Курс лекций по "Прикладні методики в соціальній роботі"

Первинна основа арт-терапевтичних  технологій — архаїчні форми мистецтва, що збереглися в народній творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо діючим характером, опорою на символічну мову несвідомого і які є джерелам душевного здоров'я людей.

Apт-терапевти часто виявляли цікавість до творчості душевнохворих, тому арт-терапія знайшла своє яскраве застосування в клінічній психотерапії і психіатрії. Сьогодні в багатьох країнах Європи існують клініки, що використовують арт-терапевтичні практики як форму лікування.

Карлу Густаву Юнгу належить величезна роль у становленні  тих форм психотерапії, що використовують образотворчу роботу пацієнтів. Він вплинув на мислення і форми роботи багатьох арт-терапевтів. Юнг розглядав символічну мову образотворчого мистецтва як більш точнішу, ніж слова, а аналізу відводив другорядну роль. Його праці стали теоретичною основою і вплинули на форми роботи багатьох арт-терапевтів. К.-Г.Юнг розробив моделі для опису психічного розвитку, що надають великі можливості на шляху до психічної цілісності — індивідуації.

У процесі розвитку арт-терапії  як психотерапевтичної практики увага арт-терапевтів була спрямована на символізм продуктів образотворчої творчості, прояву перенесення і контрпере-несення, комунікації з клієнтом обмежувалися психодинамічним підходом. Однак сьогодні спостерігаються долучення акціонального елемента до психотерапевтичного процесу, використання невербальних способів комунікації з клієнтом.

«Хрещені батьки» арт-терапії  в Європі — Адріан Хіпл і Герберт  Рід. Нині ми можемо спостерігати в  Європі й Америці інтеграцію арт-терапії  в державну систему охорони здоров'я.

Термін “арт-терапія” (art – мистецтво,  art therape – терапія мистецтвом) означає лікування пластичною зображальною творчістю з метою вираження людиною свого психоемоційного стану. Вперше цей термін був використаний Адріаном Віллам в 1938 р. при описі своїх занять зображальною творчістю з туберкульозними хворими в санаторіях. Потім цей термін став застосовуватися до всіх видів терапевтичних занять, мистецтвом (музико терапія, драмотерапія, танцювальної діяльності арт-терапія почала розвиватися в Великобританії після Великої Вітчизняної війни, причому в тісному зв’язку з психотерапією.

В 1960-1980 рр. були створені професійні об’єднання, які сприяли  державній реєстрації арт-терапії  як самостійної спеціальності. В 1969 р. була створена Американська арт-терапевтична асоціація, що об’єднала арт-терапевтів-практиків. Подібні асоціації виникли в результатів в Англії (Британська Асоціація арт-терапевтів), Голландії, Японії 1980-1990 рр. відзначалися зміною культурного клімату.

На сьогоднішній день розвитком цієї процесії – арт-терапевти  – займаються  в основному  лікарі-психіатри, психотерапевти та практикуючу психологи, які використовують елементи арт-терапії в профілактичній та корекційній роботі.

Можна навести приклади різного розуміння арт-терапії. Едіт Кромер вважала можливим досягнення позитивних ефектів преш за все за рахунок зцілювальних можливостей самого процесу художньої творчості, що дає можливість виразити, заново пережити внутрішні конфлікти і в кінцевому результаті, вирішити їх. Адріан Хіля пов’язує лікувальні можливості зображальної діяльності перш за все з можливістю відволікти пацієнта від “хворобливих переживань”.

Маргарет Наумбург вважає, що людина в результаті художніх занять долає сумніви в своїй здатності  вільно висловлювати свої страхи, виступає в содотинувету зі своїм несвідомим і “розмовляє” з ним несимволічній мові образів.

Вираження змісту свого  власного внутрішнього світу допомагає  людині справитися з проблемою. Таким  чином, можна сказати, що одні з учених роблять акцент на тому, що художня  творчість допомагає психотерапевту встановити з клієнтом більш тісний контакт і отримати доступ до його переживань, інші – не тому, що зцілюючий ефект художньої творчості досягається, перш за усе, завдяки відволіканню від наболівшого і створенню позитивного настрою, треті – на тому, що вона сам по собі здатна перетворити почуття – людини і дати вихід деструктивним тенденціям.

Великий вплив на розвиток арт-терапії зробили психоаналітичні  теорії. Художня творчість, вважав 3. Фрейд, має подібність зі сновидіннями і фантазіями, тому що аналогічно їм вона виконує компенсаторну функцію, знижуючи психічну напругу, яка виникає при фрустрації інстинктивних потреб.

На думку Е. Кріста «несвідомі процеси з їхніми руйнівними ефектами перетворяться на високоефективний інструмент створення нових зв'язків і форм, прогресивних концепцій і образів. Свідомість і несвідоме не тільки взаємозалежні, можна говорити і про те, що мислення цілком розчиняється в первинних психічних процесах».            

Е. Крамер акцентує увагу  на інших факторах лікувального впливу арт-терапії. Основними в досягненні позитивних ефектів арт-терапії вона вважає необмежені можливості самого процесу художньої творчості, що дає можливість виражати і повторно переживати внутрішні конфлікти.

Інтерес до результатів  творчості людини з боку оточуючих, прийняття ними продуктів художньої діяльності (малюнків, творів, пісень, танців тощо) підвищує самооцінку і самоприйняття людини з особливими потребами й обмеженими можливостями життєдіяльності. Терапевтичний ефект виникає як додаткова функція мистецтва, що допомагає позбутися стресів, страхів і інших психологічних проблем (І.Ю. Левченко).

Одна з існуючих у  філософії,, естетиці, психології точок зору на природу мистецтва полягає в тому, що - мистецтво являє собою модель людського спілкування — спілкування творця або створених ним художніх образів із «реципієнтом», а також спілкування творця з власними художніми образами (М.С. Каган, 1988). [П.Г.№ 1 (49) січень, 2000 ст. 16]

Заняття мистецтвом надають  унікальну можливість психологічного спілкування, що є не тільки самостійною сферою людського життя, але і, безумовно, необхідним, нічим не замінним її елементом.

Дослідження І.Ю.Левченко показало, що досить успішна компенсація тривоги, відносний психологічний комфорт може забезпечуватися «відходом у мистецтво» — читанням книг, прослуховуванням музики, вивченням історії мистецтва, а також продуктивними видами художньої діяльності — живописом, віршотворчістю.

Продукти творчості  відбивають підсвідомі бажання, настрої  і думки людини, що дозволяє використовувати їх для динамічної оцінки її стану і розвитку (С. Рибакова, 2001).

Терапія засобами мистецтва — арт-терапія — це синтез декількох галузей наукового знання (мистецтва, медицини і психології). У лікувальній і психокорекційній практиці вона — сукупність методик, видів мистецтва у своєрідній символічній формі, що дозволяють за допомогою стимулювання художньо-творчих (креативних) проявів людини здійснити корекцію порушень психосоматичних, психоемоційних процесів (І.Ю. Левченко).

Крім психоаналітичного підходу існує ще безліч інших, наприклад, феноменологічний (Е. Гуссерль, М. Хайдеггер, М. Гейгер, М. Бетенські й ін.). Засновником феноменології був Едмунд Гуссерль.

«Чиста свідомість»  — предмет дослідження феноменології. Головною його характеристикою є інтенціальність — спрямованість потоку свідомості на предмет. Згідно з феноменолізмом «арт-терапія конструює внутрішній світ переживань, пропонуючи спочатку малювати картини або ліпити з глини, а потім проектувати це на повсякденне життя».

Феноменологічний підхід, на відміну від психоаналітичного, припускає навчання різним художнім технікам. На наш погляд, він є найбільш прийнятним у роботі з дітьми, тому що забезпечує формування емоційної сфери в цілому.

Безперечним є факт поєднання  використання арт-педагогіки (художньої педагогіки) і арт-терапії (І.Ю. Левченко). Художня творчість зв'язана із поєднанням дії трьох факторів: експресії, комунікації і символізації (А.І. Копитін). Запропоновані види діяльності доступні в тому або іншому варіанті дітям, підліткам і дорослим, у тому числі особам з обмеженими можливостями здоров'я, і спрямовані на:

- навчання роботі з матеріалами;

- тренування когнітивних навичок;

-ивираження широкого спектра переживань;

- коригування взаємин з оточуючими;

- рефлексію індивідуальних потре б;

- розвиток комунікативних навичок.

Завдання і вправи в системі занять сприяють розвитку образного мислення і творчої уяви; формуванню зони життєвого комфорту; навчають діагностиці і корекції емоційного стану засобами мистецтва і рефлексії індивідуальних потреб, а також культурі взаємин із близькими людьми і з навколишнім світом.

А.І. Копитін вважає, що поєднання різних форм терапії творчістю  дозволяє:

- найбільшою мірою мобілізувати творчий потенціал людини і знайти способи, що найбільшою мірою відповідають її емоційному стану, потребам у самовираженні і можливостям;

- надати людині можливість виражати свої переживання через створення нею художніх образів;

- активізувати і зробити більш різнобічним емоційне спілкування людини;

- створити умови для міжособистісної комунікації, зміцнення особистісних границь і розвитку механізмів активної емоційної саморегуляції.

Гуманістичний підхід в  психології мав вплив на поширення групових форм арт-терапїї. З методу переважно тривалої аналітичної роботи, що спирається на дослідження різних відрізків життя клієнта, зв'язаних зі стадіями психосексуального розвитку, арт-терапія (використовувана в роботі з групами) перетворилася на метод короткочасної роботи, що орієнтується на досвід «тут і зараз» і актуальну феноменологію групових відносин.

Гуманістичний підхід пропонує різні форми роботи з клієнтом, що наближають його до ідеалу актуалізації (самоактуалізаші), яким є «повноцінно функціонуюча, цілісна, творча людина». При цьому широко використовуються різні форми терапії творчістю, включаючи арт-, драма-, каз-ко-, музикотерапію, терагшорухом і танцем, голосо-терапію, терапію літературною творчістю та інші.

Одним із варіантів гуманістичної арт-терапії є арт-терапія, центрована на клієнті, що є арттерапев-тичною адаптацією психотерапії за К. Роджерсом. Інший варіант асимілює досягнення гештальт-терапії Ф. Перлза. Він, зокрема, наголошує на постановці ігрового психологічного «експерименту» засобами образотворчої й іншої творчої роботи, дослідженні альтернатив поведінки в моделюючій ситуації, вивченні власних реакцій на нові форми досвіду, актуалізації субособистостей і їхньої наступної інтеграції невербальними засобами.

Поряд із вирішальною  роллю психодинамічного і гуманістичного підходів у теоретичному обгрунтуванні прийомів арттерапевтичної роботи, можна говорити і про певний вплив трансперсональної методології: розширенні діапазону тих станів, що визнаються в якості «нормальних» чи «припустимих». Це зв'язано з використанням інших критеріїв норми і патології, заснованих на розширених картографіях свідомості, що включають не тільки різновиди «повсякденної» свідомості, але і так звані особливі чи змінені стани свідомості, зв'язані з містичними, релігійними чи іншими специфічними переживаннями.

З прийомів практичної роботи, що мають певне трансперсональне навантаження і досить широко використовуваних на даний час, можна назвати:

Різні медитативні образотворчі прийоми.

Деякі інтенсивні техніки  спрямованої візуалізації, проведеної в стані глибокої релаксації, з наступною образотворчою діяльністю.

Прийоми активного музичного  впливу при певній підготовці сприйняття слухачів (наприклад, у формі глибокої релаксації, дихальних вправ тощо). також у сполученні з наступною образотворчою роботою.

Деякі варіанти «гри з  пісочницею».

Образотворча робота в сполученні з деякими формами тілесно-орієнтованої терапії й інші прийоми.

На думку М. Лібмана (1987), групова арт-терапія:

* дозволяє розвивати  цінні соціальні навички;

* зв'язана з наданням  взаємної підтримки членами групи  і дозволяє вирішувати загальні проблеми;

* дає можливість спостерігати  результати своїх дій і їхній  вплив на оточуючих;

* дозволяє засвоювати  нові ролі і виявляти латентні  якості особистості, а також спостерігати, як модифікація рольової поведінки впливає на взаємини з оточуючими;

* підвищує самооцінку  і веде до зміцнення особистої  ідентичності;

* розвиває навички  прийняття рішень;

* припускає особливу  «демократичну» атмосферу, зв'язану з рівністю прав і відповідальністю учасників групи, а також менший ступінь їхньої залежності від артте-рапевта;

*  у багатьох випадках  вимагає певних комунікативних  навичок і здатності адаптуватися  до групових «норм».

3 Особливості  арт-терапії як методу психопрофілактики

Мистецтво саме по собі володіє  цілющою дією.

(Э.Крамер).

Говорячи про арт-терапію, варто звернути більшу вагу на особливості  арт-терапії, як методу психопрофілактики  та її переважне порівняно з іншими формами психотерапечтиної роботи.

Арт-терапія — метод зцілення за допомогою творчості, що застосовується у психотерапії, психосоматичних клініках та в соціальній сфері.

Говорячи про арт-терапію, найчастіше мають на увазі терапію  художньою творчістю. Хоча в наш  час інтенсивно розвиваються й інші напрямки арт-терапії (танцювально-рухова, піскова терапія, музикотерапія тощо).

Арт-терапія — це засіб  вільного самовираження і самопізнання. Художня творчість допомагає зрозуміти й оцінити свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти час для відновлення життєвих сил і спосіб спілкування із собою. Спираючись на трансцендентні властивості символів і власний творчий потенціал, людина здатна досягти самозцілення. Символічні образи являють собою способи вирішення внутрішньопсихічних конфліктів.