Філософія кохання і смерті Д.Донна

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

ВСТУП .................................................................................................     3

 

 

РОЗДІЛ  I. ТВОРЧІСТЬ Д.ДОННА В ОЦІНЦІ АНГЛІЙСЬКОГО

                   ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА  ..............................................

 

1.1. “Метафізична поезія” у сприйманні сучасників  ........................

1.2. Літературно-критичні погляди  на творчість Д.Донна у XIX ст.

1.3. Доннознавство  ХХ ст. ...................................................................

 

 

РОЗДІЛ II. ЕСТЕТИКА “ДОТЕПНОСТІ” (“WIT”)

                    У ПОЕЗІЇ Д.ДОННА  .........................................................

 

 

2.1. Філософія кохання і смерті Д.Донна  .............................................

2.2. Руйнування пасторальної поетики у вірші “Наживка” (“Bait”) ...

2.3. Метафорика кольору в сонетах Д.Донна і В.Шекспіра ................

 

 

ВИСНОВКИ  .............................................................................................

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ  ..........................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

Актуальність теми дослідження. Д. Донн (1572-1631) вважається засновником школи «метафізичної поезії» в англійській літературі. Першими щодо поезії початку XVII ст. цей термін використали ДЖ.Драйден (1631-1700) і С.Джонсон (1709-1784), але вони вкладали в нього негативний смисл: під «метафізичною» вони мали на увазі надмірно ускладнену, позбавлену логічної зрозумілості і гармонійності поезію. Попри це, термін закріпився в історії літератури. Окрім Д.Донна, до поетів-метафізиків відносять Е.Марвелла, Дж.Герберта, Г.Воена, Р.Крешо та деяких інших .

За життя Д.Донна було опубліковано лише кілька віршів, решта були відомими у списках. Уперше зібрання віршів Д.Донна було видане вже після його смерті у 1633 р. Точне датування створення багатьох віршів раннього періоду творчості невідоме. Д.Донн звертався до багатьох популярних жанрів елизаветинської літератури: сатир, сонетів, елегій, пісень, послань тощо. Але багато традиційних жанрів під його пером зазнають суттєвих змін. Охоче пародіює Д.Донн і поетичні звороти, що стали штампами в сучасній йому ліриці. Така гра була характерною для літератури бароко, розквіт якої припадає саме на XVII ст. У літературі бароко народився й особливий вид метафори – концепт, – яка досить часто зустрічається в поезії Д.Донна. У такій метафорі важливе не порівняння одного предмета чи явища з іншим, а важлива сама несподіваність зіставлення далеких і нічим не схожих, здавалося б, понять і хвиля асоціацій, яка народжується у свідомості читача, котрий намагається відшукати цю схожість. Концепти Д.Донна зазвичай вирізняє інтелектуальність і розгорнутість: іноді один концепт займає увесь зміст вірша. Як одну з найхарактерніших тенденцій його творчості можна відзначити відмову від музичності єлизаветинської лірики та орієнтацію на розмовну мову. Все це привернуло увагу до лірики Д.Донна поетів та літературознавців ХХ ст.: сьогодні його твори інтерпретуються з точки зору не тільки філософської проблематики та метафорики, а й у світі гендерних або психоаналітичних проблем. Перш за все саме значний інтерес до поезії Д.Донна, яка з XIX ст. все частіше включається в різні антології, зумовлює актуальність нашого дослідження.

 

Мета дослідження –  показати новаторство поетичної мови Дж.Донна.

 

Поставлена мета передбачає необхідність вирішення таких завдань:

 

• дати оцінку творчості Дж.Донна англійським

              літературознавством;

• простежити, як змінювалось відношення до “метафізичної поезії” Дж.Донна в епохи класицизму, романтизму та модернізму;
• розглянути проблему еволюції поезії Дж.Донна;
• виявити оригінальність трактовки філософської та любовної проблематики у творчості Д.Донна;
• окреслити прихований конфлікт пасторальної символіки з традиційною трактовкою теми у вірші “The Bait”;
• порівняти метафорику кольору в сонетах Дж.Донна та В.Шекспіра.

 

Об’єкт дослідження –  ліричні твори Дж.Донна.

 

Предмет дослідження – новаторство поетики Дж.Донна.

 

Методологія дослідження диктує необхідність комплексного підходу до художнього тексту, що припускає свободу вибору принципів і прийомів аналізу.  Методологічно-теоретичну основу дипломної роботи складають літературознавчі праці, присвячені проблемам розвитку літературної епохи Бароко та творчості Дж.Донна. Певним орієнтиром для автора були дослідження О.Горбунова, С.Макуренкової, І.Шайтанова, Г.Кружкова та ін.

 

Методика дослідження передбачає застосування інтегруючого аналізу, який враховує історико-літературний, системно-цілісний та порівняльно- типологічний методи.

 

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першою спробою узагальнюючого дослідження поетичної мови Дж.Донна та наукових праць, присвячених його лириці. Наші спостереження над індивідуально-авторськими жанрово-стильовими трансформаціями поетичного твору надають можливість росширити загальноприйняті уявлення про поезію епохи бароко, в цілому, та творчість Дж.Донна, зокрема.

 

Практичне значення дипломної роботи визначається тим, що її матеріали можуть бути використані для розробки курсу лекцій із історії англійської літератури епохи бароко, спецкурсів та спецсемінарів, присвячених творчості Дж.Донна.

 

 

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  I

 

ТВОРЧІСТЬ Д. ДОННА

В ОЦІНЦІ АНГЛІЙСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

 

 

 

           Джон Донн не проголошував літературних декларацій. Не писав, подібно до Бена Джонсона, чи пізніше Драйдена, розгорнутих передмов і критичних ессе. Він не побачив видання своїх віршів. Він дав життя самобутньому направленню філософської поезії, визначивши художні принципи, підхоплені цілою групою поетів, чий голос чітко лунав в каролінгській літературі.

 

           1.1  “Метафізична поезія” у сприйманні сучасників 

 

          Якщо згадати, що до 20-х років XVII ст. лірика Дона була мало відомою широкому колу читачів а її останнє видання в XVII ст. відноситься до 1669 р., то з'являється можливість вказати роки зародження і згасання  «метафізичної школи», що рідко трапляється при вивченні подібного роду літературних явищ. Підтвердженням служить творчість найбільш визнаних його послідовників – Джорджа Герберта (1593-1633), Річарда  Крешо (1612-1649), Генрі Воена (1622-1696), Томаса Траерне (1636-1674), автора знаменитої епітафії Донну Томаса Кейрі (1598-1638), чиї імена складають славу традиції Донна.[62].  Цій поезії віддали належне молодий Джон Мілтон (1608-1674) і Джон Драйден (1631-1700), в творчості яких художнє засвоєння поетичних принципів Донна змінилось першими спробами їх критичного осмислення. В англійській літературі йшов процес  становлення літературної критики і культурна спадщина Донна послужила матеріалом, на котрому відточувалось основоположне уявлення про поетичну творчість. Тоді ж і виникло поняття «метафізична поезія».

          Вперше  на метафізичний характер поетичної  творчості Донна  було вказано  його сучасником - шотландським поетом  Уїльямом Драммондом (1585-1649).В недатованому  листі-ессе, написаному в 1610-х роках, Драммонд докладно зупинився на творчості Донна, котру ймовірно знав по існуючим спискам. Він віддав належне раннім творам поета - епіграмам і другій елегії, а потім супроводив свої враження досить широким міркуванням про вади сучасного йому мистецтва в цілому. І хоча Драммонд не називав імен, самим характерним висловлювання  він вказав на адресата - об'єктом критики виявилася лірика Донна, і передусім цикл «Пісні і сонети».           Неможливо не відмітити, що естетичні погляди Драммонда виявились в багато чому співзвучні на поезію Донна з поглядами його вчителя Бена Джонсона, котрий з одного боку визнавав, що в «деяких відношеннях Донн не має собі рівних в світі» [63], а з іншої – відмічав, що за недотримання норм вірші його варто «повісити». [64]. Драммонд писав: «Дарма останнім часом деякі люди  ( перероблювачі всього) наполягали на перегляді поезії і намагалися возвеличити її до метафізичних ідей і схоластичних сутностей, позбавити поезію її власних особливостей і прикрас, котрими вона зачаровувала світ не одне тисячоліття. Поезія – це не те, що потрібно заново відшукувати чи отримувати або те, що може бути відкрите якимось іншим шляхом, тому що вона уже всіма народами вже була визнана і встановлена jure gentium серед греків, римлян, італійців, французів, іспанців. Також  критики вважають, що чудова поезія, котру б Гомер, Вергілій, Овідій, Петрарка, Ронсар, Боскан, Гарсиласо (будучи живими і котрі б володіли  нашою мовою)  не зрозуміли б і не змогли б збагнути замислу автора. Нехай ці люди знайдуть іншу нову ідею, подібну до поезії, що буде відповідати тому, що ніби природа породила нову істоту, не людину, не коня, не лева і не собаку, але зіставлена в пропорціях і правильній симетрії з усіх їх частин. Те, що на відміну від древніх і не співвідноситься з правилами, встановленими на всі часи, може бути схожим на поезію, але не більше ніж чудовисько на людину. Спочатку чудовисько захоплює, але потім з ще більшою силою виникає до нього відраза» [65].

          В трактовці  метафізичного Драммонд виходив  з розповсюдженого в XVII ст. розуміння метафізики як «першої філософії» Арістотеля, пізнання, основаного на інтелектуальному спостереженні природи, котра згідно з давньогрецьким філософом, «в первинній і загальній суті є істотним, а саме тим, що має початок руху в самому собі як такому» [66]. Авторство Арістотеля відносно самого поняття «метафізика», як відомо умовне: термін не зустрічається в його роботах, хоча гадають що він був в деяких філософських школах доарістотелівської епохи. «Метафізикою» в I ст. до н.е. були названі 13 трактатів філософа, котрі римський граматик , розбираючи його твори, об'єднав як ті, що мають відношення до проблем буття і пізнання. Розклавши їх вслід за творами, котрі відносяться до «фізики», він назвав їх «Ta meta ta  Physika», тобто «те, що йде після фізики». Пізніше з цього виник термін «метафізика», котрим стали позначати «всі філософські вчення про початки (принципи) буття речей і про початки їх пізнання, інакше кажучи, вищі питання онтології і гносеології» [67]. В історії англійської культури він вперше з'явився в англійських трактатах кінця XIV ст. стосовно щодо творів Арістотеля. В XIV- XVII ст. на зміну грек латинського «metaphysica» в філософських працях прийшло англійське «metaphysics». В епоху Шекспіра і Донна ним користувалися Френсіс Бекон, вирішючи питання про предмет філософії як такої.

          Однак  до даного терміну зверталися  не лише філософи: слово «метафізичний»  ставало все більш вживаним  і потребує додатково уточнення  стосовно поезії Донна і тій  поетичній школі, основоположником  котрої він став.

          В 1586р. в ессе «Захист поезії» Ф.Сидні  писав: «And the Metaphysic, though it be in the seconde and abstract notions, and therefore be counted supernaturall; yet doth hee indeede builde upon the depth of Nature»[68], «Метафізик, хоч і  живе в області другорядних і абстрактних понять, котрі вважаються надприродними, в дійсності твориться на фоні природи»[69]. Грецьке слово в англійській мові на рубежі XVI- XVII ст. виявилось переосмисленим : семантична «горизонталь», («те, що по фізиці») стало розумітися в «вертикальній» площині («те, що над природою»). Виникло поняття «надприродного»: переклад прийменник «meta» англійський префіксом «super» привело до виникнення слова supernaturall. В трактаті «Парадокси і проблеми», до 1605 р., Донн використовував обидва таких слова як синоніми: «And the poore Knwoledg… we call Metaphysicke supernatural.» [70]. «І цю мізерну назву… ми називаємо метафізичним, надприроднім».Той же відтінок був використаний Шекспіром у трагедії «Макбет»:

       …the Golden Round,

       Which Fate and Metaphysicall ayde dpth seeme

        To have three crowne’d withal. [71].

                                                                …Златой венец Судьба

                                                                 И сонм духов тебя уже венчали [72].

                                                                                              (пер. А.Кронберга)

Словотворення XVI-XVIІ ст. - «supernaturall»? «transnaturall» були хибно етимологічними [73].

          По мірі  того як коло значень розширювалося, втрачався смисловий зв'язок з початковою основою. Цей процес привів до появлення такого віддаленого від початкового семантичного поля значення терміну, як «магічне», котре сформувалось в надрах поняття «надприродного» і було пов'язане з успадкованою від середньовіччя концепцією світосприйняття. Саме в цьому сенсі  слово «метафізика» було використано К. Марло в п'єсі «Трагічна історія доктора Фауста»:

                          These Metaphysickes of Magiciens,…

                   And Negromantike books are heavenly…[74].

                           Хочу заняться магией, возжаждал

                              Учиться сокровенною наукой…

                           Лишь об одном мое соображение-

                         О тайнах некромантии мечтает…[75].

                                                                          (пер. К. Бальмонта)

При всій багатозначності слова, на бувшого в побуті мовної культури єлизаветинської пори ряд нових значень, воно зустрічалося  в своєму початковому змісті – як спекулятивне філософське знання. Доказом цього свідчить цього служать рядки шекспірівської комедії «Приборкання непокірної»:

                                Or so denote Aristotle’s ethics

                                As Ovid be an outcast, quite abjur’d,

                                Balk logic with acquaintance that you have,

                                And Practice in your common talk;

                                Music and poesy use to quicken you;

                               The Mathematickes and the Metaphysickes

                              Fall to them………………………………...

                               In brief, sir, study what you must affect

 

               И Аристотель, сделавшись нам богом,

             Овидия заставит позабыть.

              Оставьте логику скамейке школьной.