Курс лекций по "Прикладні методики в соціальній роботі"

Людмила Мова, яка вже  більше 10 років займається танцювальною терапією виділяє функції техніки.

Діагностична—людина розуміє «засвоєні і незасвоєні» рухи і якості і те, як ця картина пов'язана з її життям. Вона може зробити усвідомлений вибір — засвоїти певну зону свого життя, до цього незнайому або навіть «заборонену» раніше.

• Тестова — якщо застосувати  цю техніку на початку й наприкінці тренінгу, можна точно оцінити зміни у собі: руховий та емоційний арсенал, усвідомити ступінь і якість цих особистісних змін.

• Психокорекційна —  разом з іншими техніками усвідомлення і трансформація танцю допомагає людині знайти способи самовираження, розширити діапазон реакцій і форм взаємодії. До того ж сам по собі рух, сповнений особистісного змісту, має позитивний психофізіологічний вплив.

Танці корисні для  нашого фізичного здоров'я, адже під  час ритмічних рухів танцю  скорочується кровообіг, поліпшується обмін речовин.  Танці сприяють зменшенню ваги тіла — так, за одне заняття, наприклад латиноамериканськими танцями, ви можете втратити кілограми ваги. Заняття танцями компенсують усі проблеми, отримані нами в спадок від малорухомого стилю життя. Танці особливо корисні тим, хто довго затримується за робочим столом і скаржиться на неприємні відчуття чи навіть болі у ділянці хребта. Звичайно, танцями захоплюються переважно дівчатка, і це дуже добре, бо саме такі заняття допомагають правильному формуванню судин матки і доброму кровопостачанню цього органа. Доведено, що майже у всіх жінок, які ходили на танці, пологи проходять набагато легше і без ускладнень, ніж у тих, хто такими заняттями нехтував.

Здавна був відомий  гармонійний вплив танцю на психічне здоров'я. Сьогодні танець використовується для  вираження всього діапазону людських емоцій, думок та установок. Існують кілька видів психотерапії, які у своїй основі мають, рухи танцю: танцювальна і так звана рухова терапія, хоча остання включає в себе не тільки танці.

«А чим відрізняється  танцювальна терапія від танцю?» В танцювальній терапії ми більше цікавимося тим, як ми відчуваємо рух, а не тим, як ми виглядаємо. Танець - це справді естетичний спектакль, що його виконує добре тренований танцівник. А більшість нових людей, які хочуть займатися танцювальною терапією, стверджують: «Я не вмію танцювати»... Проте це не так важливо! Танцювальна терапія - демократична, танцювати можуть усі, вміння танцювати, стать чи вік не мають значення... Психотерапевти використовують такі складові танцю, як вагу, простір і час - для того, щоб розширити креативний і чуттєвий світ свого підопічного. Як правило,  ми не володіємо однією (чи більше) зі сторін рухового потенціалу. Цікаво, що люди, які не відчувають своєї ваги, зазвичай відчувають труднощі в тому, щоб змусити свого партнера вислухати їхню точку зору. Людина, яка завжди поспішає, може підсвідоме боятися сповільнюватися, щоб не викликати емоцію, яка її турбує. Дуже важлива для танцювальної терапії присутність людини в теперішньому часі. А ми з вами рідко живемо сьогоднішнім: ми або переживаємо минуле, або живемо надією на прекрасне майбутнє...

Танцювальна терапія  сприяє особистісному росту людини, переживанню невідомих раніше почуттів, дає можливість учасникам відчути себе в різних ролях — випробувати різні способи поведінки, осмислити свої особисті проблеми. В нашій культурі ми звикли ставитися до тіла як до речі. В танцювальній терапії тіло сприймається як процес, а не як об'єкт. Танцювальні рухи тіла супроводжуються зміною образів, почуттів, тілесних відчуттів. Ми навчилися контролювати наше тіло (моральні правила суспільства, в якому живемо, виховання в сім'ї, «а що скаже сусідка Марія Петрівна?»), надавати йому певних форм, якогось вигляду, стримувати його — і думаємо, що це залишиться без відповіді. А тіло «кричить» до нас перевтомою, головним болем, різними хронічними хворобами! Танцювальна ж терапія запрошує тіло до відвертої розмови, дає йому можливість сміливо виговорити свої проблеми, те, що «накипіло». Як бачите, недарма відомий актор і засновник школи акторської майстерності Михайло Чехов писав, що «...наше тіло є втіленням нашої психіки...». Більшість із нас хибно вважає, що в якийсь момент ми досягнемо успіху і зможемо вискочити із замкненого кола безперервної буденної біганини. Танцювальна терапія працює безпосередньо в теперішньому періоді нашого життя. Ми живемо в тілах, яким властиві розум, гумор і повнота змісту життя. І саме танцювальна терапія відновлює наше право жити повноцінним життям і повністю стати самим собою.

Найчастіше люди приходять на заняття з танцювальної терапії тому, що не відчувають свого тіла. Втрата контактуєш своїм тілом відбувається, якщо людина шукає любові й схвалення від своїх батьків (розвиваючи при цьому систему «повинен—не повинен»), коли людина намагається уникнути кари (розвиток базових зажимів, блоків у тілі та при рухах), коли людина намагається самостійно вижити в досить жорстокому світі (так можуть розвинутися різні варіанти деперсоналізації — відторгнення, "неприйняття значимих частин своєї ж особистості). Суть процесу танцювальної терапії полягає у відновленні відчування й усвідомлення. У ході терапії вивчаються такі базові полярності, як “мало-багато”, “приємний-неприємний”, “добре-погано”, і це дозволяє синтезувати їх по-новому. Пацієнти можуть випробовувати нові можливості і сфери, яких вони раніше уникали. А французькі терапевти дослідили, що юні закохані і подружні пари, які  танцюють разом тривалий час, менше сваряться, в їхніх стосунках більше ніжних почуттів та гармонії.[Дзеркало №11(539) 26.03.03, с. 22 “Танцюйте разом із сонцем Роксолана Гнатюк]

Танцювальна терапія  почала дуже швидко розвиватися та використовуватися широким колом  спеціалістів, психологами, психотерапевтами. До цього методу психопрофілактики  почали звертатися люди, пореконавшись в його результативності, впливі.

Танцювальна терапія  в групах передбачає вирішення, щонайменше, чотирьох завдань. Так вважає Л.М. Сайнюк, практичний психолог із Косівщини.

1 .Одним із них є  поглиблення усвідомлення членами  групи власного тіла та можливостей його використання. Більшості підлітків потрібна лише деяка допомога в укріпленні м'язів, покращанні координації рухів, зарядці енергією.

2. Друге завдання танцювальної  терапії, і воно більшою мірою  стосується до підлітків, полягає в підсиленні почуття власної гідності в учасників шляхом відпрацювання у них більш позитивного образу тіла і підвищення самооцінки особистості. Танець дозволяє зробити образ свого тіла більш привабливим, що прямо пов'язано з більш позитивним образом «Я». Оволодіння новими рухами та позами означає і оволодіння новими почуттями.

3.  Також танцювальна  терапія використовується для  розвитку соціальних навичок.  Танцювальні рухи являють собою  своєрідний засіб зв'язку з  оточуючими під час вивчення  елементарних навичок спілкування. В групах створюються умови для стимуляції творчого потенціалу особистості, також разом із керівником групи та іншими учасниками відбувається пошук власного стилю в спілкуванні та самовираженні.

4. Ще одним завданням  танцювальної терапії є допомога членам групи вступити в контакт із власними почуттями шляхом встановлення зв'язку з рухами, що значно покращує фізичний та емоційний стан людини.

Реалізація поставлених  завдань у танцювальній терапії  досягається за допомогою наступних  методичних прийомів:

1.  Використання переважно  спонтанного, неструктурованого  танцю для самовираження та  вираження стосунків.

2. Цілеспрямований вибір  музики (як терапевтом, так і самими  учасниками).

3. Кінестетична емпатія.

4. Ритмічна синхронізація.

5. Експериментування з рухом.

6. Цілеспрямований вибір теми  танцювальної вправи.

7. Зворотній зв'язок.

Все вищесказане дозволяє використовувати танець не тільки як спосіб самовираження. Але і як засіб діагностики та корекції відносин в групі.[Пс. № 1 (49) січень 2006, ст. 21-22]

Аналізуючи даний матеріал можна сказати якщо в кого-небудь виникає якась проблема, або існує  потреба поліпшити стосунки зі своїм  тілом – відвідайте заняття з  танцювальної терапії. Так Р.Гнатюк у своїй статті радість. А якщо у вашому місті чи селі немає таких курсів, то... ввімкніть музику, яка подобається, і спробуйте виразити в танці свої емоції, те, що давно накипіло на серці, — страх висоти чи страх перед маленькою сірою мишкою, відчуття самотності, сварку з найкращою подругою, непорозуміння з батьками чи сварки з коханим.

Рух може привести вас  у будь-яку ситуацію, в будь-яку  історію, яка так і залишилася незакінченою у вашому житті. Танцювальна  терапія допомагає зробити невидимим, незрозуміле – зрозумілим. Ваше тіло саме будує вам танець. Наші тіла відображають наші стосунки з життям відверто й точно. Танцювальна терапія дозволяє нам завершити ті кроки, які ми відчуваємо всередині своєї душі, але не можемо зробити в реальності.

Отже, вмикайте музику, танцюйте самі, зі своїми коханими, з дітьми та онуками... і зробіть крок до свого оновленого прекрасного життя![Дзеркало № 11 ст. 22]

На завершення, говорячи про ефективність роботи з сім'ями, дітьми і дорослими із застосуванням методів танцювально-рухової терапії, хотілося б зазначити, що можливості танцювальнорухового напрямку практичної психології досить широкі. До того ж існує можливість синтезу з методами інших напрямків, а кожен терапевт унікальний як особистість і тому привносить у свою роботу щось своє, індивідуальне і неповторне. Дуже важливим моментом є також те, що танцювально-рухова терапія допомагає знаходити ресурси у своєму тілі, навчитися їх використовувати й щоразу створювати свій неповторний Танець — Танець Життя.

Поряд із казкотерпіпією та танцювальною терапією широко використовується і музико терапія як одна із складових арт-терапевтичного процесу.

Музика

Музика змушує дитину всередині нас гратися,

ченця — молитися,

паливоду — пуститися  в танок

і героя — вирушити на подвиги.

Д.Кемпбелл «Ефект Моцарта»

Один відомий музикант і композитор захворів на гарячку. Він безперервно кричав і плакав, страждав на безсоння. На третій день своєї хвороби він виявив бажання послухати у своїй кімнаті концерт. Лікар, хоч і без великого бажання, погодився на це. При перших звуках музики обличчя хворого стало веселішим, очі заспокоїлись і судоми припинилися, йому стало значно краще.

Цей випадок,, описаний Гес-де-Кальве, можна легко пояснити: ми маємо  справу з лікувальним впливом  музики на психічне й фізичне здоров'я людини.

Історія виникнення музикотерапії як методу лікування сягає третього тисячоріччя до нашої ери. Ще в Парфянському царстві за допомогою спеціально підібраних мелодій лікували від туги, нервових розладів і серцевого болю. А в Давньому Єгипті за допомогою музики зціляли душевнохворих, катаючи їх у човнах по Нілу й заспокоюючи при цьому грою на музичних інструментах. Стимулом до використання музики як ефективного лікувального засобу слугує інстинкт самозбереження первісної людини, що виявляється в бажанні відвернути від себе небезпеку, хворобу і смерть. Адже на початку свого існування музика мала характер магічного керування силами природи і була засобом впливу на демонів і богів. Звуки, що видавали маг, чаклун або шаман, ударяючи ціпком по каменю або колоді у певному ритмічно монотонному темпі, що поступово пришвидшувався або сповільнювався, викликали в хворих певні реакції. А ефективність впливу ритмічних звуків підсилював магічний спів. Форма цього ритуалу поступово ставала різноманітнішою відповідно до характерних симптомів окремих захворювань, а зміст обумовлювався винайденням нових музичних інструментів, що сприяють розвитку різних способів інструментальної гри. Кожне плем'я через вибір інструментів створило певну оригінальну форму лікувального ритуалу, що зберігався як таємний магічний засіб. Існувала віра в те, що спів та інструментальна музика, яка являла собою гру на барабанах і брязкальцях, підсилювала вплив на духів, є ефективним способом лікування хвороб і загоєння ран.

Так, в одному з племен Східної Африки було прийнято, щоб доктор приходив до хворого з маленьким дзвіночком у руці, у який він час від часу мелодійно дзвонив. Свою розмову з пацієнтом лікар починав співучим тоном, і хворий теж мав співати йому у відповідь, отже виникав своєрідний дует. А хор одноплемінників водночас тяг пісню біля стін будинку, де оселилася хвороба.

Існують свідчення, що в  Індії навіть існували так звані  медичні пісні, які давали змогу  показати впевненість лікаря в силі свого мистецтва і викликати  в такий спосіб у хворого повну довіра до лікаря. А давні китайці вважали, що музика рятує від усіх недуг, які непідвладні лікарям.

Культуру якого народу світу ми б не розглядай, скрізь можемо знайти чимало прикладів використання музики для нормалізації душевного стану людей, тобто з психотерапевтичною метою.

Одна із семи муз —  Евтерпа — була покровителькою музики. А образи бога сонця Аполлона, заступника мистецтв, і його сина Асклепія, заступника лікування, були символами зв'язку мистецтва і медицини.

Плутарх розповідає, що приступи гніву в Олександра Македонського зазвичай утихомирювали грою на лірі. Гомер в «Одісеї» розповідає про лікування ран воїна звуками музики і про те, як Ахілл знімав емоційне напруження своїм співом і грою на лірі.

Сократ звертав увагу  на лікувальну післядію музики, тобто на вплив музики вже після того, Як вона пролунала. Цілющу дію звучання певних музичних інструментів помічав і Демокріт. Він радив слухати флейту для лікування смертельних інфекцій.

Уже перший загальновизнаний теоретик музики Піфагор вважав, що музика сприяє здоров'ю, якщо користуватися нею належним чином. Відомо, що Пифагор і сам складав музику, яка не просто лікувала, але «очищувала» людські дії та пристрасті, відновлюючи гармонію душі.

Інший філософ, Платан, казав, що музика може слугувати психогігієнічною профілактикою.

Арістотель розробив навчання про міезим — про внутрішній світ людини і способи впливу на нього за допомогою мистецтва. Вважаючи, що звук очищає емоції, Арістотель гадав, що музика може викликати вітальні афективні явища, а тому визнавав її особливу цінність для медицини.

Традиції лікувального використання музики в греків запозичили римляни. Фалес лікував чуму, граючи на лірі, Феофаст і Гален зцілювали від зміїної отрути; Астеній писав, що навіть біль в кістках лікували за допомогою музики. Сенократ звуками труби повертав здоров'я божевільним, а Талет звучанням кіфари виліковував чуму. Ескулап особливо рекомендував музику тим, хто страждав від емоційних розладів.