Етапи розвитку і сучасний стан світової економіки

Замість готових виробів  завозяться сировина та напівфабрикати і товар виробляється на території  країни, яка отримує додаткові  робочі місця, а уряд – додатковий прибутковий податок, замість ввізного мита.

6. Оподаткування зовнішньої торгівлі завжди було засобом поповнення бюджету, який використовувався для соціального розвитку. Проте суттєве збільшення імпортного мита на практиці збільшує обсяги податків тільки у випадку цінової нееластичної імпорту.

7. Протекціонізм покращує умови зовнішньої торгівлі.

8. Протекціонізм необхідний  для спасіння кризових галузей.

Прихильники фритредерства  завжди базують свої аргументи на критиці протекціонізму:

1. Він руйнує ринковий  механізм, тому що перешкоджає конкуренції і надає привілеї та пільги окремим виробникам. Це знижує ефективність розподілу ресурсів, а значить погіршує структуру економіки, оскільки перешкоджає банкрутству неефективних галузей і навпаки, обмежує фінансові можливості ефективних.

2. Митні тарифи та  адміністративні обмеження викривляють ціни на товари. Імпортне мито фактично сплачується покупцями, а експортне зменшує доходи виробника. Тобто в любому випадку бюджет поповнюється за рахунок внутрішніх фінансових ресурсів, які приватні інвестори скоріше за все використали б більш ефективно ніж держава.

3. Захищеність окремих  галузей сприяє їх монополізації,  оскільки вони стають більш  привабливими для великого бізнесу.

4. Протекціонізм посилює  протиріччя між країнами, що викликає  торгові війни.

Саме фритредерство  має декілька позитивних моментів:

1. Розподіл ресурсів  та доходів у відповідності до ефективності їх використання зрештою забезпечує ефективну міжнародну спеціалізацію України.

2. вільна торгівля  сприяє конкуренції, а це примушує  збільшити якість, обмежувати ціни та впроваджувати інновації.

3. Вільна торгівля  розширює ринок і сприяє масовому  серійному виробництву, а це  перешкоджає виникненню товарних  дефіцитів і одночасно забезпечує  зменшення ціни, що полегшує реалізацію.

 

       Розвинуті  країни, як свідчить історія, на різних етапах використовували різні види політики. Ті хто має конкурентні переваги завжди виступали за фритредерство.

      Під  час економічного підйому уряди  обмежують своє втручання в  зовнішню  торгівлю, але під час кризи політика фритредерства завжди призводить до появи звинувачень уряду в бездіяльності.

    Відповідно  кожен уряд під час кризи  буде демонструвати свою турботу  про національних виробників  і застосовувати протекціоністські  заходи.

     На практиці  виявляється, що за обмеженнями зовнішньої  торгівлі завжди стоять інтереси конкретних груп власників, що добиваються привілеїв чи пільг для конкретної галузі чи підприємства. Крім того, рух товарів через кордон завжди легше проконтролювати чим сферу виробництва та обігу по всій країні. Тому уряди використовують митні тарифи, як метод швидкого поповнення бюджету, що потрібно під час кризи.

    Але суб'єкти  ЗЕ діяльності досить швидко  реагують на урядові заходи. Тому  таке поповнення бюджету є  тимчасовим. І уряду знову доводиться  змінювати правила гри.

    Але така  методика при постійному застосуванні  призводить до загального зниження  зовнішньоекономічної активності  та монополізації цієї сфери  окремими комерційними групами, пов'язаними з корумпованою демократією, а тоді загальний обсяг митних зборів навіть скорочується, а спроби навести порядок на митницях буде наражатися на організований супротив.

 

       Політика самоізоляції, як правило здійснюється цілеспрямовано .

Вона супроводжується регламентацією та обмеженням зовнішньоекономічних зв'язків та внутрішнього споживання. Тому політику здійснюють у разі підготовки до воєнних дій, або в зв'язку з серйозними зовнішніми конфліктами з країнами сусідами чи провідними країнами світу.

 

Характерні  риси самоізоляції :

1. Відмова від більшої  частини імпорту споживчих товарів .

2. Державна монополія  зовнішньої торгівлі.

3. Спроба створення  замкнутих технологічних та фінансових  циклів з мінімізацією зовнішньої  кооперації.

4. Створення власної  системи стандартів, що не стикується  з міжнародними нормами.

5. Заохочення створення та виробництва замінників імпортних товарів.

6. Максимізація використання  ресурсного та виробничого потенціалу  країни.

7. Обмеження впровадження  інформаційних технологій та  користування населення Інтернетом.

     Великі  країни можуть використовувати самоізоляцію разом з зовнішньою експансією. В цьому випадку замість збільшення імпорту необхідних товарів країна намагається захопити контроль над іншими країнами, які виробляють ці необхідні товари.

                                      Лекція № 11

Тема : Зовнішньоекономічна  політика підприємства.

1. Конкурентна політика  фірми.

2. Маркетингова та  цінова політика.

 

 

1. Конкурентна політика  фірми.

Розробка зовнішньоекономічної політики фірми поєднує такі етапи :

1. Аналіз досягнутого  рівня ЗЕ діяльності.

2. Аналіз ситуації  на зовнішніх ринках .

3. Аналіз можливості  фірми, утримання або розширення власного ринку.

4. Аналіз податкової  ситуації на внутрішньому та  зовнішньому ринках.

5. Аналіз кредитних  ринків.

6. Аналіз змін урядової  зовнішньоекономічної політики.

7. Розробка довгострокової  стратегії з чітко сформульованими  цілями та визначеними  фінансовими джерелами їх реалізації.

   Базові сценарії  підприємницької активності :

1. Глибоке проникнення  на вже захоплений ринок зі  звичними товарами. В цьому випадку реалізується ефект масштабу. Коли за рахунок збільшення обсягів зменшуються середні витрати та ціни.

2. Розвиток ринку звичного товару через його розповсюдження і пропозицію на нових ринках чи ринкових сегментах.  При цьому розвивається реалізаційна мережа, вдосконалюються методи продаж, змінюється рекламна стратегія тощо.

3. Розвиток нового  товару чи нових модифікацій  і їх пропозиція на звичному  ринку.

4. Диверсифікація виробництва  та ринків для того, щоб позбутися залежності від одного товару чи ринку а також у випадку значної сегментації ринків сировини та збуту.

 

   Особливості конкурентної  стратегії :

1. Дрібні фірми : зосередження  виробництва в тих секторах, де великі фірми не ефективні, наближення до зовнішнього вигляду, або пряме копіювання успішних продуктів, або навіть їх підробка і продаж по заниженим цінам.

      Якщо  уникнути конкуренції з великою  фірмою неможливо, тоді можна застосувати стратегію участі у великому виробництві, виконуючи замовлення крупних фірм та входячи до різних схем вертикальної інтеграції.

  Можна також використовувати  чужі переваги з допомогою  системи франчайзінгу.

 

2. Середні фірми : вони  намагаються отримати конкурентні  переваги за рахунок спеціалізації  на окремих товарних групових  чи ринкових сегментах з покращенням якості товару чи обслуговування.

    Якщо ситуація  на ринку стабільна, то фірма зберігає свої позиції.

У випадку успішної діяльності фірма може стати лідером в  галузі може вийти за межі галузі чи ринку та перетворюватись на великого виробника.

    Якщо ж ситуація несприятлива і фірма програє конкурентну боротьбу відомій великій фірмі найкращим виходом для неї вважається самостійне приєднання до успішного конкурента на достатньо вигідних умовах зі збереженням автономності в управлінні.

 

3. Великі фірми : вони здійснюють масове стандартизоване виробництво.

Використовують такі стратегії :

- спеціалізація на  достатньо крупному та перспективному  ринковому сегменті

- галузева диверсифікація  на великому ринку

- багатогалузева розширена  диверсифікація на багатьох ринках

    Альтернативні  типи конкурентної стратегії  по М.Портеру :

1. Найменші сукупні витрати, що забезпечує прибуток вище середнього рівня, але вимагає значних попередніх інвестицій доступу до передових технологій, дешевих кредитних ліній та запрошення кваліфікованого персоналу.

2. Диференціація продукту чи  послуги через пропорцію на  ринку унікальних товарів, що примушує покупців розглядати фірму як галузевого лідера.

  В такому випадку покупці менше зважають на ціну і товар можна продавати по завищеним цінам, але необхідно здійснювати великі витрати на науково-дослідну роботу і розробку нових товарів і відповідно утримувати наукові лабораторії та збільшувати витрати на маркетинг.

3. Зосередження на конкурентній  групі покупців, або вузькому ринковому сегменті чи конкретній території.

  При цьому виробник намагається  повністю задовольнити специфічні  потреби покупців. А також здійснювати  після продажне обслуговування, надавати комплексні послуги.