Азійська економічна криза: причини виникнення та наслідки

можливість скоротити час подорожі до 9, а в 1890 р. — до 7 днів. Завдяки  цьому сільськогосподарські робітники  з Іспанії та Італії могли щороку відправлятися на жнива до Аргентини, а потім повертатися для збирання власного врожаю.

■ Третя міграційна хвиля також мала економічні корені й була викликана необхідністю залучення так званих контрактних робіт^ ників до праці на /іивеосиФікованих копальнях та плантаціях у Тропічній зоні. Йдеться, зокрема, про вихідців з Індії і Китаю, які за контрактами працювали на рудниках Південної Африки, та про італійських робітників, які виїхали на кавові плантації Бразілії. Проте переважна більшість із загальної кількості китайських емігрантів (близько 5 млн) концентрувалась у Південній Азії, зокрема, в голландській вест індії та меншою мірою у Маоайзії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

34. Основні напрями діяльності Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

Рада  Економічної Взаємодопомоги— міжурядова організація соціалістичних країн, створена для економічної інтеграції та взаємодопомоги. Створена 1949 року, існувала до 1991 р.

Мета: економічне та науково-технічне співробітництво. Також розроблялися єдині стандарти  і норми для країн-учасниць.

РЕВ була покликана  сприяти через об’єднання і консолідацію зусиль країн-членів удосконаленню  співробітництва і поглибленню соціалістичної економічної інтеграції, плановому розвитку їх народного господарства, прискоренню економічного й науково-технічного прогресу, вирішенню інших соціально важливих питань.

Країни співробітничали  на засадах суверенної рівності та цілковитої добровільності. Рішення РЕВ з організаційних і процедурних питань мали для країн—членів обов'язковий характер. Якщо ж рішення РЕВ стосувались економічного та науково-технічного співробітництва, то вони мали рекомендаційний характер. Такі рекомендації надсилалися країнам-членам і якщо вони їх приймали, то ці рекомендації набирали статусу обов'язкових.

 

Ця колективна організація функціонувала 42 роки. На її рахунок можна віднести чимало корисних справ. Так, саме вона створила такі могутні міжнародні організації й об’єкти, як єдина енергетична система «Мир», нафтопровід «Дружба», Загальний парк вагонів, десятки спільних підприємств машинобудування, електроніки тощо.

У межах діяльності РЕВ здійснювалась організація  міжнародного співробітництва не лише з соціалістичними країнами, а й з країнами інших соціально-економічних систем. Більш як 20 міжнародних організацій, членами яких були держави — представники різних соціально-економічних систем, співробітничали з РЕВ.

Рада Економічної  Взаємодопомоги співробітничала з Фінляндією, Іраном, Мексикою, Нікарагуа та деякими іншими країнами.

У червні 1991 р. на 46 сесії РЕВ припинила своє існування. Як уже зазначалося, це зумовлено  передусім тим, що країни — члени  РЕВ запізнилися з перебудовою  економіки, не спромоглися колективно стати на шлях її інтенсифікації і, врешті-решт, вирішити назрілі соціально-економічні проблеми. Крім того, кризу РЕВ посилили нові політичні ситуації, які склались у східноєвропейських країнах, перехід їх до ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

35. Основні риси європейської еміграції середини 19-початку 20 ст.

Протягом усього періоду індустріалізації Європа була основним постачальником робочої сили на світові ринки. Від часів відкриття  Америки по 1820 р. із Європи до Америки  виїхало більше 16 млн чол. У 1821-1915 рр. найпотужнішим «джерелом постачання» емігрантів залишилися Британські острови. На них припадало близько 37% загальної кількості мігруючих. Серед інших країн, з яких в основному емігрували, виділялися Італія, Німеччина, Австро-Угорщина, Росія (включно з Польщею; емігрувало багато в Сибір) та Португалія.

Еміграційні потоки з Британії були потужними протягом ХІХ ст., тоді як еміграція з Італії активізувалася лише після 1880 р. До 1880 р. міграційні потоки з Німеччини  разом із британськими домінували у цьому процесі, проте наприкінці століття вони значно зменшилися. Це зумовлювалося швидкими темпами індустріалізації країни і появою нових робочих місць.

Серед основних рис європейської міграції можна  назвати такі:

1. Вона характеризувалася великими обсягами і високими темпами. Найвищі показники в динаміці міграційних процесів зафіксовані в 1854, 1873, 1883, 1907 і 1913 рр.
2. Еміграційні потоки рухалися зі сходу на захід. На поч. ХІХ ст. більшість емігрантів становили британці та ірландці. Від середини ХІХ ст. пальма першості перейшла до центральноєвропейських і скандинавських держав. На поч. ХХ ст. еміграція з Норвегії, Швеції, Німеччини, Ірландії та Швейцарії досягла свого піку. Еміграційні канали поповнювалися в цей період вихідцями з країн Пд. Та Сх. Європи.
3. Європейська міграція була досить різноманітною за своїм якісним складом. Багато хто з емігрантів рятувався від голоду, злиднів, погромів чи обов’язкової військової служби, інші, маючи фінансові кошти, шукали засобів для їх ефективного застосування.
4. Європейський досвід засвідчив зворотну залежність між темпами еміграції в окремих країнах і рівнем їхнього економічного розвитку. Чим вищим був рівень економічного розвитку країни. Тим менши<span class="List_0020Paragraph__Char" style=" font-family: 'Times