Курс лекций по "Прикладні методики в соціальній роботі"

Велику увагу питанням музики приділяв учений Середньовіччя Авіцена, який, як відомо, граї на багатьох інструментах і навіть сам їх конструював. Описуючі-безсоння, Ібн Сіна пропонує му зику як заспокійливий засіб і приписує «приємний ніжний спів у повільному темпі»,  а також «дзюркіт води або шелест листя». Цікаво, що в епоху Середньовіччя деякі багаті міста спеціально наймали тих, що грали на волинці і дударів, які своєю грою заспокоювали хворих у випадку несподіваних нервових зривів.

На початку ХІV століття з’являється трактат   «Про музику», автор якого Іоанн де Грохео уперше розглядає вплив музичних жанрів на слухачів. Серед лікарів епохи Ренесансу, що досліджували лікувальний вплив музики на хворих, були також, французький лікар Амброз Паре, італієць Джозеффо Царліно, англійський лікар Роберт Бартон.

Рубіж XVIII—XIXстоліть став для музичної терапії другим народженням: до ЇЇ розробки долучилися клініцисти й фізіологи. За їхніми спостереженнями, музика здатна впливати на дихання, впливати на серцевий ритм, пульс і тиск, знімати м'язове напруження, стимулювати травлення, а також змінювати темп дихання і температуру тіла, регулювати виділення гормонів, що знижують стрес, активізувати імунну функцію і швидкість реакції... А також змінювати сприйняття часу й простору.

У роботах російських лікарів XVIII—XIX століть зустрічаються рекомендації про використання музики для лікування психічних розладів.

Історики пишуть, що в XVIII—ХГХ століттях лікарні для нервово хворих могли обійтися без штатного музиканта. Спочатку музика в психіатричних лікарнях була винятково засобом відволікання від думок про хворобу, заспокоєння і просто розваги хворих.

На початку XX століття у Петербурзі вчені Психоневрологічного інституту заснували спеціальну комісію для вивчення впливу музики на живий організм і людину. У 1914 році академії В.Бехтерєв виступив на засіданні цієї комісії: доповіддю, де вказував, що музичні мелодії допомагають у боротьбі з підвищеною неврозністю й капризами, яким особливо піддаються діти.

У середині XX століття стали організовувати музично-терапевтичні товариства і центри в США (1950), Австрії (1959). Норвегії, Данії, Швеції, Фінляндії та Ісландії (1968), Франції (1969), Югославії (1970), Швейцарії та Німеччині (1971), Польщі, Румунії (1972), Англії (1975), у Росії, (1997). У 70—80-х pp. було видано кілька монографій, присвячених музикотерапії, у яких були розділи про застосування музики з лікувальною метою для дітей, які страждають на неврози (К.Швабі), ранній дитячий артизм (Бенензон), органічні захворювання головного мозку (Е.Коффер-Ульбріх). Також проводили дослідження з об'єктивізації впливу музики на дітей (У.Грюс, Ґ.Грюс, З.Мюллер, Ю.Брюкнер, І.Медераке і К. Ульріх).

Популярність музикотерапії  у XX столітті сприяла поляризації наукових думок: цей напрямок є панацеєю від багатьох недуг. Інші вважали музикотерапію не більш ніж модною течією.

Нещодавно в концепції  музикотерапії існували дві протилежні точки зору. Прихильники однієї з них вважали, що музикотерапія є лише допоміжним засобом психотерапії, прихильники іншої називали музикотерапію самостійною дисципліною й намагалися знайти для неї шлях розвитку, що не залежить від інших психотерапевтичних методів.

Сьогодні Всесвітня  федерація музикотерапевтів пропонує таке визначення: музична терапія пов'язана з використанням музики та її елементів (звуків, ритму, мелодії) музикотерапевтом, клієнтом або групою, що супроводжуються розвитком відносин, самовираженням і з метою розвитку або відновлення функцій індивіда, що допомагає йому досягти кращої внутрішньо- і міжособистісної інтеграції та якості життя,

Змістом музикотерапії  є система диференційованих методів, способів і елементів лікувально-виховного впливу, здійснюваного за допомогою експресивної (активної) і рецептивної (пасивної) діяльності

У наші дні музичну  терапію застосовують практично у всіх країнах Західної Європи, спрямовуючи її на широке коло не тільки нервово-психічних, а й соматичних захворювань у практиці хірургії, стоматології, геріатрії, тобто скрізь, де є розлади настрою пацієнтів. Застосування музикотерапії передбачає широкий діапазон психотерапевтичних показань: для антисоціальної особистості сприйняття музики і музиціювання пов'язані з розвитком самодисципліни; людині скутій музичне самовираження в процесі сеансу музичної терапії може давати переживання творчої свободи; для песиміста це може бути доказом його можливостей; для замкнутої людина — стати одним з етапів на шляху до встановлення вербального контакту, для агресивної людини дати вихід її деструктивним тенденціям.

 Полякова вважає  музикотерапію способом лікування таких психоневротичних розладів, як порушення самосприйняття, неадекватні реакції на переживання, неврози, депресії, істерії, нав'язливі стани, дефекти інтелектуального, емоційного і фізичного розвитку. Терапія музикою показана також тим пацієнтам, формальний контакт з якими ускладнений. Це хворі з порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, а також із синдромом раннього дитячого аутизму.

Поряд із інструментальною музикою профілактикою широкого застосування набуває і використання фольклорної пісні з метою попередження емоційно-поведінкових порушень в дітей.

Про діяльність використання української народної пісня яке  засобу превентивного впливу в структурі  психолого-педагогічних профілактичних програм сьогодні говорять багато вітчизняних психотерапевтів та психологів.

Народна пісня не лише допомагає збагатити акустичне  середовище в умовах навчальною закладу, а й здійснює відчутний позитивний вплив на самопочуття учасників  педагогічного процесу, сприяє зміцненню стресостійкості дітей, з отже і розвитку їхньої валеологічної культури.

Вплив засобами народної пісні розглядається у двох основних формах:

• прямій (має виразну позитивну дію, оптимізує самопочуття особистості, зміцнює її душевне здоров’я, сприяє розвитку валеологічної культури);
• непрямій (збагачує акустичне середовище як компонент шкільного довкілля).

Музична терапія широко використовується з мстою надання  соціально-психологічної допомоги та підтримки тим, хто відчуває самотність, невпевненість в собі, закріпачення. Вона допомагає особистості (як свідчить досвід багаточисельних західних шкіл, гуртків, творчих груп) осягнути свої можливості, актуалізувати здібності, що має позитивне значення не лише для окремої людини, а й для суспільства (Евдокимова Ю., Мельниченко В., 1993, 178).

У стислій формі огляд  сучасного стану музичної терапії  пропонується в книзі Б. Карвасарського "Психотерапія" (М, 1985) та колективній монографії за нош редакцією 'Трупова психотерапія" (М, 1990). Учені визначають музичну терапію як вид естето- або арт-терапії і вказують на можливість її використання як в індивідуальній, так і в груповій формі Цей метод може бути представлений у вигляді рецептивної (сприймання музики) й активної музикотерапії (лікування, виконавством вокалотеранія, хоровий спів). У вітчизняних дослідженнях питання теорії і методики музичної терапії ще не дістали належної розробки.[ Л-К. ст. 217]

У дослідженнях А. Андріївського  визначаються основні прийоми музичного  впливу стосовно до умов навчальної діяльності та здійснюється апробація різних програм функціональної музики для школярів. Цей учений, опираючись на загальновизнану класифікацію функціональної музики за видами впливу ("зустрічна мушка", "музика, яка супроводжує самостійну роботу", "музика відпочинку", "мушка заключна"), пропонує найбільш адекватний в умовах навчальної діяльності поділ музики за трьома основними видами, що спрямовані на а) посилення ефекту представлення дидактичної ситуації; б) підвищення комфортності станів; в) відновлення функціональних станів [Андриевский А., 1990,98].

Фольклорна музика, зокрема  народна пісня, ще не стала предметом зацікавленого аналізу з боку спеціалістів, котрі займаються проблемами музикотерапії та музико профілактики. Та вони вважають, що українська народна пісня має значні резерви музикопрофілактичного впливу, котрі використовуються в практиці роботи з дітьми в умовах навчального закладу ще  недостатньо і несистематично.            

Українська народна  пісна вражає своєю різноманітністю. Так, опираючись на дані зарубіжний джерел, відомий дослідник історії української музики, Г. Нудьга зазначає, що українська пісня - одна з найбагатших у світі" як за кількісно знаних творів, гак і за поетичною досконалістю. Нині вже зібрано близько 20 тис народних творів із мелодіями; що ж до текстів, то їх сотні тисяч [Нудьга Г , 1989, 6].

Із давніх-давен українцям  притаманна любов до піст, їм, як і  багатьом народам, були відомі цілющі властивості музики, зокрема пісні1. Зміст багатьох народних прислів'їв і приказок свідчить про те, що пісня супроводжувала українця всюди, від народження і до смерті: "Найдорожча пісня, з якою мата мене колисала", "Де праця, там і пісня", "З піснею дружити - ніколи не тужити", "Легше тобі на дуті стане, як пісня до твого серця загляне", "Хто співає, той журбу проганяє" та ін. Навіть національне світосприймання українців здавалося "маковим цвітом", прекрасною піснею Бога, де місце тільки творенню, а не руйнуванню [Мороз В.  1994.]

Генетично найдавнішим  визнається ліро-епічний підрозділ, до якого входять переважно обрядові пісні ( колядки, щедрівки і веснянки, купальські   і   псфівчані,   обжинкові,   гребовсцькі,   весільні,  трудові, ігрові,    хороводні   пісні),   замовляння,  дитячі   пісні    Наступ ний   вид народної творчості - це балади та історичні музично-поетичні твори. Третій - жартівливі та сатиричні пісні. Загального визнання в усьому світі набули українські ліричні пісні. Умовно їх розмежовують за такими тематичними групами: "пісні про кохання, про родинне життя, суспільно-побутові (козацькі, чумацькі, антикріпосницькі, наймитські та заробітчанські, емігрантські, рекрутські та солдатські) та  пісні літературного походження" [Культура і побут населення України, 1993, 216]. Докладніше зупинимося на аналізі механізмів оздоровчого впливу на особистість українських ліричних пісень.

Сьогодні українську народну пісню люблять не лише на Батьківщині, а й цінують, знають і цікавляться нею як культурним феноменом у всьому світі. Вона, як відзначають навіть іноземці, - “неперевершена своєю мелодією, та ще й без диригента співається хором” [цит. за: Кречко М. 1994] У багатьох країнах (Голландії, Канаді, Німеччині, ШСА та ін.) ряд наших пісень, зокрема їхні мелодії стали народними.

 Невипадково, побувавши  на концерті, люди стверджували, що, слухаючи українські пісні, "відчуваєш радість". Саме оптимістичний настрій, який відчувається як у веселих, так і сумних піснях, тісний емоційний контакт слухача з ними, ототожнення себе із цим станом, допомагають у процесі спілкування з музикою гармонізувати свою емоційну сферу сприяють підвищенню мотивації людини, викликають життєрадісний настій.

Під час сприймання українських  вокально-поетичних творів особистість  задовольняє не лише емоційно-контактний рівень своїх   музичних   потреб.   Глибинні  особливості   народних   пісенних перлин  сприяють  тому,   що  слухач  більш  легко   переходить   від допредметного  етапу  формування  музичної  потреби,   націленого лише на свої класні настрої, до етапу предметного   рівня власне художнього спілкування з піснею, розуміння ідей, образів, символів і відношень, які закладеш в ній.  

Тому фольклорний музично-поетичний  твір   акумулює    позитивний вплив    на   саморегуляцію  особистості, окрема сприяє оптимізації  актуальних емоційних станів слухача. Унаслідок   цього   спостерігається послаблення   емоційної напруженості, зменшення тривожності тощо.

Лекція №7

Тема: Прикладні методики як засіб соціально – терапевтичного впливу на особистість

План

1.Роль художньої  творчості  у роботі з клієнтами  соціальної роботи.

2.Значення  художньої діяльності для розвитку  фізіологічних та психічних навичок  клієнтів.

1. Вознесенська О. Арт-терапія сім’ї // Психолог. – 2005. – №10. – С.9–14.

2. Вознесенська О. Особливості арт-терапії як методу // Психолог. – 2005. – №10. – С.5–8.

3. Практикум по арт-терапии  / Под ред. А. И. Копытина. – СПб.: Питер, 2000. – 448 с.

1.Роль художньої  творчості  у роботі з клієнтами  соціальної роботи.

Поняття «художня творчість» охоплює весь процес роботи митця  незалежно від будь-якого конкретного  виду мистецтва і включає в себе художню діяльність письменника- і композитора, художника і актора. Це, безперечно, так. Адже представники кожного конкретного виду мистецтва вирішують спільне завдання — художньо освоюють об'єктивну дійсність.

     Водночас  поняття «художня творчість» вимагає певної деталізації. Вона допоможе з'ясувати специфіку творчості митця в кожному конкретному виді мистецтва. Це поняття поєднує два види творчого процесу — прямий та опосередкований. Такий розподіл дає можливість побачити, скільки самобутнього з точки зору психології творчості індивідуального має в собі, наприклад, музика як мистецтво композитора і музика як мистецтво виконавця. наслідки творчості поета відрізняються від творчості актора.

     Розчленування  поняття «художня творчість» дає змогу говорити про літературу, живопис, музику, скульптуру як про види мистецтва, де творчість має прямий, а творчість у театрі, в кіно, в усіх жанрах виконавчого мистецтва — опосередкований характер. Прямий і опосередкований види творчості далеко не рівнозначні.