Стилістичні засади О.Генрі

ЗМІСТ

 

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні  засади  дослідження . . . . . . . . . .7

1.1. Лексичні синоніми як засіб  виразності в художніх творах. 12

1.2. Ідеографічні  синоніми в художніх творах. . . . . . . . . . . . . . . 16

1.3. Контекстуальні синоніми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .18

1.4. Стилістичні функції  синонімів у художніх творах. . . . . . . 21

1.5. Поняття лексичної  антонімії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .22

1.6. Антоніми і контекст . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

 

РОЗДІЛ 2. Стилістичні засоби комунікації і завдання інтерпретації тексту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .30

2.1. Значення стилістики у формуванні навичок

інтерпретації тексту. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

2.2. Поняття тексту і лінгвістична природа стилістичного прийому епітета. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .37

2.3. Типи лексичних  значень прикметників. . . . . . . . . . . . . . . . . .43

2.4. Епітет як  лексико-стилістичний прийом. . . . . . . . . . . . . . .51

2.5. Інформативна значущість епітета. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54

 

Розділ 3. Стилістичний компонент і його лексикографічне відбиття у творах О.Генрі . . . . . . . . . . . 59

 

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .74

 

Вступ

Актуальність  дослідження. Новітньому періоду розвитку стилістики властиве прагнення розглядати факти мови під кутом зору гуманізації науки про мову. Така орієнтація була найприродніше сприйнята стилістикою. У вивченні  цих процесів стилістикою накопичений чималий досвід, який базу для подальшого просування.  Новий виток свого розвитку стилістика пов'язує з поглибленим вивченням стилістичного аспекту мовної комунікації.

Раннє вивчення стилістичного  аспекту комунікації зводилося  в рамках цього підходу до виявлення  відмінностей між стилем і значенням. Якнайповніше недостатність цього  підходу з'явилася в теорії стилістичних ефектів яка з цих позицій  звелася до опису мовних виразів – стимулів гаданої реакції читача. Структурній стилістиці пред'являється справедливий докір  в гіпертрофованій увазі до опису мовних фактів. Детальний лінгвістичний аналіз, поза сумнівом, забезпечує високу описову силу стилістичних теорій. Проте їх пояснювальні можливості залишають бажати багато кращого. Дослідження, які ведуться з цією метою, виявляють загальну тенденцію – вийти за межі мовного матеріалу, що аналізується за допомогою чистих лінгвістичних методів.

Відсутність належної уваги до культури до численних помилок у мові, помилок, які порушують комунікацію, викликаючи в носіїв мови реакцію, відому в лінгвістиці, як «культурний шок», а з іншої сторони до значного зниження  бездіяльності мови мовця іноземною мовою.

Отже, необхідно розвивати комунікативну компетенцію у бажаючих вивчати іноземну мову. У носіїв мови вона формується в основному в процесі соціалізації, дає йому можливість регулювати своє мовне поводження відповідно до норм, прийнятими в даній язиковій спільності.

Вивчаючі  іноземну мову не мають змоги осягнути мову в процесі соціалізації, тому для того, щоб навчитися регулювати своє мовне поводження, необхідно знати аспекти культури спілкування й володіти ними, щоб мовний вплив було ефективним і сприяв успішній і результативній комунікації.

У цей час виникла  необхідність формування мовної компетенції, що припускає не тільки формування стійкої сітки реалій іноземної мови, але й формування вміння використати одиниці й структури мови відповідно до ситуації,  створюючи   ефективні  умови  комунікації. Отже  в  процесі  навчання  англійській  мові доцільним буде вивчати не просто  нову лексику, але й фарбування слова, а так само його функціонування в мові та можливі  прояви в ситуативній мові.

Більше того, у цей  час навчання двом варіантам англійської мови цілком виправдане й цілком можливо не тільки в мовному навчальному закладі, але й необхідно при будь-якому поглибленому вивчанні іноземної мови у зв'язку з розширенням контактів, як з американцями, так і з англійцями, а так само у зв'язку із широким використанням  англійської  мови  в  різних  сферах діяльності.

Це дозволяє простежити й урахувати особливості двох культур через одиниці мови, через оволодіння варіантами мови відбувається більше глибоке розуміння й усвідомлення англійської мови, що пов'язане з виробленням у свідомості понять, реалій (яких немає в рідній мові) адекватно мовній одиниці в іноземній мові. Через уміння використати варіанти мови в розмовній мові розвивається почуття доречності / недоречності використання мовної  одиниці.  

У зв'язку із цим виникає необхідність детального дослідження стилістичного компоненту слова й вироблення вміння виокремлювати з лексичної одиниці мови ту інформацію, що  сприяла б ефективній комунікації.

Таким чином, дослідження  стилістичного компонента слова буде недоцільним, якщо не застосовувати знання про нього в практичній мовній діяльності й у практиці викладання. Тобто ті знання, які одержує наука про мову, варто ефективно використати у  викладацькій  діяльності, зокрема при навчанні англійській мові. Саме ці аргументи зумовили вибір теми дослідження: «Стилістичні засади в оповіданнях О.Генрі».

Таким чином, можемо підсумувати: актуальність теми дослідження визначається тим, що робота:

1. належить до кола робіт, які висвітлюють проблеми цілісного аналізу слова в художній мові. Для розв’язання цього питання важливим є дослідження мови окремих письменників, зокрема таких, як О.Генрі;
2. присвячене вивченню лексичної системи письменника в межах функціонального підходу, що дозволяє виявити важливі особливості лексичних мікросистем, які не можуть бути виявлені за інших підходів;
3. присвячене дослідженню стилістичних засобів, що становлять інтерес як для мовознавців, так і для літературознавців, оскільки висвітлюють цілу низку питань індивідуального художнього мовлення.

Об’єктом дослідження виступають стилістичні засоби, що функціонують у мовній системі О.Генрі. Ці лексичні явища аналізуються з погляду лексико-семантичної системи мови.

Предметом дослідження є стилістика творів О.Генрі.

Методологічною основою дослідження є найважливіші філософські положення загального мовознавства про взаємозв’язок мови, мислення і реальної навколишньої дійсності, сучасні наукові положення про мовну картину світу взагалі і про зв’язок мови з психічним складом письменника.

У роботі застосовано методи функціонального й описового лінгвістичного аналізу з елементами компонентного, а також гіпотетико-дедуктивний метод, порівняльний, описовий, порівняльний аналіз, метод суцільної вибірки.

Мета роботи – виявити особливості лексичної організації художнього мовлення О.Генрі, зокрема визначити особливості функціонування стилістичних зразків у контекстах, що є однією з суттєвих ознак ідіостилю письменника.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання більш конкретних завдань:

1. визначити корпус стилістичних засобів у творах О.Генрі;
2. виділити основні типи названих явищ та встановити їх основні функції у художньому мовленні;
3. охарактеризувати способи стилістичного використовування художніх засобів у мові оповідань О.Генрі.

Наукова новизна  дослідження зумовлюється тим, що творчість О.Генрі з погляду характеристики його ідіостилю досліджується вперше. Здійснюється цей аналіз на матеріалі оповідань автора: «Без вымысла»;  «Гнусный обманщик» зі збірника «Дороги долі»; «Одна година повного життя», «Поки чекає автомобіль», «Персики», «Святиня», «Квадратура кола» із збірника «Голос великого міста»; «Дари Волхвів»; «Останній листок» із збірника «Запалений світильник».

Науково-теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній розвивається вчення про функціональні особливості стилістичних засобів у художньому тексті. Робота є певним внеском у дослідження механізму виникнення художньо-образного тексту. Результати роботи можуть знайти застосування у розв’язанні актуальних проблем лексикології та стилістики.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання її положень і результатів у наукових дослідженнях з проблем тексту, при викладанні вузівських курсів “Лінгвістичний аналіз тексту”, “Стилістика тексту”, при укладанні підручників. Результати дослідження можуть бути також актуальними для літературознавчих розробок.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (62 найменування, з них 10 іноземних видань). Загальний обсяг роботи становить 77 сторінок, основні положення дослідження викладено на 65 сторінках рукопису.

РОЗДІЛ 1 
Теоретичні  засади  дослідження

Одним із суттєвих питань сучасної лінгвістики є вивчення художнього тексту як одиниці комунікативного акту. На думку В.П. Григор’єва, “лінгвістика та дослідження літератури, мабуть, одна з найважливіших проблем філології ХХ століття”.

Проблема вивчення мови художніх творів має тривалу історію, вона по-різному  розв’язувалася в залежності від  рівня розвитку мовознавства і суміжних із ним наук, від світоглядної позиції дослідника.

У сучасному мовознавстві навколо  категорій лінгвістична поетика, поетична мова, мова художньої літератури, а  також теорія поетичної мови, художня  мова ведеться боротьба ідей. Причину розбіжностей у поглядах учених з указаних проблем слід шукати не тільки у відсутності розробки загальних методологічних основ вивчення мови художньої літератури, що відзначається мовознавцями, наприклад, Н.К. Соколовою: “Не розв’язані повністю, – пише вона, – такі кардинальні проблеми лінгвістичної поетики, як методика і методологія лінгвостилістичних досліджень".

Розходження в поглядах цілком правомірні, бо художній твір і його мова є явищем складним і багатомірним, через що може досліджуватися в багатьох аспектах, які тільки сумарно можуть дати цілісне уявлення про явище. Тому пошуки істини повинні відбуватися не в конфронтації різних поглядів, а в їх синтезі.

Так чи інакше вказаним проблемам  присвячена значна кількість робіт (Т.Г. Винокур, 1989; І.Г. Чередниченко, 1992; В.В. Виноградов, 1993; З.І. Хованська, 1995; Л.Ф. Тарасов, 1996; В.П. Григор’єв, 1999; В.А. Чабаненко, 1994). Однак при різноманітності підходів майже всі дослідники намагаються вирішити проблеми аналізу художнього тексту, не виходячи за межі понять “мова художньої літератури”, “стиль” тощо.

Для даного дослідження, на нашу думку, необхідно детально розглянути питання аналізу художнього тексту.

За Шанським, метою  лінгвістичного аналізу тексту є  “вивчення різних елементів мови... в тій мірі, в якій вони пов’язані з розумінням літературного твору як такого”. Але термін "лінгвістичний" стосовно такого аналізу, на думку більшості вчених, є не зовсім адекватним.

Так, М.О. Рудяков називає аналіз мовних засобів, спрямований на виявлення своєрідності стилю автора, стилістичним, протиставляючи його літературознавчому аналізові, при якому твір розглядається не тільки з погляду мови, але і з погляду образного змісту, в історико-літературному контексті. Оскільки названі види аналізу так чи інакше спрямовані на той самий об’єкт – зміст тексту, то між лінгвістичним, стилістичним і літературознавчим аналізом не може бути абсолютно чітких меж, вони певною мірою "розмиті".

У той же час завдання, які виконують вказані види аналізу, не збігаються повністю: те, що є метою лінгвістичного аналізу, є засобом для стилістичного, а те, що є метою літературного, – один із засобів стилістичного аналізу. У цілому ж лінгвістичний, стилістичний і літературознавчий види аналізу досліджують текст, його змістову структуру. І тому розгляд теорій, які так чи інакше торкаються категорії змісту тексту, вважаємо необхідним.

Характеризуючи сутність цієї категорії, зазначимо, що умовно всі  концепції, які розглядають питання  змісту тексту, можна звести до двох основних. Прихильники першої теорії визначають зміст тексту як те, що безпосередньо закладене в ньому. При цьому, як пише І.В. Арнольд, головним є не те, “що автор хотів сказати, а те, що дійсно сказано в тексті”. За цією теорією аналіз мови твору часто стає додатковим і не обов’язковим етапом вивчення тексту. Завдання такого підходу до аналізу змісту тексту – виявити так звані “художні особливості” твору.

На противагу першій, друга теорія розглядає зміст  твору як систему дій, операцій, але  не систему застиглих компонентів. Прихильники цієї концепції твердять, що зміст тексту слід розкривати в процесі мовної діяльності, тобто в акті комунікації. За словами О.О. Леонтьєва, тут “ми маємо справу зі складною... постійно змінною під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів системою психологічних зв’язків слів”. Отож різниця між цими двома теоріями полягає в різному підході до аналізу змісту тексту: перша розглядає його як систему компонентів, друга – як мислительний процес.

Слід зауважити, питання  про те, що зміст тексту не може розглядатися поза актом комунікації, було сформульовано ще в працях таких видатних лінгвістів минулого, як В. Гумбольдт (1859)  та О.О. Потебня (1976), пізніше це положення розвивалося в наукових роботах М.М. Правдіна (1976), М.О. Рубакіна (1977), Ю.О. Сорокіна (1985).