Азійська економічна криза: причини виникнення та наслідки

У 1933р. від золотого стандарту відмовилися США. Зрештою почали формуватися регіональні валютні системи (стерлінгова, доларова, зона валютного контролю Центральної та Південно-Східної Європи на чолі з німецькою маркою, зона єни, зона золотого блоку Західної Європи). У 1936р. золотий стандарт остаточно припинив своє існування.

Потреба у заходах  міжнародної фінансової стабілізації спонукала Францію, Британію та США  у 1936 р. підписати Тристоронню валютну  угоду, що закріплювала принцип керованих  валютних курсів (вважається передвісником  створення МВФ).

Також важливою подією було створення Банку міжнародних розрахунків (БМР) зі штаб-квартирою у м. Базель, який досі залишається провідною фінансовою установою світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Виникнення ТНК та їх роль у розвитку світової економіки.

  

У середині 19 ст., до того як одержало потужний розвиток міжнародне підприємництво, в усьому світі переважало місцеве виробництво. Приблизно 90% усіх товарів і послуг вироблялись тоді на базі сировини і матеріалів, котрі фірми одержували в радіусі 150 км, і в таких же межах реалізовувалася переважна частина продукції. Сьогодні в індустріальних країнах у середньому половина продукції виробляється іноземними філіями і дочірніми підприємствами ТНК. Приблизно така ж частка сировини і матеріалів імпортується або виробляється іноземними відділеннями.

У основі розвитку транснаціональних корпорацій лежить тенденція до інтернаціоналізації  виробництва і капіталу. Характерний  вивіз капіталу з промислово розвинутих країн. У період 1903-1913 р., експорт  капіталу з Англії складав у середньому 7% від національного доходу. У цілому на частку Англії до 1914 р. припадало більш 50% всього експортованого міжнародного капіталу. Іноземні інвестиції розподілялися в такий спосіб: 40% було вкладено в залізницю, 30% — урядові і муніципальні позики. У період, між першою і другою світовими війнами напрямок інвестицій починає змінюватися: країна Західної Європи і насамперед Англія, втрачають своє панівне положення кредиторів і експортерів капіталу, а американський капітал усе в більшому ступені проникає в Західну Європу. Характерною рисою є те, що 25% від загальної суми складали прямі інвестиції. Масивне спрямування американського капіталу за кордон і створення там дочірніх філій почалося незабаром після другої світової війни.

Бурхливий ріст ТНК припадає на період 1960 — 70 років, коли наступила нова фаза в розвитку монополістичного капіталізму. Загалом, ТНК відносять до категорії міжнародних монополій, відомих уже декілька десятиліть і це не є щось випадкове і довільне. Проте, їхня діяльність істотно відрізняється від монополій, що виникнули у формі картелів, синдикатів, трестів і т.п. Вони, наприклад, не ставлять за ціль формальний поділ сфер впливу і ринків, не діють тільки в сфері обороту. Головна увага приділяється виробництву, орієнтації на іноземні філії і збутові підрозділи. ТНК можна розглядати як олігополістичну, у якій власність, управління , виробництво і продаж здійснюються в рамках юрисдикції кількох національних держав. Головна контора знаходиться в одній країні, а субсидії утворюються в інших країнах. Головною ціллю корпорації є забезпечення виробництва товарів для світового ринку з як найменшими витратами для одержання максимального прибутку. Ця ціль досягається або шляхом найбільш ефективно розташованого, найбільш наближеного до споживача розподілу виробництва або послуг, або шляхом мінімального оподатковування, що досягається за допомогою місцевого уряду. Все це реалізується у формі прямих іноземних інвестицій.

80-90-ті рр. характеризуються  значним зростанням процесу транснаціоналізації  світової економіки. ТНК стали головним субєктом економічної діяльності в світовому економічному просторі, що модернізується. Відзначаючи цю тенденцію, багато дослідників пишуть про наступ ери транснаціональної економіки, чи нової цивілізації транснаціонального бізнесу.

ТНК є з одного боку наслідком, а з іншого — причиною росту міжнародної концентрації виробництва, а отже і розгортання  процесу інтернаціоналізації. Виступаючи на сучасному етапі, очевидно, однією з найефективніших організаційних форм інтернаціоналізації господарського життя, вони знаходяться в центрі історичного процесу інтегрування глобальної економіки.

Транснаціоналізація являє собою процес посилення  світової інтеграції внаслідок глобальних операцій ТНК. Вона виступає як обєктивний процес, обумовлений міжнародним одиничним поділом праці і породжує транснаціональні форми кооперації. Деякі вчені вважають, що транснаціоналізація — це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. Інші трактують трансна-ціоналізацію як більш вузьку категорію — як лише одну, хоча й найважливішу, форму загального процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Транснаціоналізація веде до надзвичайно високого рівня взаємозалежності країн. Виступаючи центрами координації та двигунами світового виробництва й обміну, ТНК формують усередині своїх комплексів і між собою мережу відносин, які виходять за межі національних держав. Розвиваючись з одногалузевих елементів на тональних господарських систем, сучасні ТНК перетворились на міжгалузеві внутрішньо диверсифіковані комплекси з інтернаціональним масштабом операцій, діалектично заперечуючи, таким чином, свою первинну основу.

ТНК — найбільш динамічний структурний елемент світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації звязків і організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони набагато перевершують національні або регіональні форми господарських утворень. На відміну від них ТНК не привязані до тієї чи іншої території, а отже здатні зєднати фактори виробництва різної державної належності і брати участь в освоєнні ринків у будь-якій частині світу.

Таким чином, інтернаціоналізація  веде до посилення взаємозвязків  всіх складових частин світового господарства, що реалізується в глобалізації економічного розвитку. Виникнення ТНК стало основною рушійною силою цього процесу. До початку 90-х рр. практично не залишилось жодної країни в світі, не охопленої їх виробничо-інвестиційними операціями. Формуючи тісні коопераційні взаємозвязки між підконтрольними підприємствами на базі одиничного поділу праці, ТНК закладають міцний фундамент цілісності і взаємозалежності глобальної економіки.

 

 

 

 

 

 

 

5. Вплив виникнення ремесла на формування індустріальних відносин.

Ремесло — дрібне, переважно ручне виробництво  товарів, яке потребує високої майстерності премісника відповідної професії.

В ході суспільного  поділу праці ремесло почало відокремлюватися від сільського господарства, стало  самостійним видом господарської діяльності. Спочатку розвивалося общинне ремесло. Потрібно зауважит, що поділ виробничої сфери на сільське господарство і ремесло, виробництво додаткового продукту створили економічні умови для виникнення держав. Перші з них утворилися на Стародавньому Сході Єгипет, Індія, Месопотамія на зламі неоліту і бронзової доби. Згодом ремесло отримало територіальну і галузеву спеціалізацію, поступово перетворилося на дрібне товарне виробництво.

Цікаво простежити розвиток ремесла у Західній Європі.Спочатку воно зародилося у феодальному сільському господарстві. Лише у VIII-XI ст. воно стає самостійною галуззю суспільного виробництва. Найбільший розвиток міського ремесла припадає на XII-XIII ст., у Німеччині -XIV-XV ст. Головною організаційною формою ремесла був цех.

Що ж до генези індустріальної цивілізації, то вона повязана з розвитком мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфактури в  економічній структурі країн  залежав розвиток їх у цілому, господарство XVI-XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.

Мануфактура —  підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному  виробництву. Існували два типи мануфактур — розсіяна децентралізована та централізована.

Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в XVI — першій половині XVII ст., грунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі.

Централізована  мануфактура характеризувалася  територіальною єдністю виробництва  і утвердилася в другій половині XVII ст. Мануфактури виникали в тих галузях,
де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст.були в сукняному виробництві, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні.

Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1 торговий капітал підпорядковував виробництво; 2 виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво.

Таким чином, виникнення та розвиток ремесла здійснили ключовий вплив на формування індустріальних відносин.

 

 

 

 

 

 

6. Господарська система Запорозької Січі.

Запорозька  Січ, що виникла па Нижньому Подніпров'ї в середині XVI ст. - самоврядна військово-політична організацію народної самооборони з комбінованою громадсько-індивідуальною господарською системою, яка грунтувалася на засадах особистої свободи козаків, демократії, самоуправління, федералізму та економічного лібералізму.

Економічна система запорозького козацтва складалася із двох секторів: січового та індивідуального. В свою чергу січове господарство поділялося па загальносічове та курінне. На цьому рівні переважали ті форми господарської діяльності, які потребували спільних зусиль, артільної роботи. Характер запорозького господарювання визначався природно-кліматичними умовами краю. Плавні давали запорожцям незліченні вигоди: там вони рубали ліс, заготовляли сіно й косили очерет па паливо, полювали на звіра та птицю, розводили пасіки, ловили рибу і раків. Запорожці як неперевершені мисливці добували па хутро вовків, лисиць, зайців, куниць, крім того, сіяли пшеницю, жито, овес, ячмінь, просо, гречку, а також коноплі, вирощували городину — цибулю, кавуни і дині, капусту, хріп.

В економіці Запорожжя  землеробство довго відігравало  другорядну роль. Скотарство порівняно з ним приносило в 5 разів більший доход. Чимало козаків займалися ремеслом і промислом.

У Запорозькій Січі дедалі активніше здійснювались товарно-грошові  відносини. Запорозькі козаки посідали важливе місце в торгівлі південною  сіллю. На річках Буг, Самара, Орель були спеціальні митниці для збирання соляного мита з кожного возу.

Природні й соціальні  умови визначили організаційну  форм запорозького господарювання в  степу — зимівник (хутір). Зимівник запорозької старшини і багатих  козаків — це були великі тваринницькі ферми із значними посівами зернових. Індивідуальний сектор запорозької економіки сукупно можна охарактеризувати як самозабезпечувану економіку прожиткового мінімуму, коли будь-яка особиста діяльність доповнювалася господарюванням па землі. Такий патріархально-парцелярний тип сільської економіки був досить демократичним, але внутрішньо нестійким. Йому загрожували економічні закони вмираючою феодалізму і висхідного індустріального суспільства.

В історико-економічній літературі дискутується питання, чи була земля об'єктом приватної власності па Січі. Землею володіло військо, вона належала всім і кожному козаку, аби тільки він сам був причислений до Коша. По відношенню до землі, до січового й курінного майна ніхто з запорожців не був особою, відокремленою від громади. Проте й саме Військо Запорозьке як юридична особа не було приватним власником, бо тодішня військова власність відповідала сучасній державній власності, тобто Січ знала па зразок "загальнонародної" колективну власність, здобуту завоюванням або спільними зусиллями. На землю міг претендувати кожний запорожець там, де поспівав першим і скільки ЇЇ брався обробити.

Запорожжя ще не знало приватної  власності. Проте вкладаючи в  господарство свої гроші і працю, окремі господарі природно прагнули змінити умовний титул власності на безумовний.

Господарські  осілості запорожців започаткували  майбутні села і навіть великі міста. Запорозьке хліборобство заклало основу степової української житниці, пізніше  відомої на всю Європу.

Заняття промислами па Запорожжі вважалося привілеєм  козаків. Серед промислів важливу роль в економіці краю відігравало рибальство. 

Торгівля та фінанси Запорожжя визначалися  особливостями його господарства, способу життя і суспільного ладу.

Внутрішня торгівля обмежувалася продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Попит па ці товари забезпечували місцеве виробництво і кустарні ремесла. Для Запорожжя велике значення мала зовнішня торгівля. На Січ завозили предмети найпершої необхідності в козацькому житті: хліб, горілку, тютюн, порох, інші бойові припаси, а також тканини і готовий одяг, смушки, дорогу зброю ы кінську збрую.  Вивозили сіль, рибу худобу, хутра На територію Запорожжя не допускався "царев кабак", тобто російська державно-монопольна торгівля горілкою. Тут зберігалося стародавнє, що сягало ще часів Київської Русі, право на вільний продаж спиртних напоїв.

Кіш проводив політику відкритої економіки. Головним торговим партером та імпортером з території  запорозьких Вольностей була Росія. Широку торгівлю Запорожжя вело також з Кримом і Польщею. Тримаючи в руках транзитні шляхи і переправи па Дніпрі та на прикордонних польових річках, особливо через Буг, Тясмиш і Синюху, січові власті в своїх фіскальних інтересах контролювали експортно-імпортні операції іноземних купців.

Січовий скарб  функціонував як державна скарбниця. Ресурси  Січі формувалися з комбінації податків, натуральних і особистих повинностей, оренди, регалій. Податки на Запорожжі стягували через ціни на товари (непрямі або прямі податки), а також із доходів від промислів. Козаки не сплачували податків на споживчі товари на відміну від некозаків. Кіш тимчасово або постійно звільняв від податків заслужених або збіднілих козаків.

Довгий час  фіскальна система Запорожжя  об'єктивно могла опиратися лише на зовнішні джерела — військову здобич, царське "жалованье". Фінансовий стан Січі залежав від надходження високоліквідних активів золота і срібла, а також дорогого посуду і зброї, цінних і калин, килимів, коней і худоби.

Запорозька  Січ не мала власної банківської та грошової систем. В обігу перебували гроші різних країн. Через відсутність власної валюти. Січ іноді переживала грошовий "голод" — нестачу готівки, що, звичайно, супроводжувалося великим попитом на гроші як платіжний засіб і погонею за грошима як скарбом.