Становлення та розвиток сільського туризму на Закарпатті

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сільський туризм, інноваційний  вид діяльності на селі, який набуває все більшого розповсюдження в селах Західної України та у Закарпатській області зокрема. Специфіка сільського туризму, як виду економічної діяльності, полягає не тільки у задоволенні потреб споживачів у відпочинку, а й у здійсненні вагомого впливу на інші сегменти сільської економіки через диверсифіковані соціально-економічні зв’язки.

Дослідження проблематики сільського туризму в Україні здійснюють В. Васильєв, Ю. Грицку-Андрієш, М. КострицяХ., М. Рутинський та ін. У їх працях висвітлено розвиток і становлення сільського туризму в Україні. Окремі напрями розвитку туризму та їх вплив на розвиток регіональної економіки обґрунтовані у працях О. Бейдика, М. Долішнього, В. Євдокименка, В. Захарченка,  В. Кифяка, М. Крачила, І. Швець. Проте проблеми визначення специфічних особливостей сільського туризму для тих чи інших регіонів України, залежно від тих чи інших умов, його структуризації, розробки організаційно-економічного механізму задіяння наявного ресурсного потенціалу висвітлені недостатньо. Подальших досліджень потребує узагальнення світового досвіду в розвитку галузі, стандартизації туристичних послуг.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні засад і розробці практичних рекомендацій розвитку сільського туризму у Закарпатській області, вдосконаленні організаційно-економічних механізмів туристичної діяльності, обґрунтуванні стратегії розвитку сільського туризму у регіоні.

Відповідно  до мети дослідження були визначені  такі основні завдання:

• систематизувати наукові підходи, визначити умови, закономірності та принципи функціонування сільського туризму на регіональному рівні;
• розкрити організаційно-економічні механізми активізації та диверсифікації туристичної діяльності в сільській місцевості;
• обґрунтувати методичні засади оцінки соціально-економічної ефективності здійснення туристичної діяльності на селі;
• визначити напрями подальшого розвитку та розміщення сільського туризму на основі аналізу туристсько-рекреаційного потенціалу регіону;
• здійснити оцінку соціально-економічної ефективності використання ресурсного потенціалу для становлення сільського туризму в Закарпатській області.

Об’єктом дослідження є процеси становлення, розвитку та функціонування сільського туризму на регіональному рівні.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних засад активізації туристичної діяльності в сільській місцевості західних регіонів України.

Методи дослідження. Дослідження здійснювалося за емпіричним і теоретичним рівнями пізнання. Методологічною основою роботи є системний підхід вивчення соціально-економічних процесів і явищ функціонування сільського туризму. За допомогою індукції та дедукції, аналізу і синтезу досліджувались конкретні прояви й узагальнені характеристики розвитку сільського туризму у регіоні. Статистико-економічним прийомом визначено соціально-економічну ефективність. Порівняльний аналіз і екстраполяція застосовувалися при оцінці кількісного та якісного впливу сільського туризму на перспективи розвитку регіональної економіки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретичному та практичному обґрунтуванні процесу розвитку сільського туризму на регіональному рівні, зокрема:

• запропоновано методологічні підходи до обгрунтуавння функціонування сільських садиб (агроосель), сільськогосподарських підприємств, операторів і агентів туристичного бізнесу, інфраструктурне середовище, що об’єднані економічними зв’язками в єдину організаційну структуру;
•   проведено оцінку соціально-економічної ефективності сільського туризму через обґрунтування та визначення синергійного ефекту взаємодії різних сфер діяльності, пов’язаних з сільським туризмом (сільського господарства, фестивальної діяльності, мисливства, рибальства, народних промислів, сільського побуту тощо);
• обгрунтовані критеріальні виміри туристсько-рекреаційного потенціалу регіону, напрями сталого розвитку сільського туризму у довгостроковій перспективі;
• застосування маркетингових методів аналізу проблем та перспектив розвитку сільського туризму, на основі яких розроблена модель регіонального ринку туристичних послуг;
• розроблено стратегію розвитку сільського туризму регіону.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці науково обґрунтованих соціально-економічних напрямів розвитку сільського туризму та обґрунтуванні економічних механізмів щодо управління розвитком сільського туризму у регіоні.

Обсяг і структура магістерської роботи. Магістерська робота викладена на 134 сторінках комп’ютерного тексту, складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 84 найменувань, містить 1 таблицю, 7 рисунків і 2 додатки.

РОЗДІЛ 1

НАУКОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ

1.1 Зміст, принципи, закономірності  розвитку та розміщення  сільського  туризму

В останні десятиріччя у світі  все більшого визнання і прихильності набуває концепція багатофункціонального розвитку сільської місцевості та диверсифікації виробничої діяльності і послуг в сільському господарстві. Вплив економічних змін на глобальному рівні (розвиток ринкової торгівлі) зміна статусу quo (децентралізація чи зміна політичної кон’юнктури регіонів), розвиток європейської інтеграції згенерувало серію нових проблем навколо розвитку сільського господарства. Однією  з основних проблем стає проблема сталого розвитку села у  час глобалізації та інтеграції. У такому контексті розвиток сільського туризму як активний важіль розвитку економічного та соціального стану села набуває особливого значення.

Усі сільські регіони світу  зіткнулися з подібними проблемами:

1. зменшення кількості сільського населення;
2. значний економічний занепад;
3. уповільнення демографічних відтворювальних процесів тощо.

Відповідно, такі процеси сколихнули і соціальну сферу села. Більшість  малих сіл світу в останні  роки ведуть боротьбу за виживання. На подолання «кризи села» кинуті сили на всіх рівнях – від місцевих до урядових і міжнародних.  

Визначенню поняття «сільський туризм» разом з поняттям «туризм» загалом приділяється багато уваги  у різних країнах світу, і єдиного їх розуміння поки не сформовано. Існують суттєві розбіжності у трактуванні даних понять як серед вітчизняних учених, так і серед зарубіжних. Поняття, які зустрічаються в зарубіжній регіональній економіці, можна поділити «за ступенем деталізації».

 Розглянемо  питання про місце сільського  туризму в працях українських  учених-теоретиків. Найповніше проблемами класифікації туризму займається О.О. Бейдик [3]. Саме в його працях уперше зустрічаються такі поняття, як екологічний туризм, сільський (зелений, кантрі-туризм, агротуризм)[9]. Зокрема, розглянемо таке поняття як кантрі-туризм (з англійської country – сільська місцевість) – етнографічний туризм, один з видів пізнавального туризму, що набув поширення в сільській місцевості, передбачає знайомство з фольклором, побутом корінного населення, народними традиціями, архітектурою та іншими ментальними цінностями і стимулює розвиток інфраструктури території [39].

Також сільський  туризм в інтерпретації українських науковців і практиків розуміється найчастіше як відпочинок у будинках у сільській місцевості. Відсутня класифікація сільського туризму за основними видами. Регіональні особливості розглядаються в аспекті відмітності природно-рекреаційних ресурсів, без практичної трансформації означених особливостей у пріоритети розвитку.

 Ми вважаємо за доцільне розглянути функції сільського туризму та його роль у формуванні та відтворенні господарства сільської громади [9].

1. Економічна функція – залучення грошових коштів у місцеві бюджети,  на розвиток домогосподарств, інфраструктури, зростання зайнятості та доходів сільського населення. Ця функція найважливіша серед усіх, тому що є базою створення туристичного продукту сільського туризму.
2. Соціальна – сільський туризм суттєво впливає на зростання зайнятості на селі, збільшення доходів сільських жителів, забезпечує відпочинок з суттєвою економією коштів міським жителям.
3. Оздоровча – для здоров’я людини набагато важливіший відпочинок і відновлення сил у звичних кліматичних умовах, тому що не витрачаються додаткові резерви організму на адаптацію до нових умов, також свіже сільське повітря, заняття фізичними вправами та прогулянки лісом приводять до відтворення фізичних сил і психічної рівноваги[80].
4. Культурна – внаслідок відпочинку на селі: туристи ознайомлюються з культурним життям сільської громади, беруть безпосередню участь у фестивалях і святах, пізнають народні звичаї й обряди. У багатьох європейських країнах під час фестивалів на селі кількість туристів зростає     в рази. Такі заходи допомагають боротися з явищем сезонності у зайнятості селян.
5. Екологічна – полягає у раціональному споживанні природних ресурсів. Також ця функція має значний вплив на стале використання орних земель і лісів. На сьогодні набагато важливіше використовувати ліси та землі для рекреації, ніж для промисловості та сільського господарства.
6. Природоохоронна – розвиток сільського туризму сприяє відновленню довкілля, його захисту, поширенню м’яких впливів на природу.
7. Патріотично-світоглядна – сільський туризм направлена на виховання дітей та молоді у національних традиціях.

Для розвитку даного  виду туризму необхідні перш за все наявність:

• сільських територій – тобто компактних територій з видами діяльності, пов’язаних із сільськими підприємствами, із землею, природою, традиційним для села способом життя;