Лекції по "Литературе"

    Тема:  ПРЕДМЕТ СИНТАКСИСУ.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ  І КАТЕГОРІЇ

План

1. Предмет синтаксису.
2. Поняття синтаксичного зв'язку. Прислівні і неприслівні підрядні зв'язки.
3. Семантико-синтаксичні відношення при підрядному зв'язку.
4. Види підрядного зв'язку (форми).
5. Засоби вираження ПЗ.

 

Література:

1. Слинько І.І., Гуйванюк Н.А., Кобилянська М.Ф. Синтаксис СУМ. Проблемні питання. - К., 1994 - §§ 1-6.
2. І.Р. Вихованець. Граматика української мови. §42, 4, 5.
3. Долгина Н.С. Синтаксис совр. рус. яз. М., 1978 - §7.

 

1. Предмет синтаксису.

Синтаксис (гр. Syntaxis – складання, впорядкування).

У різні періоди розвитку мовознавства цей термін мав різний зміст.

1. Перші східнослов'янські граматики (М. Смотрицький, М. Ломоносов, О.Х. Востоков): учення про сполучення слів, частина граматики, у якій вказуються правила сполучення слів у мові (йшлося про нормативну граматику).
2. Логічний напрямок: Ф.І. Буслаєв під "сполученням слів" розумів речення, яким вражається судження. Судження = речення: сполучення слів – форма судження.

Т.Ф. Фортунатов повернувся до поняття словосполучення, розглядаючи його широко, тобто включаючи і речення (закінчені словосполучення). Синтаксис – учення про словосполучення. (О.М. Пєшковський теж).

3. Психолого-граматичний напрямок (Д. Овсянико-Куликовський): синтаксис – учення про речення і його члени та вираження останніх частинами мови.

Шахматов О.О. синтаксис – учення про речення і словосполучення, яке зберігає значення частини речення, тобто члена речення. c/спол. = ДЧР.

Таким чином, у російських граматиках спостерігається 3 течії:

С – учення про с/с

С – учення про речення

С – учення про речення  і с/с

Ранні українські граматики (І. Ужевич, Я. Головацький): с – сполучення слів.

Пізніші (М. Осадна, О. Огоновський): с – учення про речення. Частіше  вживається термін складання.

20-30рр.: перші посібники з української мови непослідовні, але більше уваги на с/с, речення – один із видів с/с. Термін синтаксис.

"Курс сучасної української  літературної мови" (за ред.  Булаховського) речення не розглядається  як різновид с/с, але багато  питань висвітлюється в кожній теорії словосполучення: ДЧР не розглядаються, а синтаксис іменника, прикметника, числівника, займенника. Пізніше предмет С Булаховський визначає так:

• словосполучення (сполучуваність відповідно оформлених частин мови - слів);
• речення (які утворилися із цих с/с);
• складне речення (речення, які сполучилися одне з одним);
• надфразова єдність (більші смислові єдності).

50-60рр. Під впливом  ідей логіко-граматичного напряму: 

Б.М. Кулик ("Курс..."): С – учення про речення. с/с - побіжно  і як частина речення.

Новий погляд на предмет  синтаксису – у Виноградова. С – учення про с/с і про речення. Це об'єкти синтаксичної науки, але різних її розділів. Це визначення синтаксису набуло значного поширення: рос. (Галкина-Федорук, Розенталь, Шапський, Бархударов), укр. (Удовиченко, Івченко, Доленко, Пархоменко, Горяний).

У наш час погляди  Виноградова на предмет синтаксису не відкидають, а намагаються уточити  і теоретично обгрунтувати.

Так, Шверова в "РГ" визначає 6 об'єктів синтаксису:

 - словосполучення

- просте речення

Власне синтаксичні          - висловлення (комунікат релетив)

- складне речення

невласне  - слово

синтаксичні - форма слова

 

Відповідно Шверова  виділяє у С 5 підсистем (рівнів):

• С слова
• С с/с
• С просте речення
• С складне речення і б/с фрагмент тексту
• С форм слова

Розрізняють С як структуру  мови, і як науку.

Таким чином, для усвідомлення того, що таке С недостатньо перелічити його основні одиниці. Варто вказати  на те, що їх об'єднує – граматичну структуру мови. При цьому треба враховувати, що СО різних рівнів пов'язані одні з одними як у системі мови  (докомунікатив. С), так і при функціонуванні (комунікатив. С). Виходячи з цього, можна дати таке визначення:

С – а) будова мови; б) це система одиниць різних рівнів (с/с, просте речення, комунікатив, СР, ССО), які створюють граматичну структуру мови для її функціонування.

С – це частина граматики, яка вивчає систему перерахованих  вище одиниць різних рівнів, що утворюють  структуру мови для її функціонування.

 

2. Типи СЗ. Прислівний і неприслівний СЗ.

Як зазначає Т.О Золотова, поняття синтаксичних зв'язків слів є спільним для всіх синтаксичних теорій, незалежно від того, як вони визначають предмет і завдання синтаксису. Завдання С – вивчення, як пов'язуються слова у с/с, речення, як пов'язуються частини у СР, ССО.

Отже, розрізняють зв'язок на рівні слова і словоформ (у  с/с), на рівні членів речення і  складових частин СР.

СЗ – це форма вияву  семантико-синтаксичних відношень  між компонентами синтаксичної одиниці. Тому СЗ – базове поняття синтаксису.

Основні  типи СЗ:

• Предикативний (між ГЧ пр. реч.)
• Підрядний (сспол., ПР, СР)
• Сурядний (сспол., ПР, СР).

В основі цього поділу: напрямок залежності між компонентами синтаксичної одиниці та засоби її вираження.

• Предикативий (двобічний: формальний з боку підмета, сам. – з боку присудка Гриць чекав).
• Підрядний: однобічний напрямок залежності

Студент читає (що?) газету.

Студент читає (як?) швидко.

• Сурядний: відсутність залежності: Дівчинка купила зошити, олівці і ручки.

Підрядний та сурядний СЗ пов'язують компоненти СО різного рівня: словосполучення, просте речення і складне речення.

Визначальним СЗ є, звичайно, підрядний, завдяки якому поширюється  слово, ускладнюється ПР, утворюється  СПР.

Отже, розглянемо передовсім на рівні словосполучення та ПР.

У сучасному синтаксисі виділяють 2 його різновиди: прислівний та неприслівний.

Прислівний підрядний  зв’язок установлюється в такому випадку, коли повнозначне слово  поширюється тою чи іншою словоформою  залежно від своїх лексико-граматичних  властивостей, а не від місця в реченні.

Н-д: іменники поширюються  прикметниками (граматична властивість  як частини мови).

 Яка?

Маленька дівчинка грається м’ячем.

(7-річна, пустотлива)

дієслова доповнюються іменниками (лексико-семантична властивість):

грається (чим) м’ячем.

Івасик читає (що?) книжку.

Дієслова також часто  пояснюються якісно-означальними прислівниками:

Івасик читає (як?) швидко.

Мама ніжно погладила синову голівку.

Якщо ж у реченні  словоформа вживається  не з потреб поширення слова як повнозначної частини мови, а в зв’язку з виконанням нею певної синтаксичної ролі – такий зв’язок неприслівний:

Діти повернулися додому веселі – веселі пов’язується не тільки з іменником діти, а й з дієсловом-присудком  повернулися, що викликане потребами  побудови даного речення, яке становить контамінацію:

Діти веселі * Діти повернулися  додому.

1. Навесні яблуня під вікном пишно вкрилася цвітом.

      Коли?

2. На пероні хтось розсипав троянди чевоні.

 

 Де?

3. Небо вкрилося хмарами  (небо вкрили хмари).

На неприслівний зв’язок порівняно недавно звернули увагу, тому термінологія ще не усталилася. Шверова (рус.), Вихованець називають такий підрядний зв’язок, як у 1-3 реченнях, детермінантним, а на рівні членів речення – обставинні (1,2) та, рідше, додаткові детермінанти (у пасивних конструкціях).

Прислівний  зв’язок характеризується такими особливостями:

1. Його характер зумовлюється валентними ознаками головного слова;
2. Належністю головного слова до тієї чи іншої частини мови;
3. Належністю до лексико-семантичної групи у межах тієї чи іншої частини мови.

 

Іменник сполучається з:

• Іншим іменником
• Прикметниками і словами прикметникового типу (які мають прикметникову парадигму)

 

Дієслово:

• З іменниками
• З прислівниками

Але є група дієслів, що сполучаються лише з інфінітивом: могти, уміти, сміти, мусити; частіше з інфінітивом: наказувати, збиратися.

Є слова, які для певного  розкриття свого ЛЗ потребують обов’язкової залежної словоформи – інформативно недостатні (релятивної семантики):

Дієслова: зробитися, здаватися, вважатися, відзначатися, називатися.

Іменники: вид (чого?), брат (чий?), напарник, ровесник, земляк, працівник, учасник.

Числівники: п’ять (чого?) зошитів, три (чого?) яблука.

У таких випадках говорять про обов’язковий передбачуваний СЗ (детальніше про це нижче).

 

3. Засоби  вираження підрядного зв’язку.

На рівні різних СО (сс, ПР, СР) засобами вираження зв’язку  виступають:

1. Форми слів (флексія словоформи)
2. Прийменники
3. Сполучники
4. Порядок слів
5. Інтонація

На рівні словоформ  і слів, тобто у словосполученні  та ПР найпоширеніший засіб зв’язку – форма слова, зокрема флексія. Флексія – основний засіб вираження відмінкової форми:

Читати книгу

Написати другові 

Захоплюватися картиною

Крім іменників при допомозі флексій пов’язуються у словосполучення  прикметники: сонячний ранок, -ого ранку, -і ранки (форма роду, числа і відмінка).

Прийменник – також один із засобів вираження відмінкової форми (аналітичний спосіб):

Розповідати про подію

Подібний до граба

Притулитися до матері

Інтонація та порядок слів

Весело співати

Завзято працювати

Проте більшу вагу ці засоби мають у ПР, СР, де ще беруть важливу участь і сполучники.

4. Види підрядних  зв’язків.

 У наведених вище прикладах підрядного зв’язку прислівного різновиду (у словосполучення) представлені різні його форми (відрізняються засобами вираження).

Здавна виділяли 3 види підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання.

Узгодження – така форма ПЗ, при якій форми роду, числа і відмінка залежного слова – прикметника і слів прикметникового типу – уподібнюються до відповідних форм головного слова – іменника:

Залежне слово (прикметник) іменник (Н.в., одн., чол.р.)

Залежне слово іменник (Д.в., одн., чол.р.)

Сонячний день

Сонячному дню

 

Керування – така форма ПЗ, при якій залежне слово ставиться у формі непрямого відмінка, без прийменника чи з ним. У формі, якої вимагає головне слово:

Милуватися (чим?) краєвидом

Пишу (що?) листа 

 

Прилягання – така форма ПЗ, при якій залежне слово поєднується з головним лише за змістом:

Біжить (як?) швидко

Тече (як?) звиваючись

У сучасній синтаксичній науці ця традиція зазнала певних уточнень:

• Із зв’язку узгодження виділено предикативну форму зв’язку – координацію (термін Є.Кротевича, РГ, Вихованець, чернівецькі автори);
• Розширене розуміння прилягання: власне прилягання і відмінкове РГ, чернівецькі автори (приреченнєве – Вихованець, іменне - Бєлошапкова);
• Кореляція, або погодження (термін Кротевича) як вид зв’язку у прикладковому сполученні – чернівецькі автори;
• Тяжіння (Л. Булаховський):

Хлопець ходить задуманий

 

• Це не прислівний зв’язок, а так званий подвійний, дуплексивний; прислівники, дієприслівники у такій позиції – дуплексиви.
• О.С. Мельничук виділив підрядносполучниковий:
• той, що наближається це рівень
• люди, які прийшли речення
• розуміє, що не знає СР
• таким чином, на рівні слів та словоформ виділяється: