Лекції по "Литературе"

 

За частиномовною належністю це в основному дієслова та дієслівні  форми. Однак у всіх групах, крім них, є  віддієслівні іменники( повідомлення, віра, біда, думка ), прикметники (винен,  розумний ), слова категорії стану ( жаль, шкода, сумно, відомо ).

У розповідних ЗР ці ОС мають значення розповідності ( деякі з них двозначні  і використовуються в інших видах.  У розповідних ЗР використовуються, крім що, ще й інші сполучники:

• як ( дієслова мови, думки, сприймання). Тільки дома Мирослава відчула, як вона стомилась за сьогодні (Головко).Порівняно із що – якісний відтінок значення у як.
• наче, неначе, мов, немов, ніби (поєднуються із словами неточного сприйняття, сумніву). Наш сусід хвалиться, наче ( що ) він знає брід через річку.. Удає, мов недочув ( Леся Українка).

• Як бачимо, ці сполучники вказують на сумніви мовця щодо дії того чи іншого суб’єкта.  У розповідних ЗР у ролі ОС здебільшого використовуються дієслова, однак є й іменники (дивись перелік ОС): Вона не могла звикнути до думки,  що її тато вже не голова (В.Земляк). Молодець, що приїхав. 

• Cлова категорії стану, предикативні прислівники, іменники: Добре, що хоч Іван нічого не бачив (М.Коцюбинський).Не біда, що хлопець сам собі зашиє сорочку.

Отже, ЗР розповідного характеру мають такі ознаки:

• в ролі ОС тут використовуються слова шести лексико- семантичних груп: мовлення,     думки, сприйняття, почуття, буття.
• сполучні засоби: що, як, мов, наче, немов, ніби, начеб.

ЗР спонукального характеру

Це значення бажаності, повинності тощо (ірреальної модальності). Ці речення мають єдиний сполучник – щоб (+ б – частка, що вносить ірреальне значення). У ролі ОС тут використовуються спеціальні слова, які виражають значення спонукальної модальності – спонукання, бажаності, повинності.  Їх можна згрупувати за значенням так:

• 1. Слова зі значенням спонукання ( прохання, поради, заклику,  вимоги, розпорядження, наказу ): просити, упрохувати, закликати, пропонувати; пропозиція: Недавно чоловік мені радив, щоб я бив лихом об землю( Т. Шевченко, зобов”язувати, наказувати, доручати, розпоряджатися; наказ, розпорядження: Він заповів, щоб його багату колекцію передали рідному місту.
• 2. Слова зі значенням повинності: треба, слід, необхідно, гідний, заслуговувати, варто: Треба, щоб дитина [нарешті заспокоїлась] була спокійна.
• 3. Слова зі значенням бажаності: хотіти, піти, бажати, мріяти, прагнути, турбуватися, старатися; важливо, головне, правильно, доцільно: Батько мріяв, щоб було доволі хліба на селянському столі.
• 4. Слова зі значенням небажаності - побоювання, небезпеки: боятися, лякатися, берегтися; страх: Хлопчик перелякався,щоб не вийшло якої халепи. Найдужче ти боявся, щоб мене не розхвилювати.
• Крім сполучника щоб у спонукальних ЗР вживаються:

• Аби (народнорозмовного характеру): Дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї ( М. Коцюбинський ).
• Як би: Так і поглядає, як би швидше шмигнути за ворота.
• Хай, нехай ( сполучник- частка ): А татові скажіть, хай більше шанують себе та не заводяться з усяким дрантям.

ЗР питального характеру

Вони виділялись і серед додаткових речень (логіко – граматична класифікація) і називались питально – відносними чи непрямо – питальними.

Підрядна частина у  таких реченнях приєднується при  допомозі питальних засобів мови:

• питальної частки чи ;
• питальних займенників:  хто, що, чий, який, котрий;
• питальних прислівників займенникового характеру: де, куди, звідки, коли, як.

У ЗР вони трансформуються і стають непрямо – питальними, відносно- питальними. Ці сполучні засоби використовуються при ОС  певних семантичних груп (слова зі значенням запитання, непорозуміння, незнання, міркування, турбування), часто із заперечною часткою не : Не знаю навіть, чи виплатив батько хоч половину ( А. Головко ); І якось раз спитав мене Максим, чи я вночі зумію відшукати посеред лісу лісникову хату; Дід сам чекає, хто б йому шматок хліба приніс ( А. Шиян); Тимко не дуже цікавився, хто такий Максим, що він робить( Г.Тют ); Погляньте, на кого руку піднімаєте? ( А. Шиян ). Він зрозумів, у чий город кидала каміння Явдошка (Ю.Збан.); Нам головне дізнатись, де гармати поставлять (О.Корнійчук); Народ цікавиться, як воювали, як проливали кров ( О. Довж ).

Звичайно, у ЗР питальні займенники та прислівники почасти втрачають  своє питальне значення (дивись приклади ). Однак у деяких реченнях питальне значення досить виразне. На це впливає  таке:

• - не при ОС: Не злічити, скільки їх тут полягло (О.Гончар). Невідомо, де він зараз.
• - позиція підрядної частини, зокрема її препозиція: Скільки проїхав, скільки пройшов - спитай у моїх підошов; Як і чому все це сталось, Антон зрозуміти не міг (С. Скляр.).

Потребує розв’язання питання про те, позицію якого члена речення займають непрямо-питальні підрядні частини у ЗР. Додатка? Позицію прямого питання? (Максимов, Гуйванюк). Очевидно, в першу чергу так, бо вони зберігають все – таки питальне значення і на цій основі виділяються як окремий різновид ЗР.

Висновок. Отже, ЗР – це виразний і дуже поширений різновид нерозчленованих підрядних речень прислівного типу, характер яких визначається лексико – семантичними властивостями – керуванням ОС головної частини. За характером сполучних засобів, що приєднують підрядну частину до головної усі ЗР поділяються на:

• розповідні ( що, як, наче, мов, ніби...)
• спонукальні ( щоб, хай, нехай, аби, як би...)
• питальні, непрямо – питальні ( питальні частки, займенники, прислівники).

У кожному з різновидів з’ясувальних речень (крім тих, у яких ОС не може керувати відмінковою формою  іменника – молодець, щастя, треба) з’являється і потенційно можливий при ОС займенник те непредметного значення. Він буває факультативним, таким, що посилює значення ОС (Микола розповів [ про те], що ж насправді сталося в інституті;Тоді й замислився Микола [ над тим], як підписати ці свої перші літературні твори), та обов’язковим, без якого до ОС не може приєднатися безпосередньо підрядна частина (Дійшло до того, що подруги зненавиділи одна одну; Не варта ти того, щоб з тобою панькатися; Чутка про те, що скоїлось у Вітровій Балці, схвилювала селян).

Певна різниця між факультативним та обов’зковим те є, однак немало прикладів, де й фахівцю нелегко їх розмежувати, тому варто погодитись із думкою В.Бєлошапкової,  що такі з’ясувальні речення – контаміновані структури, які поєднують ознаки з'ясувальних і займенниково-співвідносних речень, розглядаються, проте, вони серед з’ясувальних. Інакше кажучи, всі три різновиди ЗР – розповідні, спонукальні і питальні – можуть бути контамінованими, якщо при ОС у головній частині наявний займенник те непредметного значення (див. подані вище приклади).

Тема: ЗАЙМЕННИКОВО – СПІВВІДНОСНІ РЕЧЕННЯ (ЗСР)

ПЛАН

1. Характеристика у цілому СПР цього типу. Ототожнені та якісно – кількісні ЗСР.
2. Ототожнені ЗСР: предметно-, якісно-, просторово – ототожнені.
3. Якісно – кількісні ЗСР.

 

Огієнко (митрополит Іларіон), в1918 році, в той час, коли був міністром  освіти в уряді УНР, у методичній праці, присвяченій проблемі створення  підручників з рідної мови, наголошував, що усі сучасні підручники з європейських мов – на один копил, байдуже про яку мову йдеться – німецьку, англійську, французьку, шведську. Росіяни пішли тим же шляхом, і в результаті – в підручниках забагато граматики і замало самої мови.

З того часу багато води втекло, але в східнослов’янських мовах (чого не можна сказати про  західноєвропейські, де підручники з  рідної мови мають комунікативне  спрямування) підручники надміру граматикалізовані.

За деревами не видно  лісу: СПР і складне речення. Що головне: скільки предикативних частин, де їх межі і який сполучний засіб ужито. Бо головна мета: навчити учнів пунктуації.

Здавалось би розв’язання  є: комп’ютерні орфографічно-пунктуаційні програми. Але комп’ютер не вловлює  семантико-граматичних нюансів. Наприклад: всюди перед що (багато що, тільки що і т.п.) ставить кому.

Отже, треба створити програму, яка б розрізняла омонімічні сполучні засоби і, скажімо, частки.

Корінь проблеми все-таки залишається, фахівці-філологи мають  знати і розрізняти сполучні засоби (сполучники, сполучні слова) і інші частини мови. Потрібен функціональний і семантичний підхід.

Структурно-семантична класифікація, де уперше виділено займенниково-співвідносні речення  в окремий тип речень нерозчленованої структури, зокрема речень з корелятивним (займенниково-співвідносним) зв’язком і відповідними засобами його вираження – займенниковими антецедентами (вказівні займенники, прислівники) співвідносними за змістом сполучними засобами (відносний займенник і займенниковий прислівник чи речення в цілому) і була, і є спробою розв’язння цієї проблеми.

Однак написано чимало розвідок, монографій (в українському мовознавстві Вихованець, чернівецькі синтаксисти, Загнідко, Ломакович, Ожогова), а віз  залишився там же – у густій, семантизованій граматиці.

Займенниково – співвідносні речення

Усі речення цього  типу характеризуються такими двома  ознаками:

• 1) наявністю антецедента у головній частині як обов’язкового конструктивного елемента вказівного займенника або займенникового прислівника вказівної семантики;
• 2) підрядна частина цих речень називає зміст  цього антецедента (у прислівних поширює зміст ОС), пор. Горе тому, хто зважиться іти через Сиваш, не знаючи бродів (О.Гонч.).   Горе сміливцеві, який зважиться іти через Сиваш, не знаючи бродів. У першому реченні  підрядна частина називає зміст займенника той, а в другому підрядна означальна частина поширює зміст опорного слова сміливець, конкретизуючи його. Подібне спостерігаємо і в реченнях:   Буланого Наталка розмалювала так, що з  Буланого він став муругий, як зебра (І. Багряний) і  Буланого Наталка розмалювала смугами.

 

Залежно від засобу зв’язку – сполучне слово чи сполучник – і змісту цих речень вони поділяються на ототожнені ( дивись перше речення ) та якісно – кількісні, які розрізняються такими рисами. 

Ототожнені. 1. Співвідносне слово і сполучне слово тотожної семантики ( той – хто, той – що, там – де та ін. ), вони утворюють кореляційний блок, який визначає семантико – синтаксичну структуру речення: той, хто...; там, де... 2. Коло антецедентів досить широке, ( не тільке вказівні, а й означальні, неозначені, заперечні займенники ), а сполучний засіб – тільки відповідний за семантикою  відносний займенник: той – хто; щось – що; кожен – хто і т.п.

Якісно – кількісні.1 . Сполучним засобом тут виступає сполучник (що, щоб, ніби...), і вся підрядна частина називає зміст антецедента (див. друге речення ,  у якому  зміст антецедента так стає зрозумілим лише при прочитанні усієї підрядної частини, в той час як  у першому реченні кореляційний блок  тому – хто  прогнозує зміст підрядної частини).  2. Коло співвідносних слів і сполучників однаково обмежені (так, такий -  що, щоб, ніби...)

Розглянемо ототожнені речення. За семантикою кореляційного блоку вони поділяються на :

• предметно – ототожнені ( назва предметів );
• якісно ототожнені ( назва якості );
• просторово – ототожнені ( назва місця ).

Предметно – ототожнені речення

Це речення, у яких антецедент і  сполучне слово утворюють кореляційний блок, що вказує на один і той же предмет – особу чи неістоту: Він той, що греблі рве (Л. Українка). Той, хто опанує себе, може розраховувати на перемогу. У цих реченнях інваріантний антицедент – вказівний займенник той ( у всіх відмінкових і родових формах ), який субстантивується і вказує на :

• особу: той – хто

                      що

                      чий

предмет: той – що. Що посієш, те й пожнеш.

 

Треба розрізняти те (1) і  те (2). Ознаки розмежування:

1. те (1) може бути доповнене чи замінене займенником все: Що посієш, усе те й пожнеш.
2. те (1) створює із займенником кореляційний блок ( що  - сполучне слово),те (2) сполучається із сполучником що : Дійшло до того, що подруги зненавиділи одна одну.

Антецедент  той може набувати у реченні різної відмінкової форми і бути різним членом речення:

• підметом: Нехай той не сердиться, кому надії не подають.
• присудком: Це саме той, на кого він чекає.
• додатком: А кому короткий вік, тому не поможе й лік.

 

У ролі антецедента в головній частині  можуть використовуватися інші  розряди займенників чи прикметники, що  прономіналізуються:

• означальні займенники весь, кожен, всякий. Тут, на Вкраїні, є місце для кожного, хто хоче (О. Довженко). Вона записувала до блокнота все, що чула від досвідчених виноградарів (О. Гончар).
• неозначені займенники хтось, щось, дехто та ін. Вони побачили щось біле й велике, що стояло біля шафи й шепотіло (І.Нечуй – Левицький).
• заперечні займенники ніхто, ніщо, жоден (рідше). З цим завданням не впорався жоден, хто не виконав перед цим усього комплексу завдань.
• перший, останній, єдиний і под. П. Куліш був одним із перших, хто доходив до першоджерел. Єдине, на що вона спромоглася, була безпорадна усмішка.