Етапи розвитку і сучасний стан світової економіки

На початку 70-х років  різко посилилися спекуляції з золотом і США відмовилися продавати його за фіксованою ціною. Це призвело до відмови від бреттовудської системи і переходу до режиму «вільного плавання», коли обмінні курси валют залежать від їх попиту та пропозиції, та встановлюються на основі катування на міжнародних валютних біржах. Ціна золота з 1973 по 1980 рік зросла з 35 до 600 доларів за тройську унцію. Потім з 1980 до 2001 року ціна постійно знижувалася і досягла позначки 230 доларів за унцію.

Катування валюти залежить від обсягів зовнішньої торгівлі у відповідній валюті, обсягів операцій з цінними паперами та використання відповідних валют в інших країнах для виконання грошових функцій.

Валюти з обмеженою  внутрішньою конвертованістю, це такі, що вільно обмінюються на внутрішньому ринку але заборонені урядами своїх країн для операцій у зовнішньої торгівлі. Це пояснюється намаганням перешкодити валютним спекуляціям та невідповідністю міжнародних і внутрішніх цінових пропорцій. Раніше називали також причиною відсутність значних золотовалютних резервів. Але після того як Росія, Україна та інші зібрали значні резерви вони продовжують використовувати іноземні валюти для зовнішньоторгових операцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Для встановлення валютного курсу використовують такі показники:

 

1. Пряме котування:

коли визначений фіксований обсяг іноземної валюти порівнюється з перемінним обсягом національної валюти.

2. Непряме або зворотне  котування:

коли фіксований обсяг  національної валюти порівнюють зі змінним  обсягом іноземної валюти.

3. Крос-курс:

це встановлення обмінного  курсу між валютами в залежності від їх співвідношення з іншими валютами. Якщо відомі співвідношення декількох валют з національною валютою, то можна встановити їх співвідношення між собою без участі національної валюти. Якщо відомі співвідношення між іноземною валютою і офіційно встановлен обмінний курс хоча б з однієї з них, тоді можна встановити крос-курс національної валюти до будь-якої іноземної.

4. Індекс ефективного  валютного курсу:

який встановлюється через співвідношення з корзиною валют. Зміна цього індексу показує тенденцію зміни загальної цінності валюти. Частку тієї чи іншої валюти у кошику визначається через частку яку займає ця валюта у зовнішньоекономічних операціях своєї країни.

5. Індекс реального  валютного курсу:

розраховується шляхом очищення від інфляції валютних одиниць, що порівнюються. Для цього обсяг  відповідної валюти ділиться на індекс інфляції.

6. Індекс реального  ефективного курсу: комплексний  показник.

Девальвація валюти в  сучасних умовах означає зниження офіційного обмінного курсу валюти відносно тих валют до яких країна проводить політику фіксованого курсу.

Більшість країн світу  з неконвертованими валютами намагається  фіксувати свою валюту відносно долару США, англійського фунта та євро.  

 

3. Інститути та інструменти валютного регулювання.

    Основні інститути  валютного регулювання на національному  рівні :

1) Законодавчі та виконавчі  органи, що встановлюють основні правила валютної діяльності .

2) Рада міністрів, яка  надає урядові гарантії по  імпорту чи зовнішнім займам  і здійснює зовнішні запозичення.

3) Національний банк, який здійснює контроль за валютною діяльністю банків.

4) Уповноважені банки, які мають ліцензії НБУ на проведення валютних операцій .

5) Державна податкова  адміністрація здійснює фінансовий контроль за валютними операціями і відповідними податками.

6) Митний комітет, який слідкує за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через кордон.

7) Міністерство зв'язку, яке контролює дотримання правил поштових переказів через кордон.

8) Валютні біржі, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземних валют.

    На міжнародному  рівні валютні відносини регулюються  Міжнародними інституційними банками  розвитку та МВФ.

 

   Інструменти валютного  регулювання :

1. Девальвація валюти

2. Ревальвація валюти

3. Валютна інтервенція 

Інтервенція здійснюється за рахунок продажу валютних резервів, за рахунок продажу цінних паперів у відповідних валютах та з допомогою swob-угод, тобто кредитних угод з іноземними банками з приводу купівлі відповідних валют.

4. Корекція облікових  ставок НБУ 

Їх підвищення посилює  національну валюту, а зменшення ставок навпаки зменшує попит на національну валюту, знадчить послаблює її.

5. Валютні обмеження,  а саме нормативні документи, що встановлюють правила валютних операцій.

6. Регулювання платіжного  балансу з допомогою податкових  пільг, експортних субсидій, зміни  митних тарифів тощо.

7. Регулювання конвертованості  національної валюти і зміна  правил обміну та переміщення  валютних цінностей через кордон.

 

 

 

4. Особливості валютного  регулювання в Україні.

 

   Основи валютного  регулювання в Україні викладені  в законі "Про зовнішньоекономічну  діяльність", та декреті Кабінету міністрів "про систему валютного регулювання і валютного контролю".

  Єдиним законодавчим засобом розрахунків на території України є ГРИВНЯ, однак її використання для зовнішньоторгових операцій заборонено і може бути дозволено тільки по індивідуальній ліцензії НБУ.

   Валютні цінності  українських підприємств та фізичних  осіб ( резидентів ), що знаходяться за кордоном повинні щоквартально декларуватися в НБУ.

   Практично на  всі валютні операції потрібно  брати ліцензію НБУ.

   Для купівлі  іноземної валюти через банківську  систему необхідна наявність  імпортного контракту або документи  про отримання прибутку іноземним підприємством з подальшим переказом за кордон або документи про отримання та обслуговування кредиту в іноземній валюті або будь-які документи про ліцензовані НБУ.

   Іноземна валюта  може бути зарахована на спеціальний  рахунок і повинна бути використана на протязі п'яти банківських днів або може перераховуватись безпосередньо з кореспондентського рахунку банку, що купив валюту за дорученням клієнта.

  При експортних  контрактах валютна виручка повинна  бути зарахована на валютний  рахунок не пізніше 30 днів з дня митного оформлення, а імпортна продукція повинна бути отримана в такий же термін з моменту авансового платежу.  За порушення строків повинна сплачуватись ПЕНЯ 0,3 % від суми контракту за кожен день, крім спеціальних рішень арбітражних судів.

    Всі валютні  операції, що проводять банки та їх обмінні пункти повинні обліковуватись наприкінці робочого дня. Обмінний пункт передає валютні кошти банку. Гривневі кошти зараховуються на спеціальна рахунки.

  Переміщення валютних  цінностей через кордон обмежується встановленими обсягами, які можуть бути збільшені у випадку виїзду на постійне місце проживання з попереднім продажем нерухомості і відповідно сплаченими податками . А також у випадку наявного дозволу від НБУ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лекція № 8

Тема: Іноземні інвестиції

Питання до теми:

1. Інвестиційна політика.
2. Інвестиційні інститути.
3. Інструменти інвестиційної політики.
4. Вільні економічні зони.
5. Особливості іноземного інвестування в Україні.

 

1. Інвестиційна політика

Держава здійснює інвестиційну політику впливаючи на світовий ринок капіталу з метою залучення додаткових обсягів позичкового та підприємницького капіталу, що сприяє збільшенню загального обсягу задіяного капіталу, а це збільшує обсяг виробництва.

При аналізі інвестиційної  ситуації використовують поняття валових (брутто) інвестицій та чистих (нетто) інвестицій. Ефективність інвестицій оцінюється з допомогою показника їх продуктивності – це відношення приросту ВВП до обсягу інвестицій.

Інвестиції – це не просто гроші, що надходять в економіку, а такі грошові потоки, що супроводжуються ресурсними потоками і структурними змінами.

Ефективне інвестування здійснюється через впровадження нових  технологій, нових товарів, нових  форм організаційної праці тощо. Тому у випадку іноземного інвестування бажане надходження грошей з тих країн, які мають відповідні передові технології і досвід їх впровадження у виробництво.

Державна політика спрямована на залучення як прямих так і портфельних  інвестицій. Уряд більше зацікавлений в портфельних інвестиціях, оскільки вони покращують платіжний баланс країни, а у випадку приватизації сприяють збільшенню доходів. В той же час, галузі економіки зацікавлені в прямих інвестиціях, які здійснюються у формі імпорту нового устаткування та додаткових обсягів дефіцитних ресурсів.

При приватизації підприємства не зацікавлені у завищенні своєї  продажної ціни, оскільки переважна  частина цих коштів надходить  до державного бюджету і одночасно  зменшуються фінансові можливості інвестора для подальшого розвитку самого об’єкта. В той же час, зменшення продажної ціни призводить до подальших спекуляцій і багаторазового перепродажу корпоративних прав або недружнього поглинання, коли підприємство купувалося конкурентом з метою зупинення або обмеження виробництва.

Висновок: ефективними виявилися ті зовнішні інвестиції, пов’язані з приватизацією, що здійснюється світовими лідерами у відповідних галузях у яких вистачало коштів і на купівлю і на розвиток об’єктів.

Переваги прямих інвестицій:

1. Вони забезпечують  модернізацію підприємства.

2. Вони сприяють залученню  передових технологій організації  виробництва, маркетингу, менеджменту.

3. Створюють нові робочі  місця.

4. Залучають іноземних  спеціалістів.

5. Полегшують входження  до світової економіки і підвищують  конкурентні позиції підприємства.

6. Надають змогу використовувати  постачальну та збутову мережу  інвестора.

7. Сприяють впровадженню  ринкової етики трудових та  ділових відносин.

 

2.  Інвестиційні інститути.

Головні інструменти  державного стимулювання інвестицій:

1) А) Створення податкових пільг для іноземного капіталу, які б були б однозначні, чітко визначенні та прості у використанні.

Б) Створення постійної  та чіткої методики загального оподаткування, що відповідало б міжнародним  стандартам.

В) Заохочення реінвестування прибутку, що повинно забезпечити позитивне сальдо міжнародного руху капіталів.

Г) Забезпечення вільного доступу інвесторів на всі види ринків та до процесу приватизації.

Д) Обмеження корупції та постійний адміністративний контроль над діяльністю чиновників, що контролюють зовнішні інвестиції.

Е) Надання законодавчих гарантій іноземним інвесторам.

Є) Розвиток інфраструктури у відповідності до світових стандартів.

Ж) Внутрішня стабільність у країні.

 

Існує 2 групи організації, що здійснюють інвестиції:

1) ті які здійснюють спрямовані інвестиції у конкретні проекти чи підприємства, такі як фінансові групи, фінансові компанії тощо.

2) організації,що здійснюють  багатовекторні інвестиції по  методу формування інвестиційного  портфелю, який диверсифікується  по видам цінних паперів та спрямованості інвестицій.

Такі організації можуть притримуватись стратегії стабільність портфелю або нестабільного. В останньому випадку метою діяльності скоріше є захоплення контролю над підприємствами з метою їх розвитку та отримання дивідендів, а спекулятивна гра на фондовому ринку, коли пакети цінних паперів постійно перепродаються.

Міжнародне регулювання  інвестицій здійснюється міжнародними банками розвитку, спеціалізованими підрозділами ООН ( ЮНКТАД, ЮНІДО ), а також міжнародними і багатосторонніми угодами про заохочення і гарантування іноземних інвестицій. На національному рівні іноземні інвестиції регулюються податковими службами, спеціальними організаціями, утвореними законодавчими і виконавчими владами, місцевими органами влади тощо. Оскільки підприємство з іноземним капіталом, як правило діють в національному режимі господарювання, на них розповсюджуються всі принципи та правила державного регулювання.

 

 

3. Інструменти інвестиційної політики.

Інструменти інвестиційного регулювання: