Лекції по "Литературе"

У реченнях відкритої структури предикативні частини становлять незамкнений ряд (мають або потенційно можуть мати більше двох частин), вони однотипно побудовані і мають значення одночасності подій (це виражається відповідністю видо-часових форм дієслів-присудків):

Пр.:  Росте Антонич, і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи.

         (Б.-І. Антонич).

Дане речення може мати необмежену кількість частин, тобто перелік ситуацій з волі автора може бути  продовжений.[  ], і [  ], і [  ] , і ...

          На противагу першому типу речення закритої структури утворюють замкнений ряд, тобто вони складаються лише з двох предикативних частин, кількість яких не може бути збільшена, оскільки ці дві частини структурно й семантично взаємозв'язані та взаємозумовлені:

Пр.: Самій не довго збитися з путі, та трудно з неї збитися в гурті.

        (Леся Українка).

Якщо речення першого  типу становлять ядро складносурядних  речень, тобто це інваріантні одиниці, то речення другого типу відносяться  до периферії, це варіантні одиниці. Речення відкритої структури мають обидві диференційні ознаки, якими вони протиставляються складнопідрядним реченням, - сурядність і відкритість (незамкненість ряду). Речення закритої структури мають лише одну диференційну ознаку – сурядність, тобто вони ближчі до складнопідрядних і співвідносні з ними. Скажімо, речення

Пр.: Різні думки в голову приходили, але жодна не видалась йому доладною.     

        (А.Чайківський) 

легко перетворити у  складнопідрядне допустове

Пр.: Хоч різні думки в голову приходили, але (проте) жодна не видалась йому доладною. 

Такій процедурі піддається більшість складносурядних речень закритої структури.

 Наступний поділ,  за видами й різновидами, здійснюється  за семантичною ознакою — в  основному за значенням сурядних  сполучників. Таким чином, сучасна наукова класифікація має такий вигляд (пропонуємо з методичних міркувань дещо спрощений її варіант):

                                            Складносурядні речення

 

 

 

єднальні                 розділові

 

 

невласне   зіставно-протиставні, градаційні, приєднувальні, пояснювальні                       

єднальні,

У межах основних видів  виділяються ще й різновиди, які  розглянемо при характеристиці кожного  виду.

                        

 

3. Складносурядні  речення відкритої структури

 Речення цього типу  належать до інваріантних одиниць,  тому що у них наявні обидві  диференційні ознаки складносурядних  речень, якими вони відрізняються  від складнопідрядних, — сурядний  зв'язок і відкритість (незамкненість)  структури. Цим ознакам відповідають описані ще нормативною граматикою єднальні та розділові складносурядні речення,

                           

3.1. Єднальні складносурядні речення.

У цих реченнях реалізуються єднальні відношення, через що сам  вид речень так і називається — єднальні, навіть власне єднальні, на відміну від невласне єднальних речень закритої структури.

Сутність єднальних  відношень виявляється в тому, що кожна з предикативних частин, що бере участь у їх вираженні, називає  ситуацію, яка відбулася в об'єктивній дійсності разом чи поряд з іншими такого ж типу ситуаціями. В єдності, в сукупності вони утворюють одне ціле єдину картину дійсності чи якийсь складний її фрагмент. Рівноправність предикативних частин таких речень виявляється в однаковому відношенні змісту окремих частин до складного змісту речення в цілому

Пр.: Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі  

       тополі (М. Коцюбинський).

Ситуації, відтворені у  цих двох частинах, малюють картину  літнього спекотного дня, при цьому  письменникові достатньо двох фрагментів — тремтячого повітря і, танцюючих у його мареві, тополь.

Засобами вираження  єднальних відношень, крім інтонації, виступають єднальні сполучники: і(й), та, а (у значенні і), які можуть бути як одиничними, так і повторюваними. Використовуються і суто повторювані сполучники: ні...ні, ані...ані, вони функціонують у реченнях заперечного змісту.

На основі конкретних значень єднальних відношень  між предикативними частинами власне єднальних складносурядних речень виділяють такі їх різновиди:

 

а) Речення, у яких виражається одночасність двох чи більше ситуацій, явищ, подій.

Пр.: Дніпро спокійно шумить і реве, і хвиля берег миє, і мла стоїть стіною 

       від землі до неба... (О.Довженко).

 Значення одночасності  передається різними мовними засобами:

- збігом часових форм  дієслів-присудків у предикативних  частинах                 (частіше вони недоконаного виду)

Пр.: І шкода сяйва і тепла, і ніч темнішою здається (О.Олесь).

         Палає срібний лій у каганцях  зірок холодних,| і змії, мов свічки зелені,   

        світять воском яду.  (Б.-І.Антонич).

- наявністю в одній  з частин спільного другорядного  члена речення: обставини або,  рідше, додатка (у таких випадках  кома між частинами не ставиться).

Пр.: Зараз у Пилипівку взялись морози і нападало доволі снігу.

        (А. Чайківський).

 Спільною може бути  і частка.

Пр.: Тільки вода десь на дні лоскотала каміння та шелестіли крилами

       кажани (Григір Тютюнник).

На відміну від першого  засобу, цей є факультативним, тобто  необов'язковим і додатковим.

Такі речення можуть мати заперечне значення, тоді у  них функціонує відповідний заперечний єднальний сполучний (здебільшого  повторювальний).

Пр.: Ані знайомого кущика, ані дерева (З.Тулуб).

       Ані слуху не чувати, ані виду не видати (Нар. прислів'я).

       Ні  людям показать, ні  самому подивитися (Укр. прислів'я).

При використанні повторюваних сполучників на значення одночасності накладаєтсья  інше — перелічувальне.

Пр.: І ті корчі, і те коріння, розмите повінню з весни, і золотаве звечоріння в    

         зелених кучерях сосни (Л. Костенко).

       Ні драбини, ні жердини, ні мотузка (Ю. Смолич).

Порядок предикативних  частин у реченнях зі значенням одночасності вільний, тому в них можлива перестановка сурядних частин

Пр.: За селом пахло полином і знов шелестіли хліба (А. Головко)

        За селом  знов шелестіли  хліба і пахло полином.

 

б) Речення зі значенням послідовності дій або станів.

Пр.: Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра).    

        Загомоніли струни, і  почав Артур свою пісню (Олена Пчілка).

Це значення також  має мовні засоби вираження:

-  фіксований порядок  частин, зумовлений або часовою,  або логічною   

   послідовністю  ситуацій, про які йдеться у  сурядних частинах (див. попередні  

   приклади);

-  видо-часові форми  присудків

Пр.: Посіли на гіллях, ще голих, шпаки, і веселе вітання весні молодій  

       залунало повсюди (Дніпрова Чайка).

       Горбки та пагорбки скінчилися, і на всі боки послалися по (Ю.Смолич).

Дієслова-присудки у предикативних частинах, як видно із прикладів доконаного виду  минуло часу, тобто вони однотипні.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

                                   3.2. Розділові складносурядні речення

У реченнях цього виду реалізуються розділові відношення, які мають два значення:                                                                                                                                                                                               

- взаємовиключення двох ситуацій, явищ, станів

- чергування подій  чи станів.

Залежно від конкретного  значення розділових відношень між  предикативними частинами складносурядних  речень усі речення цього виду поділяються на два різновиди: зі значенням взаємовиключення, зі значенням чергування.

 а)  Речення зі значенням взаємовиключення. У них ідеться про ситуації, які взаємовиключають одна одну, бо вони  несумісні.

Пр.: Або пан, або пропав (Укр. прислів'я).

        Чи вдаватися в боротьбу зі страшним звіром, чи шукати виходу і  

         спровадити поміч... (І. Франко).

Мовним засобом вираження  значення несумісності, навіть альтернативності, виступають сполучники: або, чи (за походженням питальна частка), переважно вони повторювані. Основний зміст таких речень — повідомлення про несумісні дії чи стани, з яких можлива за даних умов лише яка-небудь одна, але аж ніяк не обидві водночас: у відомому прислів'ї йдеться про дві альтернативи, одну з яких треба вибрати, третього шляху не існує. Тому в таких реченнях ніколи не може бути більше двох частин, пов'язаних розділовими сполучниками: взаємовиключати одна одну можуть лише дві ситуації дійсності. Виразніше значення альтернативності передає сполучник або, особливо якщо він повторюваний. Сполучник чи походить від питальної частки і певною мірою зберігає відтінок питальності, який дещо зм'якшує значення несумісності.

Пр.: Чи видалося Бронкові, чи справді якось інакше подивилися на нього оті  

        сіро-голубі очі? (І. Вільде).

У мовленні, передовсім художньому, як зауважують чернівецькі синтаксисти (28, с. 623), значення сполучників або, чи можуть набувати модальні слова може, можливо.

Пр.: Десь у посадці блимали вогники. Може, бродили зв'язківці, може,  

        вишукували міну сапери (О. Гончар).

 Модальні слова у цьому реченні поєднують властиву їм частиномовну функцію із сполучною, тобто це аналоги сполучників.

 

б) Речення зі значенням чергування. У таких реченнях мова йде про ситуації, які змінюють одна одну у часі, чи просторі, чи відповідно до логіки подій, тобто вони чергуються.

Пр.: То комин упаде в око, то дим, як чорний кудлатий змій, тріпоче в

       повітрі (М. Коцюбинський).

       Чи сміятись, чи жаліть, чи просити смерти? (І. Франко).

Основний мовний засіб  вираження значення чергування –  повторюваний, часто багатомісний (такий, що повторюєтсья три і більше рази) сполучник то...то. Саме він указує на послідовну зміну подій (див. приклад вище). Сполучники чи то...чи то, не то...не то, крім значення чергування, мають виразний відтінок непевності, невизначеності, припущення, — інакше кажучи, гіпотетичності, що ілюструє класичний приклад із «Дорогою ціною» М.Коцюбинського. Пр.: Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля.

Сполучник чи...чи вносить у речення відтінок перелічування подій (див. друге речення  поперед прикладу).

Зрідка сполучники або, чи виступають як одиничні.

Пр.: Раптом хурчав автомобільний мотор, або сурмив клаксон (Ю. Смолич).

 

4. Складносурядні  речення закритої структури.

Речення цього типу відносяться до варіантних одиниць, оскільки вони мають лише одну диференційну ознаку складносурядних речень — сурядність. Ознака ж закритості, замкненості структури зближує їх зі складнопідрядними реченнями. Як і останні, це конструкції, у яких наявні тільки дві предикативних частини. До речень закритої структури відносяться невласне єднальні, зіставно-протиставні, градаційні, приєднувальні та пояснювальні.

                             

4.1. Невласне єднальні складносурядні речення.

У реченнях цього виду предикативні частини поєднуються тим же сурядним єднальним сполучником і, що і більша частина єднальних речень відкритої структури, даний сполучник є дуже абстрактним, він асемантичний і, на думку О. Пєшковського, виражає „чисту ідею сполучення (з'єднання)” (1956). Такі речення виражають не стільки єднальні відношення, скільки відношення, властиві складнопідрядним реченням: причиново-наслідкові, допустов.