Стилістичні засади О.Генрі

     Стилістичний  зміст слова може бути реалізований  значеннями, які правомірно кваліфікувати  як значення емоційної, оцінної  і експресивно-образної спрямованості.

     Поняття  оціненості найчастіше розглядається  не розчленовано з поняттям  емоційності; терміни “емоційність”  і “експресивність” також нерідко  уживаються синонімічно, для виразу  “суб'єктивно-характеристичної і  ідейної оцінки”.

     Розглянемо  передбачувану класифікацію емоційності,  оціненості, експресивної образності.

     У плані  вивчення характеру стилістичних  значень – це ті емоції і  відчуття, які виникають у зв'язку  з процесами, пов'язаними з  пізнавальною діяльністю людини – відчуттями, сприйняттями, уявленнями, думками, обумовленими об'єктивними якостями предмету, але що відображають не самі предмети, а відношення до них самої людини: “експресивно-стилістичне забарвлення – це не забарвлення слова, як звукового комплексу, а та призма, крізь яку сприймається “сенс”, пов'язаний з даним звуковим комплексом” (Д.Н.Шмелев. М., 1964, стр.111).

     Від емоційно  забарвленої лексики, крім понятійно-наочного  співвіднесення, емоційного відношення  носіїв мови до предмету вислову,  ми обмежуємо, з одного боку, слова, що називають відчуття і емоції, а, з іншого – слова, що виражають самі емоції і вольові спонуки (вигуку). Характер віддзеркалення об'єктивної дійсності в словах, що називають поняття і предмети об'єктивного світу, і в словах, називаючого відчуття і емоції, виявляється абсолютно однаковим.

     З емоційною  лексикою не слід змішувати  слова, що називають емоції  або відчуття: fear, delight, gloom, cheerfulness, annoy, і слова, емоційність яких залежить  від асоціацій і реакцій, пов'язаних з денотатом: death, tears, honor, rain.

      Оцінка, як лінгвістичне поняття, визначається  нами як закріплене в семантичній  структурі слова оцінне значення, яке реалізує відношення мовного  колективу до співвіднесеного  із словом поняття або предмету за типом добре-погано, схвалення-несхвалення тощо.

    Слово володіє  оцінним компонентом значення, якщо  воно виражає позитивну або  негативну думку про те, що  воно називає, тобто схвалення  або несхвалення (time-tested method, out-of-date method).

     Експресивність, зокрема, в художній мові визначається як “вищий ступінь образності”.

     Слово володіє  експресивним компонентом значення, якщо своєю образністю або  яким-небудь іншим способом підкреслює, підсилює те, що називається в  цьому ж слові або в інших, синтаксично пов'язаних з ним словах.

Неодмінна умова експресивної образності слова – одночасне  сприйняття перенесеної ознаки і  нової номінації слова. Тільки таке поєднання зважаючи на збереження наочно-конкретних уявлень і ознак, що роблять сприйняття конкретнішим, і створює експресивно-образне уявлення, а в лінгвістичних термінах – експресивну образність. 

Відмінність в семантичній  структурі слів з емоційним і  оцінним значенням, з одного боку, і слів з експресивним, з іншою, полягає в тому, що семантичне ціле перших двох груп складається з сукупності понятійно-наочного і емоційно-оцінного значення і може бути виявлено методом компонентного аналізу. Семантичне похідне експресивно образних слів ґрунтується на семантичному зрушенні, яке відбувається в результаті перейменування.

     Для збільшення  експресивності використовуються  деякі інтенсифікатори (all, ever, even, quite, really, absolutely, so).

     Емоційні, експресивні, оцінні і стилістичні  компоненти лексичного значення  нерідко супроводять один одного в мові, тому їх часто змішують, а самі ці терміни вживають як синоніми або використовують термін коннотативне значення.

Коннотація – це той  компонент семантики мовної одиниці, за допомогою якого виражається  емоційний стан того, хто говорить і обумовлене ним відношення до респондента, об'єкту і предмету мови, ситуації, в якій здійснюється дане мовне спілкування і які називаються в логіко-наочному значенні цієї одиниці.

Однією з труднощів  семасіологічного дослідження емотивності  є взаємоінтерпретування метапоняття: номінації емоцій, вираз їх (словом) і опис (передача) емоцій в тексті/вислові. Вираз віддзеркалення емоцій в семантиці слова може бути раціональним, як і вираз в словах, що називають поняття про емоції: love, disgust, hatred, anger, horror, happiness, і эмоциальным (у випадках емотивної номінації) : darling, smashing, swine, niger, worm (про людину), при якому сама емоція не називається, але маніфестує в семантиці слова, що передає через непряме позначення емоційний стан того, що говорить, його плотське віддзеркалення денотата і переживання цього віддзеркалення

Емоції – це оцінка, без оцінного відношення емоцій не буває. Оцінна сема (об'єктивна або  суб'єктивна по відношенню до даного референта) витягується з набору субстанціональних ознак.

Необхідно принципово розрізняти спонтанний мовний вираз емоцій і усвідомлений вираз. У словарному корпусі англійської мови є спеціальні лексичні одиниці, що передають описовий емоційний стан того, що характеризується. До них відносяться:

a) вислів, що описує  емоції:  icily,  viciously,  lovingly, furiously,  desperately,  contemptuously,  fiercely,  comely garden;

б) дієслова, що описують емоції того, що говорить: to wail, to shrick, to squeal, to whine, to groan, to snap, to grunt, to snort, to bark, to snarl, to shrill, to explode, to swear, to spit, to blaster і інші дієслова емоційної мови і не мови: to hate, to love, to despise, to adore, to awe, etc;

в) іменники, куди включаються  і всі терміни емоцій з приводом with: with love / malice/ hate/ contempt/ disgust, etc.;

г) іменники, що позначають фізіологічні прояви емоцій: tears, laughter, smile, choking, paleness, grimace, redness, etc, bitterness, scorn, joy;

д) прикметники: angry, scornful, tender, loving, happy, joyous, glad, pale etc.

Через особливості своєї семантики прикметники, як частина мови, є багатим матеріалом для виявлення коннотативних ознак. Певний суб'єктивний характер оцінних прикметників додає їм коннотативну спрямованість. Проте, з іншого боку, нестійкий характер денотативного аспекту їх лексичного значення і хиткість меж між денотативним і коннотативним аспектами семантики оцінних прикметників утрудняли відбір матеріалу.

Оскільки прикметники  не мають своєї сфери відзиву, то на вираз того або іншого лексико-семантичного варіанту прикметника в мові впливає семантика іменника, з яким воно поєднується. При поєднанні з іменником конкретної семантики прикметники частіше актуалізується денотативне значення, а з абстрактними, подієвими іменниками в основному реалізуються коннотативні компоненти.

Інтерпретація коннотації як явища другорядного і, отже, необов'язкового представляється не зовсім вірною, оскільки мова не може складатися тільки з констатації фактів; той, хто говорить привносить при цьому і своє відношення до вислову, мимоволі оцінює його і виражає свої відчуття, в процесі номінації в дію приводяться одночасно всі аспекти, вони діють як єдине ціле. На користь коннотацій говорить і той факт, що без неї неможливо пояснити семантику емоційно-оцінних прикметників, або семантику одиниць фразеологізмів, де коннотація, як відомо, є провідним компонентом їх знання.

Коннотація розглядається  як невід'ємна і основна частина  семантики слова. Коннотація – це додаткова по відношенню до денотативному  аспекту інформація, що накладається комплексом експресивно-оцінний-емоційних елементів, властивих слову, як одиниці мови, яка (інформація) може стати першорядною і основною при актуалізації в мові. Тобто, залежно від “повороту” контексту або ситуації вона стає основним, головним значенням слова, заглушаючи наочно-логічне значення, відсовуючи його на другий план.

Збільшення емоційності, експресивності в пропозиції може досягатися шляхом вживання декількох прикметників, іноді це цілий букет прикметників, які, кожне окремо і всі разом, проводять емоційну, експресивну дію на читача.

 

 

2.4. Епітет як лексико-стилістичний  прийом

 

     Опису лінгвістичної  природи епітета присвячений  ряд навчальних посібників (Гальперін, 1954;  Арнольд, 1981; Ковалів, Ськребнев, 1960; Кухаренко, 1988;  Долінін, 1987), а  також ряд спеціальних досліджень (Кинщак, 1987; Ваняшкин, 1985).

     Вивчення  лінгвістичної літератури дозволило  виявити, що інтерес до проблеми  епітета не зменшується. Це  в першу чергу обумовлено широким  вивченням ролі емотивної лексики  і образності в комунікації. 

Проблема епітета, як засобу виразу особистого, оцінного моменту у вислові, є однією з провідних проблем стилістики. Недаремно існує думка, що “історія епітета є історія поетичного стилю в скороченому виданні”.

 Як вже наголошувалося  вище, епітетом називається слово  або словосполучення, що містить експресивну характеристику або словосполучення, що містить експресивну характеристику предмету мови, що додається до найменування останнього.

У англійській мові часте  використання епітетів з конкретними  визначеннями створює стійкі поєднання. Такі поєднання поступово фразеологізуються, тобто перетворюються на одиниці фразеологізмів. Епітети ніби закріплюються за певними словами.

Так, наприклад, в англійській  мові такі поєднання, як bright face, ridiculous excuses, valuable connections, amiable lady, sweet smile, deep feelings стають загальновживаними словосполученнями. У них функція епітета декілька змінена:  епітет як і раніше виконує свою основну стилістичну функцію – виявлення індивідуально-оцінного відношення автора до предмету думки. Але для виразу цього відношення автор не створює свої власні, так би мовити, творчі епітети, а користується такими, які із-за частого вживання стали “реквізитом” виразу, засобом загальної скарбниці мови.

Таким чином, прикметники, використані, як мовні епітети поступово втрачають своє наочно-логічне значення і все більше зрощуються з своїм визначуваним. В результаті виходять нерозкладні одиниці фразеологізмів, в яких визназуване і визначення зливаються в одне поняття, наприклад, true love, dark forest тощо.

У такого роду поєднаннях епітети називаються постійними епітетами (fixed epithed). Про поступову  втрату основного наочного значення в епітеті писав ще О.Н.Веселовський. Він називав це “забуттям” реального  сенсу епітета, а його приклеєність до визначуваного – процесом “скам’яніння”.

Епітети є могутнім засобом  в руках письменника для створення  необхідного емоційного фону оповідання; вони розраховані на певну реакцію  читача.

Епітет протиставляється логічному визначенню. Логічні визначення виявляють загальновизнані об'єктивні ознаки і якість предметів, явищ. У поєднаннях round table, green leaf, large hand, little girl, blue eyes, solid matter слова round, green, large, little, blue, solid – логічні визначення. Проте, будь-яке з цих визначень може стати епітетом в тому випадку, якщо воно буде використано не тільки або не стільки в наочно-логічному, скільки в емоційному значенні. Так, наприклад, прикметник green в поєднанні а green youth є епітетом, оскільки в цьому поєднанні реалізується похідне наочно-логічне значення “green” і пов'язане з ним емоційне значення.

Найчастіше епітети  бувають виражені додавальними в  атрибутивній функції, препорційно  або постпозиційно.

Препорційні епітети  володіють значно більшою мірою  предикативності і тим самим  стилістичною експресією, чим препозитивні епітети. Наприклад, “with fingers weary and wort” . Епітети також можуть бути виражені і іменниками у формуванні визначення, найчастіше в так званих of-phrases. Наприклад, an hour of bliss; muscles of iron.

У англійській мові широкого поширення набуває інший структурний тип епітета, який будується на алогічному співвідношенні визначення і визначуваного. Те, що поміщене у визначені, є визначуваним;  те, що синтаксично є визначуване, за змістом є епітетом. Як бачимо, епітети поміщені в синтаксичній категорії визначених, а не визначень. Визначення і визначуване, як би помінялися ролями.

Епітети можуть бути виражені іменниками і цілими словосполученнями  в синтаксичному формуванні додатку.

Дуже часто епітети  виражаються не одним словом, а словосполученнями, які, у зв'язку з їх атрибутивною функцією і препозитивним положенням, набувають характеру складного слова. Наприклад, well-watched, fairly-balanced, give-and-take couple.

Епітети можуть бути виражені якісною вимовою, оскільки останні характеризують ознаки дій (і предметів). У реченні “He laughed heartily” – heartily виступає як епітет.

Далі передбачається розглянути типи епітета і їх інформативну значущість в художньому тексті.

 

 

2.5. Інформативна значущість епітета

 

У цей час стилістами приділяється не мало уваги стилістичному компоненту, однак чіткого визначення стилістичному компоненту слова ще не знайдено.

На думку В.И. Шаховского, стилістичний компонент виходить за рамки коннотативного значення; він  охоплює денотативне, коннотативне значення й разом з тим сферу реалізації слова. Таким чином, коннотативність і стилістичний компонент не тотожні поняття.

Для того, щоб зрозуміти, що являє собою стилістичний компонент  слова, ми розглянемо наступні складові семантики слова: