Азійська економічна криза: причини виникнення та наслідки

ТНК. ТНК займалися багатьма сферами виробництва, включаючи хімічну, нафтопереробну та харчову промисловість, виробництво машин, електроніки. Очевидно, прихід таких компаній у країну приносить чимало зисків, насамперед зростання виробництва, інвестицій та зайнятості, впровадження нових матеріалів та менеджменту, розширення експорту або поновлення імпорту. Відбувається також привнесення нових технологій. Водночас концентрація великої кількості міжнародних фірм в окремій країні може породити великі проблеми для уряду такої країни, особливо якщо значна частина її експорту припадає саме на ці фірми. Йдеться, зокрема, про можливий перерозподіл експортних замовлень із відділень таких фірм до їхніх філій в інших країнах або відтік оборотних капіталів із країни, і якщо таке трапляється, виникають труднощі з платіжним балансом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

30. Міжнародні торговельні зв’язки Запорозької Січі.

Передумови  розвитку торгівлі:

1. тут був досягнутий доволі високий рівень розвитку власного господарства, що створювало деякий надлишок ресурсів для обміну з іншими народами.

2. історично на Запорожжі склалася певна господарська спеціалізація, внаслідок якої відчувалася постійна потреба у привізних продуктах харчування, передусім у хлібі.

3. надзвичайно вигідне географічне положення Запорозької Січі, розташування на історично випробуваному водному торговельному шляху "із варяг у греки" сприяло розвиткові транзитної торгівлі, генетичні корені якої сягали в Київську Русь.

 

Рільництво  не посіло належне місце у господарській структурі Запорожжя.  Місцеве населення більш використовувало природні можливості для розвитку тваринництва (вівчарство, розведення корів), особливо конярства. Коні мали широкий попит у ПОЛЬЩІ, Росії, Криму, Туреччині, інших країнах Східної і ЗАХІДНОЇ Європи. Риба та продукти її переробки були чи не найсуттєвішою статтею внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Вони заготовляли в'ялену і солону рибу, жир, ікру, клей тощо. Великий попит мала червона риба і різні сорти білих риб. Чільне місце посідали бджільництво, мисливство, птахоловство. Вироби із лисичого хутра мали великий попит серед козацтва, а також були бажаним убранням знатних людей Польщі, Московії, Криму. Власною працею запорожці не лише забезпечували свої внутрішні потреби, а й створювали надлишок продуктів для зовнішньої торгівлі.

 

Серед торговельних партнерів Запорозької Січі були Росія, Лівобережна Україна, Польща, Литва, Крим, Туреччина, Персія, Вірменія, Греція та деякі інші країни. Особливо активні зв'язки підтримувалися із Лівобережжям та російськими областями, які в сукупності забезпечували основні потреби козацтва. Це пояснювалося не лише схожістю господарських структур і територіальною близькістю, а й спільністю історичної долі цих народів, їхніми етнічними рисами, особливостями менталітету тощо. Торговельні зносини Запорожжя здійснювалися за допомогою сухопутних і водних шляхів. Знамениті Муравський, Чорний Український, Кримський биті шляхи у поєднанні з дніпровською водною артерією становили розгалужену мережу сполучені.

 

У своїх торговельних зносинах з іншими державами запорожці використовували три основні форми: прямий товарообмін, купівлю-продаж товарів за допомогою грошей і купівлю товарів у кредит. Історичні свідчення про наявність на Запорожжі власних грошей відсутні. Торговельно-економічні зносини Запорожжя базувалися, так би мовити, на багатовалютній системі, переважали російські червінці. На основі широкого товарно-грошового обміну визначалася й купівельна спроможність валют, відповідний валютний курс.

Не відомо про  існування на Запорожжі банківсько-кредитної системи, лихварства, що, як правило, супроводжують товарно-грошовий обмін. З одного боку, це можна пояснити демократизмом усього суспільно-політичного та громадського устрою Січі й суворим напіввійськовим способом життя запорожців, а з іншого — недостатнім розвитком сфери товарно-грошового обміну, переважно натуральним характером їхнього господарства. Практично кожен козак брав участь у тій чи іншій формі торгівлі. Спеціально і постійно нею займалися торгові люди, купці, промисловики, шинкарі та ін., особливо виділявся чумацький осередок.

Доволі розвиненою була митна справа. Митна система  переслідувала дві основні цілі: поповнення доходів скарбниці й регулювання цін та інших умов торгівлі на численних ринках і в окремих торговців. Митні тарифи поширювалися на всі види торгівлі та на весь обсяг товарів, що підлягали продажу. На початку XVIII ст. запорожці контролювали п'ять переправ на Дніпрі та Південному Бузі, де справлялося мито. . Взагалі митна система на Запорожжі була доволі складною і навіть заплутаною.

 

 

 

 

 

 

31. Міжнародні торговельні зв’язки міст Галичини.

  Чималий досвід торговельних операцій мали міста Галичини. -Львів, Станіслав, Коломия, Снятин, Жовква, Тернопіль, Золочів, Бучач, Чортків. Вони розвивали постійні контакти з містами Росії, Польщі, Молдови, Угор-щини, Німеччини, балканських країн. Стабільні економічні зв'язки підтримували галицькі купці з Україною. Зовнішньоторговельний обмін значною мірою сприяв економічному розвиткові краю, ліквідовуючи замкненість наявних ринків, збагачував його господарські структури технічними та комерційними досягненнями. З України до Галичини надходили промислові вироби, сільськогосподарські продукти, велика рогата худоба, коні, сировина, в обмін на. полотно, меблі, будівельні матеріали, кухонну сіль, коси, серпи, лікарські засоби, хутро.

У торгівлі з  Угорщиною, окрім товарів традиційного експорту, доволі значною була питома вага промислових виробів.

Під час воєнних  дій у ЄВРОПІ на початку XIX ст. різко  зросло значення транзитної торгівлі в Україні. Вона ставала основним каналом зв'язку між Сходом і Заходом. Особливої ваги набув транзитний шлях з Одеси Дністром до Роз- вадова, а далі до Львова і Бродів. Товари з країн Західної Європи (олово, текстильні вироби, фарби, хутра, кава, коралі) достав-лялися транзитним шляхом через Броди до Одеси. Звідти вони поступали до Туреччини, Молдавії, валахп, Бессарабії, на Кавказ, до Хіви, Бухари, Киргиз-Кайсацької орди, Китаю. Азіатські товари (бавовна, тютюн, ладан, вовна, шовк, чай, рис, фрукти, ревінь, олія, вино, мило, бавовняні та вовняні тканини) рухались у зворотному напрямі. Загальна вартість транзитних товарів у напрямі Одеса — Броди становила в 1808 р. 10 787 320 золотих рин.

Укази російського  уряду від 24 березня 1811 р. та 19 грудня 1811 р. про скорочення транзиту й підвищення митних зборів не-гативно позначилися на транзитній торгівлі України. Новий мит-ний тариф Росії (1822) встановлював також кількісні обмеження на транзитні перевезення товарів територією України.

Торговельні зв'язки Галичини у другій чверті першої половини XIX ст. з країнами Західної Європи здійснювалися через Гданськ. До Німеччини, Франції, Англії, Італії, Польщі, Бельгії, Данії, Голландії вивозили різноманітні полотна, хутро та хутряні вироби, сіль, продукти харчування, промислові вироби, горілку, мед, пиво, тютюн, прядиво, мотузки, канати, збіжжя та інші товари місцевого виробництва.

Інтенсивні  торговельні зв'язки підтримувала Галичина з бал- канськими країнами, серед  яких провідні позиції посідали Болгарія та Греція. Основним показником стану  зовнішньої торгівлі є її структура й торговельний баланс. По Україні такі дані є за 1909-1911 рр. та за 1913 р.

напередодні Першої світової війни переважав "внутрішньоімперський обмін", тобто майже 2/3 зовнішньоторговельного обороту України припадало на Росію, Польщу, Білорусію, балтійські країни. Характерно, що і в закордонному, і в міжрегіональному обміні Україна мала позитивне сальдо торговельного балансу, відповід- но 258 і 65,3 млн крб. У структурі як загального, так і закордонного експорту левова пайка припадала на збіжжя (1/5 світового експорту) та продукти сільськогосподарського виробництва. Ці ж товари переважали і в експорті до інших частин Російської імперії. Основною статтею імпорту були текстильні вироби, що пот-рапляли з Росії та її регіонів. Другу позицію займали машини та металеві вироби, а в закордонному імпорті вони посіли першу позицію, що свідчило про започаткування процесу індустріалізації та модернізації економіки України.

Таким чином, структура  товарообміну відображала в цілому аграрну спрямованість економіки України й зародження окремих вогнищ індустріального сектора.

В XIV ст. до Чорного моря вів "татарський" шлях — через Кам'янець-Подільський степами до італійських поселень Кафи (Феодосії) і Сурожа (Судака) в Криму та Азовського узбережжя. В XV ст. цей шлях втратив своє значення і торгівля велася "молдавським" шляхом через Галич, Коло- мию, Чернівці Сучаву (столиця Молдавії), з відгалуженням через Теребовлю і Кам'янець-Подільський, через Ясси до італійських колоній Кілії (в гирлі Дунаю) і Білгорода (в гирлі Дністра), а звідти Чорним морем до Константинополя. Після взяття турками-османами Константинополя у 1453 p. через Львів проходив єдиний європейський шлях східної торгівлі.

 

 

 

32. Монетарні відносини епохи Індустріальної цивілізації.

 В процесі  розвитку індустріальної цивілізації формується перша міжнародна валютна система, і таким чином цим було започатковано перший етап формування світової валютної системи. Міжнародна валютна система в 19 столітті формується під впливом Великобританії.

В кінці 18 століття у Великобританії була створена національна валютна система золотого стандарту. За цією системою в межах національної економіки Великобританії функціонували монети, що мали золотий вміст.

Поступово під  впливом Великобританії в міжнародному співтоваристві формується думка, а потім і вживається ряд заходів для формування подібної системи на міжнародному рівні з метою спрощення міжнародних розрахунків.

Перша міжнародна валютна система юридично була оформлена  Паризькою міжнародною конференцією 1867 року. Це була валютна система золотого стандарту. В літературі її називають "Паризькою валютною системою". Це означає, що основним принципом функціонування міжнародної валютної системи був золотий паритет як основа валютних курсів в міжнародних розрахунках. Курс валют держав, які приєдналися до цієї системи, визначався вмістом в них золота. В міжнародних розрахунках золото використовувалося в чистому вигляді.

Різні країни поступово  приєднувалися до Паризької валютної системи. Росія приєдналася до цього  стандарту в 1898 році.

Коливання курсів валют в межах золотого стандарту  відбувалося в межах так званих "золотих точок". Вони визначалися  різницею в ціні на золото, яка виникала в процесі транспортування із однієї країни в іншу.

Ще один принцип  функціонування золотого стандарту: національні валюти були ідентичними до міжнародної, тобто і там і там золото відігравало всі функції грошей (в межах національної економіки це були монети із золотим змістом, в міжнародній торгівлі - в чистому вигляді).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

33. Основні міграційні хвилі 1820-1914 рр.: причини, наслідки.

 Протягом 1820—1914 рр. мали місце  три міграційні хвилі, пов'язані  насамперед з Європейським континентом.

■ Перша хвиля міграції була викликана зростанням попиту на робочу СИЛУ В ПРОМИСЛОВОМУ виробництві Великобританії та деяких інших європейських країн. Однак вона мала обмежений, локаль- ний характер. Так, у 1851 р. у м. Престоні графства Ланкашир (Англія), де працювала велика бавовняна фабрика, половину населення становили емігранти, з них 40% — ірландці. Станом на 1913 р. 400 тис. поляків були задіяні на підприємствах важкої індустрії Рура (Німеччина).

За даними перепису населення, проведеного  в Німеччині в 1907 р., в країні проживало 2,3 млн іноземців. Це були переважно  громадяни Росії, Польщі та деяких інших країн. У Франції в 1881 р. налічувалося близько 1 млн іноземців, а в першій декаді XX ст. їх кількість зросла на чверть мільйона; більше половини з них були вихідцями з Бельгії та Італії.

■ Якщо перша міграційна хвиля обмежувалася Європейським континентом, то друга мала яскраво виражене трансатлантичне спрямування. Від іШГпоТ9Т4 р. з Європи виїхало близько 50 млн чол., із них майже 32 млн — до США.

Означимо кілька базових передумов, що спричинили масову європейську міграцію в XIX — на початку XX ст.

По-перше, після низки революційних подій у провідних країнах  Заходу громадяни здобули ішшокі-ішштичні та економічні свободи. Дух лібералізму  охопив усі сфери сусцільного  життя. Спочатку в країнах Східної  Європи, а потім і в Росії  було ліквідоване кріпосне право. Уряди давали дозвіл на виїзд своїх громадян. Зокрема, в Англії було скасовано закон від 1824 p., який забороняв виїзд за кордон високоосвічених громадян.

^ По-друге, економічні та соціальні  чинники, зумовлені перенаселенням  європейських країн, великим надлишком у багатьох із них робочої сили й водночас широкими можливостями щодо працевлаштування, а також забезпечення кращих політичних, економічних і соціальних умов за кордоном. Яскравим прикладом може слугувати Ірландія, де після жахливого голоду 1846 р. розпочалася масова еміграція з країни. Ще один чинник був пов'язаний з можливістю уникнути обов'язкової військової служби, чим, зокрема, скористалися євреї та поляки в Росії під час Першої світової війни*.

^ По-третє, ще одна базова  передумова була детермінована науково-технічним прогресом, відносною легкістю переміщень як усередині країн і континентів унаслідок бурхливого спорудження залізниць, так і в міжконтинентальному сполученні, завдяки модернізації морського транспорту. Вартість проїзду від Ліверпуля до берегів США дорівнювала 3—5 фунтам стерлінгів в залежності від класу. Значно зросла швидкість морських суден. Якщо в 1864 р. парусник долав цей шлях за 44 дні, а корабель із паровим двигуном — за 40, то в 1875 р. запровадження "White Star Line" дало