Соцiальнi механiзми, об’єктивнi i суб’єктивнi фактори детермiнацiї алкоголiзму у молодiжному середовищi

Зміни, які відбуваються в суспільстві, висунули цілу низку проблем, однією з яких є профілактика злочинності. Актуальність її є очевидною, тому що з кожним роком відмічається зростання числа випадків дитячої злочинності, наркоманії, алкоголізму; прослідковується тенденція до збільшення кількості дітей з девіантною поведінкою. Відхилення у поведінці дітей виникають як результат політичної, соціально-економічної і екологічної нестабільності суспільства; посилення впливу псевдокультури, змін у змісті ціннісних орієнтацій молоді, несприятливих сімейно-побутових стосунків, відсутності контролю за поведінкою внаслідок надмірної зайнятості батьків, епідемії розлучень [76; 73].

Досить часто батьки самоусуваються від процесу виховання своєї дитини, перекладаючи ці функції на школу, вулицю тощо. В школі також відзначають зменшення уваги до особистості школяра, його життєвого досвіду, інтересів, особистісних цінностей, емоційної сфери. У позашкільний час дитина не має великих можливостей вибору різноманітних видів діяльності для розвитку активності (ці можливості найчастіше обмежені наявними коштами), відносної незалежності від дорослих. Соціальні чинники підсилюють недоліки сімейного і шкільного виховання, негативний приклад дорослих, принади вулиці тощо.

Оскільки діти залишаються наодинці зі своїми проблемами, то розв'язують їх, звісно, в силу своїх можливостей, спираючись, як правило, не на кращі зразки. З'являється відчуття самотності і незахищеності. Все це підриває впевненість дитини у собі, її здатність до саморегуляції, самоствердження в життєво важливих ситуаціях. Молодь хоче відчувати, що її поважають, що на неї звертають увагу, з нею рахуються, і заради цього люди йдуть на певні компроміси, які є обов'язковими у груповій взаємодії.

Прилучення молоді до певного виду девіантної поведінки, наприклад, вживання алкоголю, підвищує вірогідність її втягнення до інших видів девіацій. Ми виокремили три найбільш значущих чинники ризику: 

• соціальні чинники – доступність речовини, мода на неї, вплив групи ровесників;
• психологічні чинники – особистісний склад людини, привабливість переживань і відчуттів у стані сп'яніння;
• біологічні чинники – толерантна схильність [76; 74].

Проведене моніторингове дослідження соціально-психологічних причин поширення пияцтва у молодіжному середовищі, аналіз літератури, досвід нашої роботи дозволяють виокремити типові труднощі молоді з відхиленнями у поведінці, схильної до вживання алкогольних (слабоалкогольних) напоїв:

• взаємини з батьками, іншими дорослими;
• взаємини з друзями, іншими ровесниками;
• самоставлення, саморозуміння;
• формування життєвих орієнтирів, цінностей, ідеалів;
• відчуття самотності, нерозуміння іншими;
• пошук свободи через втечу від вимог, тиску, норм, правил; перевірка себе й інших, пошук межі можливого;
• пошук комфортного існування, емоційного затишку;
• відсутність позитивних життєвих прагнень і цілей;
• образа на долю, конкретних людей за власні труднощі;
• відсутність вольового контролю і здатності до самовладання і керування ситуацією;
• залежність від інших;
• відсутність адекватних засобів та способів поведінки у важких ситуаціях.

Причинами вживання алкогольних напоїв є:

• маса вільного часу – 42% опитаних;
• відсутність значних матеріальних можливостей батьків – 30%;
• бажання звернути на себе увагу – 10%;
• бажання завоювати авторитет – 5% [76; 74].

Вживання алкоголю викликає поступове і невпинне отруєння організму.

На думку дослідників (А. Ф. Кісельов, С. Г. Хотіна, П. І. Римар, М. Г. Іванов), алкоголізм розвивається за такою схемою:

• перша – початкова стадія або астенічна, супроводжується хворобливим потягом до алкоголю. Виникає психічна залежність, зникає захисний блювотний рефлекс, підвищується толерантність до алкоголю, виникає пияцтво на самоті;
• друга стадія характеризується неперебірливістю у вживанні алкогольних напоїв, втратою самоконтролю, психічною і фізичною залежністю. Змінюється особистість за астенічним чи апатичним станом з появою частих гострих психотичних розладів при затяжній абстиненції;
• третя стадія – кінцева (енцефалопатична), супроводжується вираженими ознаками психічної, фізичної залежності, сімейної та соціальної дезадаптації, органічної недоумкуватості, втратою працездатності. Для третьої стадії захворювання характерні ускладнення – часті випадки алкогольних психозів та судомних нападів, помутніння пам’яті, щоденне похмілля, розпад особистості, плутаність думок. Жага випити призводить до систематичного пияцтва. Людина п’є сурогати, одеколон, рідину для системи гальмування автомобіля, лосьйони тощо. У неї розвивається відчуття страху, тривоги, безпідставної підозрілості, психози.

Спираючись на дослідження вчених Науково-дослідного інституту фізіології дітей і підлітків Російської академії освіти, які провели обстеження           1 700 підлітків у різних регіонах країни, професор М.А. Галагузова виділяє рівні залучення старшокласників у процесі алкоголізації та визначає сім таких рівнів:

1) нульовий (установка на  повну тверезість);

2) початковий (поодинокі  випадки вживання алкоголю) – залучитися до світу дорослих; «вчиняти як всі»;

3) епізодичне вживання  алкоголю (знайомство з різними спиртними напоями) – підвищити настрій, комунікабельність; отримати впевненість у собі;

4) високого ризику (зростає  кількість випивок) – підвищити тонус; розслабитися; весело провести час у компанії;

5) виражена психічна залежність  від алкоголізму (алкогольне сп’яніння є бажаним і регулярним) – усунути погане самопочуття, як наслідок, попередньої випивки; відключитися від реальності; підвищити життєвий тонус;

6) фізична залежність (формується  підвищена переносимість спиртного, з’являється синдром похмілля) – усунути погане самопочуття після вчорашнього пияцтва;

7) деградація особистості  внаслідок алкоголізму (запої, зниження переносимості алкоголю) – намагання усунути хворобливий стан.

Отже, наступає потреба у терміновому стаціонарному лікуванні.

Глибинні причини алкоголізації і наркотизації України та Росії в контексті міжнародного досвіду. Тут виникає запитання, чому росіяни й українці п'ють міцні алкогольні напої? Звернімося до міжнародного досвіду. Після досягнення певного рівня життя споживання алкоголю стабілізується. У низці випадків у найрозвиненіших країнах відбувається навіть деяке зниження споживання, як правило, завдяки продуманій антиалкогольній політиці уряду (приміром, у США, Франції, Швеції та ін.).

Алкоголізація України та Росії відбулася за таким самим сценарієм, що й у всьому світі. У дореволюційний період рівень уживання алкоголю був у декілька разів нижчий, ніж у наші дні. Особливо сильно він зріс від початку 1960-х років, коли рівень життя радянських громадян також відчутно зростав. Нещасливою особливістю алкоголізації України та Росії стала типова для північних європейців модель переважного споживання міцних алкогольних напоїв, які спричиняють сильну інтоксикацію [80; 29].

Головним поштовхом до зростання споживання алкоголю й алкогольної смертності в 1990-х роках стала лібералізація алкогольної галузі та, як наслідок, збільшення економічної доступності міцних алкогольних напоїв і спирту. У цілому, масова алкоголізація населення має епідемічний характер. Алкоголізація та наркотизація, будучи за своєю природою деструктивними соціальними інноваціями, що «змінюють якісні характеристики соціальної системи», розвиваються в міру зростання економічної і фізичної доступності алкоголю та наркотиків за відсутності серйозних стримувальних чинників (релігійна заборона, обмежувальна політика держави тощо). Ці дві деструктивні соціальні інновації потребують оперативного й компетентного втручання держави.

За умови доступності наркотиків обов'язково знаходиться певний відсоток молодих людей, сприйнятливих до ідеї здобуття приємних відчуттів від наркотиків і готових залучити нових членів до когорти їх споживачів.

В Україні – понад 700 тисяч хворих на хронічний алкоголізм. Проте реальна кількість залежних, запевняють наркологи, приблизно у вісім разів більша, ніж зареєстрована офіційно. Згідно з даними статистики, щороку алкогольна залежність забирає життя 40 тисяч українців. Причому алкоголізм є першим чинником ризику смерті серед нашого населення від 25 до 40 років. До речі, перервати страшний спадковий ланцюжок здатні мінімум п'ять поколінь, котрі сповідують тверезий спосіб життя [38; 6].

Свого часу відомий англійський політик Вільям Гладстон писав: «Алкоголь спричиняє більше спустошень, ніж три історичні напасті разом узяті - голод, чума та війна». Проте це зовсім не означає, що слід скласти зброю в цій боротьбі. Які шляхи виходу з глухого алкогольного кута пропонують             фахівці? [38; 6].

Як зупинити цей «алкомотив»? Як боротися? ВООЗ та Всесвітній економічний форум визначили три основні стратегії.

Перша – обмеження доступності алкоголю шляхом підвищення податків і цін на алкогольні напої. Чи працює це для України? Подивімося разом, що відбувалося останні п'ять років. Перший квартал 2008-го алкогольна смертність зростала досить швидко. Потім стабілізувалася, а у IV кварталі стрімко зменшилася.

Щось відбулося у III кварталі. Згадали? Так – до нас долетіла економічна і фінансова криза! Далі бачимо зменшення смертності кожного кварталу 2009 року. Економічна криза посилилася, а ще – ВР ухвалила закони, якими удвічі підвищила ставки акцизу на пиво, на міцні алкогольні напої.

Тобто, з одного боку, в людей менше стало «дурних» грошей (про збідніння населення як таке не говоримо, це окрема тема). Тих, що можна було витрачати на алкоголь, який не є предметом першої потреби. А з другого боку – алкоголь подорожчав.

Акцизи знову підвищили 2010 року, смертність продовжила зменшуватися.

Але потім акцизи майже не підвищувалися, економічна ситуація дещо стабілізувалася. Результат: у III–IV кварталах 2012 року алкогольна смертність знову почала зростати. Такі ж закономірності маємо і щодо загальної смертності.

Висновок: принцип «дорогий алкоголь – низька смертність» чітко працює, в тому числі в нашій країні. Хто б що говорив про «заміну горілки самогоном», «ріст контрафакту» тощо. Цифри – річ уперта [44; 21].

Друга стратегія боротьби – обмеження доступності алкогольних напоїв (продаж лише в денні години і лише у певних місцях). В часи антиалкогольної кампанії у 1980-і це використовувалось і дало чудовий результат. Тільки треба уникнути тодішніх прорахунків.

І третя стратегія – обмеження привабливості алкоголю шляхом заборони реклами і промоції. Україна має тут негативний досвід. Нагадаю, що в 1996 році було заборонено рекламувати алкоголь на ТБ. Але у 2003-му під надуманим приводом порятунку телепрограм ВР дозволила рекламувати спиртне у вечірній час. І почалося зомбування, до якого особливо чутливими виявилися діти [44; 21].

Безумовно, для подолання демографічної кризи в Україні та Росії необхідна комплексна програма дій, яка має неодмінно включати серйозну роботу з удосконалення системи охорони здоров'я і стимуляції народжуваності. Ця проблематика для обох держав є досить актуальною, тому не дивно, що вона стала предметом дослідження і розгляду Міжнародної науково-практичної конференції «Людський розвиток в Україні: проблеми та перспективи», Міжнародного семінару з проблем смертності в країнах колишнього СРСР, Міжнародної науково-практичної конференції «Парадигма соціальної політики України на зламі тисячоліть».

У свою чергу, задля зниження смертності в Україні та Росії конче необхідно розробити й упровадити адекватну політику щодо алкоголю і наркотиків. Слід вивчати світовий і вітчизняний досвід у боротьбі з алкогольними проблемами, тютюнокурінням, наркоманією, токсикоманією і т. ін. Серйозні скоординовані зусилля державних структур і громадянського суспільства, експертного співтовариства, проведення різнобічних емпіричних досліджень здатні істотно нейтралізувати чинники, які спричиняють демографічну кризу в сучасних Україні та Росії.

Нехтування протягом багатьох років проблемами, пов'язаними з девіантною поведінкою молоді, призвело до того, що у суспільстві спеціалістами, причетними до виховання молодого покоління, проводилась не профілактично-виховна робота, а застосовувались головним чином попереджувально-каральні заходи, в результаті яких отримане покарання за той чи інший проступок не тільки не усувало накопичення девіантного потенціалу, але, навпаки, збільшувало вірогідність закріплення цих форм поведінки.

Усі профілактичні заходи поділяються на три рівні: первинна, вторинна і третинна профілактика. Первинна профілактика алкоголізму – це попередження негативного впливу звичок соціального середовища, формування таких моральних переконань, які виключають і витісняють саму можливість адиктивної поведінки. Вторинна профілактика полягає у виявленні груп, які найбільш вразливі до алкоголізму; максимально ранньому, повному і комплексному здійсненню лікувальних заходів, виховного впливу у колективі і родині. Третинна профілактика спрямована на передбачення прогресу хвороби.

Основні принципи профілактичної роботи;