Етапи розвитку і сучасний стан світової економіки

1. А) Податкове стимулювання, в тому числі податкові канікули по окремим видам податків на обмежений строк.

Б) Податкові пільги по інвестиціям, податкові кредити, що дають змогу легально зменшати виплати  до бюджету з допомогою реінвестицій.

В) Створення вільних економічних зон з особливим податковим режимом.

Г) Податкові пільги не пов’язані з доходами. Наприклад: звільнення від митного оподаткування  інвестиційних товарів, що завозяться по інвестиційним проектам.

2. Кредитне регулювання

А) державні інвестиції та державне регулювання в тих галузях, що мають загальноекономічне значення, але не підлягають приватизації, або не забезпечують прибутковості.

Б) регулювання облікової  ставки проценту та норми обов’язкового  резервування.

В) здійснення урядом операцій на фондовому ринку з купівлі, продажу чи погашення цінних паперів.

Г) динаміка державних  запозичень на кредитному ринку.

Д) бюджетне фінансування, що створює додаткові кредитні ресурси  в наступному періоді.

3. Амортизаційні режим,

насамперед це дозволення прискореної амортизації, яка забезпечує швидке відновлення основного капіталу за рахунок зменшення оподаткування прибутку.

     4. Приватизація,

Яка забезпечує іноземним  підприємцям вільний доступ до основного  капіталу, природних ресурсів, нерухомості  тощо.

5. Макроекономічні умови забезпечення загальноекономічної стабільності, лібералізація зовнішньоекономічної стабільності, розвиток інфраструктури, збільшення внутрішньої інвестиційної активності.

6. Полегшення процедурних  умов та стабілізація політичної  ситуації:

А) Спрощення адміністративних процедур реєстрації підприємств.

Б) Отримання ліцензій, дозволів пожежної та інших служб.

В) Скорочення відповідних  зборів.

Г) Спрощення розрахунків  митних зборів та скорочення терміну  митного проходження товарів.

Д) Стабільність митного і податкового законодавств.

Е) Відкриття інформації про всі нормативні правила встановлені  Міністерствами та відомостями щодо економічної діяльності.

Є) Захист прав власності  і припинення рейдерства.

Ж) Зниження рівня корупції та злочинності.

 

4. Вільні економічні зони.

ВЕЗ – це території  зі спеціальними режимами економічної  діяльності та особливим порядком застосування митного та податкового законодавств.

Цілі створення ВЕЗ:

1. Швидка організація спільного виробництва за участю іноземних фірм для зменшення імпортного мита.

2. Організація експортного  виробництва, щоб уникнути оподаткування  імпортних компонентів.

3. Виробництво імпортнозамінної  продукції.

4. Для впровадження  нових технологій.

5. Впровадження ринкових  методів господарювання та управління.

6. Розвиток інфраструктури.

7. Покращення механізму  природокористування.

8. Створення додаткових  робочих місць.

 

Види ВЕЗ:

1. Вільні торгові зони,

в тому числі вільні порти, транзитні зони, безмитні склади або  безмитні території на підприємствах. Такі зони базуються відміні чи зменшенні митних зборів та спрощенні експортно-імпортного контролю, і мають не виробничий характер.

2. Експортно-промислові  зони,

які базуються на пільгових, торгових чи митних режимах, можливо  є пільговим оподаткуванням. В таких зонах випускають експортнозамінну або імпортнозамінну продукцію.

3. Банківські та страхові  зони

с пільговими та відповідними режимами.

4. Технологічні зони,

технопарки та технополіси  с пільговими інноваційним режимам.

5. Комплексні зони,

що використовують різні пільгові режими.

Статус та пільги для  кожної зони визначаються окремими законами. Зони створюються постановою Ради Міністрів, Президента, обласних рад, депутатів та облдержадміністрацій. Після рішення про створення зони господарські суб’єкти підписують договори з місцевими органами влади про використання земельних ділянок, природних ресурсів, інфраструктурних об’єктів. Рішення про створення зони, крім переліку пільг, має чітке визначення території зони, техніко-економічне обґрунтування її діяльності, строк дії пільгових режимів.

 

 

 

 

 

 

 

5. Особливості іноземного інвестування в Україні.

Загально інвестиційне регулювання здійснюють НБУ, Фонд державного майна, бюджети та позабюджетні фонди, виконавчі органи та органи самоврядування.

Спеціалізовані органи:

1. Українська інвестиційна  компанія.

Залучає кошти на зовнішніх  кредитних ринках та фінансує інвестиційні проекти підтримані урядом.

2. Національне агентство  з реконструкції та розвитку.

Взаємодіє з міжнародними організаціями з приводу запозичення  іноземного кредиту, гарантій, гуманітарної та технічної допомоги, і контролює їх використання.

3. Державно-інвестиційний  кліринговий комітет.

Розглядає питання про  залучення фінансових інвестиційних  ресурсів в рамках зовнішньоторгового клірингу.

4. Координаційна рада по питанням інвестиційно-клірінгового співробітництва.

5. Палата належних  експертів по питанням інвестицій.

Дорадчий орган при  Президенті, який повинен регулювати конфліктні ситуації.

6. Консультативна рада  по питанням інвестицій при  Президенті для розробки та реалізації державної політики щодо іноземних інвестицій.

7. Валютно-кредитна рада  при Раді Міністрів.

     На території  України реалізують кредитні  програми  : Світовий банк, Європейський банк реконструкції  та розвитку, Європейський інвестиційний банк та спеціалізовані фонди допомоги, які спонсуються урядами  провідних країн, таких як США та Німеччина та окремими приватними структурами ( Наприклад : Фонд відродження )

Найбільше кредитів було  надано на розвиток малого і середнього бізнесу, переробку сільгоспсировини, реструктуризацію вугільної галузі, ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії.

    

     Іноземні  інвестиції можуть здійснюватись  в грошовій формі, у валюті  першої групи класифікації НБУ,  при реінвестуванні в українській  валюті, у формі цінних паперів, корпоративних прав, грошових зобов'язань, прав інтелектуальної власності, визначених у ВКВ, або в формі рухомого чи не рухомого майна.

     Головна  проблема іноземного інвестування  в Україні – в тому, що з 30 млрд. доларів загальної суми тільки 10 % відображає завезення нового устаткування та передових технологічних ліній . Ще близько 3 млрд. – це вартість здійсненої реконструкції  ( більшість капітальне будівництво чи ремонт ) .

   Більше 15 млрд. –  це портфельні інвестиції, значна частина яких сформована за рахунок переходу контрольних пакетів акцій у власність іноземних компаній по борговим схемам.

    До іноземних  інвесторів в Україні застосовується  національний режим економічної  діяльності, їм надані гарантії збереження та повернення інвестицій.

     Українські  інвестори здійснюють капіталовкладення  за кордон за рахунок власних  коштів.  Переважна частина цих  коштів спрямовується на купівлю  цінних паперів в іноземних  компаній.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Лекція № 9

Тема : Зовнішньоторговий контракт.

 

Питання :

1. Підготовка та підписання  контракту.

2. Головні розділи  контракту.

3. Базові умови поставки  товарів ( інкотернс )

 

1. Підготовка та підписання  контракту.

 

   Після рішення  про участь у зовнішньоекономічній  діяльності необхідно провести маркетинговий аналіз внутрішніх та зовнішніх ринків по вибраними товарними позиціями. Вивчається попит і пропозиція товару, особливості попиту ( переваги споживачів ), цінова динаміка, макроекономічні показники розвитку і їх прогнози, особливості національного податкового та зовнішньоторгового законодавства, особливості внутрішніх та міжнародних розрахунків та особливості побудови торгової мережі.

    Якщо планується  постійна зовнішня діяльність  то необхідно організувати в  іншій країні власне представництво, або вибрати місцеву фірму, яка буде постійно представляти інтереси українського підприємства.  Якщо така діяльність періодична або разова то шукають іноземного торгового посередника.

     При торгових  угодах потенційним партнерам  направляють комерційні пропозиції з загальними відомостями про товар, умови поставки та ціну.

За правила ділової  безпеки відповідь повинна бути обов'язковою, а відмова мотивованою. Після отримання принципової згоди проводять переговори.

При звичайних угодах текст контракту, як правило готує активна сторона, тобто продавець, перевізник, орендодавець тощо. Оскільки при цьому закладаються найвигідніші для відповідної сторони умови, необхідно їх уважно вивчати та узгоджувати з окремими підрозділами. Насамперед, фінансовим, транспортним, виробничим та юридичним. Після узгодження технічних параметрів відбувається  парафування контракту :

Спеціальні представники з гарним знанням іноземних мов, які відповідають за формування та адекватність перекладу, підписують кожну сторінку контракту, щоб не було різночитань – намагаються використовувати спеціальні терміни.

 

      Контракт  підписують перші особи, або представники, що мають відповідну довіреність. Текст складається послідовно на двох мовах або паралельно з вертикальним розподілом аркуша. Підписується два екземпляра, що мають однакову юридичну силу, для безпосередніх виконавців готують копії.

     Правові особливості контракту  обумовлюються країною підписання, але він не може бути не відповідним національному законодавству кожної зі сторін.

 

 

2. Головні розділи  контракту.

 

1. Визначення  сторін 

Точна юридична назва сторін і їх адреса.

Місце підписання контракту.

2. Предмет  договору

Вид угоди, базисні умови  поставки, кількість товару, якщо товар  ваговий – то визначається можливе  відхилення. Якщо поставка здійснюється за декілька етапів то визначається розмір партії.

3. Технічна специфікація

Цей розділ додається  для технологічно складних товарів, коли необхідно точно визначити марку моделі, та її відповідність міжнародним чи національним стандартам.

4. Ціна та загальна сума контракту

Ціну фіксують в конкретній валюті.

За методами розрахунку ціни можуть бути :

а) тверді, які не підлягають змінам

б) з майбутньою фіксацією, коли вказується дата та місце біржового  котування відповідного товару.

 Такий підхід застосовують до товарів, ціни на які постійно коливаються, а також, якщо між підписанням та виконанням контракту значний проміжок часу .

в) Змінна ціна, частина якої формується на умовах твердої ціни, а частина залежить від поточного котування. Застосовується до контрактів з довгим терміном використання.  В цьому розділі можуть також вказати надбавки чи знижки, що залежать від умов виконання контракту.

5. Строки  поставки

Тут визначається проміжок часу, або конкретні дати, коли товар повинен бути доставлений в обумовлений пункт; визначається також можливість дострокової поставки і на яких умовах.

6. Пакування  та маркування

Взагалі пакування повинно  забезпечити збереженість товару при  базисних умовах поставки. Всі інші вимоги обумовлені необхідністю подальшої перевалки вантажу, його зберігання, вимогами вантажних місць чи складських місць повинні бути визначені конкретно, щоб позбавитися від подальшого пере фасування товару.

  Маркування повинно  надавати стандартні рекомендації  вантажним компаніям та реквізити отримувача. Додаткові   вимоги обумовлені національними стандартами повинні визначатися окремо і бути викладені в тексті контракту.

7. Гарантії  продавця

Тут вказується на протязі якого терміну і на основі яких параметрів покупець може інвестувати .Вимоги до продавця і чого саме він може домагатися :

- відшкодування витрат  на ремонт, або доведення товару до визначених параметрів

- уцінка товару 

- заміна дефектного  товару