Етапи розвитку і сучасний стан світової економіки

     Розвинуті  країни цілеспрямовано створюють  перешкоди для розповсюдження  передових технологій на території вірогідного противника.

     Таким чином виявляється, що технічний розвиток країни залежить ще й від рівня економічного та політичного співробітництва з США та іншими членами НАТО. Це пояснює намагання багатьох країн з перехідною економікою стати членами Альянсу. Таке членство не тільки відповідає новим військовим доктринам Чехії, Польщі, країн Балтії, але й надає їм додаткові можливості для економічного та технологічного розвитку,особливо в галузі машинобудування та в сфері інфраструктури.

        Світовий розвиток контролюється  з декількох фінансових центрів. Технологічнопередові країни мають постійну фінансову перевагу над країнами ,що видобувають сировину та виробляють напівфабрикати. Навіть в періоди різкого зростання цін на сировинних ринках країни-продавці, такі як Росія чи Саудівська Аравія виявляються неспроможними задіяти більшу частину неочікуваного зростання прибутків на своїй території.

Кошти залишаються на рахунках в банках країн-покупців, витрачаються на купівлю державних та корпоративних цінних паперів і знову працюють на економіку найрозвинутіших і найбагатших країн світу і контролюються представниками фінансового капіталу Лондона, Нью-Йорка чи Токіо.

     Одна з  головних перешкод для інвестування ресурсних грошей у власну економіку є загальна відсталість інфраструктури, що перешкоджає впровадженню передових технологій. Це доповнюється неефективною податковою системою, низьким купівельним попитом населення, корумпованою системою державного управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лекція № 2.

Тема: « Теорія міжнародної  торгівлі ».

Питання:

1.Поняття про абсолютні  та відносні переваги.

2.Напрямки та структура  експорту та імпорту.

3.Економічне зростання  та зовнішня торгівля.

 

1. Поняття про абсолютні та відносні переваги.

Причини міжнародної торгівлі пояснили ще класики політичної економії. А.Сміт сформулював тезу про абсолютну перевагу, яку має країна у виробництві товарів, якщо вона виробляє  їх з меншими витратами ніж інші країни. Тоді вигідно спеціалізуватися на виробництві таких товарів, продавати їх у інші країни в обмін на ті товари по яким переваг немає. Проте у відсталих країн може не бути переваги по витратам по жодній позиції. Так само, найрозвинутіші країни можуть мати переваги по більшості промислових позицій.

Але виявляється, що вони можуть однаково успішно торгувати між собою. Причину цього сформулював Д. Рікардо, як «відносна перевага у виробничих витратах». У відсталої країни завжди знайдеться товар по якому вона відстає менше ніж по іншим. І навпаки, у найрозвинутішої країни завжди є такий товар, де її переваги суттєвіші ніж по іншим товарам, тому країнам знову вигідно спеціалізуватися на таких товарах і обмінювати їх на інші товари по світовим ціновим пропорціям.

Такий обмін дозволяє збільшити загальну вартість і обсяг виробництва та споживання в країні. Імпорт товарів по світовим цінам дозволяє зменшити рівень цін на внутрішньму ринку. А це збільшує можливості споживання. А значить вигідно не тільки для міжнародних торгівців, але й для населення.

 

 

 

2.  Напрямки та структура експорту та імпорту міжнародних торгових потоків пояснює в найбільш загальному вигляді теорема Хекшера-Оліна: країні вигідно спеціалізуватися на виробництві тих товарів, де широко використовуються надлишкові виробничі фактори та економляться дефіцитні для країни фактори.

Таким чином, з допомогою  зовнішньої торгівлі країна в прихованому  вигляді експортує надлишкові фактори та імпортує дефіцитні.

Із цієї теореми є  декілька формальних висновків:

1. Більш вигідною повинна  бути торгівля між країнами  з різним рівнем забезпечення виробничими факторами і різним рівнем розвитку взагалі.

2. Під час взаємної торгівлі буде відбуватися постійне переміщення значних обсягів ресурсів через кордон. Це поступово буде призводити до зрівняння у забезпеченності ресурсами.

3. Країни які постійно  торгують між собою повинні  поступово втрачати стимули до взаємної торгівлі.

Проте на практиці ці висновки виявляються хибними, насправді, зростає фізичний обсяг торгівлі між розвинутими країнами. При тому, в багатьох випадках має місце «зустрічна торгівля», коли країни продають одна другій товари однієї номенклатури (наприклад торгівля авто). В той же час торгівля між розвинутими і сировинними країнами визначається потребами розвинутих країн у сировині. Якщо доходи сировинних країн збільшаться внаслідок зростання цін на сировину, дещо збільшаться закупівлі споживчих товарів у розвинутих країнах. Але закупівля технологічних товарів, наприклад устаткування, сировинними країнами практично не зростає.

Це свідчить, що в сучасних умовах вже не достатньо мати різницю в забезпеченості виробничими факторами для зацікавленості у взаємній торгівлі. Також слід розділяти великі виробничі фактори на складові елементи. Тоді виявляється, що жодна країна не має абсолютної переваги по всім технологіям та елементам таких факторів, як капітал, підприємницькі здібності, інформація. Тому розвинуті країни зацікавлені у збільшенні взаємної торгівлі.

Фірми-виробники розробляють  нові товари орієнтуючись на потреби та платоспроможність найбільш ринкових сегментів, а вони, як відомо, знаходяться також в розвинутих країнах, де найвищій рівень доходів та споживання. Відповідно в бідних країнах закупівля нових товарів завжди буде обмеженою. По причинам своєї відсталості, ці країни неспроможні самостійно використовувати високотехнологічне устаткування. Це призводить до такої ситуації, коли ресурсовидобувні країни залишають зароблені кошти в країнах-покупцях сировини.

В 20 столітті зафіксовано  також незвичне явище «парадокс  Леонтьєва»: країни експортували товари де широко використовувався той фактор що був у країни дорожчим ніж у тих країнах куди товар вивозився.

Наприклад, сполучені  Штати довгий час масово експортували товари, що містили велику частку труда як фактора. Виявилося, що насправді, це пов’язано з найвищою продуктивністю праці у Сполучених Штатах. Тому значення має не тільки ціна факторів, але й їх продуктивність. По цій же причині Сполучені Штати експортували і великі обсяги ресурсоміської продукції, оскільки ефективність переробки ресурсів тут є дуже високою.

В багатьох випадках надлишкові ресурси можуть бути використані  у виробництві з дефіцитними. Це призводить до такого наприклад  явища, як експорт енерговитратної  металургійної продукції з України, для якої залізна руда є надлишковим  фактором, а енергія що витрачається при виготовленні металу – дефіцитним. Більшість вчених у таких випадках пропонують продовжити технологічний цикл, тобто розвивати виробничу кооперацію з машинобудівними світовими лідерами і експортувати з України не просто метал, а продукцію важкого машинобудування.

 

 

 

 

 

    3.Економічне зростання та зовнішня торгівля.

Економічне зростання в більшості випадків пов’язано зі змінами в структурі експорту та імпорту. Тому виділяють 2 типи зростання:

1. З розширенням експорту.

Тобто коли темпи зростання експорту вищі ніж загальні темпи зростання економіки. У більшості випадків зростання експорту супроводжується більшим чи меншим зростанням імпорту. Оскільки у експортера збільшуються купівельна спроможність на світовому ринку.

2. Зростання з витісненням імпорту.

Коли темпи загального економічного зростання  набагато більші ніж темпи зростання зовнішньої торгівлі. Це відбувається, як правило, в тому випадку, коли з країни витісняються іноземні виробники. В більшості випадків, це не є наслідком прискореного технологічного розвитку, а відбувається внаслідок посилення зовнішньоторгових бар’єрів для імпорту, або змін у структурі попиту чи платоспроможності населення у її валютному еквіваленті. Наприклад, в наслідок падіння курсу гривні в 1997 році з України була витіснена більша частина імпортної харчової продукції та значна частина фармацевтичної. І відповідно галузі розвивалися в Україні на протязі 5 років дуже швидкими темпами.

Переважна більшість  вчених вважають, що експорторозширююче зростання є більш ефективним. Торгувати на світовому ринку можливо тільки конкурентоспроможною продукцією. Це значить, що експортні можуть бути тільки найбільш ефективні та технологічного новіші галузі економіки. Прискорене зростання таких галузей і перерозподіл ресурсів на їх користь повинно неодмінно покращувати загальну ефективність використання ресурсів.

Розширення зовнішньоторгового обігу корисне з точки зору посилення конкуренції, що є найбільш ефективним регулятором ефективності виробництва і стимулятором інноваційної активності виробників. З допомогою міжнародних торгових та фінансових капіталів країна отримує з-за кордону додаткові фінансові активи та нові технології виробництва і організації праці.

Структура експорту частково пояснюється гіпотезою Ліндера, за якою  країна буде експортувати насамперед ту продукцію, яка вже має значний попит на її внутрішньому ринку:

1. Для того щоб досягнути  необхідної якості у виробника, повинен бути значний досвід у виробництві товарів. Значить, перш ніж виходити на зовнішній ринок цей досвід необхідно було набути.

2. Щоб ціна була  конкурентною треба вже мати  значні обсяги виробництва (ефект  економії на витратах за рахунок  масштабу виробництва). Під час  зростання масштабів треба було  постійно реалізовувати готову  продукцію.

3. Попит на продукцію створюється поступово, але тільки прискорений попит надає додаткові кошти для закупівлі нового передового устаткування. Коли попит низький, відносні ціни на товари зменшуються, а норма прибутку падає і інвестиції не можливо здійснювати.

Витіснення імпорту  хоча і підтримує виробництво  в окремих галузях, але платять  за це завжди споживачі, які змушені  купувати більш дорогу і неякісну національну продукцію, бо ціна на імпортні товари завищена за рахунок високих  імпортних тарифів. Купуючи ж імпортні товари покупці сплачують обсяги цього мита до бюджету, кошти якого продовжують витрачатися на підтримку неефективних виробників.

Існує також можливість прийняття зворотних заходів  і виникнення торгових воїн між країнами, коли виникнуть перепони вже для власного експорту.

Проте існує і декілька виключень із такої переваги експортного  зростання:

1. Якщо країна та  обсяги її торгівлі великі  і мають змогу впливати на  світові ціни, тоді подальше вже  втягування у світову торгівлю  в традиційних для країни напрямків експорту та імпорту може погіршати для неї умови зовнішньої торгівлі ( - це співвідношення між експортними та імпортними цінами. Умови покращуються, якщо ціни експорту зростають швидше ніж ціни імпорту, і навпаки).  Відповідно зростання традиційного експорту може призводити до падіння його ціни. Наприклад, в 1992-1993 рр. Росія та Україна вдвічі збільшили обсяги експорту алюмінію, і це призвело до зменшення світових цін на алюміній удвічі. З іншого боку, Україна є найбільшим покупцем російського газу  в Європі, що підтримує загальний високий рівень попиту і постійне зростання цін на газ. Тому треба освоювати нові ринки і виходити з новими товарами, де конкуренція менше і в структурі виробництва (виробничих витрат) яких менше імпорту сировини.

2. Якщо країна має досить низьку середню з/п, то для неї може бути вигідним витіснення імпортної трудовитратної продукції. Оскільки в цьому випадку загальний приріст доходів пов’язаний зі створенням нових робочих місць у відповідних галузях буде більшим, ніж втрати покупців від переходу на національну продукцію. Це призводить до створення мультиплікаційного ефекту в економіці. Наприклад, для України є вигідним розвиток легкої промисловості і витіснення відповідного імпорту.

На протязі 20 ст. в економіці  спостерігалася тенденція, яку назвали Законом Енгеля: постійно погіршуються умови зовнішньої торгівлі для виробників сировини, особливо продовольства, особливо зерна.

Це обумовлено:

1. Низькою технологічністю  сировинних товарів і відповідно  потенційно вищим рівнем конкуренції між продавцями сировини. В той же час конкуренція на ринку високотехнологічних нових товарів не може бути високою. І ціни на високотехнологічні товари завжди завищені.

2. Споживачі продовольства  знаходяться здебільше в бідних  країнах, які не мають грошей для його закупівлі, а багаті країни захищають свої продовольчі ринки від чужої продукції. Крім того, в аграрному секторі розповсюджуються нові біотехнології, які призводять до різкого зменшення середніх витрат (генномодифіковані продукти). В перспективі це зупиняє зростання цін в аграрному секторі.

3. Періодичне зростання  цін на сировину завжди призводить  до запровадження у країнах-покупцях  сировини нових ресурсозберігаючих  технологій, що відновлювало рівновагу  між попитом та пропозицією  на сировинних ринках.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лекція № 3.

Тема: «Міжнародна економічна інтеграція».

Питання:     1. Структура та організація Європейського Союзу.

                     2. Політика, що проводиться ЄС.

                     3. Інші інтеграційні об'єднання.

1. Структура та організація  Європейського Союзу.

 Інтеграція – це  зближення об'єднання та взаємопроникнення  національних економік.

Необхідною умовою інтеграції є співставний рівень їх економічного розвитку та подібність економічної політики і системи державного управління.

        Інтеграція – це поступовий  та повільний процес проходження  через всі її етапи. Це пов'язано  з необхідністю законодавчого  та господарського закріплення  та господарського закріплення  та випробування нових форм  співпраці на різних стадіях руху економічної кон'юнктури (тобто не тільки на етапі підйому але й в період кризи). Якщо необхідні законодавчі зміни вимагають конституційного розвитку тоді процес зближення стає складнішим і ще довшим. В окремих випадках, особливо, що стосується створення наднаціональних регулюючих та контролюючих органів потрібно проводити референдуми серед населення.