Лекції по "Литературе"

Пр.: Він славився своїм розумом на  весь Канів, і жодна важлива справа в

       місті без його ради не вирішувалась (А. Чайківський).

      Надвечір мороз пересівся, й шибки у віконці поодтавали

       (С.  Васильченко).   

        Вона (Соломія) приклала до рани мокру холодну ганчірку – і Остапові   

        стало легше (М. Коцюбинський).

Причиново-наслідкові чи результативні відношення не виражаються і не можуть виражатися сполучником і, на них указує зміст предикативних частин, а також другий сполучний елемент, який може бути представлений у другій предикативній частині: тому, вже, ось, тоді, таким чином і под.

 Пр.: Поїзд затримали на перегоні, і тому в Тернопіль він прийшов із  

         запізненням (газета).

         Микола Зеров не любить іменника без епітета, і вже зовсім рідко в

         нього  можна знайти нагромадження  багатьох епітетів при одному 

        іменнику (Ю. Шерех).

        П'ять років чекає Бронко на годину розплати з шефом — і ось вона     

         наближається (І. Вільде).

 Як бачимо, другий  сполучний елемент (частка, прислівник  чи модальне слово) увиразнює  семантичні відношення між сурядними предикативними частинами. Якщо він відсутній при сполучнику і його варто підставити, що допоможе встановити тип складносурядного речення: чи воно відкритої, чи закритої структури, як-от.

Пр.: Надвечір мороз пересівся, і тому шибки у віконці поодтавали.

Подібну процедуру можна  здійснити зі всіма реченнями  без другого сполучного елемента, наведеними на початку опису.

До невласне єднальних  належать і речення, у яких йдеться  про швидку зміну подій (на письмі нерідко між частинами таких  речень треба ставити тире).

Пр.: Раптом блиснуло в хмарі – й почалося   гримотіння (П. Тичина).

        Саме перед тим гілляка вломалась — і Сахно стрімголов упала додолу  

        (Ю.Смолич).

         Мить — і вона знову злетить (М.Безхутрий).

Усі невласне єднальні речення  об'єднують такі структурно-граматичні ознаки: бінарна (двочленна) будова, неоднотиність наявних у реченні двох предикативних частин, неможливість їх перестановки.

                        

4.2. Зіставно-протиставні складносурядні речення

У реченнях цього виду виражаються зіставні або протиставні відношення, що оформляються з допомогою відповідних сурядних сполучників. Тому в синтаксичній літературі останнього часу, як науковій (СУЛМ), так і навчальній (Волох, Чемер, Доленко, Кващук та ін.) розглядаються два семантичні різновиди таких речень — зіставні та протиставні.

1. Зіставні речення

          Їх ще називають власне зіставні. Предикативні частини таких речень завжди поєднуються зіставним сполучником а (на відміну від омонімічного протиставного а його не можна замінити сполучником але), який виступає єдиним формальним засобом вираження зіставних відношень.

Пр.: Вступила в мене сила ненищенна, а наді мною листя, як знамена, палало

        в глибині небесних плес (Д.Павличко).

        Селище тихе, в садках, а за садками, за  Дніпром день і ніч димлять 

         заводи (О.Гончар).

        Петро взяв ялинку на свої сани, а поламані сани примостили на 

        Якимових (М. Коцюбинський).

 Ці речення мають  значення зіставлення за предметами  чи якимись ознаками -  місцем  спрямованістю тощо, яке можна виразити словами "тим часом",

"у той же час". Додатковими мовними ознаками цих речень є однотипність будови предикативних частин та однотипність дієслівних форм присудків у них (вони одновидові, та одночасові - див. приклади).

У деяких реченнях зіставне значення може посилюватися і уточнюватися допоміжними словами при сполучнику а.

Пр.: На столі з-під рушника виглядає житній хліб, дерев"яна сільничка, а  

        разом з ними темніє пучок кучерявих польових волошок

       (С. Васильченко).

        Майстер цього місяця має багато замовлень, а значить, він не зможе   

        якісно виконати наше (газета).

 

 

2.  Протиставні речення

 Значення протиставлення реалізується у тому випадку, якщо в основі предикативних частин, пов'язаних сурядними відношеннями, покладено протиставлення певних подій, фактів, станів. Протиставлення підтримується і лексичними засобами — антонімією, мовною чи контекстуальною, дієслівно-присудкових форм.

Пр.: Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди

       повертається  до своїх літ (М.Стельмах).

        Багато людей презирають життєві блага, але майже ніхто не здатний 

        ними поділитися (Ларошфуко).

        Йому хотілося де-небудь лягти і відпочити, та думка про своїх гнала

        його далі...(А. Чайківський).

 Крім атнонімії  присудків, протиставлення підтримується  лексичною наповненістю предикативних  частин у цілому, що виразно  ілюструють наведені приклади.

Протиставні речення  мають великий арсенал сполучників. Основні які найповніше відповідають ідеї протиставлення, а (в значенні але), але, та (в значенні але). Інші сполучники — проте, однак , зате — вносять у речення різні семантичні відтінки:

-посилення контрастності  і внесення елемента допустовості (проте, однак).

Пр.: Раніш, кажуть, жилось тут просторо, зараз тіснішає, проте

       Зачіплянка  не горює, весело  живе (О.Гончар).

      Питався за тобою всяких стрінутих  людей, одначе всі вони мені тебе не  

        показали... (Б.-І. Антонич).

-додаткового значення  компенсації (зате).

Пр.: Старий оддав морю сина і внука, зате скільки він підняв з його глибин  

        (М.Коцюбинський).

Оскільки сполучник а так само асемантичний, як і єднальний то, крім лексичних засобів у предикативних частинах, його протиставна семантика підтримується додатковим суто протиставним сполучником, частіше всього проте.

Пр.: Ніхто ніби й не був свідком цієї нічної сцени, а проте вся Зачіплянка

       вже знала. (О.Гончар).

Протиставні сполучники можуть мати при собі другий сполучний  елемент, так само, як і у невласне єднальних реченнях, морфологічно це прислівники, частки, модальні слова.

Пр.: Така одвертість тішила мене, але разом з тим десь у глибині душі

        щось занило від образи. (Леся Українка).

        Сонце зайшло, але все-таки було ще світло (газета).

        Дівчата хотіли їй допомогти, але тільки вона тої допомоги не

       приймала. (Марко Вовчок).

        Осінні ночі холодні, а до того ж не раз зривається вітер.       

        (Григір Тютюнник).

 Як показують приклади, другий сполучний елемент увиразнює різні відтінки допустовості чи компенсації, значення скоріше складнопідрядного, а не складносурядного речення. Тому багато з цих речень можна перетворити у складнопідрядні.

Пр.: Дарма, що(хоч) сонце зайшло, але (проте) було ще світло.

       Дівчата хотіли їй допомогти, хоч вона тої допомоги не приймала.

Це доводить спорідненість  складносурядних речень закритої структури  із реченнями складнопідрядними.

 

4.3. Градаційні складносурядні речення

У реченнях цього виду представлені відношення градації, тобто посилення, наростання, або, навпаки, послаблення (рідше) значення другої предикативної частини порівняно з першою.

Пр.: Не тільки люди різні, а й людина різна... (Ю. Шерех).

 Уперше такі речення  описала як окремий вид В.  А. Бєлошапкова (1977, с. 212) на основі встановлених диференційних ознак: 1) особливого значення: вказівка на наростання подій, явищ, ознак; 2) наявності формального засобу вираження такого значення — градаційних сполучників не тільки — але (а) й, не те щоб — але, парних за будовою. До цього речення з градаційними сполучниками розглядались як окремий різновид або серед єднальних (Л. А. Булаховський,

 А. Г. Кващук,  М. У. Каранська), або серед зіставно-протиставних 

(Б. М. Кулик, М.  Т. Чемерисов, С. П. Бевзенко) складносурядних речень. Проте в сучасних граматиках української мови, починаючи з праці І. Р. Вихованця (1994, с. 312), градаційні речення виділяються і описуються як окремий вид складносурядних речень (І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська, с. 626—628; О. Д. Пономарів, 1994, с. 128; О. Д. Пономарів, 1997, с. 310).

Основним засобом вираження  градаційних відношень є вказані  парні градаційні сполучники, які  розміщені в обох предикативних  частинах. Дані сполучники можуть мати у мовленні синоніми, зокрема: не лише... а й, не стільки... скільки, хоча й... але

Пр.: Мені не стільки прикро, скільки жаль, жаль себе і вас.

До другого компонента парного сполучника можуть додаватися слова, які конкретизують чи підкреслюють його значення.

Пр.: Роман не тільки помітили на книжковому ринку, але й головне     

        відзначили як один із бестселерів  року.

Не випадково раніше ці речення розглядалися серед єднальних: за значенням вони близькі до них, порівняйте.

Пр.: Роман помітили на книжковому ринку, і його відзначили як один із  

       бестселерів року.

       Роман і помітили на книжковому ринку, і головне, його відзначили як

       один із бестселерів року.

Градаційний сполучник  дозволяє підкреслити і виділити актуальнішу інформацію, здебільшого  ту, що міститься у другій предикативній частині. Тому частіше використовується градація висхідна.

 

4.4. Приєднувальні складносурядні речення

У цих реченнях виражаються приєднувальні відношення, структурно і семантично вони виявляються так: друга предикативна частина містить додаткову інформацію, викликану змістом першої предикативної частини, вона завжди доповнює думку, висловлену в попередній частині.

Пр.: Цар достане боярина свого скрізь на Вкраїні, та ще й твоїй родині буде 

       лихо (Леся Українка).

       4 д. років тому Сонце світило яскравіше, та й наша Земля виглядала   

       інакше (А. Топачевський).

 Основним формальним  засобом вираження приєднувальних  відношень виступає складений  приєднувальний сполучник та й, другий елемент якого й і вносить відтінок додатковості, принагідності інформації, потреба в якій виникає у мовленні при вираженні змісту першої предикативної частини.  

Нормативна граматика  і навіть сучасні граматики та підручники з неї кваліфікують речення  приєднувального значення по-різному: як різновид речень єднальних (Булаховський Л. А., с.159; Кващук А. Г. с.309; Каранська М.У., с. 179), як окремий вид з властивим йому арсеналом сполучних засобів  (Кулик Б.М., с193—194; Чемерисов М.Т., с.285; Плющ М. Я., с. 359;

 Пономарів О.Д., 1994, с.129,1997, с.311; Вихованець І.Р., с.312), одні, зі сполучником та й і його синонімами, серед єднальних, — інші, зі сполучником а ще, серед зіставних (І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська,  с.610—611, с.614—615). Зауважимо, що в останній праці речення з приєднувальним значенням хоч і не розглядаються як окремий вид, але описані найповніше. Проте більшість українських синтаксистів виділяють, очевидно, небезпідставно, речення з приєднувальними відношеннями як окремий вид складносурядних речень. Через це ми й розглядаємо їх серед речень закритої структури, хоч сама В.А.Бєлошапкова, автор структурно-семантичної класифікації складносурядних речень, описує їх серед градаційних речень, як різновид (Граматика-70, с. 679—681).

Крім інваріантного сполучника та й, приєднувальні відношення передаються з допомогою низки інших сполучних засобів: ще й, також, причому, при тому, при цьому, а ще, а також і под.

Пр.: Полонізм «анальфабет» використовує і М. Зеров, причому у нього він набуває дещо іншого значення, не профан, а скоріше ремісник, тобто «віршомаз» (Л. Пархонюк).

         Українська пісня має прекрасне музичне звучання, а до того ж вона — своєрідний народний літопис (газета).

 Речення цього виду досить  поширені у книжних стилях  української мови, проте вони  ще недостатньо вивчені.

 

4.5. Пояснювальні складносурядні речення

У таких реченнях реалізуються пояснювальні відношення, сутність яких у тому, що друга предикативна частина є тлумаченням, роз'ясненням чи уточненням змісту першої. Формальним засобом вираження цього різновиду синтаксичного сурядного зв'язку (деякі науковці розглядають його як проміжний між сурядним і підрядним) виступає сполучник тобто.

Пр.: Об'єктивно поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного