Лекції по "Литературе"

 

4. ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ СИНТАКСИЧНОГО ЗВ’ЯЗКУ У СКЛАДНОМУ РЕЧЕННІ

Кожна синтаксична одиниця –  конструкція має свої засоби оформлення синтаксичного зв’язку між компонентами. У словосполученні та простому реченні це флексії, словоформ та прийменники ( основні засоби ), у складному реченні це засоби зв’язку між предикативними частинами, вони бувають основні та додаткові. До основних належать службові та сполучні слова.

Службові слова – це підрядні та сурядні сполучники, які є основним засобом виразу синтаксичного зв’язку  між компонентами – предикативними частинами: Якщо кохаєш, - знайдеш без адрес оцю хатинку за морями снігу /Л.Костенко /; Обсипалися юності сади, але їх цвіт в душі моїй не в’яне /В,Сосюра /. До службових частин відноситься також частка – сполучник чи : Треба знати, чи можна цією стежкою дійти до хутора.

Сполучні слова – це повнозначні  частини мови, які водночас виступають членом речення предикативної частини, і виконують службову функцію : сполучають підрядну частину з головною у складнопідрядному реченні. До них належать відносні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки; прислівники займенникового походження ( так звані займенникові ): де, куди, звідки, як, навіщо. Наприклад: Він був схожий на великий рояль, у якому чомусь грали тільки три клавіші /О. Довженко/; Сім’я – це те первинне середовище, де людина повинна вчитися творити добро /В. Сухомлинський/.

Крім указаних засобів, синтаксичний зв’язок у складному реченні можуть оформляти додаткові: співвідносні слова у головній частині займенникових складнопідрядних речень, які виражаються вказівними займенниками ( той, цей, такий, стільки ) та займенниковими прислівниками вказівної семантики (там, туди, звідти, так ) : Каліка той, хто не здатний предківщиною дорожити /О. Гончар/; Там, де село кінчається і починаються хутори, зустрічає Володько “ маршові роти ”/У. Самчук /; Пташки співали так голосно та гарно, що  все кругом наче посміхалось /П. Куліш/.

Інтонація виступає додатковим засобом  синтаксичного зв’язку у складнопідрядних та складносурядних речення, у безсполучникових же – це єдиний і основний засіб  вираження зв’язку і відповідних  синтаксичних відношень між предикативними частинами.  Інтонація переліку вказує на однорідність частин безсполучникового речення: Місяць підбився високо; садки блищать, не шелеснуть, віддавшись в обійми своїм серпанковим снам /О. Гончар/. Специфічна інтонація в реченнях  з умовно - наслідковими відношеннями: Посієш вчасно – збереш рясно /Нар. Прислів’я/, виразний малюнок має з’ясувально – попереджувальна інтонація: Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морю /Леся українка/.

Інтонація – дуже важливий засіб  зв’язку між предикативними частинами, однак розрізняти тип зв’язку вона може не завжди ( дивись приклади до недиференційованого синтаксичного зв’язку ). Крім того, є випадки омонімічної інтонації: попереджувальна виражає і з’ясувальні  відношення (дивись приклад вище), і при чинові: Ми взяли з собою теплі речі: обіцяли холодну погоду.

Таким чином, основними засобами синтаксичного  зв’язку виступають сполучники ( службові слова ) та сполучні слова ( повнозначні  частини мови у ролі сполучних  засобів ).

 

5.ТИПИ  СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ

 

Залежно від засобів оформлення синтаксичного зв’язку між предикативними частинами усі складні речення поділяються на два розряди – сполучникові  та безсполучникові . У перших наявні сполучники та сполучні слова, які поєднують предикативні частини, формуючи таким чином цілісну одиницю – складне речення, другі не мають сполучних засобів, синтаксичний зв’язок та відповідні синтаксичні відношення між предикативними частинами  у них виражаються з допомогою тільки інтонації. Сполучникові складні речення на основі характеру  синтаксичного зв’язку - сурядного чи підрядного – поділяються на два типи: складносурядні і складнопідрядні. Наприклад: І всі пішли від моря, а стара Половчина залишилася стояти на березі, висока та сувора, як у пісні /Ю. Яновський/; Єдине мистецтво бути щасливим – усвідомлювати, що твоє щастя у твоїх руках /Ж.-Ж. Мусо/.

Отже, класифікація складних речень має такий вигляд:

СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

 

Сполучникові:                                                                  Безсполучникові:

• складносурядні [  ], і  [  ]                                           [  ], [  ]     [ ]: [  ]
• складнопідрядні [  ], ( бо...)

 

Стосовно безсполучникових складних речень думки синтаксистів розходяться. Зокрема, у концепції чернівецьких мовознавців ці речення виведено за межі складного речення взагалі як структуру, що формується у мовленні – розмовному та художньому. Таке поєднання простих речень вони називають “ безсполучниковим комуні катом” (28.,. с.635 ).

І.Р.Вихованець же відносить до безсполучникових лише речення з недиференційованим синтаксичним зв’язком (див. 4, с. 347 – 349), а незначну частину конструкцій, співвідносних із складносурядними та складнопідрядними реченнями (ті, що є їх безсполучниковими стилістичними варіантами і легко перетворюються у відповідні сполучникові), розглядає, відповідно, серед указаних типів сполучникових складних речень  (4, с. 348). Як бачимо, питання безсполучникових складних речень у синтаксисі є проблемним, однак більшість вузівських підручників і підручники шкільні розглядають безсполучникове речення в цілому як окремий тип складного речення. Тому ми будемо дотримуватися традиційної класифікації у виділенні безсполучникових речень.          

Поширеними в мовленні є ускладнені речення, зокрема багатокомпонентні  складнопідрядні, складносурядні та безсполучникові – структури з одним видом синтаксичного зв’язку. Вони розглядаються як ускладнення, мовленнєві, відповідних типів складних речень. Найпродуктивнішими і найрізноманітнішими серед них є багатокомпонентні складнопідрядні (про них буде мова в окремому параграфі): Якщо хочеш, щоб у тебе було мало часу, то нічого на роби /А. Чехов/; Ми любимо легенди і плачемо, як дитина, що втратила ляльку, коли в нас забирають ці легенди, коли в нас забирають ці легенди, коли за позірністю наших бажань нам розкривають те , що справді було /Ю. Шерех/.

До ускладнених речень відносяться  і складні синтаксичні конструкції  – речення з різними видами синтаксичного зв’язку (їх розглянемо в спеціальному параграфі):І того не буде, про що мріяв Вагнер: щоб вернулися часи грецької драми, коли весь народ збирався в театрі, коли найбільш аристократичну творчість розумів кожний /М. Євшан/.

Отже, і в ускладнених конструкціях – продуктах писемного мовлення – представлені синтаксичні зв’язки , на основі яких поєднуються предикативні частини ( їх, як ілюструють наведені приклади, багато ), синтаксичні зв’язки, характерні для складного речення, а саме: сурядний, підрядний і недиференційований (безсполучниковий ). 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

ПЛАН

 

1. Поняття СПР.
2. Класифікація СПР.
3. Структурно – семантична класифікація:

• класифікація В.А. Бєлошапкової;
• класифікація чернівецьких синтаксистів;
• адаптована шкільна класифікація.

4. Будова СПР.

ЛІТЕРАТУРА

 

1. І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська. Синтаксис СУМ. Проблемні  питання. - К., 1994. – С.416 – 446.
2. Бєлошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис.– М.,1977. – С.216 – 233.                       
3. Загнітко А.П., Теоретична граматика української мови. Синтаксис. - Дон НУ, 2001. – С.354 – 409.
4. Шульжук К.Ф., Складне речення в українській мові. - К., 1989 (посібник для вчителя).
5. Скуратівський Л.А., Шелехова Г.Г., Остаф Я.І. Рідна мова. Підручник для 8 класу. – К., 1994.

 

1.ПОНЯТТЯ СПР.

 

Усі відомі визначення СПР  залежать від розуміння природи СПР:

• як сполучення ПР (простих речень);
• як одне речення, специфічну  СО.

   Згідно з першою  точкою зору, СПР складається із нерівноправних  простих речень, одне з яких залежне. Оскільки ми виходимо з розуміння складного речення як окремої синтаксичної одиниці, то керуватимемось таким визначенням складнопідрядного речення:

СПР називаються  такі речення, члени яких пов’язані  підрядним зв’язком при допомозі підрядних сполучників чи сполучних  слів .

      Диференційні ознаки СПР:

     1)  підрядний зв’язок між предикативними частинами;.

    2)  засіб його оформлення  – підрядні сполучники чи сполучні  слова;

    3)  співвідносні слова  у головній частині ( ця ознака  є факультативною)

 

2. Класифікація СПР: історія питання

Історія східнослов’янського мовознавства знає три класифікації СПР, які відбивають різні етапи вивчення СР і СПР зокрема, розуміння мовної природи СПР. Відповідно до цього в основу класифікації клали різні принципи.

Логіко – граматична класифікація

В основних рисах вона склалася в середині XIX ст. у працях Ф.І. Буслаєва. Головний принцип сформований ним так: “ Кожен із членів головного речення, окрім присудка, може бути виражений реченням підрядним: підмет, додаток, означення, обставина ( місця, часу, способу дії, міри й лічби, причини). Окремо Ф. Буслаєв виділяє речення підстави, приводу, умови, мети,        порівняння , допусту , деякі з них розглядає як проміжні між сурядними і підрядними (допустові, порівняння,  підстави). Пізніше  Д.Овсянико-Куликовський увів ще присудкові.

Отже, головний принцип логічний (звідси й назва) – ототожнення компонентів простих речень із підрядними членами (у руслі розуміння складного речення як сполучення простих).

Недоліки:

1. Сама ідея ідентичності підрядних частин із членами простого речення.

Підрядні  частини багатші за змістом, ніж члени речення, вони предикативні, порівняймо:

 

Вона  не приїхала на навчання                Вона не приїхала на навчання, бо

через хворобу (  нема часової                (цілком несподівано для всіх важко)

ознаки)                                                       захворіла.       

      Крім того, підрядна частина дозволяє  увести багато другорядних членів ( див. у дужках), які   сприяють  точному  й вичерпному вираженню  усіх обставин дії.

Підрядні частини виражають  порівняно із членами речення більшу кількість значень ( наслідку, приєднання ).

 

2. Визначення видів підрядних речень здійснюється на основі не одного принципу –за значенням підрядної частини, -  а й за функцією співвідносного слова ( при наявності у головній частині співвідносного слова ). Унаслідок цього однотипні підрядні речення , залежно від наявності чи відсутності співвідносного слова потрапляли до різних видів чи підвидів.
3. Визначення підрядної чистини за функцією співвідносного слова не дає змоги поєднати в одну групу однотипні підрядні речення. Щоб проілюструвати це, наведемо відомий дотеп Д.Кудрявського:

 

Що  вовки жадібні, знає кожен /Крилов/    - додаткове речення                

 

Що  вовки жадібні, усім це відомо    - підметове речення                            

 

Я згоден з тим, що вовки жадібні   - додаткове речення                              

 

Думка Крилова – така, що вовки жадібні   - присудкове речення                  .

 

Тобто, одне і те ж речення може відноситись до різних видів, залежно  від того, якого слова воно стосується, ( біля чого воно стоїть ). Кудрявський порівнював: це : все одно, що визначати вид дерева за наявністю шишок: береза, під якою є ялинкові шишки, – це ялинка? Тобто, визначати вид підрядної частини за функцією співвідносного слова у головній частині – недоцільно, бо це не визначає сутності такого підрядного речення ( вони однотипні ).

Формально – граматична класифікація.

Ця класифікація склалася у руслі  того ж розуміння СР як поєднання  простих речень Принципи поділу: засіб  зв’язку між реченнями – сполучники і відносні слова. О.Пєшковський, один із її авторів , класифікував СПР виключно за засобами зв’язку і фактично запропонував класифікацію сполучників, зокрема виділив 9 груп:

• причини;
• мети;
• наслідку;
• з’ясувальні;
• умовні;
• допустові;
• часові;
• способу дії та міри.

Сполучникові слова  О. Пєшковський поділив на два  розряди:

1. зв’язок відносного слова з одним словом у головній чистині (ототожнені , за структурно-семантичною класифікацією);
2. зв’язок з усією підрядною частиною ( якісно-кількісні, фразеологічні, за структурно-семантичною класифікацією).