Азійська економічна криза: причини виникнення та наслідки

На Січі здійснювалися  досить значні кредиті операції й  продаж цінностей з відстрочкою  платежів.

На Запорожжі  існував і державний кредит.

При відсутності  приватної власності па землю  па Запорожжі не заборонялась і не обмежувалась рухома приватна власність (гроші, речі, худоба, човни). Обидві форми власності — колективно-військова та індивідуально-приватна не протистояли одна одній, а співіснували.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Динаміка світових цін у період після Другої світової війни.

 Інфляційні процеси воєнного і післявоєнного періоду спричинили різкий стрибок цін на товари, які значно перевищували довоєнний рівень. Війна в Кореї радикально змінила співвідношення цін. Якщо до корейських подій ціни на продовольчі товари були відносно вищими, аніж на сировину, то в 1950 р. ціни на каучук на лондонському ринку зросли в 4, а на вовну – в 3 рази. Енергійні заходи США щодо стимулювання внутрішнього виробництва дали змогу до кінця 1952р. вирівняти ціни на основні сировинні товари.

Другий стрибок цін  відбувся на початку 70-х років, коли ціни на нафту протягом 1973-1974 рр. зросли вчетверо. Слід зауважити, що ціни на сировину, крім нафти, наприкінці1971 р. були у 3-4 рази вищі, аніж у 1939р. Внаслідок підвищення цін на нафту ціни імпорту протягом року зросли в 4 рази. Це, своєю чергою, спричинило підвищення цін на цинк, вовну, цукор та інші товари.

У середині 70-х товарні  ціни знизилися, спекулятивна активність пішла на спад.

Черговий нафтовий шок  у 1978 році спричинив зростання цін.

Третій нафтовий шок  у 1986 року був спричинений намаганням СА та Кувейту збільшити свою частку на світовому ринку нафти. Проте  цього разу ціни на нафту впали  і це дало змогу країнам-імпортерам зекономити мільярди доларів. Водночас США заявили про недопустимість зниження цін менше як 10 доларів за барель, оскільки це могло вплинути на макроекономічні показники країни. Нафтодобувні країни Заходу зазнали втрат унаслідок зниження цін: Голландія, Норвегія та Великобританія. Через деякий час у 90-х роках ціни на нафту стабілізувалися.

Внутрішні ціни регулювалися на плановій основі і тривалий час  залишалися стабільними, інфляція придушувалася  і проявлялася здебільшого в  нестачі товарів, а не в зростанні  цін.

У взаємній торгівлі так  звані контрактні ціни, за основу яких брали середні цінові показники за попередній 5-річний період. Це давало можливість уникати різних коливань цін.

Оскільки ціни на сировини і готові вироби істотно різнилися, соц. Країни намагалися збалансувати торгівлю на двосторонній основі у відповідних пропорціях щодо сировинних матеріалів і готових виробів. СРСР зазнавав економічних втрат на різниці в цінах.

Невідповідність цін  і власних виробничих витрат створювали труднощі в торгівлі країн-членів РЕВ  із Заходом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Еволюція світової валютної системи: основні етапи та їх характеристика.

Світова валютна  система пройшла 3 етапи.

1) Перша світова валютна система стихійно сформувалася до кінця 19 століття на базі золотого монометалізму в формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році. Вона признала золото єдиною формою світових грошей.

Золотий стандарт поділявся на золотомонетний, золотозливковий  та золотодевізний (золотовалютний). Країни, які дотримувалися золотого стандарту повинні були забезпечити жорстке співвідношення між наявним запасом золота і кількістю грошей в обігу, а також вільну міграцію золота (експорт-імпорт), тобто зобов’язувалися купувати і продавати національну валюту в обмін на золото. Встановлювався жорсткий валютний курс, який міг коливатися навколо так званих “золотих точок” на розмір вартості пересилання золота між двома грошовими центрами.

Ця система  мала істотні обмеження: була занадто  жорсткою, не досить еластичною, дорогою, залежала від рівня видобутку золота. Найбільшою вадою було те, що умови функціонування золотого стандарту повністю виключали можливість проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Не зважаючи на це, період золотого стандарту називають “епохою стабільності”, оскільки через обмеженість золотих запасів та прив’язаність до них грошової маси, будь-які неврівноваженості платіжного балансу швидко врегульовувались.

Криза золотого стандарту проявилася на початку 20-го століття, через ту ж саму обмеженість золотих запасів, які вже не могли обслуговувати динамічно зростаючі обсяги міжнародної торгівлі та руху факторів виробництва. Тому, в 1922 році скликається Генуезька валютна конференція. Суть її зводиться до того, що паралельно із золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе валюти провідних країн світу. Першими такими країнами були США та Англії (після Великої депресії).

2) Бреттон-Вудська валютна система була запропонована США і прийнята на конференції у 1944 році (правове оформлення такої угоди завершилося лише в 50-х – 60-х роках). Значення цієї системи полягає в тому, що це була перша міжнародна валютна система, яка базувалася на міждержавній угоді. Були прийняті єдині правила і створена організація, яка мала функцію контролю над діяльністю цієї системи.

Бреттон-Вудська  система базувалася на золотовалютному  стандарті, але фактично це був золотодоларовий  стандарт. Її суть полягає в тому, що деякі валюти (а саме долар  США та фунт стерлінгів, щоправда останній майже не використовувався) в міжнародних розрахунках розглядаються як еквівалент золота.

Принципи Бреттон-Вудської системи:

1) валютні відносини повинні бути стабільними;

2) конвертованість валют, яка повинна була б забезпечити свободу та багатосторонність розрахунків за поточними операціями;

3) система базується на золотовалютному стандарті, який повинен відповідати існуючим економічним реаліям.

Бреттон-Вудська  система проіснувала до кінця 60-х  років, коли декотрі країни ввели  плаваючі валютні курси, рамки коливань постійно порушувалися, крім того постійно здійснювала ревальвацію Німеччина.

Ефективність  цієї системи забезпечувалася високим  ступенем довіри до долару США.

На початку 70-х  років в економічному становищі  США проявилися негативні тенденції:

1) виник дефіцит платіжного балансу;

2) почали розвиватися інфляційні процеси;

3) різке скорочення золотого запасу США

В 1971 році США  припинили конвертацію долару в  золото. Це знаменувало крах Бреттон-Вудської валютної системи.

3) Ямайська  валютна система – функціонує з 1978 року (угода від 1976 року).

Основні положення:

1) демонетизація золота – скасовано офіційну ціну на золото та золотий паритет валют. Золото перетворилося на звичайний товар.

2) СДР стали основним резервним активом та міжнародною розрахунковою одиницею;

3) введення плаваючих валютних курсів.

9. Економічна роль плану Маршалла.

План Маршалла — програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни. Висунуто 1947 року держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом (почала діяти в квітні 1948).

Однією з цілей програми була протидія поширенню впливу СРСР і соціалістичних ідей на країни Західної Європи. Економічна допомога надавалась лише за умови виконання певних вимог у політичній сфері, або в сучасних термінах — лише демократичним країнам. Деякі дослідники розглядають цю програму як фактичне оголошення Холодної війни СРСР.\

План повинен був  вирішити такі завдання: допомогти економіці США позбавитися перенасиченості ринку капіталів, полегшити проведення конверсії і в той же час забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, надавши їй допомогу, й укріпити європейські демократії.

Країни, які приймають допомогу, повинні подати дані про стан своєї економіки, про втрати у війні, валютні резерви та плани використання допомоги. На основі цих даних конгрес США ухвалював рішення про розмір допомоги. Розподілом допомоги займався виконавчий комітет Європейського економічного співтовариства на чолі з американським адміністратором.

План Маршалла передбачав використання економічних методів для досягнення політичних цілей. Доларові ін'єкції у зруйновану економіку Європи мали метою фінансове та господарське оздоровлення Європи, економічний бум та підвищення життєвого рівня людей.

Успіхи економічної політики 

Про зміну ситуації в Західній Європі внаслідок «плану Маршалла» свідчить те, що щорічна допомога в 4-5 млрд. доларів дозволила за 3 роки збільшити випуск продукції на 20 млрд. доларів. Висока результативність цього плану багато в чому пояснюється тим, що його було орієнтовано на збільшення постачання західноєвропейського виробництва, на вибірковий імпорт сировини й матеріалів.

Заходи щодо перебудови господарських  відносин, зокрема, зовнішньоекономічних, з фінансової стабілізації поєдналися із зусиллями щодо збереження європейського економічного потенціалу, підвищення ефективності його використання. Тільки цей потенціал міг служити джерелом самозабезпеченя Європи ресурсами для створення альтернативних каналів постачання європейської промисловості сировиною, для розвитку імпортозаміщуючих і експортних виробництв. Таким чином розширилися можливості для імпорту із США вже не так сировини, як нових технологій.

Розпочаті наприкінці 40-х—початку 50-х рр. інвестиції суттєво підвищили конкурентоспроможність європейського експорту на зовнішніх ринках. Істотним фактором економічних досягнень Західної Європи став ефективний розподіл зусиль між розвитком традиційних і новітніх технологій.

Завдяки Плану у Європі:

• ВВП підвищився на 32,8%, зі 119 мільярдів 1947 року до 159 мільярдів 1951 року.
• промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем; обсяг сільськогосподарської продукції — на 11%.
• до 1953 року обсяг європейської торгівлі зріс на 40%.

План Маршалла досяг своєї мети: підвищити продуктивність, стимулювати  економічне зростання і сприяти  розвитку торгівлі. Він підвищив рівень життя й зміцнив економічні, соціальні й політичні структури країн-учасниць. Він зміцнив політичну стабільність у регіоні й зробив великий внесок в обмеження поширення комунізму.

Допомога за планом Маршалла офіційно припинилася 31 грудня 1951 року. Однак план Маршалла і його принципи самодопомоги заклали основи для продовження допомоги іноземним державам, що є ключовим елементом зовнішньої політики США. План Маршалла створив нову атмосферу співробітництва, взаємодопомоги й підтримки у відносинах між Західною Європою й Сполученими Штатами. Він дозволив створити сильну і міцну військово-політичну організацію (НАТО). Завдяки цим результатам він вважається найуспішнішою ініціативою зовнішньої політики в історії США.

 

 

10. Економічна сутність Версальського договору.

Версальський  договір. Версальський договір є складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. До цієї системи входили:

• Комп'єнське перемир'я між Німеччиною і головними союзними державами (1918 рік). За цим перемир'ям Німеччина капітулювала.
• Паризька мирна конференція (1919 – 1920 рр.). В межах цієї конференції були підготовлені Сен-Жерменський мирний договір (був підписаний головними союзними державами та Австрією), Нейнський мирний договір з Болгарією, Тріанонський мирний договір з Угорщиною і Севрський мирний договір з Турцією.
• Вашингтонська конференція (1921 – 1922 рр.). Нею були розроблені договори що стосувалися і якими потім регулювалися відносини, пов'язані з воєнно-морськими проблемами Далекого Сходу і басейну Тихого океану.

Версальському договору належало центральне місце  у відновленні і повоєнному регулюванні  системи світогосподарських зв'язків. Договір було підписано в червні 1919 року з одного боку – США, Британією, Францією, Італією, Японією Бельгією та іншими державами, з іншого – переможеною Німеччиною. За цим договором Німеччина, по-перше, втратила всі свої колонії, які були поділені між Великобританією, Францією, Японією та Бельгією (конкретизувати за підручником). Німеччина змушена була визнати суверенітет Австрії, Чехословаччини, Польщі. За Версальським договором Франції було повернено Ельзас і Лотарингію і передано на 15 років вугільні шахти Саарської області (під наглядом Ліги Націй). Ряд округів відійшло до Бельгії (Мальмеді, Ейтен, Морене). Деякі території відійшли до Данії, Литви, місто Гданськ було оголошено вільним містом.

Виплати у вигляді контрибуцій були визначені в розмірі 132 млрд. золотих марок. За договором Німеччина позбавлялася військового флоту, авіації, важкого озброєння. Армія Німеччини обмежувалася 100 тис. солдат.

Таким чином, Версальський договір ставив Німецьку економіку на межу катастрофи. В результаті війни Німеччина втратила зовнішні ринки. В катастрофічному стані опинилися основні галузі виробництва, потерпіла крах кредитно-фінансова система, зовнішньоторговельний оборот знизився до ¹/₃ довоєнного рівня. В цілому Німеччина характеризувалася політичною дестабілізацією, різким падінням життєвого рівня населення і економічним крахом.