Лекции по "Социальной политике"

4. Сутність соціальних  потреб у соціально орієнтованій  ринковій економіці. 

5. Функції держави як суб'єкта соціальної політики.

6. Місце та  роль політичних партій у реалізації  завдань соціальної політики.

7. Основні напрямки  діяльності профспілок як суб'єктів соціальної політики.

8. Сутність соціальної  нерівності як суспільного явища.

9. Роль соціального  партнерства у вирішенні соціально-економіч-них   проблем.

10. Перспективні  напрямки розвитку соціальної  політики в світі.

Тема 2.

Становлення ринкової економіки в Україні  та зміни в соціальній політиці

 

 

2.1. Формування  соціальної політики в Україні в контексті економічних перетворень

 

Незважаючи  на суперечливість результатів, останнє  десятиріччя  залишило суттєвий слід у реалізації соціально-економічних перетворень  і  формуванні соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні.

В табл. 1 наведені індекси деяких макроекономічних показників, які характеризують стан соціальної сфери [73].

Таблиця 1

Динаміка соціально-економічних  показників в Україні

Індекси (у відсотках  до попереднього року)	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.
Валовий внутрішній продукт	98,1	99,8	105,9	109,0
Індекс споживчих  цін (грудень до грудня попереднього року)	120,0	119,2	125,8	106,1
Грошові доходи населення	108,6	113,8	140,5	125,2
Середньомісячна заробітна плата (до грудня попереднього року): номінальна  реальна	105,6 87,1	124,3 103,4	135,4 103,6	135,2      119,3
Рівень безробіття (на 01.01 відповідного року)	3,7	4,3	4,2	3,7

 

Стратегія соціального  та економічного розвитку на 2000 – 2004 рр. “Україна: поступ у XXI століття” [8], деякі  моменти якої приведено далі, докладно висвітлює соціально-економічні перетворення та напрями розвитку соціальної політики.

У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя  чітко виявили себе ознаки економічної  стабілізації. Позитивний вплив на стабілізацію справляють реструктуризація підприємств, їх адаптація до умов ринкової кон'юнктури.

За цей період сформовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську та інші системи, що в своїй сукупності визначають економічну інфраструктуру держави.

Наведені тенденції є свідченням того, що в Україні на практиці реалізується модель відкритої соціально орієнтованої економіки, утвердження якої було одним  із ключових завдань економічних  перетворень.

За всіх складнощів трансформаційних процесів позитивні зрушення здійснюються і в сфері соціальних відносин, зокрема у соціальній структурі суспільства. Відбувається інтенсивний процес формування прошарку підприємців, який відіграє дедалі відчутнішу роль у всіх сферах суспільного життя.

Але слід зазначити, що в економіці ще не накопичено необхідного потенціалу економічного зростання, не забезпечено передумов зміцнення фінансової системи держави. Тривалий спад виробництва унеможливлював досягнення відчутних зрушень у соціальній політиці.

Невирішеність соціальних питань та зубожіння значної частини населення, великі суми заборгованості з заробітної плати, соціальних виплат та пенсій, вимушені простої значної частки виробництва й відповідно приховане та зареєстроване безробіття, загострення демографічної ситуації, стагнація медицини, сфери послуг, освіти, науки та культури, високий рівень корупції та злочинності – все це реальності  сьогодення, які однозначно доводять: соціально-економічна ситуація в країні лишається складною.

Тому  основні цілі сучасної соціальної політики в Україні визначаються так: формування механізму фінансового, правового, інформаційного забезпечення здійснення соціальних заходів; удосконалення трудових відносин, розвиток ринку праці та зайнятості населення; захист громадян як споживачів; соціальний захист кожної людини; зростання рівня життя та добробуту населення; розвиток гуманітарної сфери; формування дієвого механізму функціонування регіональної  соціальної політики.

Для досягнення цілей  соціальної політики важливим є визначення  принципів її функціонування:

1) принципу соціальної справедливості, який є необхідним для розвитку  будь-якої соціальної держави;

2) принципу оптимального державного  регулювання соціально-економічних  відносин, що передбачає створення   можливостей для самозабезпечення людини;

3) принципу соціального партнерства,  котрий покликаний запобігати  виникненню розбіжностей між  робітниками, роботодавцями та  державою;

4) принципу соціального захисту,  встановлюючого мінімально необхідні  соціальні норми та нормативи в різних сферах соціальної політики;

5) принципу необхідності соціального  страхування  як державного, так  і  недержавного типу.

 

2.2. Соціальна  структура українського суспільства.  Причини загострення соціальних  проблем

 

Сучасна соціальна  структура українського суспільства багато в чому відображає реалії попередніх років. Соціальна політика командно-адміністративної системи господарювання визначала спрощену структуру суспільства, розділяючи його на два класи і прошарок, при цьому протиріччя між ними називалися неантагоністичними. Звідси порушення соціальної справедливості і, як наслідок, соціальна нестабільність. Втілюючи в життя теорію безкласового суспільства, спрощуючи об'єктивні процеси, які відбувалися в суспільстві, прищеплювалася ідея поєднання соціальних інтересів між класами, зближення міста і села, що призвело до деформації суспільної свідомості, соціальної та духовної культури.

Сучасне українське суспільство характеризується невизначеністю соціальних цінностей. Старі цінності (соціальна однорідність, колективізм, пріоритет держави над правами індивіда) вже не діють. А нові, притаманні ринковій системі господарювання (свобода, рівність можливостей, диференціація доходів), не повністю сформовані.

Як показують  соціологічні опити, сучасне українське суспільство розділяється на прибічників ринкових відносин, демократії, самозахисту та на прихильників адміністративних методів, державного соціального захисту тощо. До соціалістичних форм соціальних відносин більш тяжіють старі люди, які звикли до старої "рівноправної" системи розподілу.

Сучасні соціологи виділяють шість основних верств суспільства, кордони між  якими досить розмиті [69]:

вищий клас – "оновлена олігархія", яка сформувалася на базі найдієздатнішої частини партноменклатури і складає не більше 1% населення, але, порівняно з попередньою партноменклатурою, володіє не меншою владою та набагато більшою частиною суспільного багатства;

правляча  бюрократія, що різко збільшилася чисельно та укріпила свої позиції (приблизно 4 – 5 % населення);

зародки середнього класу – середні підприємці, кваліфіковані робітники, управлінці нижніх рівнів, викладачі, вчені (приблизно 14 – 15% населення). Це вузький, соціально однорідний середній прошарок населення, який концентрується у великих містах;

"базовий"  прошарок, який концентрує в собі приблизно дві третини населення; внаслідок економічних реформ цей прошарок виявився ще менш забезпеченим, ніж був раніше;

нижній  прошарок суспільства, що суттєво зріс порівняно з радянським періодом (9 – 12 % населення). Це соціально слабкі, недієздатні групи населення, некваліфіковані та багатодітні робітники;

"соціальне  дно" складає 7 – 9% населення; ця частина населення втратила зв'язок з більшістю суспільних інституцій та живе за власними законами.

Відбувається  переміщення сотень тисяч, мільйонів людей в інші (більш низькі) верстви.

Нинішня соціальна  структура України недосконала, в певному значенні  безструктурна, суперечлива. Для неї характерне переважання маргінальних шарів (безробітних, біженців, убогих).

Спостерігаються дві крайні в матеріальному відношенні групи: багаті і бідні, причому, за даними різних джерел, співвідношення за рівнем  доходів складає приблизно 1 : 20  ¸ 1 : 50 [60, 61].

Англійський соціолог Чарльз Бут запропонував свого часу класифікацію населення Лондона, розділивши його на три класи – нижчий,  середній і  вищий, взявши за критерій кількість кімнат, що займає сім'я, і кількість слуг, найнятих нею. Якщо запропоновані критерії і викликають сумніви, то сам принцип розподілу населення на три класу цілком прийнятний і реально відображає існуючу структуру, якщо мати на увазі кількість і якість матеріальних і духовних благ, доступних тим або іншим верствам населення.

Потрібно зазначити, що співвідношення трьох названих класів у нас і на Заході є абсолютно нероззмірним. Якщо у високорозвинений країнах найчисленнішим є середній клас, який поступово поглинає крайні класи, то в Україні багаточисленним є нижчий клас. Що стосується середнього класу, то його питома вага може підвищуватися при умові нормалізації економічних та політичних процесів, підвищення продуктивності праці, стабілізації суспільства загалом.

Виходячи з проведеного  аналізу соціальної структури суспільства, можна виділити основні причини загострення соціальних проблем та форми їх прояву (деякі з них визначені в посланні Президента Верховній Раді [8]):

надзвичайно складні  стартові умови (1993 р. – інфляція 10 256%; 1994 р. – падіння ВВП, що склало 23%, промислового виробництва – десь 27%, сільського господарства – 17%.);

відсутність стратегії  й тактики діяльності держави в сфері соціальних відносин;

слабкість законодавчої та нормативно-правової бази соціального управління (в жодній із сфер економічної діяльності поки що не має логічно завершеного  системного законодавчого забезпечення: підривають ділову активність постійні зміни чинного законодавства; особливо руйнівним для економіки стало прийняття законів, які не враховують реальної соціально-економічної ситуації, вступають у конфлікт з бюджетом, з іншими законами, прийнятими раніше);

недостатня послідовність у здійсненні реформ, ряд помилок та прорахунків (неефективний і логічно незавершений процес приватизації; багато нерозв'язаних проблем на фондовому ринку;  відсутність розвинутого страхового ринку; повільне реформування фінансової сфери, недосконалість бюджетної системи; існування надскладної податкової системи; хронічна дефіцитність державних фінансів; постійне невиконання державою своїх фінансових зобов'язань);

нерозвиненість  системи соціального партнерства, недостатній розвиток малого та середнього бізнесу; в результаті частка цього сектора економіки у створенні валового внутрішнього продукту лишається надзвичайно низькою;

невідповідність підсистеми соціального управління загальній  системі управління економічним  розвитком, не досить ефективне ядро управлінської еліти, висококваліфікованих менеджерів. Наявна система підготовки та перепідготовки кадрів, особливо державної служби, ще далека від вимог сьогодення. Як наслідок, кадровий потенціал ринкових перетворень лишається вкрай обмеженим. Саме цим пояснюються помилки у кадровій політиці, перманентні зміни у вищих ешелонах влади;

слабка орієнтація соціальної політики на захист прав та інтересів  населення, недостатня робота над формуванням  принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної інфраструктури, зокрема зволікання з проведенням реформи системи пенсійного забезпечення та житлово-комунальної сфери.

Ці та інші явища не можуть недооцінюватися. Вони повинні враховуватися при  формування та реалізації в Україні  соціально орієнтованої ринкової економіки, механізмів економічного саморозвитку та самозростання.

 

2.3. Радикальні  економічні реформи як організаційна  база соціально-економічних перетворень

 

Важливою умовою успішного  розвитку шляхом глибинних системних  перетворень є розширення соціально-економічної бази реформ.

Соціальна переорієнтація економічної політики – це основна мета здійснюваних реформ. Мова йде про безпосереднє втілення в життя завдань, що визначають довгострокову стратегію соціально-економічного розвитку держави.

Утвердження в  Україні моделі економічного зростання, заснованої на активному використанні державно-регулюючих механізмів трансформаційних процесів, є однією з базових позицій  нової економічної стратегії.

Важливим напрямом радикальних  реформ є істотне підвищення дієвості держави, тобто адміністративна реформа.

Держава зобов'язана активно впливати на якісну сторону трансформаційних процесів. Йдеться про здійснення політики, яка має не лише забезпечувати  ринковий вектор розвитку, а й надавати йому більшої соціальної спрямованості, націленої на кінцевий результат – утвердження в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.