Стилістичні засади О.Генрі

На думку М.Ф. Палевської, семантичні, або ідеографічні синоніми – це “стилістично нейтральні слова, що відрізняються один від одного відтінками основного, спільного для кожного із них значення”.

А.П. Євгеньєва вказує, що характерною особливістю ідеографічних синонімів є тотожність сполучуваності.

Ю.Д. Апресян у статті “До проблеми синоніма” зазначає, що в мові при наявності адекватних слів відбувається диференціація значень; кожне слово виникає ніби у відповідь на певну потребу.

Розвиваючи цю думку, Л.А. Лисиченко вважає, що ідеографічні синоніми “виникають внаслідок фіксування в слові диференціальних ознак поняття. Вони відрізняються тим, що в синонімічному слові фіксується якась нова риса самого явища, риса, що в значення синонімічних слів, які існували до цього, не включалася”.

У інших дослідженнях читаємо: “Характерна  особливість понятійних синонімів  полягає в тому, що вони, означаючи  те саме поняття, різняться між собою  додатковими значеннєвими відтінками, тобто обсягом семантики, яка  притаманна кожному з них”.

Таким чином, можливість передавати  відтінки того самого поняття забезпечується тим, що для його позначення в мові існує кілька слів; з другого боку, потреба передавати семантичні відтінки зумовила виникнення кількох слів для  позначення того самого поняття, тобто спричинилася до виникнення  ідеографічних синонімів.

Як зазначають мовознавці, якихось  істотних відмінностей в емоційному забарвленні чи стилістичному використанні між ідеографічними синонімами не існує, проте додаткові семантичні відтінки їх часом досить прозорі. Погоджуючись із думкою вчених, вважаємо, що основне призначення ідеографічних синонімів у мові – служити засобом точного вираження думки в кожному конкретному випадку мовного вживання.

Залежно від компонента, яким відрізняються  значення двох синонімів, розрізняють такі підгрупи ідеографічних синонімів:

1. Синоніми, що служать  для підкреслення і виділення  певної ознаки того ж поняття,  яка з погляду мовця є істотною.

2. Синоніми, що служать  для виявлення ступеня чи міри  ознаки, якості або стану.

3. Синоніми, що характеризують  інтенсивність дії або стану.

4. Синоніми, що підкреслюють  якусь особливість.

5. Синоніми, відтінки значення яких пов’язані з характером сполучуваності, властивої кожному з членів синонімічного ряду (СР), або з приналежністю до словотворчих парадигм різної повноти.

Дотримуючись думки Л.А. Лисиченко, зазначимо, що останню підгрупу синонімів ми відносимо до ідеографічних, бо “відмінності їх значення пов’язані також з відмінностями в понятті, але такими, що знаходять виявлення в системі мовної структури”.

 

 

1.3. Контекстуальні  синоніми

 

У рамках лексичної синонімії розглядаються  контекстно близькі слова, котрі  “характеризують одне поняття, явище  чи ознаку та використовуються разом, щоб по можливості повніше змалювати  його, бо кожне із них окремо не характеризує його достатньо точно”. Таке тлумачення поняття про такі синоніми знаходимо й у Г.Я. Сіміної.

Звернути увагу на контекстно зумовлене  вживання цілого ряду слів пропонує М.Ф.Палевська, яка зазначає, що “при контекстно зумовленому вживанні розширяються семантичні межі слова, підвищується його експресивність, виразність”.

Відомий російський лінгвіст Д.М.Шмельов  вважає, що для таких слів доцільно застосувати термін “контекстні  синоніми”.

Ми в роботі користуємось терміном контекстуальні синоніми, під яким розуміють “слова, які зближуються своїми значеннями і вступають в синонімічні зв’язки лише в умовах певного контексту”. Оскільки контекстуальні синоніми виявляються тільки в певному контексті, то це явище належить не до системи мови, а до мовлення. Аналіз цього типу значень має особливу вагу при розгляді художнього тексту. Виникнення синонімії цього типу зумовлене семантичними процесами, які виникають при взаємодії значень слів у тексті, тобто синонімічним зближенням.

Як відомо, синоніми виникають з необхідності фіксувати в слові нові відтінки явища, уявлення чи поняття. З другого боку, такі слова можуть характеризувати не саме явище, а своєрідне бачення, оцінку його, ставлення до нього. Відомо, що в тексті одні і ті ж об’єктивні властивості явища характеризуються різними словами в залежності від точки зору і оцінки мовця. Часто ці слова не є синонімами в мовній системі, але близькі до них за значеннями, бо в оточенні синонімічних слів переймають на себе певні їх ознаки, і тому сприймаються як синонімічні. У такому разі відбувається зближення значень слів у тексті, які в мові не є синонімами. Синонімічне зближення може виникати між родовими і видовими поняттями, між словами однієї тематичної групи.

Слід зауважити, що Л.А.Булаховський, який хоч і визначав синоніми через взаємозамінність, застерігав від надто широкого розуміння зближення понять видових і родових, від змішування логічних і лінгвістичних категорій: “Одна з поширених помилок, – зближення відношення слів-показників, як широких обсягом, з іншими словами того самого синонімічного ряду, звичайно конкретнішими, – з відношеннями родових понять до видових. Треба зразу ж виразно визначити, що таке зближення не прийнятне і не дається провести практично, бо підміняє логічні відношення... тими..., які існують в природі мови”. Таке розширення розуміння синонімів неодноразово заперечувалося у літературі: "У мовленні нерідко одні слова вживаються замість інших, означаючи в семантичному плані суміжні поняття або поняття, що перебувають у родовидових відношеннях, приналежність до однієї тематичної групи і т.п.

Проте ці слова не можуть бути віднесені  до розряду синонімів. Підставою  до того, щоб вважати слова синонімами, може бути лише замінність, яка являє  собою єдність двох взаємозв’язаних, що випливають одна з другої – семантичної сторони і слововживання тих чи інших слів. Наявність же тільки однієї з названих ознак – взаємозамінності – або смислової, або слововживання з двох або кількох слів – ще не дає підстави вважати ці слова синонімами".

Більшість  лінгвістів наших днів розмежовує категорії логічні і  лінгвістичні і не включає в синоніміку слова, що називають різні поняття. У ряді робіт визначається, що не є синонімами слова, об’єднані однією темою, видові і родові поняття, видові назви між собою. Правда, В.М. Клюєва називає слова, що об’єднані спільною темою або ж називають видові поняття, тематичними синонімами.

Разом із тим, ми пристаємо до думки  Д.М. Шмельова, який стверджує, що “немає сенсу заперечувати проти позначення контекстно зближених слів терміном ”контекстні синоніми” або “ситуативні синоніми”, але слід при цьому чітко уявляти собі, що в такому разі відмічаються не системні відношення, які існують у лексиці, а (майже безмежні) можливості використання різноманітних слів з різною метою”.

 

 

1.4. Стилістичні  функції синонімів у художніх  творах

 

Синоніми справедливо вважають показником розвинутості та гнучкості  як літературної мови в цілому, так  і ідіостилю письменника.

А.І.Єфімов, розглядаючи синоніміку та прийоми її використання, зазначає, що “за кожним синонімом стоїть смислова та стилістична своєрідність, тобто тонкі, досить специфічні відтінки”.

Погоджуючись із цією думкою, М.Ф.Палевська  додає, що синоніми, відрізняючись відтінками значень і стилістичною забарвленістю, “виконують у мові цілий  ряд функцій: сприяють точності і ясності висловлювання, фонетично урізноманітнюють мову, обумовлюють різноманітність і багатство стилів усного та писемного мовлення”.

Питання про функції синонімів  розв’язується  в лінгвістичній  літературі неоднозначно: переважна більшість дослідників (Л.А. Булаховський, В.І. Клюєва, Р.О. Будагов, М.М. Шанський, А.П. Євгеньєва, Л.А. Лисиченко), виходячи із розуміння синонімів як слів, різних за звучанням і близьких за значенням, як слів, що називають одне й теж поняття, але відрізняються відтінками значення, виділяють дві основні функції їх у мові – функцію уточнення і стилістичну.

Так, А.П. Євгеньєва зазначає: “Дві функції – “уточнююча” (акцентування того чи іншого відтінку поняття) і стилістична – і є основними, характеризуючими, такими, що зумовлюють лексичну синоніміку мови”.

Р.О. Будагов пише: “Основна функція синонімів може бути названа диференціюючою, уточнюючою”.

Але існують й інші погляди. Лінгвіст А.Черч вважає функцію заміщення  чи не самою основною функцією рівнозначних слів-синонімів, яка лежить в основі інших функцій: “Якщо два імені  є синонімами (мають у всіх відношеннях один і той же зміст), то завжди можна одно замінити іншим, не змінюючи змісту цілого”. Однак цей автор, як і деякі інші, дуже звужує явище синоніміки, бо в мові небагато слів, яким властива така повна замінність.

З погляду функціонального підходу  до вивчення мовних явищ, Л.О. Новиков розглядає синоніми “як слова, що реалізують у контексті функції заміщення, уточнення й стилістичного протиставлення”.

Беручи до уваги різні теоретичні і практичні висновки, до яких прийшли  науковці, вважаємо, що синоніми, як мовний засіб, мають п’ять основних функцій у мові: функцію уточнення, функцію заміщення, функцію синонімічного протиставлення, оцінну та стилерозрізнюючу функцію. Ми дотримуємося погляду, що синоніми в мовній системі виконують дві основні функції – уточнення і заміщення, а всі інші є похідними від них і залежать від контексту.

Перевага функції диференціації  зумовлена потребою виразити найтонші семантичні, емоційно-експресивні, стильові і стилістичні відтінки поняття.

1.5. Поняття  лексичної антонімії

 

Важливе місце у художньому мовленні посідають лексичні антоніми як художній засіб експресивного підсилення вираження почуття і думки. Мовознавча література поняттю антоніма дає різноманітні лінгвістичні тлумачення.

Як відомо, лексика мови являє  собою певним чином організовану систему, елементи якої (слова, значення) пов’язані різноманітними відношеннями. Одним із багатьох проявів системних відношень у лексиці є антонімія.

Академік М.М. Покровський ще на зорі розвитку семасіології писав, що слова та їх значення живуть "не окремим один від одного життям", а незалежно від нашої свідомості об’єднуються "в різні групи, причому основою для групування служить схожість або пряма протилежність за основним значенням".

А відомий французький лінгвіст Ш. Баллі вважав протиставлення логічних понять природним нахилом людського розуму. Він відмічав, що в свідомості людини такі "абстрактні поняття закладені парами, причому кожне із слів такої пари завжди так чи інакше викликає уявлення про інше".

Традиційно антоніми характеризують як слова, що мають протилежне значення.

Однак Л.А. Булаховський підкреслював, що під антонімією слід розуміти лише "протиставлення… значень, виражених різними коренями". Таке звужене розуміння антонімії відповідало нерозробленості цих питань у науковій літературі того часу.

Суттєву поправку до визначення антонімії  робить М.М. Шанський, зазначаючи, що "антонімами є різні за звучанням слова, які виражають протилежні, але співвідносні один з одним поняття".

Через десять років Д.М. Шмельов дає визначення антонімів, яке відповідає новим методам аналізу семантичної структури слова і відношень слів у лексичній системі: "Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як антонімія. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за найбільш загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми".

Близьке до традиційного (хоч у  новій термінології) визначення дає  Л.О. Новиков: "Два чи більше ЛСВ є антонімами, якщо у них різні знаки (лексеми) і протилежні значення (семеми)". Дослідник визначає антонімію як відношення крайнього заперечення між двома лексичними одиницями, які розрізняються однією дистинкцією – протилежними семами.

Проте в лінгвістичній літературі вказувалися й на інші, власне лінгвістичні ознаки, антонімів. Так, В.М. Комісаров до таких ознак відносить, по-перше, регулярне протиставлення слів-антонімів у мовленні, зокрема вживання їх поруч як однорідних членів речення, по-друге, однакову сферу лексичної сполучуваності, тобто властивість слів-антонімів сполучатися з одним і тим же колом слів.

Спробу описового визначення антонімів  через перерахування їх різних властивостей зробила і Л.О. Введенська у вступі до "Словника антонімів російської мови".

Як видно з наведених вище та інших визначень, центральним і ключовим поняттям мовної антонімії є поняття протилежності. Однак протилежність ця семантично неоднорідна.

 Отож питання про те, які  поняття (контрарні чи контрадикторні) утворюють логічну основу антонімії,  розв’язується в науковій літературі по-різному.

Так, О.В. Ісаченко вважає, що з погляду формальної логіки антонімами слід вважати "лише контрадикторні протиставлення, одержані на основі екстенсіоналу ("обсягу") понять". Такий підхід до обґрунтування логічної основи антонімії веде до обмеження системи антонімів, оскільки за її межами залишається велика група контрарних протиставлень.

Ми поділяємо поширений у  сучасному мовознавстві погляд, що логічну основу антонімії утворюють  контрарні поняття і та частина  контрадикторних, у яких протиставлення перейшло в протилежність. Визнання логічною основою антонімії контрарних і контрадикторних понять дає можливість відносити до антонімів як різнокореневі лексеми (смислове протиставлення в них не має формального вираження, воно передається семантикою слова), так і однокореневі (протиставлення у них має марковане вираження: заперечні частки, префікси із заперечним значенням).