи  на педагогічних радах, консультативна  робота з класними керівниками,  ведення постійнодіючого психологічного семінару тощо).

Отже, аналіз методичної літератури та досвіду роботи шкільних психологів свідчить, що до основних форм діяльності, які прямо чи опосередковано стосуються психопрофілактики в умовах сучасної школи,  переважно відносять:   1)  проведення регулярних  психологічних обстежень дітей під час вступу до навчального закладу, переході з початкової школи до школи другого та третього ступеня 2) моніторинг особливостей педагогічного спілкування в системах “дорослий – дорослий”, “дитина – дитина”, “дорослий – дитин”, налагодження сприятливого соціально-психологічного клімату в школі; 3) проведення заходів, щодо попередження перевантажень, виникнення перевтоми в учнів і вчителів. Для останніх рекомендується влаштовувати заняття з елементами активного соціально-психологічного навчання, котрі покликані розвивати комунікативну компетентність педагогів.

В сучасних умовах пропаганда й організація здорового способу  життя учнів і вчителів є однією з найважливіших складових просвітницької та психопрофілактичної роботи шкільного  психологом, а його участь у реалізації психолого-педагогічних проектів цього спрямування - одна з основних її форм. Це передбачає включення в зміст шкільної психопрофілактики не лише заходів із попередження відхилень у становленні особистості, а й організацію роботи зі сприяння розвитку психологічної культури школярів, що дозволяє зміцнювати при цьому "гуманістичні орієнтири та конструктивні (позитивні) засади (потенціал) людського "Я" (Яценко Т., Кміт Я., Драгун В., 1996, 10).

Оскільки на шляху  втілення шкільними психологами  психопрофілактичної роботи у всій її повноті нині існує багато труднощів, їх слід об’єднати в три основні групи.

1. Труднощі, пов’язані  із сучасним станом професійної  підготовки шкільних психологів  і недостатнім рівнем їхньої  професійні культури. Зазначмо, що  психопрофілактика - це "малорозроблений вид діяльності шкільного психолога, хоча її важливість визнається всіма вченими та практиками, які мають стосунок до шкільної психологічної служби" (Рабочая книга школьного психолога, 1991, 44). Цей вид діяльності вимагає самостійної творчої ініціативи, високого розвиті прогностичних здібностей і передбачає ґрунтовну фахову підготовку з основ профілактичної психології та превентивно освіти.

2. Труднощі пов’язані  з існуючими суперечностями в  становленні   психологічної теорії та практики, які зумовлюють стан розвитку профілактичної психології взагалі. Ці перешкоди певною мірою спричиняють недостатній рівень сформованості основній практичних навичок шильних психологів у зазначеній галузі