Лекції по "Литературе"

узгодження

кореляція

керування

прилягання 

 

 

5. Відношення  при ПЗ

 

Останнім часом і  форми ПЗ, і відношення між компонентами СО розглядаються для кожної синтаксичної одиниці окремо. На рівні словосполучення  розглядаються насамперед такі відношення:

Об’єктні: залежне слово СС є назвою того об’єкта, який охоплюється дією чи ознакою – писати лист, розповідати про справи, розмовляти з братом, зручний ля роботи, повний енергії.

Означальні: залежне слово СС дає ширшу назву головного на основі приписування йому ознаки:

• Власне означальні: зелена сукня, моє вітання, схвильована матір (який? Чий? Котрий?)
• Суб’єктно-означальні: приїзд сина (син приїхав), зелень лугів (луги зеленіють)
• Обставинно-означальні: у сполуках з означальними прислівниками та їх еквівалентами – співати голосно, з підесенням.

Апозитивні (між іменником та прикладкою) – нема уявлення про предмет і його ознаку, як при означальних відношеннях – предмет (денотат) і 2 його різні назви: гора Говерла, гори-скелі, місяць-вівчар.

Комплетивні (доповнюючі): залежна форма потрібна для того, щоб доповнити, розкрити ЛЗ інформативно недостатнього слова (без залежного слова головне не може самостійно вживатися):

Стати (ким?) учителем

Стати (яким?) досвідченим

Назвався (ким?) другом

Здавався (ким? Чим? Яким?) відвертим

Учасник (чого?) зборів.

Власне обставинні: головне слово – слово зі значенням дії, залежне характеризує цю дію з точки зору обставин:

Опинитися (де?) в місті

Жити (де?) на квартирі

Їхати (куди?) далеко

Повертатися (звідки?) з подорожі.

 

 

Тема: СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

План

1. Поняття про складне речення. Історія його вивчення.
2. Граматична ( синтаксична ) природа складного речення.
3. Типи синтаксичного зв’язку в складному реченні.
4. Засоби вираження синтаксичного зв’язку в складному реченні.
5. Типи складних речень.

Література

1. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис. – М., 1977.-  с.158 - 203
2. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – с.279 – 296.
3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. -Донецьк, Дон НУ. – 2001. – с.319 – 337.
4. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання.  – К.: Вища школа, 1994.
5. Кващук А.Г. Синтаксис складного речення. – К.: Радянська школа, 1986.

I. ПОНЯТТЯ ПРО СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ. ІСТОРІЯ ЙОГО ВИВЧЕННЯ.

 

Складне речення – це окрема синтаксична  одиниця, яка має своє місце у  системі синтаксичних одиниць, що можна  представити графічно таким чином:

                                   СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ і РЕЧЕННЯ

                                                                         

                                                                        Просте   Складне

 

Складним називається  таке речення, яке має у своєму складі дві і більше предикативних  частин, що утворюють змістову, структурно – граматичну та інтонаційну єдність: Іван Франко небезпідставно вважав, що найдавніший літопис – це своєрідне зібрання політичних текстів, переплавлених мовою історії ( Вал. Шевчук ); Минула ніч, і сонце білогриве несе на трості огненному день, і блискітки, швидкі та метушливі, стрибають на асфальті де–не-де ( В. Симоненко ).

Як видно із прикладів, складне речення становить цілісну  структуру, що виступає у мовленні однією  комунікативною одиницею. Однак така граматична особливість складного  речення, як наявність складових предикативних частин, побудованих   як прості речення, - довгий час перешкоджала вченим розглядати складне речення як окрему синтаксичну одиницю. Це позначилось і на терміні “ складне речення “, який встановився лише в тридцятих роках нашого століття.

Раніше  природу складного речення розуміли дещо інакше і відповідно до     цього вживали інші терміни: складне  ціле ( О.М. Пєшковський ), сполучення речень ,(О.О.Шахматов). Ці синтаксисти  вбачали  у складному реченні поєднання  кількох простих, тому й використовували вказані терміни, не бачачи достатніх підстав для розгляду цієї синтаксичної структури як окремої синтаксичної одиниці, протиставленої простому реченню.

            Першим звернув увагу на якісно  іншу синтаксичну природу складного речення, порівняно з простим, мовознавець В.О. Богородицький. Зокрема, він описав складне речення як єдину та цілісну структуру, провівши паралель між частинами слова – морфемами і частинами складного речення. Як у першому випадку морфеми не існують поза словом, а мають значення  тільки у тому чи іншому слові, так і в другому – прості речення поза складним не мають того ж значення, що у межах складного речення. Інакше кажучи, як слово – єдність морфем, так складне речення – єдність частин, котрі лише умовно можна назвати простими реченнями.

Пізніше В.В. Виноградов уточнив, що складові частини такої синтаксичної структури  тільки зовнішньо, тобто за будовою, більш - менш однотипні із простими реченнями.

На сьогодні, у синтаксичній науці домінує розуміння складного речення як окремої синтаксичної одиниці, що протиставлена за кількома диференційними ознаками простому реченню. Цього погляду дотримуються В.А. Бєлошапкова, І.Р. Вихованець, І.І. Слинько, Н.В.Гуйванюк,  автори сучасних вузівських підручників з української мови. Однак в академічній граматиці ( РГ – 80 ) деякі російські синтаксисти розвивають  шахматівський погляд,визначаючи цю одиницю як граматично оформлене сполучення речень. Це засвідчує, що в розумінні природи складного речення і в сучасній синтаксичній науці існують розбіжності між вченими, оскільки саме складне речення – одиниця,  недостатньо вивчена.

2. ГРАМАТИЧНА ( СИНТАКСИЧНА ) ПРИРОДА СКЛАДНОГО  РЕЧЕННЯ

         Як      було з’ясовано, складне речення  усе –таки окрема синтаксична  одиниця, протиставлена у межах речення простому реченню.

       Структурно –  складне речення – це сполучення  моделей здебільшого двох простих  речень:

Я не відкидав таємної мрії про театр.         Я, хоч учився в класі теорії музики,                                                                            

Я учився в класі теорії музики.                    не відкидав таємної  мрії про театр

                                                                                                    / О. Лис /.

 

Наведене складнопідрядне допустове речення становить поєднання двох простих, у яких йдеться про несумісні події та явища.  Оскільки підмет у цих реченнях спільний, то, за  стилістичною нормою, у другій, підрядній частині, він припускається.

З погляду семантики складне речення – сполучення двох і більше пропозицій, тобто думок, що виражають різні відношення між ситуаціями дійсності. У нашому прикладі йдеться про дві несумісні ситуації: автор мріяв про театр, він же з якихось причин змушений був учитися в класі теорії музики. Такі відношення частіше всього оформляються  складнопідрядними допустовими реченнями, які при допомозі цілого арсеналу сполучників ( хоч, дарма що, незважаючи на те що і подібні ) прямо і неоднозначно вказують саме на відношення несумісності, бо підрядна частина повідомляє про подію, всупереч якій відбувається дія головної. Однак їх можна, але не так чітко, висловити і складносурядним реченням, зокрема протиставним:  Я не відкидав таємної мрії про театр., проте вчився в класі теорії музики. Таким чином , складне речення – це мовний знак певної ситуації дійсності (у нашому прикладі суперечливої ситуації) в тому чи іншому відношенні.

З точки зору комунікації ( спілкування) складне речення виступає єдиною цілісною одиницею повідомлення. Залежно від мети повідомлення воно може набувати різної мовної форми: у нашому прикладі автор хотів наголосити на суперечливій ситуації, тому використав складнопідрядне допустове речення. При іншій комунікативній настанові – констатації суперечливості ситуацій – достатньо було б складносурядного протиставного речення зі сполучниками проте, однак. В усному мовленні можна було б обійтися  двома простими реченнями.

       Отже, розгляд складного речення у всіх трьох аспектах – структурно – граматичному ( формальному ), семантичному та комунікативному – засвідчує, що це окрема синтаксична одиниця порівняно з простим реченням, яка відрізняється від останнього низкою диференційних ( розрізнювальних ) ознак. Наведена нижче таблиця наочно показує це:

ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ

Тип речення --------------------- Мовна природа	Просте речення	Складне речення
Структурні	Компоненти – головні чле ни речення; другорядні члени ( не обов’язкові );   Одна граматична основа (монопредикативна  одиниця );   Має власні моделі будови:    Учень читає журнал            N 1 –Vf      Моя  мати – лікар            N1 – N1	Компоненти  – предикативні частини, за будовою  більш –менш однотипні із простими реченнями; Дві ( і більше ) граматичних основи ( поліпредикативна одиниця ); Має властиві лише йому моделі будови:   ПЧ 1 ---- хоч ПЧ 2   ПЧ 1 ---- проте  ПЧ 2
Семантичні	Предикативність	Семантичні  відношення між предикативними частинами
Комунікативні	Порядок слів	Порядок предикативних  частин

     Отже, за синтаксичною  природою складне речення суттєво  відрізняється від простого, більше того, як показує зіставлення їх диференційних ознак, це одиниця вищого ступеня граматичної ієрархії, ніж просте речення.  

 

 

 

3.ТИПИ  СИНТАКСИЧНОГО ЗВ’ЯЗКУ У СКЛАДНОМУ РЕЧЕННІ

 

Питання синтаксичного зв’язку  є центральним для синтаксису, тому що синтаксичний зв’язок – спосіб сполучення компонентів для побудови тієї чи іншої синтаксичної одиниці, що становить комбінацію складових компонентів. Будь – яка синтаксична одиниця – конструкція ( словосполучення, просте речення, складне речення ) – наслідок синтаксичного зв’язку її компонентів. Складне речення – це наслідок синтаксичного зв’язку не менше двох предикативних частин.

На рівні простого речення виділяють  такі типи синтаксичного зв’язку, як підрядний, сурядний, предикативний, зокрема форми підрядного – узгодження, керування, прилягання, предикативного – координацію. На базі цих форм синтаксичного зв’язку утворюються, шляхом сполучення компонентів – словоформ, різноманітні види  простого речення.

Основних типів синтаксичного  зв’язку у складному реченні є два: сурядний та підрядний, але форми вияву  інші, ніж простому реченні. Крім того, багато синтаксистів ( Бєлошапкова В.А., Вихованець І.Р. ) виділяють ще третій синтаксичний зв’язок, властивий лише складному реченню, - так званий недиференційований.

Сурядним зв’язком у складному  реченні поєднуються такі предикативні частини, які є граматично рівноправними. На базі цього зв’язку утворюються  складносурядні речення.: Спинилось літо на порозі і дише полум’ям на все, і грому дальнього погрози повітря стомлене несе ( М. Рильський ); Боєць із хибами все – таки боєць, а муха без хиб – всього лише бездоганна муха (О.Довженко ); Або рибку з’їсти, або на   дно сісти ( Нар. прислів’я ). Предикативні частини у таких реченнях  однотипні, рівноправні і пов’язуються при допомозі відомих видів сурядних сполучників. Тобто у складному реченні використовуються ті ж засоби сурядного зв’язку, що й у простому, ускладненому однорідними членами речення, - сурядні сполучники.

Підрядний зв’язок – це зв’язок, яким сполучаються граматично нерівноправні компоненти. На базі цього зв’язку утворюються складнопідрядні  речення, у яких одна з предикативних частин є граматично залежною від іншої. Граматично залежна – це підрядна частина, граматично незалежна – головна, наприклад: Цією дорогою мало хто ходив, бо надто крутим був тут підйом (Ю. Щербак ); Відколи пам’ятаю свою матір, Ольгу Антонівну Лепську, бачу її завше в роботі ( О. Лисенко ); В давніх літописах наших єсть одно оповідання, що зворушує у серці найсвятіші почування ( М. Вороний ). Засобом оформлення залежності підрядної частини від головної у складному реченні виступають підрядні сполучники та сполучні слова, яким немає аналогів на рівні простого речення. Нагадаємо, що засобами підрядного зв’язку у простому реченні є флексії та прийменники (біла скатертина, білої скатертини; розв’язати задачу з подругою тощо ).

Недиференційований синтаксичний зв’язок можливий лише в складному  реченні, зокрема у безсполучниковому. Це такий зв’язок, характер відношень  при якому можна інтерпретувати   по - різному. Скажімо, у реченні “ Микола Зеров не міг прийняти сучасність, вона була йому внутрішньо чужа (Ю.Шерех), відношення між частинами, які варто було б  оформити двокрапкою. Інше речення “ Всяке буття є страждання, так східні мудреці вчать “ ( О. Гончар ), крім відношень однорідності, як маємо у автора, містить і наслідкові у цьому випадку їх можна було б виразити на письмі при допомозі тире. Таким чином, недиференційований синтаксичний зв’язок є у тих безсполучникових реченнях, у яких важко однозначно визначити відношення між частинами. На письмі це означає – поставити належний розділовий знак.