Курс лекций по "Прикладні методики в соціальній роботі"

зовнішніми чинниками, є певні зміни в змозі і  характері образотворчої діяльності клієнта, що відображають позитивну динаміку арт-терапевтичного процесу. Клієнт повинен бути досить «консолідований» для того, щоб припинити стосунки з арт-терапевтом, тобто уміти самостійно справлятися зі своїми переживаннями.

Групові форми арт-терапевтичної  роботи в даний час використовуються дуже

широко, особливо в освіті, соціальній сфері, інших областях. Існує ціла низка причин, які примушують арт-терапевтів і фахівців, віддавати перевагу її груповим формам. Важливу роль в цьому відіграє їх «економічний» характер, що дозволяє працювати з більш широким колом клієнтів. Групова арт-терапія передбачає не тільки взаємодію з іншими учасниками групи, але і самостійну образотворчу роботу, що робить вплив на динаміку загального процесу. Крім того, поєднуються прагнення учасників до «злиття» з групою і збереження

групової ідентичності – з одного боку, і потреба в незалежності і зміцненні індивідуальної ідентичності – з іншого. Існує декілька варіантів групової арт-терапії, що розрізняються між собою, головним чином, за ступенем групової взаємодії і «структурованості»: а) студійна відкрита група (переважно еструктурована); б) аналітична закрита група (різний ступінь структурованості); в) тематично орієнтована група (різний ступінь відкритості і

структурованості) .

Існують і «змішані»  варіанти арт-терапевтичних груп, які  на різних етапах роботи можуть бути або більш, або менш структурованими. Учасники неструктурованих арт- терапевтичних груп хоча і зустрічаються в певний час в спільному приміщенні працюють цілком самостійно. Їм не пропонується ні будь-яких загальних тем, ні інструкцій з

виконання роботи. Структуровані групи передбачають наявність інструкцій або “правил”, які додають образотворчій роботі учасників певну спрямованість. Інструкції або “правила” можуть розрізнятися за ступенем своєї «жорсткості». В одних випадках вони зводяться до вимоги малювати що захочеться, але з використанням лише трьох кольорів на вибір або працювати разом з «напарником». В інших випадках визначається не тільки спосіб і умови

роботи, але і тема; причому в одних випадках вона може припускати вибір варіантів  її виконання, а в інших – ні. В арт-терапії пацієнтам пропонуються різноманітні заняття образотворчого і художньо-прикладного характеру (малюнок, графіка, живопис, скульптура, дизайн, дрібна пластика, різьблення, випалювання, чеканка, гобелен, мозаїка, фреска, вітраж, всілякі вироби з хутра, шкіри, тканин і ін.), які спрямовані на активізацію спілкування з психотерапевтом або в групі в цілому для більш чіткого, тонкого вираження своїх переживань, проблем, внутрішніх суперечностей, з одного боку, а так само творчого самовираження – з іншою. У даний час в артотерапію включаються і такі форми творчості, як відео-арт, інсталяція, перформанс, комп’ютерна творчість, де візуальний канал комунікації відіграє важливу роль.

Артотерапевт повинен  надати учасникам необхідні для художньої творчості

матеріали і інструменти: набори фарб, олівців, крейди, пензлі, глину  для ліплення, а також деревинки, каміння, шматки матерії, папір. Можна запропонувати пацієнтам самим приносити будь-які необхідні їм матеріали, тим самим надавати допомогу групі. Місце занять повинне бути добре освітленим і таким, щоб учасники могли вільно пересуватися.

Функції арт-терапевта  достатньо складні і змінюються залежно від ситуації. Йому необхідно володіти певними навичками художнього і декоративно-прикладного мистецтва, оскільки під час проведення арт-терапії доводиться не тільки розповідати, але і показувати певні технічні прийоми художньої творчості. Арт-терапевту потрібні систематичні самостійні заняття художньою творчістю, що дозволяє йому краще відчувати і усвідомлювати багато процесів, завдяки яким значною мірою реалізується психотерапевтичний потенціал методу. Він повинен враховувати психічний стан пацієнта, підготовленість, інтелект і багато інших чинників .

Зовсім не обов’язково  дотримуватися якого-небудь жорсткого, чітко визначеного набору. Теми охоплюють різні сфери життя пацієнта або групи і є лише орієнтирами:

1. Власне минуле і  теперішній час: уявлення про  себе; як я представляю перед  оточуючими; моя найголовніша проблема; моє найгірше враження; я і моя хвороба; що я боюся; наша сім’я; мої батьки; мій головний недолік і гідність; я серед людей; що мені не подобається в людях; хто я; я у вигляді тварини; життєвий шлях; мої сни.

2. Майбутнє, цілі і  абстрактні поняття; яким я б хотів бути; життя без хвороби; ким би я хотів бути; якби я був чародієм; моя батьківщина; три бажання; я через десять років; любов; ненависть; краса; добро; туга; свобода; сила; слабкість; залежність; незалежність; жіночність; гідність чоловіка;

концентрація; напруга; страх; біль; бажання.

3. Стосунки в групі:  наша група; моє положення в групі; моя проблема ідношення в групі; настрій з приводу сьогоднішньої зустрічі в групі; игрупа у вигляді тварин; група у вигляді цирку; чарівник змінив групу; група в пустелі; зустріч групи з бедуїнами; група воює з драконом; група відправляється на бал-маскарад; наше королівство; що я людям даю і чого я від них чекаю, портрети членів групи [3, 65].

На першому етапі  під час занять арт-терапією необхідно  подолати опір, пов’язаний з поширеним «комплексом невміння», збентеженням перед незвичним заняттям. Інформативний етап роботи включає ознайомлення хворого з основами техніки образотворчого мистецтва, бесіду про творчість різних напрямів і стилів, відвідини музеїв і виставок. На цьому етапі

вирішуються питання соціально-комунікативного характеру [3, 137].

Практичні заняття в  групах арт-терапії можна розпочати  з індивідуального

малювання, яке стимулює творчість і усвідомлення почуттів, допомагає членам групи краще познайомитися один з одним. Для проведення вправи потрібні кольорові олівці, фарби або глина та багато паперу. Для початку важливо зосередитись і символічно виразити свій стан в даний момент. Не потрібно заставляти себе малювати щось визначне і високохудожнє. Нехай це будуть просто кольорові лінії, штрихи, форми. Коли всі члени групи закінчать завдання, група може поділитися враженнями про кожний малюнок, ніяк

його не оцінюючи. У  будь-якому випадку потрібно довіряти своїм внутрішнім відчуттям і постаратися в своїй роботі знайти інформацію для себе.

Малювання з партнером. Ця вправа – для дослідження міжособистісних

взаємостосунків і конфліктів. Для початку потрібно обрати партнера в групі, потім покласти між собою та партнером великий аркуш паперу, уважно подивитися один одному в очі і спонтанно почати малювати кольоровою крейдою, стараючись передати почуття за допомогою ліній, форм і кольорів. По закінченню малювання партнери обмінюються враженнями про те, що відбувалося під час вправи, і які емоції викликають малюнки один одного.

Групове малювання. Ця вправа допомагає дослідити рольові взаємостосунки в групі і вплив членів групи на індивідуальний досвід. Керівник групи повинен мати досвід в терапії мистецтвом та груповій динаміці. Усі члени групи сідають в коло, перед кожним лежить аркуш паперу та кольорові олівці. Учасники починають малювати на своєму аркуші щось важливе для себе. По сигналу керівника кожен учасник передає свій малюнок партнеру, який сидить зліва, і одержує малюнок від партнера праворуч. Вправа продовжується до того

часу, поки до кожного учасника не дійде той малюнок, який він розпочав. Керівник пропонує усвідомити почуття, які виникли в процесі роботи та обговорити свої враження в групі. Внаслідок такої арт-терапевтичної роботи створюються додаткові можливості для внутрішньоособистісної комунікації, перехід членів групи на глибші рівні взаємодії з виявом внутрішніх (зокрема неусвідомлюваних) механізмів організації поведінки, відбувається звільнення від упроваджених домінуючою культурою і ідеологією партнерів поведінки й засвоєння тих ролей, що більше відповідають їхній глибинній природі, потребам і напрямкам розвитку [1, 8].

Таким чином ми бачимо, що артотерапія є ефективним методом  оздоровлення, гармонізації розвитку особистості і потребує посильного використання і дослідження у соціально-педагогічній діяльності.

2.Значення  художньої діяльності для розвитку  фізіологічних та психічних навичок  клієнтів.

Термін "художній", "художнє" позначає таку сферу  діяльності та її результати, що базується  на матеріально-речовому втіленні таких  образі та задумів, що постають скоріше (або більшою мірою) результатами творчої уяви, фантазії, інтуїції ніж  ретельним відтворенням реальності. Скажімо, ми відрізняємо художню літературу від газетного репортажу або канцелярського звіту саме на основі того, що першого роду тексти є втіленням авторських переосмислень дійсності, її творчого конструювання. В такому значенні слово "художній" постає спорідненим словам "творчій", "мистецький". Термін "мистецтво" позначає особливу сферу людської життєдіяльності (і діяльності), де проявляється людська здатність створювати особливий світ артефактів (штучних речей), що мають художню природу. Термін "мистецький" вказує на те, що причетне до мистецтва, але також зберігає й давнє своє значення, коли грецьке слово "техне" та тотожне йому латинське "арс" позначали вміння, майстерність, вправність; в такому значенні сьогодні частіше використовується слово "мистецькість". У співвідношенні зазначених термінів можна також відмічати й деякі більш тонкі нюанси: наприклад, слово "художній" більше має відношення до роду діяльності та її результатам, в той час як слово "естетичний" скоріше стосується сприйняття такої діяльності та її результатів, певне оціночне відношення до них.

Мистецтво народилося і  існує для вирішення специфічних  завдань людського суспільства  по освоєнню і перетворенню світу, але  водночас і по прилученню людини до результатів і надбань такого освоєння. Ключ до розуміння специфіки художнього мислення і особливостей мистецтва слід шукати в соціально-історичному досвіді людей. У людини є дві системи оцінок дійсності: 1) за об’єктивним їх значенням для соціуму за допомогою різних систем існуючих норм – політичних, моральних, естетичних; 2) і за особовим їх смислом для людини відповідно до її індивідуального досвіду та духовного світу. Естетична оцінка через особисте ставлення розкриває загальнолюдську цінність предмету, його об’єктивну значущість для людства. Звідси й постає важливість мистецтва як феномена культури та як особливої форми духовно-практичної діяльності людини (духовно-практична діяльність має духовний зміст, але матеріальні форми його виразу): мистецтво найбільш яскраво, виразно, але в той же час інтимно-особистісно інтегрує людину в світ людського буття, людської історії, людського життєвого досвіду та надає можливість сприйняти цей досвід індивідуально неповторно.

Розглядаючи мистецтво  як явище культури, необхідно враховувати  кілька аспектів його функціонування в культурно-історичному контексті.

1. В гносеологічному  (пізнавальному) плані мистецтво  постає як своєрідна форма  проникнення у сутність та  смислові засади дійсності. В  мистецтві людина сприймає дійсність  як споріднену собі, як таку, що входить в її емоційно-чуттєвий стан та настрій, а, значить, не байдужу людині. Прийняття дійсності через її переживання дозволяє людині сприйняти дійсність більш цілісно та повно, ніж при її абстрактно-теоретичному освоєнні. Мистецьке сприйняття дійсності володіє характеристиками повноти, цілісності, особистісної причетності.

2. В соціологічному  плані мистецький твір постає  включеним в культурне життя  суспільства; він є продуктом  не лише художньої діяльності, але і всього процесу соціального функціонування культури, бо твір не живе поза художнім процесом, а тому існує вплетеним в складну структуру організації та координації цього процесу, поширення та збереження його продуктів, підготовки художніх кадрів. І поза цим процесом не існує не лише окремого художнього твору, а явища мистецтва та мистецького життя взагалі. Отже, все життя культури, її рівень, її складники та цінності, - все це постає умовою правильного розуміння мистецтва та його творів.

3.  В ментальному  (духовному) плані мистецтво постає результатом активності як індивідуальної, так і суспільної свідомості, складовими якої є також політика, право, наука, філософія, мораль, релігія. Всі вони функціонують в єдиному культурному просторі, що окреслюється їх взаємозв´язками. Ці взаємозв´язки і взаємодії міняються від епохи до епохи, і в кожну епоху виникають свої ведучі і домінуючі форми суспільної свідомості. Деколи одні форми свідомості заміщають, дублюють інші. І зрозуміти конкретно-історичну сутність мистецтва можна лише в контексті конкретно-історичного буття форм свідомості. Тобто, в деяких культурах мистецтву належало провідне місце, в деяких культура та в певних епохах воно поставало залежним від релігії, політики, економічно-виробничої діяльності, але у будь-якому варіанті воно завжди перебуває у взаєминах з усіма формами духовного життя суспільства.

Таким чином, варто уникати  спрощеного підходу до розгляду мистецтва  і не вважати його якоюсь цілком автономною сферою життя; навпаки, як органічна  складова культури, мистецтво "проростає" у численні її інші складові, вступає з ними у численні взаємодії та взаємовпливи, в цілому стимулюючи та збагачуючи життя людини. Осмислення мистецтва як феномена культури має методологічне значення, оскільки орієнтує дослідника на дотримання комплексного, а саме - гносеологічного, соціологічного та історичного підходу до нього. Не можна представляти художній процес лише як суму його ланок (задум, творчість, художня продукція, споживання, соціальні інститути і установи). Мистецтво виступає як феномен культури не завдяки простій сумі його елементів, а будучи складовою цілісної соціально функціонуючої системи, яка вирішує гуманістичні, ціннісні, етичні, духовно-смислові завдання.