Етапи розвитку і сучасний стан світової економіки

 

  Тема № 6 : Організація зовнішньої торгівлі.

 

Питання :

1. Методи та інструменти  регулювання зовнішньої торгівлі.

2. Організації, що регулюють зовнішню торгівлю.

3. Особливості зовнішньої  торгівлі України.

 

1. Методи та інструменти  регулювання зовнішньої торгівлі.

     Регулювання  зовнішньої торгівлі як правило  спрямовано на захист досягнутих  національними виробниками конкурентних переваг, надання їм додаткових переваг в тих сферах де вони потерпають від міжнародної конкуренції та забезпечення національної економічної безпеки. Основним інструментом регулювання є митний тариф, тобто податок на товар чи послугу, що проходить через кордон держави.

      Кожна  держава складає систематизовані  переліки митних зборів щодо  різноманітних товарів та послуг  за їх міжнародною класифікацією. Як правило використовується імпортне мито, тобто податок на ввезені товари.  Експортне мито застосовується як правило щодо сировини  нерозвинутими країнами, де сировина є головним предметом експорту, а саме експортне мито є основою формування державного бюджету.  Також застосовується транзитне мито в тому випадку, якщо транспортні підприємства не можуть оминути територію України.

 За методом обрахування  мито може бути :

1) адвалорним тобто в процентах від митної вартості товару

2 ) специфічним з визначенням  конкретної суми, що підлягає до сплати з визначеної одиниці виміру товару.

3 ) комбіноване 

 

    При світових тенденціях підвищення цін для бюджету більш вигідний адвалерний спосіб обчислення мита.

   Якщо ж ціни  не стабільні або знижуються  тоді більш вигідне специфічне  мито. Під митною вартістю розуміють  нормальну ціну тобто коли  в ціну товару внесені всі  витрати на закупівлю та транспортування товару до кордону з країною.

     Валютний курс враховується  на день подання митної декларації.

   По способу створення  мито може бути :

1 ) автономним

2 ) конвенційним тобто по рішенню  двох або більше країн і  на основі міжнародних угод.

 

     Види мита :

1. Генеральні або загальні ставки

2. Преференціальні

3. Пільгові

 

    Застосування тієї чи  іншої ставки обумовлюється особливостями  торгових відносин з країною  походження товару та наявністю  відповідних торгових угод.

     Генеральна Ставка  найбільша. 

Преференціальні надаються країнам  з якими укладено угоди про  найбільше сприяння.

Пільгові найменші, до товарів з  країн з якими укладено договори про вільну торгівлю.

 МИТО встановлюється з метою  :

1. Захисту національних виробників.

2. Відповіді на встановлення  мита іншим країнам.

3. Перешкоджання демпінгу.

4. Для зменшення сезонних коливань  обсягу торгових потоків.

5. За для компенсації між місцевими  та світовими цінами.

  Демпінг – форма  нечесної конкуренції, пов'язана з реалізацією товарів за зниженими цінами з метою захоплення ринку.      

    Крім того  існують нетарифні обмеження  пов'язані з адміністративним регулюванням зовнішньої торгівлі. Це насамперед :

1) Квотування – обмеження  обсягів експорту чи імпорту товару, визначений лімітом. Воно застосовується як щодо країн так і до окремих великих підприємств.

2) Ускладнення митних  процедур.

3) Санітарні та технічні  умови, встановлені національним законодавством.

4) Встановлення додаткових  умов для імпортерів.  Наприклад : імпортний депозит, що відволікає обігові кошти і таким чином імпорт дорожчає.

5) Вимоги національного  законодавства до панування та  маркування товарів.

6) Офіційне обмеження  зовнішньо - торгових операцій  з окремими країнами в зв'язку  з національними чи міжнародними санкціями.

7) Обмеження зовнішньо  – торгових операцій з окремими  товарами, або для окремих господарських форм.

8) Ліцензування, тобто  необхідність отримати спеціальний  дозвіл на зовнішньо – торгові  операції.

 

    Види ліцензій :

1. Генеральна, яка видається на весь строк дії режиму ліцензування і дозволяє зовнішньо – торгові операції з відповідним товаром в любих обсягах та напрямках.

2. Разова індивідуальна – видається для здійснення окремої операції з визначеною кількістю товару і строк дії як правило до трьох місяців.

3. Комплексна індивідуальна – видається як право дозволу на проведення операцій з конкретним товаром на визначений термін, як правило один рік.

 

 

 

2. Організації, що регулюють зовнішню торгівлю.

  На міждержавному  рівні торгові відносини регулюються міжнародними та багатосторонніми договорами.

 

Два типи договорів :

1. Це договори, що визначають загальні принципи та правила міждержавних економічних стосунків. Такі договори є законодавчими актами. Вони підписуються на найвижчому  рівні і потребують узгодження з національним законодавством всіх країн, що підписали договір. Це призводить до необхідності ратифікації таких договорів парламентом.

  Ратифікація –  процес визнання чинності договору  у парламенті з паралельним  внесенням змін у національне законодавство.

2. На основі таких загальних договорів підписуються більш вузькі угоди, що стосуються конкретних товарів чи напрямків співпраці з визначеними строками реалізації домовленостей . Такі угоди можуть підписуватись відповідними міністрами чи їх заступниками і не потребують ратифікації у парламентах.

    На національному  рівні зовнішньо – торгові  відносини регулюються такими  інституціями :

1. Президент України, який визначає напрямки та методи поточної зовнішньої діяльності України у відповідності з програмами затвердженими на законодавчому рівні. Він також підписує найважливіші загальні договори про економічні відносини та співробітництво від імені України.

2. Верховна Рада, яка ратифікує договори, законодавчо затверджує напрямки зовнішньої політики, визначає списки товарів, що підлягають обмеженню, ліцензуванню, квотуванню затверджують створення вільних економічних зон.

3. Рада міністрів – визначає конкретні заходи з регулювання зовнішньо – економічних відносин, а також напрямки і методи розвитку відносин з окремими країнами, розробляє та пропонує для затвердження програми зовнішньо – економічного співробітництва та напрямки його вдосконалення, контролює діяльність конкретних міністерств по їх напрямках.

4. Міністерство зовнішніх справ

Вивчає ситуацію в  сфері торгових відносин з допомогою  посольств та торгових представництв  при посольствах. Надає інформаційну та організаційну підтримку українським  експортерам. Вивчає та аналізує ринкову  кон'юнктуру  світової економіки  та маршрути перевезення вантажів. Проводить переговори по конкретним питанням з іншими країнами і готує тексти відповідних угод.

5. ДМКУ ( Державний митний комітет України )

Контролює проходження вантажів через митний кордон, правильність оформлення митних документів, відповідність кількості та складу вантажу, характеристикам, заявленим у митних документах. Веде митну статистику, контролює вихід транзитних вантажів за межі України.

6. Державна податкова адміністрація України .

Контролює сплату податків суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

7. Антимонопольний комітет

Слідкує за виконанням антимонопольного законодавства, насамперед – імпортерами сировини та трейдерами – закупівельниками української сировини для експорту.

8. Міністерство зв'язку

Здійснює та контролює міжнародні грошові перекази та міжнародну кореспонденцію.

9. Місцеві органи влади

Сприяють діяльності підприємств експортерів.

 

 

 

 

 

 

3. Особливості зовнішньої  торгівлі України.

   Основою регулювання зовнішньо – економічної діяльності в Україні є єдиний митний тариф, де по товарним групам об'єднані всі види товарів. Чотирьохзначний код відповідає міжнародній класифікації і визначає місце конкретного товару в товарних групах.

 

  Три види ставок  мита застосовуються для різних країн :

1. Преференціальне мито – застосовується для країн з якими є договори про найбільше сприяння. Такий договір визначає що кожна країна надає іншій такі ж сприятливі умови, які отримала будь – яка третя сторона. Будь – які пільги надані третій країні автоматично розповсюджуються і на другу країну. Такі договори підписані з головними західними партнерами, але практично не діяли, як правило, по причинам неузгодження національних законодавств та політичним обмеженням.

2. Пільгове мито - застосовується до країн з якими підписані договори про вільну торгівлю. Вони були підписані з усіма країнами  : СНД, Балтії, Центральної Європи та Балканськими країнами. Але ці договори не діють, оскільки частина країн увійшла до ЄС і треба підписувати новий загальний договір про свободу торгівлі з ЄС, а потім чекати поки його ратифікують парламенти всіх країн, що входять до ЄС. З країнами СНД не діють договори бо існують списки товарів вилучених з режиму вільної торгівлі. В ці списки включені практично всі головні об'єкти експорту та імпорту. Тому в більшості випадків діють генеральні ( найбільші ) митні тарифи.

Пільгове мито застосовувалися  до окремих суб’єктів економічної  діяльності згідно з рішенням Кабінету Міністрів, а також до суб’єктів  економічної діяльності у вільних  економічних зонах і таких суб’єктів набралося більше двохсот. А від оподаткування імпорту фактично звільнялася половина його обсягу. Теоретично це повинно було сприяти інвестиційній діяльності та завезенню нового устаткування. А фактично дозволило створювати тіньові торгові схеми. В зв’язку з цим в 2005 році були відмінені можливості пільгового оподаткування у вільних зонах і введено єдині митні ставки по більшості товарних позицій.

Ліцензування експорту застосовується у випадках обмеження  його обсягів рішеннями Кабінету Міністрів, наприклад у 2006-2007 роках експорт зерна трейдери могли здійснювати тільки після отримання ліцензій. Також ліцензування застосовується до тих видів товарів і в тих напрямках де країни-імпортери застосовують квотування. Наприклад, експорт металургійної продукції до країн ЄС. Ліцензування імпорту передбачено насамперед для підакцизних товарів, наприклад операції з дорогоцінними металами.

Частина товарів, крім імпортного мита, обкладаються ще акцизним збором, який нараховується на митну вартість і включається до ціни товару. Відносно окремих товарів існують жорсткі санітарні чи технічні норми, що вимагає отримання додаткових дозволів на їх ввезення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема № 7 : Валютна система

Питання до теми:

1. Формування сучасної  валютної системи.

2.  Основні елементи  валютного ринку.

3. Інститути та інструменти  валютного регулювання.

4. Особливості валютного  регулювання в Україні.

 

1. До середини 19 століття пануючою системою був біметалізм, коли вартість валют та їх обмінний курс визначався на основі двох металів: золота та срібла. Зрештою країни поступово перейшли до золотого стандарту, коли встановлювалося співвідношення кожної валюти з кількістю золота. Обмінний курс валют встановлювався в залежності від такого золотого змісту валюти. Одночасно банки забезпечували вільний обмін паперових банківських білетів на золото. Тому в міжнародних операціях використовувалися як безпосередньо золото, так і декілька провідних валют. Головною резервною валютою став англійський фунт-стерлінгів, який відповідав приблизно 7 грамам золота.

Після світової економічної кризи 29-33 років спочатку США, а потім  інші країни припинили вільний обіг золота, що призвело до трансформації  золотого стандарту з золотомонетного  на золото девізний, коли купівля-продаж золота здійснювались переважно в банківській сфері.

Під час ІІ С.В. багато країн втратили значну частину своїх  світових запасів, насамперед країни Європи. Одночасно всі вони потребували  американських товарів для відновлення  економіки, тому в 1994 році на конференції в місті Бреттонвуд була встановлена нова грошова система, за якою встановлювалося співвідношення кожної валюти з доларом, обмінний курс між валютами залежав від їх доларового змісту, а США зобов’язувалося підтримувати стабільну ціну золота 35 доларів за тройську унцію (31,1 грама). У випадках зростання попиту на золото США продавала його із своїх резервів. Термін девальвація замість пониження вмісту золота у валюті почав означати зменшення співвідношення валюти з доларом.