Шпаргалки по "Международной экономике"

44. Умови м/н інвестув в У.: пробл та задачі. Цілі та інструм  політики залуч І Інвест.

Інвестування лежить в основі функціонування сучасної економіки, воно інтегрує інтереси і ресурси громадян, фірм та держави щодо ефективного соціально-економічного розвитку. У найбільш широкому значенні інвестиції – це укладення капіталу в тій чи іншій формі в ту чи іншу справу задля наступного його збільшення або збереження. Іноземний капітал може залучатися як у формі прямих і портфельних інвестицій, так і у формі кредитів і позик.

Головними цілями іноземних  інвестицій є бажання розмістити капітал в тій країні та в тій  галузі, де він буде приносити максимальний прибуток, скоротити рівень оподаткування та диверсифікувати ризик. Однак при здійсненні портфельних інвестицій інвестор зацікавлений не в тому, щоб керувати компанією, а в тому, щоб отримувати дохід за рахунок майбутніх інвестицій. Здійснюючи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор прагне взяти в свої руки керівництво компанією. Основними цілями здійснення прямих інвестицій є:

1) пошук ринків збуту (можливість  залишатися конкурентноспроможним,  розширювати діяльність у певній  галузі, економія на масштабах  виробництва тощо);

2) пошук ресурсів та активів (доступ до природних ресурсів, дешева кваліфікована робоча сила);

3) пошук економічної ефективності (раціоналізація структури розпочатого  раніше інвестиційного проекту  у такий спосіб, аби створити  для інвестора умови єдиного  управління економічними процесами, розпорошеними географічно).

Між інтересами експортерів і імпортерів капіталу існують об'єктивні протиріччя, які в умовах економічної нерівності партнерів ставлять більш сильну сторону (як правило, експортера капіталу) в краще положення при виборі умов інвестування. Однак, серед цілей реципієнтів портфельних іноземних інвестицій можна назвати: 1) поповнення власного капіталу з метою довгострокового розвитку шляхом розміщення акцій серед закордонних портфельних інвесторів; 2) акумулювання позичкових коштів для реалізації конкретних проектів шляхом розміщення серед портфельних інвесторів боргових ЦП; 3) поповнення центрального та місцевих бюджетів шляхом розміщення боргових ЦП, емітованих відповідними органами влади; 4) ефективна реструктуризація зовнішнього боргу  шляхом його конвертації в державні облігації з наступним розміщенням їх серед іноземних інвесторів.

В Україні практично створено основи законодавчої бази, яка регулює діяльність іноземних інвесторів. На сьогодні базовим законодавчим актом, який визначає особливості питань іноземного інвестування, є Закон України "Про режим іноземного інвестування". Цей Закон встановлює такі державні гарантії захисту іноземних інвестицій на території України.Зокрема, іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів в разі стихійного лиха, аварій тощо. При цьому іноземному інвестору гарантується адекватна і ефективна компенсація.

В разі припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції без сплати мита, а також доходів з цих  інвестицій. Держава гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків  та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.Цим законом для іноземних інвесторів в Україні встановлено національний режим (рівні умови діяльності із вітчизняними інвесторами).Іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції в Україну у вигляді будь-яких цінностей (конвертованої валюти, рухомого або нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав, цінних паперів, прав інтелектуальної власності тощо).Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України і самі визначають найбільш прийнятну для них форму здійснення інвестицій: створення юридичної особи, що повністю належить іноземному інвестору, чи за їх частковою участю, або на підставі договорів укладених з українськими підприємствами про спільну інвестиційну діяльність.Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаються ті, у статутному фонді яких іноземна інвестиція складає не менше 10%.При виникненні між іноземними інвесторами і державою спорів з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями ці спори розглядаються в судах України. Закон України "Про банки і банківську діяльність" надає право створювати комерційні банки за участю іноземних юридичних та фізичних осіб. НБУ видає ліцензію на створення таких банків.Законом України "Про науково-технічну інформацію" передбачається право іноземних юридичних та фізичних осіб, осіб без громадянства інвестувати розвиток сфери науково-технічної інформації України.Крім того, у відповідності із Законом "Про режим іноземного інвестування" на територіях спеціальних (вільних) економічних зон встановлюється спеціальний режим інвестиційної діяльності. Зараз на території України створені такі спеціальні (вільні) зони: Півничнокримська експериментальна економічна зона Сиваш" (24 інвестиційних проектів, загальна вартість яких складає 55 млн.$), "Донецьк", "Азов", "Яворів", "Курортополіс Трускавець", "Славутич", “Закарпаття".Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності є міждержавні Угоди "Про сприяння та взаємний захист інвестицій".

45. Протекціонізм в міжнародній  економічній діяльності та особливості  його застосування в Україні.

Протекціонізм – це політика захисту внутрішнього ринку та національного товаровиробника від іноземних конкурентів шляхом застосування тарифних та нетарифних інструментів торгової політики, а також патерналістських засобів впливу на розвиток економіки, окремих галузей або виробництва. Патерналізм – це цілеспрямований вплив на параметри економічної діяльності шляхом прямого фінансування, податкових митних пільг та організаційно-адміністративного втручання з метою покращання показників економічного розвитку, збільшення обсягів виробництва продукції, зростання конкурентоспроможності національного виробництва.

Існують такі форми П: 1) селективний  – заходи спрямовані проти окремих  країн та товарів (ЄС, США – квоти  на текстильну продукцію; ЄС – аграрний протекціонізм); 2) галузевий – заходи спрямовані на захист певних галузей економіки; 3) колективний – заходи, які застосовуються об’єднаннями країн проти інших країн (утворення митних союзів); 4) прихований – комплекс заходів у внутрішній економічній політиці.

Засобами П є: - блокування товаропотоків  ззовні; - організаційна та фінансова підтримка вітчизняного товаровиробника.

Цілі П: 1) здійснення “+” впливу на національне виробництво, що вирішує  проблеми зайнятості; 2) покращання умов формування платіжного балансу та економічної  кон’юнктури (якщо експорт забезпечує надходження à стабільна національна валюта); 3) забезпечення стабільної національної економіки та економічної безпеки шляхом недопущення іноземних конкурентів до деяких ключових сфер соціально-економічного життя держави; 4) розв’язок соціальних проблем.

Митно-тарифне та кількісне  регулювання зовнішньої торгівлі України  здійснюється як на основі чинного  законодавства, так і на основі указів Президента України та постанов Кабміну. Для багатьох товарних груп встановлено  імпортне мито, ставки якого можуть різнитися взалежності від торговельного режиму, встановленого внаслідок домовленостей з відповідними країнами. В Україні встановлена державна монополія на експорт, імпорт, оптову торгівлю спиртом етиловим, коньячним і плодовим; експорт, імпорт та оптова торгівля алкогольними напоями здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності за наявності у них сертифікатів. Кабміном затверджено перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню та ліцензуванню. Експортні квоти встановлено на руди і концентрати коштовних металів, коштовне та напівкоштовне каміння, коштовні метали тощо. Ліцензуання імпорту розповсюджується на хімічні засоби захисту рослин, фармацевтичні препарати, ветеринарні препарати, косметичні препарати тощо.

46. Типологія міжнародної економічної стратегії держави (моделі Купера).Укр практика.

5 типів міжнародної економічної  політики (модель Купера):

1. Пасивна відповідь на зростаючу  економічну взаємозалежність –  це погодження на часткову  або в певному відношенні і повну втрату суверенітету на проведення економічної політики (країни-члени ЄС).

2. “Експлуатаційний підхід” –  форсування певними країнами  процесу лібералізації економічних  відносин. Така модель може використовуватися  не всіма державами і не  з однаковим ступенем ефективності.

3. Захисна відповідь – заходи, які спрямовані на зниження  рівня економічної взаємозалежності. (США)

4. Економічна агресія – силові  заходи, які спрямовані на запровадження  обмежувального режиму стосовно  окремої країни або групи країн.

5. Конструктивні заходи – заходи щодо узгодження умов регулювання МЕД. Це домовленості про уникнення подвійного оподаткування, розв’язання технічних проблем міжнародної торгівлі.

47. Особливості валютної політики  на сучасному етапі; проблема  конвертованості гривні.

Валютна політика – сукупність економічних, правових та організаційних заходів та форм, що здійснюються державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами у сфері  валютних відносин. Валютна політика будь-якої країни складається з валютного регулювання (діяльність держави та уповноважених нею, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями) та валютного контролю (комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну. Він може поширюватися на всі операції платіжного балансу або на їх частину).Режим валютного регулювання в Україні можна визначити як режим валютних обмежень. Чинне законодавство України дозволяє здійснювати валютні операції за умови суворо обмеженого порядку здійснення та встановлення таких обмежень: 1) регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, золота, грошових знаків та ЦП, репатріації прибутків; 2) зосередження валютних операцій у центральному або уповноважених банках; 3) обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти; 4) контроль за вкладенням капіталу нерезидентів в економіку Украіни та резидентів – в економіку інших країн; 5) декларування, отримання попереднього дозволу, контроль або заборона здійснення окремих видів валютних операцій.

Валютні обмеження є  одним з інструментів регулювання  валютного курсу в умовах застосування системи фіксованого валютного  курсу. З переходом до режиму плаваючого обмінного курсу в Україні діючий режим валютного регулювання можна визначити як надмірно жорстокий.

48. Валютна політика України  в сучасних умовах. Органи валютного  контролю в Україні.

Валютна політика – сукупність економічних, правових та організаційних заходів та форм, що здійснюються державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами у сфері валютних відносин. Валютна політика будь-якої країни складається з валютного регулювання (діяльність держави та уповноважених нею, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями) та валютного контролю (комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну. Він може поширюватися на всі операції платіжного балансу або на їх частину).

Режим валютного регулювання  в Україні можна визначити  як режим валютних обмежень. Чинне  законодавство України дозволяє здійснювати валютні операції за умови суворо обмеженого порядку  здійснення та встановлення таких обмежень: 1) регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, золота, грошових знаків та ЦП, репатріації прибутків; 2) зосередження валютних операцій у центральному або уповноважених банках; 3) обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти; 4) контроль за вкладенням капіталу нерезидентів в економіку Украіни та резидентів – в економіку інших країн; 5) декларування, отримання попереднього дозволу, контроль або заборона здійснення окремих видів валютних операцій.

Валютні обмеження є одним з інструментів регулювання валютного курсу в умовах застосування системи фіксованого валютного курсу. З переходом до режиму плаваючого обмінного курсу в Україні діючий режим валютного регулювання можна визначити як надмірно жорстокий.

Відповідно до Декрету Кабміну України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” органами валютного контролю в Україні є:

1. Нацбанк України;
2. Уповноважені банки;
3. Державна податкова адміністрація України;
4. Міністерство зв’язку України;
5. Державний митний комітет України.

Залежно від своїх  функцій ці органи мають різний обсяг  повноважень у сфері валютного  контролю. Головним органом валютного  регулювання та контролю є НБУ. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними  операціями, що проводяться резидентами  та нерезидентами через банки. Державна податкова адміністрація України – фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами та нерезидентами на території України. Мінзв’язку – за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України – за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Нацбанк України як орган валютного контролю.

Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з питань, не віднесених до компетенції інших державних органів та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з актами валютного законодавства України.

До функцій НБУ у  сфері валютного контролю належать:

+ здійснення державної  валютної політики, виходячи з  принципів загальної економічної  політики України;

+ разом з Кабміном  України складає платіжний баланс України;