Азійська економічна криза: причини виникнення та наслідки

Намагаючись зберегти своє панування, монополії все більше зрощуються з капіталістичною державою, внаслідок чого виникає державно-монополістичний капіталізм.

Нерівномірність економічного розвитку серед країн  Центру обумовила загострення міжімперіалістичних  суперечностей щодо володіння ринками  збуту, джерелами сировини і сферами  прикладання капіталу. Монополії  прагнули вирішити ці суперечності силовими методами, що призводить до імперіалістичних війн, а зрештою і до Першої Світової війни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

18. Конкуренція в міжнародній торгівлі в період становлення Індустріальної цивілізації.

  Боротьба між окремими  країнами за лідируючі позиції в тор-гівлі полягала в завоюваннях заокеанських країн, винищуванні тубільців або перетворенні їх на рабів й насильницькому відби-ранні в них багатств (захоплення золотих прикрас і начиння, пограбування палаців і гробниць), у забороні їм отримувати про-дукти в інших країнах, окрім метрополії, у нескінченних війнах між європейськими державами, що прагнули розвинути свою торгівлю та судноплавство й зашкодити іншим країнам зробити те саме.

Друга половина XVII ст. була насичена війнами між Голлан-дією і Англією за перевагу в торгівлі; XVIII ст. — війнами між Англією і Францією, Англією і Голландією, Голландією і Фран-цією через торговельні інтереси.

Першу епоху в історії  торгівлі (XVI—XVIII ст.) становить пор-тугальсько-іспанський період (приблизно до 1600 р.), другу — гол-ландсько-англійський (XVII—XVIII ст.). Перемогу в останньому протистоянні здобула Англія, яка до кінця XVIII ст. залишалася першою торговельною державою.

Португальцям належали перші відкриття на західному  березі Африки (Генріх Мореплавець) та в Індії на Малабарському, Комбайському і Коромандельському узбережжі; вони утвердилися також на Цейлоні, Малацці, Зондських (Суматра, Ява, Целебес) і Молуккських островах (їх називали "острови прянощів"), і в Макао, у Китаї. Протягом 50-літнього періоду їм удалося зас-нувати численні факторії, починаючи від Мадери й завершуючи Японією. Виникла велика "колоніальна імперія". Португальці контролювали торгівлю прянощами й пахощами, цукром і ба-вовною.

Лісабон став центром  міжнародної торгівлі — через  ньога здійснювалися всі зносини Європи з Індією; з Лісабона ІНДІЙСЬКЕ товари доставлялися в інші країни. Португальці перетворилися зі .повновладних господарів Івдійського океану: арабська торгівля в цьому регіоні 'була знищена, ірансько-індійська здійснювалася; через їхні форти; жодне судно не могло перевозити товари без їх-нього дозволу, інакше воно розглядалося як піратське. Завдякж торговельним договорам, укладеним із тамтешніми князькамж. португальці забезпечили собі цілковиту монополію у сфері торгівлі в цьому регіоні. Проте "героїчна епопея заморських завоювань Португалії" незабаром зазнала краху. Після появи голландців і Індії португальська "колоніальна імперія" протягом кількох десятиліть розвалилася: португальців замінили голландці, а потім англійці.

Свою колоніальну діяльність португальці перенесли до Аме-рики, де вони заселили Бразілію і створили цукрові, кавові в тютюнові плантації, а незабаром почали розробляти також багаті поклади золота. Бразілія набула для Иьртугалії, що перебувала у стані цілковитого економічного застою, великого значення. Наприкінці XVII ст. доходи Бразілії становили 1/4 усіх доходів Португалії, а обсяги торгівлі з цією колонією дорівнювали тор-говельному обороту Португалії з усіма іншими державами. У 1822 р. Бразілія проголосила свою незалежність від Португалії.

Якщо прянощі вабили португальців до Індії, то Америка ва-била до себе іспанців золотом. Америка стала  іспанською й за-лишалася нею, оскільки там існували поклади золота й  срібла: потім іспанці завоювали  Мексику, Панаму (яку назвали Золотою Кастилією), Чілі, Перу. У пошуках золота вони рушили на пів-день і на схід від Чілі й заполонили всю Південну Америку (Ар-гентина, Гренада, Венесуела, Парагвай), стали заселяти Кубу. Флориду.

У 1506 р. Папа Олександр VI затвердив укладений в 1494 р. договір між Іспанією і Португалією (договір Тордесілла), й у та-кий спосіб поділив усю земну кулю, як яблуко, на дві частини між обома країнами по меридіану, що проходив через Атлантич-ний океан.

Од-нак Іспанія й  Португалія уже в першій половині XVII ст. втратили свої домінантні позиції в торгівлі.

Система колонізації  нових територій, здійснювана голландцями, багато в чому нагадувала ту, якої дотримувалися  раніше пор-тугальці: іноземні кораблі  не допускалися в індійські води, жодні інші продукти, окрім голландських, не могли доставлятися до Ін-дії. Торгівля між Європою і Індією, а також між окремими місце-востями Індії і Азії зосереджувалася в руках голландців або, точ-ніше, голландської Ост-Індської компанії, заснованої у 1602 р. Остання не тільки монополізувала торгівлю в усьому регіоні (від мису Доброї Надії до мису Горн), а й наділялася правом проголо-шення війни і підписання миру. В усіх країнах регіону, тобто на-самперед в Ост-Індії, компанія мала право будувати міста й фор-теці, чеканити монету, здійснювати цивільне і карне судочинство, призначати чиновників, укладати союзи з тубільною владою.

Незабаром виникла й  інша акціонерна компанія — Вест-Інд- ська (1621), якій була надана монополія  у торгівлі з Америкою.

Хоча Середземне море перестало бути "серцем миру", і "ма-тір'ю всієї комерції" стало Північне море, голландці все-таки не ігнорували й першого. Вони стали фрахтівниками більшості ван-тажів, що брали участь у торгівлі на Середземному морі.

На противагу торгівлі з Ост-Індією торгівля на Середземному морі не вважалася прерогативою якої-небудь привілейованої ком-панії, а була відкрита для всіх. Була організована торговельна па-лата для регулювання судноплавства. Щоб уникнути захоплення суден піратами адміралтейства рекомендували здійснювати пла-вання у складі флотилій, які виходили в море у точно визначений термін у супроводі військових суден.

Таким чином, у XVII ст. Нідерланди набули статусу першої торговельної країни світу й відігравали лідируючу  роль на всіх морях.

Основними передумовами зростання комерційної могутності Нідерландів, на думку дослідників, були ліберальне ставлення їх до іноземців, свобода торгівлі, низькі мита, вигідний фрахт, а та-кож усіляке заохоченню нових галузей торгівлі

Англійська Ост-Індська  компанія, що виникла на початку XVII ст., стрімко розвивалася завдяки всебічній підтримці англійського уряду. Низка урядових хартій зміцнила позиції компанії в Англії: хартія Кромвеля 1657 р., хартія 1661 р., що надавала Ост- Індській компанії право оголошувати війну й укладати мир, хартія 1686 р., згідно з якою компанія дістала право чеканки монет, організації військово-польових судів і навіть утримання власних армій і флоту. В 1698 р. приватні купці заснували іншу Ост-Інд- ську компанію, і лише в 1702 р. обидві компанії об'єдналися, що було закріплено актом парламенту в 1708 р. З цього часу діяльність компанії в Індії значно активізувалася. для текстильної промисловості і тканини. До кінця XVII ст. половина фізичного обсягу експорту припадала на вугілля, хоча експорт тканин набагато

Англія, як найбільша  торговельна держава XIX ст., споживала  більше зарубіжної продукції, аніж вивозила власної (див. табл. 4.6). Протягом 1800—1900 рр. вартість англійського експорту збільшилась  у 8 разів, а імпорту — в 10. Напередодні  Першої світової війни негативне сальдо платіжного балансу Великобританії становило близько 0,75 млрд доларів США.

Таким чином, Англія протягом XVIII—XIX ст. була провідною торговельною державою світу, поступившися цим місцем США лише на початку XX ст.

Формування міжнародного ринку та базових структур світо- господарської системи тривало більше як три століття й завершилося на стадії першого промислового перевороту, тобто наприкінці XVIII ст. Промислова революція XIX ст., помножена на диверсифіковану сукупність міжнародних економічних зв'язків, сприяла створенню на зламі XIX—XX ст. цілісної системи світового господарства, що спиралося на розвинутий міжнародний поділ і кооперацію праці та спеціалізацію країн у виробництві й зовнішній торгівлі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

19. МЕВ в умовах економічного розподілу світу на рубежі 19 – 20 ст.

Зовнішньоекономічна торговельна експансія та вивіз  капіталу, що здійснювалися головними  капіталістичними державами на ранньому етапі розвитку імперіалізму, привели  до економічного поділу світу між  союзами капіталістів. Ці союзи становили результат розвитку національних монополій — трестів, концернів, синдикатів, які в погоні за надприбутками переходили за межі своєї країни і починали контролювати вже цілі регіони і навіть континенти.

З виникненням  міжнародних монополій на тих чи інших світових ринках починають панувати, утримувати за собою певні сфери впливу два, три чи у всякому разі вузьке коло монополістичних обєднань. Вони починають диктувати на цих ринках свої ціни, умови збуту товарів, визначають обсяг реалізації продукції й т. ін.

Міжнародні  монополії раннього періоду розвитку імперіалізму були попередниками сучасних транснаціональних корпорацій ТНК, які становлять у наш час економічну основу світового господарства.

На кінець XIX ст. територіальний поділ світу між великими державами був остаточно завершений. Наступила смуга воєнних конфліктів, повязаних з переділом уже поділеного світу. Це становить ще одну економічну ознаку імперіалізму кінця 19 — початку 20 ст., що відрізняє його від капіталізму епохи вільної конкуренції.

Особливо активно  розгорнули боротьбу за чужі території  Англія та Франція. Наприкінці XIX ст. обидві ці держави стали величезними  імперіями, що позначилося на системі  міжнародних економічних відносин. Загалом, МЕВ того часу можна поділити на відносини між колоніями та метрополіями і на відносини між метрополіями.

МЕВ між колоніями  та метрополіями виявлялися у вигляді  міжнародного поділу праці та торгівлі. Остання носила відверто грабіжницький, експлуататорський характер і була спрямована на викачування з колоній сировинних ресурсів. Відносини між метрополіями були значно складнішими. Тут важливим елементом є міжнародні монополії. Вони обумовлюють режим міжнародної торгівлі, зміцнюють інвестиційні потоки між країнами і намагаються контролювати сировинні, а згодом і трудові ресурси.

Однак, оскільки поділ світу вже завершений, створюються  умови для його переділу. Отже, ще одна особливість МЕВ того періоду  полягає в тому, що економічні фактори  та проблеми починають переходити в  політичну сферу і шукати політичного по суті силового вирішення.

Отже, основними  факторами, що впливали на МЕВ на межі ХІХ і ХХ ст. було функціонування колоніальної системи, утворення та утвердження міжнародних монополій  і прагнення вирішувати економічні суперечності не економічними, а силовими методами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

20. Міжнародна міграція робочої сили в 1990-2000 рр.

•   ≈ 3% населення світу проживає за межами своїх країн

• складний, диверсифікований характер міграції
• найдинамічніші – висококваліфіковані робітники (програми стимулювання інтелектуальної міграції)
• вимушена міграція
• нелегальна міграція
• різниця в соціально-економічних умовах країн
• старіння населення в розвинутих країнах
• ↑ населення молодшого віку в країнах, що розвиваються
• грошові перекази мігрантів перевищують надходження за програмою програмі офіційної допомоги розвитку (ОДР)
• імміграційні центри: США, Канада, Австралія, Західна Європа, країни Близького Сходу

 

Динамічне зростання  м/н торгівлі та інвестицій за умов глобалізації стимулює міграцію робочої  сили. Інтенсивність міграційних процесів 1990-2000 рр. є нижчою,ніж наприкінці 19-20ст.,коли було досягнуто усторичного піку і за кордоном працювало майже 10%.

Найдинамічнішим сектором у структурі робочої  сили,яка переміщується між країнами є висококваліфіковані робітники.

Значних обсягів  набуває вимушена імміграція.спричинена політичними,воєнними та етнанаціональними  конфліктами.Постійним міграційним  чинником залишається різниця в  соц.-ек умовах між розвиненими країнами і країнами,що розвиваються.Н-д в  німеччині погодинна з/п=30дол,а в Індії-30центів.

Доволі значною  в міграційних потоках є частка нелегальних мігрантів.Наприкінці 90-х до Європи щорічно прибувають 500тис нелегалів,до США-300тис.

Основними імміграційними центрами залишались традиційні країни,створені внаслідок міграційних хвиль попередніх епох (США, Канада, Австралія), і Зх Європа.Країни Близького Сходу-експортери нафти протягом останніх десятиліть значно поповнили свої ринки за рахунок іноземної робочої сили.

Найбільша кількість  іммігрантів проживає і зайнята в різних сферах економік у США, Австралії і Франції. Частка іноземців у загальному складі населення та у структурі зайнятих є найвищою в Люксембурзі, Австралії, Канаді і Швейцарії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

21. Міжнародна міграція робочої сили після Другої світової війни.

   Після  ІІ св. Війни відбулося кілька  міграційних хвиль, пов’язаних  із відновленням європейської  економіки, з розпадом колоніальної  системи імперіалізму, а також  зі змінами, що відбулись в  колишньому СРСР та в країнах  Сх Європи.

У 1945-1960 рр. основна міграція відбувалася з Європи, переважно з Британських островів (2,2 млн), Німеччини (1,5), Італії (1,3). У 50-ті рр. з Європи емігрувало близько 5 млн ос. Основними країнами еміграції були США, Канада, Австралія, Аргентина та Бразилія. В цей період спостерігалося значне обмеження потоку іммігрантів до США та ін. країн. Основна маса іммігрантів знайшла застосування в обробній та обслуговуючій сферах промисловості. У цілому по Європі чистий відтік робочої сили (еміграція - імміграція) становив у 50-60 рр. – 3 млн, а в 60-70 рр. – 400 тис. чол.

Внутрішньоконтинентальна  міграція була спричинена, по-перше  поверненням мільйонів людей  на батьківщину з території колишньої  гітлерівської Німеччини, по-друге, масовим переселенням етнічних німців із Польщі, Чехословаччини, Сх.Німеччини (до спорудження Берлінської стіни у 1961), по-третє, переміщенням робочої сили з Пд. Європи і Туреччини до зростаючих економік Зах. Європи.