Філософія кохання і смерті Д.Донна

              С риторикой, синьор. Вступите в жизнь,-

              С поэзией и музыкой живите.

               А метафизикой займитесь вы

               И алгеброй……………….учитесь

                Тому, к чему имеете влеченье. [76].

                                              (пер. П.Гнедича)

            При цьому в англійській мові  кінця XVI ст.. існувало визначене  розмежування між філософією і метафізикою. Про це свідчать приведені слова трагедії про доктора Фауста   Марло і строфа із трактату «Англійська поезія» Патнема, в котрому він відізвався про поетів-єлизаветинців як про «перших астрономів, і філософів, і метафізиків» [77]. Між поняттями «філософія» і «метафізика» існувала внутрішня ієрархія, в котрій метафізика представляла вищу ступінь формально-логічного знання, займаючись, як писав Ф.Бекон, «осягненням кінцевих причин». «Metaphysicke handle the Formal and Final Cavses» [78].

            Екскурс в історію слова «метафізика» в англійській мові межі XVI-XVII ст. дозволяє робити висновок про те, що Драммонд, визначаючи поезію Донна, звернувся до широко існуючого в побуті поняття. Конспект листа поета свідчив про те, що з широкого спектру значень він обрав історично стале розуміння «метафізики» як споглядального знання. Назвав поезію Донна «зведеною до метафізичних ідей»,він тим самим вперше підкреслив його філософський характер. Однак поетична думка Донна, заснована на тонких, іноді представлена казуїстичними умовиводами, наскільки не вписувалась в звичні уявлення про поезію, що Драммонд вважав необхідним продовжити інше визначення тому, чим займались поети – «перероблювачі всього» («Transformers of every Thing»), виявившись автором нового терміну.

          Не менш, ніж філософська направленість  його лірики, сучасників займала  форма вірша Донна. Порушення  мелодичної ритмічності, плавності  спостерігалось вже в «Сатирах»  поета. На фоні петрарківської  традиції, широко затвердженої в літературі кінця XVI ст., все з більшою конкретністю проявлялися нові естетичні принципи, згідно яким поезія, на відміну від ораторського мистецтва, повинна була «бігти від згубної для неї ясності», як писав в 1695 р. Джордж Чапмен.[79]. Покликання цих принципів було закріплене з'явившимся в побуті терміном «поезія напруженого рядка» («strong-lined poetry»[80] ), котрим позначалось прагнення до «стислого висловлювання, котре досягалося з допомогою еліптичного синтаксису; в прозі він супроводжується ритмом stoccato, а в поезії-деякою навмисною кострубатістю вірша, що в цілому було пов'язано з повагою перед складністю думки» [81].

          Таким  чином в XVIІ ст.. склалося два підходи до лірики поета, котрі  передбачили подальші літературні суперечки щодо  гідності і особливостей метафізичної поезії з її ускладненою образністю, з однієї сторони, і більш вільною ритмікою вірша - з іншої.

          Не дивлячись  на те,що поняття «метафізичне»  зустрічалося в творах Донна, а  також  у його наступників - в ліриці Джона Клівленда (1613-1658) і Семюеля Батлера (1612-1680),- жоден з них не осмислював власну творчість з цих позицій. Вперше після Драммонда до цього терміну звернувся Драйден.

            Віддавши Донну в своїй ранній  ліриці кінця 40-х - 50-х  років він під кінець 70-х змінив захоплене відношення на прискіпливе вглядування на   дивовижний малюнок його віршів. В англійській літературі кінця століття йшов процес формування основ класицистичної поетики, і це багато в чому визначило  огляди Драйдена на мистецтво як на «наслідування природи» в тому сенсі, котрий вкладали в цей  термін італійські і сучасні йому англійські класицисти. З цих позицій Драйден, звернувшись до літератури єлизаветинської епохи, протиставив драматургії Шекспіра, Бена Джонсона, Флетчера лірику Донна. На відміну від шекспірівської поезії, орієнтованої на природу, як початкову і кінцеву субстанцію художньої творчості, на «фізику» в арістотелівському розумінні цього слова, Драйден вважав специфічною рисою лірики Донна  її метафізичність. «Донн захоплюється  метафізикою не лише в «Сатирах», а й в любовній ліриці, де повинна правити одна природа,  і збиває з пантелику прекрасна стать  тонкими філософськими судженнями,  коли повинен зачаровувати їх серця  і намагатися розважати насолодою кохання» [82]. Драйден побачив новаторську рису поезії свого співвітчизника в філософській заглибленості, котра явилась відображенням прагненням осягнути, невидимі закони буття, котрі управляють ходом історії і плином окремого людського життя. Він відмітив, що лірика Донна переповнена «тонкими умоглядними судженнями» («nice speculations of philosophy») [83], котрі свідчили про незвичайне багатство думки («the variety, multiplicity choice of thought») [84]. Свого часу юного Драйдена захоплювала метикувата образність поезії Донна, про що свідчить одна з його перших поем, і і відтоді двадцять з лишнім років поспіль він уділив особливу, живу увагу винахідливій палітрі поета. Драйдену вдалося виявити ту приховану закономірність,котра зробила лірику Донна немарніючою ,  позбавивши будь-якого відтінку наочності, нудьги. Умоглядно – спекулятивний характер мислення поета набув у його творах витончену форму, основою котрої стало явище, позначене словом «wit», виводячи блискучу характеристику пізньоєлизаветинської епохи  як епохи «великих дотепників». Літературним прообразом англійського «wit» межі XVІ – XVІІ ст. була метафоричність італійської поезії,  котра будувалася на парадоксальному поєднанні явищ, котрі в предметному світі традиційно представлялися несвідомими. Успадковане від італійської культури явище «concetto» в англійській літературі отримало своєрідне переосмислення («conceit» «wit») і наряду з ознакою літературної віртуозності свідчило про художнє відображення глибоких філософських пошуків. Таким чином, англійська метафізична поезія  розвивалася наряду з такими явищами європейської культури, як «маньєризм», «культуризм». «культеризм», «гонгоризм», «прециозність».

Виділивши своєрідність Донна як поета – «дотепника», Драйден дослідив природу його творчості. Він співставив лірику Донна з поезією Джона Клівленда. Відмітивши особливості поетики Донна і дав визначення «wit», Драйден писав:”Краще всього дотепність сприймається, коли воно виражене дуже простою мовою. І більш за все захоплює та велика думка, котра вбрана в загальнодоступні слова, зрозумілі для самого простого сприйняття («to the meahest apprehension »),  подібно тому, як краще всього засвоюється м'ясо. Читання поезії Клівленда завжди потребує зусиль, ніби ковтаєш кожне слово, як пігулку… різниця між «Сатирами» Донна і «Сатирами» Клівленда полягає в тому, що один простою мовою виражає глибокі думки, а інший глибокими словами виражає просту думку» [85].

          Процес  пошуку оригінальних виразних  засобів привів Донна до більш  вільної ритміки вірша. Однак  з цим класицистична поетика, у джерел котрої стояв Драйден, змиритися не могла: признав за гідність ускладнений характер  образності, він розглядав свідому художню установку Донна на різностопність як «невміння» надати твору мелодичну прозорість і ясність. «Хіба не були б кращими «Сатири». Котрі повні дотепу ,- писав Драйден,- якби Донн уважніше відносився до словесного вираження і розміру?... Я можу з упевненістю сказати, що якби сьогодні ми не такі великі дотепники, як Донн, то як поети ми, без сумніву, перевершили його» [86].                  

Таким чином своєрідність Драйдена - критика на ліричну спадщину Донна виявило його класицистичну пристрасть до дотримання «правил». Але Драйден був не лише авторитетним теоретиком, й не менш значимим поетом. І як поет не зміг відмовити Донну в визнанні гідності його творчості, виділивши його в хорі поезії часів Стюартів. При цьому певна тенденція трактування «дотепності», «wit», виявлялась доказом незгоди Драйдена з абстрактною ускладненістю лірики попередника, з її надмірно філософською направленістю. Вочевидь, що слово «metaphysicke» вданому випадку не пропонувало відтінку «надприродності». Драйден також уникнув  проекціювання пізніх творів Донна на розуміння суті метафізичної поезії. Ось чому тема «Донн-містик» не може бути виведена із сукупності з існуючих на той час уявлень про метафізичну поезію. І хоча в історії англійської мови одним із перших використань слова «метафізика» в цьому значенні відноситься до початку XVII ст., в широке вживання воно входило довго.

          Розвиток  класицизму призвів на початку  XVIII ст. до віддалення від драми  і лірики XVI – початку XVII ст., в тому числі і від метафізичної поезії. Вслід за Драйденом поет Олександр Поп не лише звинуватив Донна в недотриманні правил написання віршів, а й у відсутності уяви. Подібна зміна погляду на яскраву метафоричність лірики Донна базувалася на тому, що Поп пояснював черезмірну дотепність думки поета, пристрасть до висушуючого розум мудрування. Він зробив спробу «виправити» Донна і «переписав» його «Сатири» - в цьому знайшло завершення котре намітилося ще у Драйдена – протиставлення між думкою і її вираженням в поезії метафізиків.

          В 30-ті  роки XVIII ст. основним мотивом критики  Донна стало звинувачення його  в поганому смаку. Квінтесенцією цього підходу виявилося розуміння поезії Донна як «антології загадок» - «nothing but a continued Heap of Riddles» [87]… нічого іншого, як нескінченних головоломок». Негативний погляд на творчість поетів єлизаветинської епохи переважав до появи «Словника» Семюеля Джонсона, роботи якого стали основоположними в відродженні інтересу до літератури єлизаветинської епохи і метафізичної поезії. Не дивлячись на те, що його сучасники продовжували розглядати Донна як поета, котрий писав в стилі найгірших італійських традицій свого часу, Джонсон звернувся до творчості Донна в знаменитій серії біографічних нарисів про англійських поетів, написаної в 1779 – 1781рр. він не присвятив Донну окремого ессе, але розвинув намічену Драйденом думку про існування в англійській поезії першої половині XVII ст. школи поетів – «метафізики», поетів – «філософів». Джонсон вперше заговорив про групу, плеяду («гасе») поетів, котрі йшли після Донна. В зв'язку з цим найбільший інтерес був у нарисі Джонсона про поета А.Коулі, котрий вважався в цю епоху одним з найбільш обдарованих послідовників Донна.

          В якості  ключового поняття для виявлення  специфіки творчості ряду поетів XVII ст. Джонсон обрав поняття «wit» розглядалося я к ознака «гостроти думки», то через сто років воно стало сприйматися лише як ознака політичної віртуозності, специфічної майстерності, котра свідчила про «легкість мови» («from strength of thought to happiness of language») [88].

          Таким  чином до часу, коли С.Джонсон  починав свою літературно-критичну  діяльність, Донн втратив репутацію «великого дотепника» («great wit»): неблагозвучність поезії виявилась вирішальним фактором при виявленні її поетичних преваг. Це не значило, що Донну зовсім відмовили в оригінальності думки. Але епоха класицизму зробила акцент на гостроті форми в критеріях, котрі лірика Донна не витримувала («what often was thought, but ne’er so well expressed [89]»- «вона часто несла думку, котра ніколи не була виражена належним чином»). В свою чергу С.Джонсон висунув по відношенню до оригінальної дотепності вимога природності і новизни («wit which is at once natural  and new») [90], що цікаво як спроба почути не опосередкованість інтонації, але порівняв це з характером поетичної думки, а не форми її викладення, визнавши, що десь поети «рідко природні, не зрозумілі і не істинні» («their thoughts are seldom natural, they are not obvious, neither they just» [91]).

          Не дивлячись  на складність, метафізична поезія  зачарувала Джонсона своєю міццю, за зовнішнім хаосом він бачив  «Discordia concors, сполучення несхожих образів або відкриття випадкової схожості в речах очевидно не схожих… Самі різноманітні ідеї посиленням їх волі, - писав Джонсон, - поєднуються в одне ціле. Їх знання надихають, їх витонченість викликає здивування». Таким чином, Джонсон захищав самобутні риси філософської лірики XVII ст., котрі з класицистичних позицій визнавалися «варварськими». Він ввійшов в історію англійської літератури як творець визначення «поети-метафізики», розповсюдженого на їх творчість: «Не можливо народитися поетом – метафізиком, так як неможливо заслужити славу письменника, копіюючи чужі описи, наслідувати чужим наслідуванням, використовуючи традиційну образність, наслідуючи чужі порівняння, готову риму і пишномовний стиль» [92].

          Поняття  «метафізична поезія», з'явившись при житті поетів – наслідників Донна, пройшов більш ніж півторасталітній розвиток, перед тим як виявився остаточно закріпленим за філософською лірикою першої половини XVII ст. Пізніше, особливо в XX ст., відбувалися спроби знайти більш адекватний термін для позначення цього поетичного явища. В кінці кінців питання англомовним літературознавством було вирішено негативно. Не дивлячись на коментарії, котрі сьогодні потребує використання поняття «метафізична поезія», воно виявляється устаткованою дефініцією явища англійської культури, широковідомого за межами країни.

          Погляди  С.Джонсона довгий час господарювали  над розумом англійців і багато  в чому впливали на інтерес  поетів-романтиків до творчості  Донна. Зауваження Колріджа, Лема, Ханта, Куінсі про особливості післяшекспірівської поезії носили уривковий характер, але зробили великий вплив на розуміння художньої природи творчості метафізиків.

 1.2. Літературно-критичні погляди на поезію Джона Донна в ХIХ   

           cтолітті

          Літературно-критичні  розробки С.Т.Колріджа, проблем пізньоєлизаветинської  літератури глибоко оригінальні  і багато в чому зумовили  її найпізніше прочитання. Найбільш  довершений вигляд концепція  отримала в знаменитих лекціях  про Шекспіра 1811-1812-го і 1819-го років, матеріалом для підготовки яких послужив багатий фон культурного життя Англії того періоду. Поклавши в основу романтичної теорії філософсько-емоційне осмислення літературного процесу, Колрідж виділив серед поетів шекспірівського оточення Донна, розглянувши його творчість як пов'язуючу ланку між Шекспіром і Мільтоном.

          В 40-х  роках минулого століття Б.Філд, як автор першого видання  приміток  Колріджа про Донна, написав: «Ці  позначки були створені поетом  Колріджем на полях віршованої книги Донна, котрою він володів спільно з моїм другом Чарльзом Лемом. Приблизно 30-ти років тому назад пан Лем дозволив їх мені переписати… Зроблені вони недбало для очей мого дорогого друга, але, хоча їх порівняно мало, людство  було б багато чого позбавлене, втративши їх. Вірші Донна, котрі так мало читаються, що було б корисно…освіжити знайомство з цим вченим і незвичайним поетом » [93].

          Примітки були видані 1850-х роках, не скільки вплинувши на формування романтичного смаку, скільки визначивши своєрідність естетичних пристрастей XX ст.

         Занурення  при підготовці до шекспірівського  циклу лекцій в Лондонському  Філософському суспільстві в  стихію англійської лірики межі XVI-XVII ст. з неминучістю, призвело до необхідності осягнути, чим був Шекспір в рамках своєї культури. Вся єлизаветинська поезія читалася ним через призму його творчості. Порівняння народжувались важко, оскільки величним і бездоганним був спадок. В визначенні абсолютної правомірності подібного висновку ховається сила передбачення рядків, написаних проти одного з віршів Донна [94]: «І все ж таки Донн був неповторний! Але поясни, чим так по-своєму, він відрізняється від схожого з ним по силі Шекспіра. Шекспір був усім, крім Мільтона: від нього можна відрізнятися лише заперечуючи або не володіючи його достоїнствами,або і тим і іншим одразу. Але ця міць, коли в келиху вина розчиняють перлину, щоб випити за здоров'я якоїсь дівки! Це абсолютне право володарства над усіма думками, коли для графів честь – почистити йому черевики! Що запитую я при величі тієї надмірної пишності, в котрій заключна сильна сторона  Донна і одна із особливостей Шекспіра робить їх homoiousian, а не homoousian» [95].