Соцiальнi механiзми, об’єктивнi i суб’єктивнi фактори детермiнацiї алкоголiзму у молодiжному середовищi

Нині 100 тисяч українців перебувають на обліку в наркологів із діагнозом «алкогольна залежність». Наприклад, у Києві офіційно зареєстровано понад 19 тисяч осіб з алкогольною залежністю [7; 6].

Проблема алкоголізму на пострадянських теренах набула таких масштабів, що наші північні сусіди готують законопроекти для примусового лікування алкоголіків. За даними ВООЗ, на території Російської Федерації кожна п'ята смерть викликана зловживанням алкогольними напоями. Нещодавно глава МВС РФ на засіданні урядової комісії з профілактики правопорушень заявив: «За своїми масштабами алкоголізм і наркоманія для нашої країни можуть стати національною катастрофою. Це стосується насамперед молоді. Тому необхідно розглянути можливість направлення на примусове лікування алко- та наркозалежних. Ми обговоримо питання про внесення відповідних ініціатив на розгляд уряду РФ, зокрема законодавчого характеру».

Варто задуматися над сумним досвідом сусідів, адже в Україні ситуація з рівнем поширення алкоголізму не набагато краща.

 

1. Суть і змiст алкоголiзму як соцiального феномену

 

Якщо ви ще не забули міфи Стародавньої Греції, то пригадаєте, чому бог ковальської справи Гефест народився кульгавим. Бо Зевс зачав його, перебуваючи «під градусом». Справді ж, непогана агітація за тверезий спосіб життя? Закони Стародавніх Греції та Риму зовсім не випадково забороняли молоді пити спиртне. Відома, зокрема, така крилата фраза Піфагора: «Поки не справив дитину, не прикладайся до вина».

Багато води спливло відтоді, але й досі народжуються неповноцінні діти в батьків - шанувальників спиртного. Причому що більший алкогольний стаж тата й мами, то сильніший вияв розумової відсталості дитини. Фахівці давно помітили: у виноробних районах Франції більше розумово відсталих, аніж в інших провінціях країни. Навіть не алкозалежна жінка, пояснювали журналістам медики, випиваючи під час вагітності, здатна ще в утробі запрограмувати дитячий організм на залежність від алкоголю. Бо останній немовля отримує через материнську плаценту [65; 40].

Алкоголізм – це емоційна та фізична залежність людини від алкоголю. Людина відчуває постійну потребу в алкоголі. Вона не контролює, скільки п'є. Алкоголь «контролює» її. Він заміняє людині все: роботу, репутацію, родину і її власне життя. Фізична залежність від алкоголю може привести до того, що людина буде пити, не зупиняючись, – день і ніч. Це може призвести до стану «білої гарячки», що супроводжується повною втратою орієнтації під час якої трапляються галюцинації [82; 44].

У соціальному вимірі алкоголізм – це вид девіантного поводження людини, який веде до деградації особистості. Він характеризується тим, що виникає звикання, а надалі психічна і фізіологічна залежність від етилового алкоголю, уживаного у виді горілки, спирту, коньяку, вин, пива, тощо.

Алкоголізм веде до враження головного мозку й передчасної смерті. Якщо людина залежна від алкоголю, вона потребує лікування. Лікування від алкоголізму – тривалий процес. У цьому випадку людині не можна приймати алкоголю протягом багатьох років.

Розглянемо і інші найбільш відомі визначення алкоголізму.

Дейчман Е. І. (1956) – алкоголізм (у вузько-медичному сенсі) – захворювання, що настає в результаті частого надмірного вживання спиртних напоїв і хворобливої ​​пристрасті до них.

Лукомський І. І. – алкоголізм (хронічний) – захворювання, що викликається систематичним вживанням алкогольних напоїв, характеризуються потягом до них, що приводить до психічних і фізичних розладів і порушує соціальні відносини особи, яка страждає цим захворюванням.

Ентін Г. М. – алкоголізм – захворювання, викликане систематичним вживанням алкогольних напоїв і обумовлене впливом алкоголю як наркотичної речовини.

Портнов А. А., П'ятницька І. М. – хронічний алкоголізм – захворювання, що характеризується симптомом наркотичної залежності, протягом якого наступають специфічні соматичні розлади і виникають соціальні конфлікти.

Стрельчук І. В. – хронічний алкоголізм – хвороба, при якій виникає хворобливий потяг з одночасною втратою почуття міри, контролю прийому спиртних напоїв, коли у хворих, внаслідок тривалого зловживання ними, з'являються психічні та соматичні розлади різної інтенсивності, спочатку оборотні, але поступово переходять у незворотні (органічні) .

Морозов Г. В., Іванець М. М. – алкоголізм – прогредієнтне захворювання, яке визначається патологічним потягом до спиртних напоїв (психічна і фізична залежність), розвитком дисфункціонального, абстинентного синдрому при припиненні вживання алкоголю, а в запущених ситуаціях – стійкими соматоневрологічними розладами і психічною деградацією.

Враховуючи викладене, можна спробувати дати визначення алкоголізму, яке б у найзагальнішому вигляді відображало сучасний стан проблеми, було правильним з логічної точки зору і внесло свою лепту в стандартизацію термінів і понять.

Отже, алкоголізм є хронічне захворювання, що характеризується патологічною потребою людини в алкоголі.

Розрізняються три стадії алкоголізму:

Початкова стадія характеризується появою потягу до алкоголю. Це результат психічної залежності, зростання стійкості до прийнятою дозам: для досягнення сп'яніння потрібна велика доза алкоголю. Вживання алкоголю стає систематичним.

Середня стадія характеризується наростаючим потягом до алкоголю, зміною характеру сп'яніння, наступним забуванням минулого, втратою контролю над кількістю випитого, появою стану похмілля. На цій стадії відзначаються порушення психіки, зміни у внутрішніх органах і нервовій системі.

Остання стадія характеризується зниженням стійкості до прийнятою дозам алкоголю, розвитком запійного пияцтва. Виникають тяжкі нервово-психічні порушення, глибокі зміни у внутрішніх органах.

Розрізняють просте алкогольне сп'яніння і хронічний алкоголізм. Просте алкогольне сп'яніння умовно розділяють на три ступені: легке, середнє і важке.

Спеціалісти розрізняють три види алкоголізму: побутовий, хронічний і ускладнений. Крім того, у традиціях споживання алкоголю виділяють винну, пивну і горілчану моделі, які склалися історично.

Ще в дореволюційній Росії почали розроблятися методичні підходи до вивчення алкоголізму як соціальної проблеми. Статистика алкоголізму, його соціально-економічні причини, вплив на захворюваність і смертність населення стали предметом вивчення комісії з питання про алкоголізм та заходи боротьби з ним, організованої в 1898 р. при «Російському суспільстві охорони народного здоров'я». Основний метод роботи комісії полягав у підготовці та обговоренні наукових доповідей з різних сторін проблеми. Доповіді та висловлені по них думки потім публікувалися в спеціальних випусках під назвою «Праці комісії з питання про алкоголізм», що видавалися на кошти товариства. Комісія опублікувала цінний матеріал про поширення алкоголізму, намагалася вирішувати деякі правові питання, пов'язані з примусовим лікуванням хворих на алкоголізм. Ініціатива в складанні програми вивчення алкоголізму належить В. І. Яковенко. Психіатри Т. Г. Кроль, Н. І. Григор'єв, А. М. Коровін  виявилися авторами цінних досліджень про вплив алкоголізму на захворюваність, смертність і злочинність [42; 33].

Соціально-гігієнічний підхід до проблеми алкоголізму можна простежити і в дослідженнях, присвячених спеціальним науково-медичним питанням, зокрема, питання про роль спадковості в походженні алкоголізму (Коровін                 А. М.). Алкоголізму як соціальному явищу приділено увагу у низці цікавих робіт В. М. Бехтерєва [27; 33].

Крім співробітників Інституту соціальної гігієни, вивченням проблеми алкоголізму в соціально-гігієнічному аспекті в цей період широко займалися й інші дослідники (Богомолова Т. М.; Вассерман Л. М.; Розенблюм                                 І. І.;Канторович Н. В. Ін.) [18; 54].

Заслуговують на увагу соціально-гігієнічні дослідження, проведені відділенням соціальної патології Українського психоневрологічного інституту, зокрема робота 3. А. Гуревича і А. 3. Залевського «Алкоголізм (соціально- гігієнічне дослідження)». Ця праця містить такі важливі насамперед з соціальної точки зору розділи, як вживання алкогольних напоїв і характер сучасного алкоголізму, виробництво алкоголю і його державно-економічне значення, соціальна патологія і етіологія алкоголізму, боротьба з ним.

Так, І. А. Бергер, обстежуючи робітників заводу, до хронічних алкоголіків відносить тих, хто вживає алкогольні напої в середньому 3-4 рази на тиждень, до помірно питущих – 2-3 рази на місяць, до випадкових – 3-4 рази на рік. За його даними, серед обстежених робітників було 31,2 % хронічних алкоголіків і 42,9 % помірно питущих.

К. В. Майстрах серед робітників виявила 32 % непитущих, 4,7 % – малоп’ющих, 8 % – помірно п'ють, 12 % – багато питущих і 1 % – питущих запоями .

3. І. Ізраєльсон, В. В. Петіков, що обстежили робочих, наводять  дані про те, що питущі запоєм  становлять 1,9 % від усіх вживаючих  алкоголь чоловіків, а 10,3 % п'ють щодня, 11 , 8 % п'ють випадково, але багато.

Т. М. Богомолова шляхом опитування виявила 14,4 % хронічних алкоголіків серед робітників-чоловіків.

Л. В. Хайт наводить дані по Дніпропетровському металургійному заводу – 30,8 % робітників споживають алкоголь часто [1; 33].

Різносторонність даних, отриманих при обстеженні робітників різних підприємств, пояснюється не стільки особливостями того чи іншого виробництва, скільки відсутністю єдиних методичних підходів і відмінністю таких ознак зловживання, як частота вживання алкоголю і його кількість. У більшості випадків автори вкладали різний зміст у поняття «часто вживають»,  «без міри вживають», «питущі», «багато питущі», «систематично п'ють».

Незважаючи на певні недоліки в організації та проведенні наукових досліджень з проблеми алкоголізму в 20 -х роках, ці роботи мали виражений соціально-гігієнічний напрямок. Дослідники застосовували конкретні соціологічні та соціально-гігієнічні методи при вивченні поширеності і шкідливих наслідків зловживання алкоголем, а саме: анкетний і кореспондентський, методи опитування і спостереження, бюджетний, медичні огляди та аналіз даних обліку та звітності державних установ та ін.

Певний інтерес представляють соціологічні дослідження, проведені на контингенті медвитверезників (Заіграєв Г. Г.; Чефранов В. А.; Левін Б. М.,                     і ін.). Ці дослідження дають уявлення про мотиви пияцтва і розкривають «соціальний портрет п'яниці».

Особливо багато досліджень, присвячених різним соціальним аспектам алкоголізму, виконано в останні роки зарубіжними дослідниками ( Littman G.; Feurlein W.; Miller B.; Levy L., Rowtiz L.; Westermeyer J.; Bacon S.і ін. ).

Робота С. А. Левертова в основному присвячена вивченню поширеності хронічного алкоголізму і виявленню соціально-гігієнічних причин його поширення. Автор розробив і застосував спеціальну «Карту обстеження хворого, який страждає хронічним алкоголізмом (соціально-гігієнічний аспект)» . Карта включає ряд соціальних характеристик (соціальне становище, професія, освіта, сімейний стан, житлово-комунальні умови), в ній докладно відображено алкогольний анамнез (вік, початок систематичного вживання спиртних напоїв, час появи синдрому похмілля та ін.). Крім того, в карті відзначають види вживання напоїв, разові і добові їх дози, а також деякі клінічні відомості (стадія хронічного алкоголізму, частота і вид психозів, рецидивів, тривалість і число ремісій, курси терапії).

Поряд з такими соціологічними методами, як анкетне заочне опитування і метод інтерв'ю, автор використовував катамнестичний метод, широко застосовуваний в психіатрії [50; 39].

Проведене дослідження дозволило автору отримати соціологічні дані про хворих на хронічний алкоголізм, проаналізувати причини, що призвели до хронічного алкоголізму (наслідування, традиції, сімейні негаразди та ін.), а також фактори, що впливають на перебіг алкоголізму (супутні захворювання) і намітити шляхи профілактики.

Хто стає алкоголіком?

Основним фактором сприйнятливості до алкоголю є ступінь сприйняття алкоголю організмом – толерантність до алкоголю. Цей фактор є вродженим і визначається особливостями організму. Підвищена толерантність – передумова хвороби на алкоголізм. Частіше підвищена толерантність до алкоголю спостерігається в тих дітей, батьки яких зловживали алкоголем. Переважно схильність до вживання алкоголю передається по чоловічий лінії: батько – син.

Спадковий характер полягає не в передачі «гена потягу до алкоголю», а в передачі механізмів, що відповідають за обмінні процеси. Порушення таких механізмів спричиняється не лише пияцтвом батьків, а й під шкідливим впливом на генетичний код – радіаційним, хімічним, токсичним та іншим. Невживання родичами спиртного – не гарантія того, що в дитини немає порушень у функціонуванні біохімічних процесів організму. Такі порушення і провокують хворобливий потяг до алкоголю. Саме тому навіть перша спроба алкоголю може стати небезпечною [82; 44].

Але зловживання спиртним – не єдиний фактор розвитку хвороби (алкоголізму); лише 10% людей, що регулярно споживають спиртне, хворіють на алкоголізм.

Залежність від алкоголю, її фактори. Алкоголь схожий на інші наркотики. Він викликає психічну й фізичну залежність та зміну психічного стану людини – навколишній світ сприймається спотворено і неадекватно. При постійному вживанні алкоголь руйнує особистість. Алкоголь, так як наркотики, викликає фізичну залежність, психічну залежність, а також має негативні соціальні наслідки.

Фізична залежність полягає в тому, що перерва при регулярному вживанні спиртного може спричинити збільшення кров'яного тиску, відчуття туги й неспокою, лихоманку, безсоння. Цей стан можна полегшити лише медичною допомогою.

Психічна залежність полягає у прагненні відчути стан сп'яніння, що витісняє всі інші інтереси, оскільки алкоголь стимулює в мозку «центр задоволення».

Соціальні наслідки алкоголізації проявляються, передусім, у прогулах за місцем навчання та роботи. Крім того, частішають конфлікти з батьками та родичами, додаються фінансові проблеми, що не може не впливати на соціальне здоров'я особистості [82; 44].