Лекції по "Литературе"

        (Л.Костенко).

Отже, ці речення пов'язані  семантично із причиновими (бо хотіла віднайти), умовними (якщо втечеш... віднайдеш...), в яких також виражається пряма зумовленість.Однак на відміну від причинових та умовних, у реченнях  мети подія

1) можлива лише в  результаті цілеспрямованої дії;

2) така подія нереальна,  а потенційна, пердбачувана.

Отже, підрядна  частина  таких речень гіпотетична (морфологічний  присудок — інфінітив або умовний  спосіб з додаванням частки б до сполучника).

Пр.: Ця пихата... мікролюдина зробила все [для того], щоб художник відчув  

        cебе  меншим і нікчемнішим за неї (О. Довженко).

          Таким чином,  граматичні  ознаки речень мети:

- сполучі засоби мають  частку би;

- гіпотетичність присудка  підрядної частини (інфінітив  або умовний спосіб).

          За семантикою такі СПР поділяються  на:             

-власне-цільові 

-невласне-цільові.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

Власне-цільові  СПР: у головній частині таких речень виступають слова (здебільшого присудки), зі значенням цілеспрямованого  руху чи подій, акції (втекла, зробив). Основний засіб зв'язку – сполучник щоб (див. приклади вище).

Місце підрядної частини  вільне, постпозиція найтиповіша. Щоб утворює основну модель. Похідні: для того щоб, затим щоб, з тим щоб; аби, частка                                               нехай (хай)

Пр.: Твій віск громада на свічки взяла,  аби при них читати боже слово

        (Леся Українка)

        Антосю, голубе, поклич матір, хай дасть мені валер'янових крапель  

        (Винниченко).

У випадку використання у головній частині слів зі значенням повинності треба, потрібно, необхідно і под. підрядна частина набуває значення підстави.

Пр.: Щоб бути художником, треба мати багату уяву (О. Довженко).

Речення цієї моделі легко  фразеологізуються.

Пр.: Одного дня досить, щоб справитись (Довженко).

Невласне-цільові.

Бєлошапкова називає  їх реченнями  антимети, чернівецькі  автори – несправжньої  мети. Такі речення мають своєрідну семантику  складових частин: невідповідність  змісту головної частини змістові підрядної

Пр.: Десь-не-десь мигне на небі зірка, щоб за хвилину знов сховатись

       (У.  Самчук).   

        Хлопчик, зачарований Десною, виріс, щоб усіх нас чарувать

        (П. Дорошенко).

        Уже кружляє листя жовторжаве, щоб на асфальті мокрому спочить

        (М. Рильський).

Формотворчі ознаки таких  речень:            

- сполучник щоб (рідше для того щоб)

- постпозиція  підрядної  частини. 

                                  

7. СПР наслідкові

У таких речення виражається  пряма результативна зумовленість, але вона, на відміну від цільових, реальна, а не гіпотетична.

Тому у ГЧ — присудок має форми дійсного способу, (ідикатива). Сполучний засіб – нерозчленований  сполучник так що.

Пр.: Кота вона проклинала щодня по два-три рази, так що він трохи згодом    

         був якось захворів.(Довженко)

         ...Він почав смикати себе за рідку сиву бородуна ,(причина) так      

         що  я насилу зняв з нього пальто(наслідок).(Фітцджеральд)

Такі речення бідні  на видозміни, мають постійний порядок  підрядних частин.     Зрідка   використовується частка аж.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

Пр.: Щось гоготить і клекоче, аж земля дзвитить.

Семантично  вони пов'язані  з причиновими поміняємо ГЧ і  ПЧ:   

Пр.: Я насилу зняв з нього пальто(наслідок), бо він почав смикати себе за

       рідку бороду(причина).

 Отже, СПР зумовленості  становлять чітко зв'язану семантикою  і граматичними особливостями  групу речень розчленованої структури.

Вони мають виразні  семантичні сполучники, які оформляють властиву кожному видові семантику, характерну модальність присудків складових частин, що є їх диференційовазими ознаками.

Крім того, усі види (за винятком наслідкових, найменш поширених) розвивають переносне значення, яке  фігурує у невласне-умовних, причинових, допустових та цільових реченнях. Це явище  співвідносне із переносним вживанням способових та часових форм дієслова у морфології. 

 

 

 

 

 

8. Речення часу.

Тут виражаються різні  види зовнішнього зв’язку двох явищ, які здійснюються в одному і тому ж часовому плані або в таких  часових планах, які йдуть один за одним (теперішній, минулий).

Основними виразниками  часових відносин є сполучники: з  недиференційованим часовим значенням (коли, як), з диференційованим значенням (решта).

а) Речення зі сполучниками недиференційованого значення.

Сполучники коли, як вносять у речення загального значення співвіднесеності двох явищ у часі, невизначаючи характеру тієї співвіднесеності. Конкретизація часового відношення – одночасність чи слідування здійснюється формами дієслів і лексично:

Пр.: Як дитина хвора, матері болить серце.

        Коли проїжджав поїзд, шум його заглушував усі інші звуки (явища тривалого

        характеру, які весь час співпадають  у часі).

б) Речення зі сполучниками диференційовних значень.

До даного типу відносяться  речення з такими сполучниками, кожен  з яких виражає певний вид часових відношень. Розрізняються речення гнучкої і негнучкої структури.

 

1. Речення гнучкої  структури. 

Сполучники з обмежуваним  значенням і без нього.

Речення із сполучниками без обмежуваного значення бувають  двох типів:

а)  речення слідування;

б)  речення передування.

Речення слідування: після того як, як тільки, ледве, лише, тільки.

Пр. : Після того як зійшли буряки взялися за їх обробку.

          Як тільки зійшли буряки

         Ледве зійшли буряки, як взялися…

Речення передування: до того як, перед тим як, перш ніж.

Пр.: Перш ніж іти на вокзал, зайди до нас (перед тим …).

Речення із сполучниками обмежуваного значення бувають трьох  видів:

а)  одночасовості (поки, доки);

б)  передування (до того часу як);

в)  слідування (до того часу як).

Пр.: Поки я читав, мати приготувала обід (одночасовості).

        Я сиділа біля вікна, поки зовсім не стемніло (обмужуваного передування).

         З того часу як чоловік помер, старенька живе сама (обмежуваного слідування).    

 

2. Речення негнучкої структури. Тут часове значення ускладнюється експресивними значеннями раптовості, підкресленої швидкості та інтенсивності одного з явищ, зіствлюваних у часі.

а) Речення із сполучником як (за формою близький до частки).

Пр.: Він не сказав і кількох слів, як всі зрозуміли, що це справжній оратор.

         Ми трохи не добігли до лісу, як почався дощ (не обов’язковий елемент головної  частини).

б) Речення із сполучником як раптом.

Пр.: Пройшло багато часу як раптом хворий застогнав.

9. Порівняльні  речення

У цих реченнях виражаються власне характеризуючі відношення, засновані  на асоціативному зв’язку між  двома явищами: характер явища головної частини розкривається при допомозі встановлення подібності з іншим  явищем, названим у підрядній частині.

Пр.: Молодиці цокотіли, як птиці на дереві (Іван Нечуй - Левицький).

Виразниками асоціативного  зв’язку є порівняльні сполучники – конститутивний елемент цих  речень.

За своїми модальними властивостями порівняльні сполучники діляться на дві групи:

1. як, подібно до того як, так само як;
2. ніби, наче, немовби.

Відповідно виділяється дві  групи порівняльних речень:

• у реченнях першої групи модальність підрядної частини реальна чи гіпотетична безпосередньо визначається її формою, сполучники її не змінюють.

Пр. : Він говорив просто й переконливо, як колись у школі пояснював урок учням.

-   у реченнях  другої групи модальність підрядної  частини визначається сполучником,  який надає їй значення гіпотетичності, характеризуючи явище як можливе  або уявлюване, не можливе.

Пр.: Після дощу стало свіжо, ніби вся земля раптом умилась.

Особливий симантичний  різновид речень із цими сполучниками чкладають речення з порівняльно-умовним  значенням. У них виражається  порівняння реально існуючого явища, названого у головній частині, з  тим, яким воно могло б бути при наявності передбачуваної умови, названої в підрядній частині.

Пр.: Обличчя його було спокійне, ніби він сидів у кімнаті один.

        На вилиці в нього виднілась  подряпина, ніби по ній провели терткою.

Для порівняльних речень характерна часткова спільність семантичного наповнення частин: адже тут йдеться про явища об’єктивно подібні чи в якомусь відношенні суб’єктивно обмежувані. Нормою є відсутність повтору у другій частині слів спільних з першою.

- відсутність підмета  у підрядній частині.

Пр.: Хмари були нерухомі, ніби зачепилися за верхівки дерев.

        Гафійка сміялася дзвінким уриваним сміхом, наче намисто низала

        (М. Коцюбинський).

- відсутність присудка  у підрядній частині.

Пр.: Вітер, пролітаючи далі, старанно вичісував трави на полонині, як мати дитячу  голову (М. Коцюбинський). 

Це неповні підрядні норівняльні речення. Їх не слід змішувати  з порівняльним зворотом (із сполучниками як, мов, немов, наче, ніби). Неповне речення завжди має у своєму складі підмет або присудок. Порівняльний зворот, образно характеризуючи предмет (явище), ознаки предмета чи його дію (стан) за допомогою порівняння або зіставлення з предметом чи його ознакою, дією або станом, може виступати в реченні тільки в ролі другорядного члена.

Пр.: У небі чистім і прозорім сонце сяє, наче в морі.

        Я ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів.

Речення типу: Мов сурми грають. Далеке море одкрило широкі землі і радісно тремтіло, немов жива блакить неба (М. Коцюбинський). У літературі трактуються по-різному: як неповні (Кучеренко), або як порівняльні звороти (Граматика 1954).

Порівняльні речення  мають гнучку структуру, порядок  частин зв’язаний із активним членуванням, оскільки підрядна частина більш  значима, то вона частіше постпозитивна. У випадку її препозиції головна частина вводиться часткою так.

Пр.: Як зграя над морем летить лебедина, так слава безсмертна над світом летить.

Така будова характерна для речень із сполучниками першої групи.

 

 

10. Зіставлювані речення

У більшості праць  ці речення не виділяються в окремий тип, проте при характеристиці загальновідомих СПР відзначається зіставлювальний відтінок їх значенняж: умовні речння зі сполучником якщо-то, допустові з хоч, часу зі сполучником в той час як. Бєлошапкова розглядає як окремий тип речення зі сполучниками по мере того как, чем-тем і називає їх реченнями відповідності.