Читацький щоденник

 

Історія Томаса Джонса, знайди

“Історія Тома Джонса, знайди” (1749) вважається найкращим романом Філдінга. Структура твору складна. У ньому автор синтезував існуючі на той час різновиди романного жанру - сімейний, побутовий, пригодницький, любовно-психологічний, “роман великої дороги” - і створив новий різновид - соціально-побутовий роман. Цей різновид відповідав прагненню Філдінга створити епічну структуру, що охоплює життя суспільства в строкатості його проявів і розмаїтті людських типів та характерів. Дія твору відбувається в 1745 р., в період реакційного повстання якобитів на підтримку чергового претендента з роду Стюартів на престол Англії. Тож події розгортаються на широкому соціальному й історичному тлі. Але в центрі роману - не соціальна боротьба, а питання про розум і почуття людини. Треба вказати на три основні чинники, що надають роману художньої цінності: це бурхлива історія кохання Софії Вестерн і Тома Джонса, протистояння Тома і Блайфіла - поєдинок лицемірства й щирості, на якому засновується морально-етична концепція роману, та присутність у творі автора, який бере активну участь у спілкуванні з читачами, є їхнім діяльним провідником. Роман приваблює спокійним і широким поглядом на життя, вірою автора в те, що люди можуть розв’язувати найскладніші проблеми, керуючись розумними та гуманними почуттями. Його автор загалом поблажливий до людських слабкостей, але водночас непримиренний до ницості, хижацького егоїзму, лицемірства. Герої виразно поділяються на позитивних та негативних. Центральна пара - Том і Блайфіл, котрі, виступають антагоністами впродовж всього твору, як носії протилежних етичних начал. Том - добра й щира душа, він діє згідно з душевними поривами, не роздумуючи, вигідно це йому чи ні. Поривистий і нерозважливий, Том найменше турбується про те, як його дії можуть витлумачити, і це постійно використовує Блайфіл та інші недоброзичливці, що зрештою призводить героя до в’язниці і мало не до шибениці. Але автор рятує свого симпатичного героя і допомагає йому перемогти безчесного і підступного Блайфіла. На противагу Томові, Блайфіл, природжений негідник і лиходій, переконаний у тому, що значення має лише те, який вигляд маєш ти перед людьми. Він прикидається розсудливим, скромним та набожним. Насправді ж він підступний і лицемірний, постійно обмовляє Тома містеру Олверті і добрі вчинки хлопчини тлумачить йому так, що вони видаються підлими і аморальними. В основі всіх його дій - корисливі розрахунки. Відчувається, що авторові він глибоко антипатичний. У фіналі Блайфіла викривають, він зазнає краху, але це не спонукає його до каяття. Центральне питання в суперечках англійських просвітителів XVIII ст. про людську природу, що є в ній визначальним - “природні добрі почуття” чи “егоїстичний розрахунок”, - Філдінг без вагань вирішує на користь почуттів. Роман “Історія Тома Джонса, знайди” справді новаторський твір, уроки й відкриття якого мали велике значення для літератури, і не тільки англійської. У цій, за визначенням Філдінга, “комічній епопеї в прозі” окреслювалася вже згадувана специфіка класичного англійського роману, зокрема його тісна пов’язаність зі сферою комічного, гумору й сатири. У романі змінюється тип розповіді. Попередники автора видавали свої твори за документальну літературу і ховалися за маскою свідка, мемуариста, видавця тощо. Філдінг сам виходить на авансцену, стає не тільки оповідачем, а й важливим складником структури твору.

 

Роберт Бернс

Біографія      

"Незвичайна людина" або ще - "геніальний поет Шотландії",- так називав Вальтер Скотт Роберта Бернса, бідного селянина, який став видатним художником слова. Роберт Бернс народився в сім'ї фермера. Коротке його життя минало в безперервній боротьбі зі злиднями, у важкій пращ на фермах, орендування яких було вигідне лише для землевласників. Зіткнення з жадібними й грубими володарями, з проповідниками кальвіністських общин і простими людьми в невеликих селах південно-західної Шотландії, де минула дитинство та юність поета, рано познайомили його з нерівністю та утиском бідняків. Його освіта обмежилась уроками батька, який знав грамоту й лічбу, читанням маленької бібліотеки, що ретельно зберігалася. Потяг юнака до знань побачив і розвинув сором'язливий сільський вчитель, друг його батька. Багатий духовний світ поета, його надзвичайна майстерність - все це отримано шляхом безперервної й наполегливої самоосвіти. Поетичний хист у Бернса прокинувся рано. Перший вірш про світле юнацьке кохання ("Надзвичайна Неллі") було написано в п'ятнадцять років. За ним з'явилися й інші. їх любили, запам'ятовували друзі Бернса - сільська молодь, місцеві інтелігенти. За передплатою цих шанувальників у провінційному містечку 1786 року вперше була опублікована маленька книжка його віршів ("Кільмарнокський томик"). Жодне з единбурзьких видань більшої за обсягом книжки поем і лірики ("Единбурзький том",1787), навіть мода на поета-орача в салонах Единбурга не змінили участі Бернса. Він прожив у цьому місті близько двох років, бував у вищих колах, де викликав лише поблажливу цікавість і розмови, але продовжував жити в злиднях, в тривозі за рідних, без впевненості в завтрашньому дні. У "Стансах на ніщо" він сміливо назвав нікчемами тих, з ким йому доводилося зустрічатися в Единбурзі, які були байдужими до поета, до бід трудівників.  
      У ранніх поетичних спробах Бернса чітко помітні сліди знайомства з творчістю Поупа, Джонсона та інших представників просвітницького класицизму. Пізніше в поезії Бернса можна знайти переклик із багатьма англійськими та шотландськими поетами. Він ніколи не наслідував традиції повністю, він переосмислював їх і створював свою. Таке ж ставлення було у Бернса і до фольклору - основи його поезії. Це виражається в глибинному розумінні ним суті народної творчості і його сприйнятті передових ідей століття. Головними темами його поезії були любов та дружба, людина й природа.  
      Вже рання лірика - це вірші про права молоді на щастя, про її зіткнення з деспотизмом релігії та сім'ї. Любов у Бернса завжди є силою, що допомагає людині відстояти кохану людину, захистити її і себе від підступних ворогів. Поет нерідко особисто стикався зі святенництвом церковників. Він відкидає і висміює його у "Вітанні своєї позашлюбної доньки" (1785). У віршах Бернса часто відкидалося релігійне розуміння суті людського буття. У "Похоронній пісні" він сперечається з апологією смерті як "найкращого друга бідноти" на дорозі до "загробної благодаті". Ця ж тема, у блискучому поєднанні сатири й гумору, розкрита у вірші "Смерть і доктор Харнбук", у якому пародіюється як її поетизація, так і користолюбство лікарів, які наживаються на смерті. Надзвичайний реалістичний портрет донощика й розпусника в "Молитві святоші Вілі" та "Епітафії" йому ж, де реальний факт став приводом для хоробрих викриттів святенницької доктрини кальвінізму. У 1785 році була написана кантата "Веселі злидні". її персонажі - бродяги: каліка-солдат, бідна жінка, мандрівні актори й ремісники.  
Поряд з піснями про кохання, розлуку, сум, піснями, що написані на популярні народні мотиви, виникли такі поетичні відкриття, як "Польовій миші, чиє гніздо я зруйнував плугом", "Був чесний фермер мій батько", "Дружба минулих літ" та багато сатиричних творів.  Друга половина 80-х років була для поета та його сучасників сповнена хвилювань у зв'язку з революцією в Північній Америці, передреволюційною кризою у Франції, політичним збуренням в Англії. До них додалися особисті проблеми та зміни в житті поета. Він закохався в дочку багатого фермера Джин Армор, але не бачився з нею близько трьох років. Смерть батька, фінансові та сімейні незгоди змусили його серйозно подумати про від'їзд до Ямайки. Але він не прагнув зробити свою поезію джерелом заробітку грошей.  
      Бернс не поїхав, але був вимушений погодитися з запропонованою йому посадою акцизного чиновника, і до кінця своїх днів він ніс ярмо цієї нудної та погано оплачуваної посади. Керівництво строго контролювала поета-вільнодумця, якому "не годилося" цікавитися політикою. Боротьба нового зі старим у Бернса драматична, здатна привести до непередбачених випадковостей та трагедій, все, що стоїть на шляху до майбутнього, повинно бути знищено. Таким є підтекст "Пісні смерті" (1792), "Дерева Свободи" (1793)та інших віршів що були написані в роки Великої французької революції. Ще раніше поет був за американську революцію. Вірш "Дерево Свободи" глибоко узагальнило цю впевненість поета в правоті санкюлотів, в загальноєвропейському значенні досвіду Франції, особливо важливого для Англії. Оцінка в цьому вірші англійської революції XVII століття ще раз підтверджує проникливість і гостроту історичних поглядів поета. Але текст цього вірша було опубліковано лише в 1838 році, та й згодом він входив не до всіх видань його віршів. Відгуки Бернса на революцію у Франції є не тільки свідченням його симпатії до неї, але й програмою боротьби за бажану Свободу й Справедливість, за справжню велич людини, не підвладну коронам та грошам. 

Про королівське подружжя Ганноверів - Георга III та його дружину, про їхнього спадкоємця Бернс  говорив зі зневажливою іронією  в "Трактирній баладі", в сатиричній поемі "Сон" - глузливому вітанні  короля вдень його народження, та в інших віршах. Короновані особи Англії - жалюгідні маріонетки в руках тих, хто наживається на фінансових спекуляціях і розпочинає війни. Союз продажних політиків із торгівцями та церквою, передвиборні спекуляції розкриті Бернсом у сатирах "Галерея політиків і святош", "Балада про вибори містера Уерона" та інших. Ці віршовані політичні фельєтони розкривають існуючу систему злочинного обману народу. Серед пізніх, сповнених гніву та болю сатир, особливо вирізняється "Послання Вельзевула" (1790). У віршах Бернса звучить шотландський діалект; багато з них написані на мотиви народних пісень і самі стали піснями, які й сьогодні співає Шотландія. Оновлення і демократизація тематики, мови, художніх засобів йшли в нього в єдності з перебудовою традиційної системи ліричних жанрів, її збагаченням. Дивна енергія, гострота та багатство суджень, багато ритмів і інтонацій, дивна гнучкість і барвистість народної мови - ці характерні особливості найкращих віршів Бернса принесли йому всесвітню відомість.

 

Чесна бідність

                         Вірші поета Роберта Бернса знають і співають уже більше двох століть. Рядка кращих його віршів стали гаслами. Голосом Роберта Бернса вперше заговорив простий народ його країни. Читаючи вірші Бернса, дивуєшся, як простий хлібороб міг створити неперевершені по добірності й тонкості пісні, балади, послання й епіграми. Дивно те, що важкий, часто непосильна праця й постійний нестаток не вбили в поеті життєрадісність, веселощі й віру в людину, його майбутнє й всчастье. Великий вплив на творчість Роберта Бернса зробили політичні події. Поет співчував Французькій буржуазній революції 1789-1793років. Велика французька революція проголошувала волю, рівність і братерство. Берні вважав, що революційні перетворення необхідні, тому що рятують народ від убогості, безправ’я й дають можливість тим, хто трудиться, безбідно жити. Незадовго до смерті Роберт Берні написав вірш «Чесна бідність» – своєрідний заповіт потомству. У цьому вірші – і їдке глузування, і іронія, і різке викриття високород-нихпошляков, і пророче передбачення майбутнього торжества соціальної справедливості. Поет уважає соромним соромитися бідності, таких людей він називає жалюгідними, боягузливими рабами. Багатство він сприймає всього лише як штамп на золотом, називаючи сьогоденням золотом самої людини. Берні вважає дурнями й шахраями не тих людей, які їдять просту їжу й носять бідний одяг, а тих, хто одягнений у шовки, і призиває судити про людину не по його платтю, а по тому, наскільки чесно людина працює. Манірних і надутих придворних, чванливих і нікчемних панів, що пишаються тим, що вони водяться зі знаттю, поет називає блазнями, байдужими людьми й гордіями:

Хоч весь він у позументах,

Колода залишиться колодою

И в орденах і в  стрічках!

Поет уважає, що неможливо  призначити людину бути чесним, як, наприклад, на генеральську посаду, тому що

Нагороди, лестощі… Не заміняють  Розум і честь…

Незважаючи на те що брехунів і підлесників досить багато на всьому білому віті, поет уважає, що

Настане день і година проб’є,

Коли розуму й честі

На всій землі прийде черга

Стояти на першому  місці…

Роберт Бернс упевнений у тім, що носіїв справжнього людського достоїнства буде більше, ніж негідників і підлесників:

Можу вам пророчити я,

Що буде день

Коли навкруги

Всі люди стануть брати!

Фінальні рядки вірші перейняті оптимістичним настроєм і впевненістю в тім, що добро обов’язково переможе зло, а чесна бідність – нечесно нажите багатство. Роберт Берні невіддільний від Шотландії, її землі й народу. Його вірші оспівують життя звичайних простих людей: орачів, пастухів, вуглярів, ковалів і ткачів. Поет завжди уважний до їхніх почуттів і турбот, радостям і прикростям. Його поезія близька до народних пісень, баладам і переказам. Рядка його віршів так часто декламують і співають шотландці, тому що вони написані дуже просто й зрозуміло. Поет виразив думки звичайних людей – думки, які спадають на думку кожній людині, але не кожний може так талановито їх виразити

 

Жан Жак Руссо

Біографія

Жан-Жак Руссо (фр. Jean-Jacques Rousseau; 28 червня 1712, Женева — 2 липня 1778, Ерменонвіль, поблизу Парижа) — французький філософ-просвітитель, письменник, композитор. Жан-Жак Руссо народився 28 червня 1712 року в Женеві в родині годинникаря. З 1744 року жив у Парижі, де зблизився з енциклопедистами, особливо з Д.Дідро, співпрацював в «Енциклопедії». В 1762 році, зазнавши переслідувань влади, залишив Францію (повернувся в 1770 році). Помер в Ерменонвілі в околиці Парижа 2 липня 1778 року.

Ідейна спадщина

Руссо є провідником  ідей нового класу тогочасної Франції  — дрібних капіталістів. 
Суспільно-політичні погляди і їх вплив

В своїх працях «Міркування  про походження і причини нерівності між людьми» (1755), «Про суспільний договір, або Принципи політичного права» (1762) та інші гостро критикував феодально-абсолютистський лад, закликав до боротьби проти деспотизму. Ідеалізуючи первісне суспільство, Руссо протиставляв сучасний йому суспільний лад щасливому життю в т.зв. «природному стані», коли всі люди були, на його думку, рівними й вільними. Причину виникнення нерівності вбачав у приватній власності, проте не виступав за цілковиту її ліквідацію, а висунув утопічну теорію зрівняльного розподілу приватної власності як засіб знищення поділу суспільства на багатих і бідних. В той же час саме в економіці Руссо вбачав основу розвитку суспільства. Будучи прихильником договірної теорії походження держави, Руссо вважав, що внаслідок змови між багатими державна влада узаконила приватну власність, узурпувала природні права народу, і висловив думку, що народ має право розірвати цей договір, тобто повстати, повалити владу,яка існує й встановити народний суверенітет. Взірцем держави Жан-Жак Руссо вважав невелику республіку і мріяв перетворити сучасні йому держави на своєрідну федерацію невеликих республік. Суспільно-політичні погляди Руссо відіграли важливу роль в ідеологічній підготовці Великої французької революції 1789-1799 років; справили вплив на передових тогочасних і пізніших мислителів, в т.ч. українських (Г.Сковорода, Я.Козельський тощо).

Філософські і наукові  погляди Руссо

Руссо — прихильник деїзму. Заперечуючи церковне вчення про  створення природи Богом, він  водночас визнавав існування Бога, безсмертної душі. З позицій дуалізму Руссо вважав початком усіх природних явищ дух і матерію, причому матерію розглядав як пасивний початок, приписуючи активність богові. В теорії пізнання Руссо стояв на позиціях сенсуалізму. Мислитель піддав гострій критиці схоластику і релігійний фанатизм.

Літературна діяльність

Жан-Жак Руссо писав  поеми, вірші, комедії («Нарціс», 1753, «Військовополонені», опубл. 1782), романи. Також є автором  опер («Сільський чарівник», 1753), до яких створював лібретто та музику. В книзі «Еміль, або Про виховання» (1762) втілив свої педагогічні погляди. В епістолярному романі «Юлія, або Нова Елоїза» (1761) засуджував станове суспільство, протиставляючи йому природне почуття любові. В автобіографічній «Сповіді» (опубл. 1782—89 рр.) розповів про своє життя, духовні пошуки, переживання тощо.

Художні твори Руссо  пробуджували гуманне ставлення  до бідних, любов до природи, сприяли  гармонійному розвитку особистості, виховували почуття громадянського обов'язку. Літературна діяльність Руссо викликала до життя течію русоїзму, близьку до сентименталізму. 
Великий вплив Руссо мав на представиків романтизму в літературі, в т.ч. і українських. Зокрема, український класик Іван Франко в статті «Влада землі в сучасному романі» й «Передньому слові» до «Перебенді» Т.Г.Шевченка писав про складний характер творів Руссо, підкреслював їх вплив на молодого Т.Шевченка, вказував на світовий резонанс його суспільних і естетичних ідеалів.

 

Юлія, або нова Елоїза

Філософсько-ліричний роман  Юлія, або Нова Елоїза Жана Жака Руссо розповідає про події, які розгортаються у Франції вісімнадцятого століття.

Діючі особи роману: різночинець  Сен-Пре, донька барона д 'Еманж Юлія, її кузина Клара, пан д 'Орб, пан де Вольмар - друг барона д' Етанжа, сер  Едуард Бомстон.

У маленькому швейцарському  містечку освічений рознощик Сен-Пре  закохується в свою ученицю Юлію, донька барона д 'Етанж. Він чудово розуміє, що барон не погоджується віддати  свою дочку за особу неродовитого. Юлія також закохується в Сен-Пре, але не хоче отримувати любов ціною свого безчестя.

Клара, кузина Юлія, протегує закоханим. А незабаром Юлія дізнається, що батько вже вибрав для неї чоловіка - свого давнього друга пана де Вольмара. Дівчина кличе Сен-Пре і в  пориві пристрасті стає його коханкою. Через деякий час дівчина гірко шкодує про своє необдумане вчинок.