Шпаргалка по"Региональной экономике"

1 Визначити сутність  регіональної економіки як науки.  Визначити об’єкт, предмет, методи  та завдання регіональної економіки,  історичний аспект.

Економічне зростання та реалізація потенційних можливостей господарської  системи залежить від того, як раціонально  розміщені продуктивні сили. Врахування специфіки територіальної організації  продуктивних сил у практиці господарювання дозволяє одержати економію суспільної праці, покращити структурні параметри  економіки і основні макро- та мікроекономічні показники.

Предметом регіональної економіки  є вивчення розміщення продуктивних сил України і соціально-економічного регіонального розвитку, розміщення видів економічної діяльності, найважливіших  природноекономічних, демографічних  й екологічних особливостей регіонів, а також міждержавних, міжрегіональних  та внутрішніх регіональних економічних  зв’язків. Іншими словами, важлива  складова предмета досліджень регіональної економіки - вивчення просторового аспекту  суспільного відтворення.

Регіональна економіка, як наукова  область знань, займається: дослідженням закономірностей, принципів усіх елементів  продуктивних сил й соціальної інфраструктури в територіальному аспекті; аналізом, прогнозування й обґрунтуванням напрямків розміщення продуктивних сил з урахуванням загальної  стратегії соціально-економічного розвитку й екологічних вимог; вивченням  економіки республік й регіонів і міжрегіональних економічних  зв’язків, а також територіальної організації господарства. Разом  з тим регіональна економіка  вивчає розвиток і розміщення продуктивних сил України в цілому, тому що економіка кожного регіону розглядається, насамперед, як частина єдиного господарського комплексу України .

Регіональна економіка також вивчає природно-ресурсний потенціал України  та її регіонів, місце України в  світовій господарській системі, населення, трудові ресурси й сучасні  демографічні проблеми; аналізує стартовий  рівень економіки України й її регіонів у період становлення й  розвитку ринкових відносин, визначає основні фактори розміщення продуктивних сил у цей період, розвиток структури  господарства і визначає шляхи її раціоналізації, напрямку структурної  перебудови економіки України та її регіонів.

Регіональна економіка досліджує  економічні зв’язки України та її регіонів із країнами ближнього й  дальнього зарубіжжя.

В умовах суверенізації областей й  районів, що входять до складу України, центр ваги досліджень регіональної економіки переміщається з питань розміщення на проблеми соціального  й економічного розвитку регіонів. Регіональна економіка розробляє  концепції розвитку економічних  й соціальних процесів у регіонах країни, економічні важелі впливу на процеси  розміщення інвестицій та регіонального  розвитку .

Таким чином, регіональна економіка - це область наукових знань, що вивчають розвиток й розміщення продуктивних сил, соціально- економічних процесів на території країни та її регіонів у тісному ув’язуванні з природноекономічними умовами.

Предметом дисципліни ”Регіональна економіка” є господарський комплекс України та її регіонів.

Методологічна основа курсу. Методологічною основою курсу являються Закони держави та філософські концепції  розміщення продуктивних сил на підставі системного підходу.

Методологічною основою курсу "Регіональна  економіка" є матеріалістична  діалектика, відповідні економіці категорії  та закони. Існує чотири рівні наукових методів дослідження:

1. Загальнонауковий - досліджує продуктивні сили як складну динамічну систему, елементи якої знаходяться у взаємодії та взаємозв’язку, утворюючи єдину цілісність.
2. Міждисциплінарний - історичний та математичний методи, які використовуються різними сферами науки для аналізу динаміки розвитку процесів та явищ.
3. Спеціальний - прийнятий для конкретних наукових досліджень (статистичний та картографічний).
4. Методико-технічний - дозволяє виконувати техніко-економічні розрахунки різноманітної складності.

Регіональна економіка як сфера  економічної науки використовує широкий спектр сучасних методів  дослідження (балансовий, нормативний, регіонального аналізу, оптимізаційного  моделювання, економіко- математичні, техніко-економічного обґрунтування) [3].

Етапи дослідження розміщення продуктивних сил:

1. Програмний - передбачає обґрунтовані програми виконання певного завдання або проекту.
2. Інформаційний - збір та обробка інформації, складання паспорту досліджуваних об’єктів.
3. Аналітичний - проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та інтеграція з метою одержання наукових й практичних результатів.
4. Модельний - розробка системи моделей прогнозування та планування для різних рівнів управління.
5. Алгоритмічний - визначення порядку прийняття рішень.
6. Концептуально-конструктивний - розробка концепцій, проектів, програм, одержання досліджуваного результату.

Проблеми курсу:

1. Підсилення протиріч між існуючою територіально-виробничою структурою господарського комплексу України та необхідності створення висококонкурентної економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва.
2. Відбувається руйнування раніше створеного виробничного та науково-технічного потенціалу.
3. Втрата народного капіталу та відтік висококваліфікаційних спеціалістів з реального сектору економіки, яка призвела до стримування розвитку регіонів.
4. Інтеграція України до зовнішньоекономічної діяльності потребує розвитку принципово нових форм територій організації продуктивних сил.

Задачі курсу. Одна з найважливіших задач регіонального розвитку - подолання розходжень у рівні життя населення окремих регіонів. Для виконання цієї задачі величезне значення мають державні програми господарського розвитку віддалених регіонів з врахування їх економічного рівня й особливостей, формування територіально-виробничих комплексів на базі унікальних природних багатств.

Загальні задачі для усіх регіонів - це реформування структури економіки, її соціологізація, подолання депресивного стану окремих регіонів, створення  соціальної інфраструктури, стабілізація економіки, освоєння занедбаних земель, розвиток міжрегіональних транспортних систем, підтримка екологічної обстановки.

Становлення і розвиток регіональної економічної і соціальної географії  світу невід`ємно пов`язані з зародженням  і історичним розвитком всієї  соціально-економічної географії.  
 
Виникнувши у глибокій давнині, економіко-географічна наука пройшла довгий шлях свого розвитку. Зародження географічного знання тісно пов`язано з появою перших античних держав (цивілізацій) стародавності (середина IV тисячоліття до н.е.). Свого розквіту антична географія досягла у Давній Греції і Давньому Римі завдяки працям Геродота, Аристотеля, Страбона, Птолемея і цілого ряду інших видатних вчених даної епохи. Наука про землю того періоду (завершився фактично тільки у XV-XVI ст.) була єдиною за структурою та описовою за суттю. У неї були присутні тільки деякі елементи економічної географії і перші зачатки ідей районування. 
 
Як першу теоретичну працю з географії називають “Всесвітню географію” голландського географа Бернхардуса Вареніуса (Варена) (1622-1650), в якій він вперше поділив географію на загальну (систематичну) і регіональну. Регіональну географію він назвав власне географією, яка вивчає земні властивості країн (кордони, конфігурації, розмір, рельєф, природні властивості), небесні властивості (астрономічні характеристики і клімат), людські властивості (населення, його життєдіяльність, прибутки, науки і мистецтво, чесноти і злобу, дотепність, звичаї, слово і мову, політичний устрій, населенні пункти тощо). Регіональну географію Вареніус називав порівнювальною, тобто такою, яка розглядає властивості у порівнянні одного місця з іншим. 
 
Процес обособлення економічної географії як самостійної дисципліни почався на рубежі XVI ст. Бурхливий розвиток продуктивних сил та епоха географічних відкриттів стимулювали ріст емпіричного (що базується на спостереженні, збиранні і систематизації фактів) знання про населення і господарство різних країн.  
 
У XVIII ст. утворюються перші національні економіко-географічні наукові школи і в першу чергу німецька, французька, російська. 
 
 
Основним напрямком розвитку економічної і соціальної географії в Україні була антропогеографія, яка досліджувала географію людини відносно всіх географічних явищ. Вона вивчала просторові відносини держав і народів, їхні зв`язки з природним середовищем. Основними представниками цього напрямку були: В.Г. Григорович-Барський (1701-1747), який 24 роки мандрував і досліджував історію, господарство і культуру деяких країн Західної Європи і Близького Сходу; П.П. Чубинський (1839-1884), який займався етнографічно-статистичними дослідженнями території України, Білорусі та Молдови; А.С. Синявський (1866-1951) великий внесок зробив у розвиток теорії і методології української економічної географії, особливо у теорію економічного районування, є одним з перших національних геополітиків – досліджував геопросторові інтереси України на Близькому Сході (Єгипет, Сирія) та безпосередньо біля кордонів України (Польща, Румунія). Він велику увагу звертав на вивчення світового господарства, яке вважав не просто сумою національних комплексів окремих країн, а їх взаємопов`язаною єдністю, що виражена через систему обміну у глобальному масштабі. Видатний український економіст, демограф, економіко-географ В.В. Садовський (1886-1947) в своїх працях, присвячених актуальним проблемам економічної географії України і світу, економіки, соціології, демографії, розкриває зв`язок між світовим і національним господарствами як діалектичне відношення цілого і частини. Завданням регіональної економічної географії, на думку В. Садовського є дослідження господарства держав і окремих територій. В останньому випадку він приходить до категорії економічного району, дає їй своє трактування. 
 
У післявоєнний період в українській географії спостерігався спад у вивченні країн і регіонів світу. В географії став домінувати україноцентричний підхід, в основному всі дослідження були направлені на вивчення природи та господарства України. 
 
Відомий український географ, академік, засновник кафедри економічної географії Київського університету К.Г. Воблий (1876-1947) досліджував проблеми економічної географії промисловості України, міграції населення, розвитку продуктивних сил, значну увагу приділяв вивченню Великого Дніпра, розробив наукову схему економічного районування України. Видатний український економіко-географ О.Т. Діброва (1904-1973) займався дослідженням Київської, Житомирської та Чернігівської областей, розробив схему економічних районів України, яка широко враховувала природно-історичні особливості. Неоціненний внесок у розвиток української економіко-географічної науки відомого українського академіка-географа М.М. Паламарчука (1916-2000), який у сучасну науку увійшов як засновник школи економіко-географів, що працюють у галузі територіальної організації виробництва і комплексоутворення в промисловості та сільському господарстві, створив концепцію суспільно-територіального комплексу, займався глибоким і всебічним вивченням теорії сучасної економічної і соціальної географії України, дослідженнями геополітичного положення України та її національних інтересів. 
 
Після одержання Україною незалежності почався новий, бурхливий етап у розвитку економічної і соціальної географії. Головний напрямок досліджень у цей період – вивчення продуктивних сил держави, особливості соціально-географічного і економіко-географічного дослідження України, розробки теорії економічного районування території України (Ф.Д. Заставний, П.О. Масляк, Я.Б. Олійник, М.Д. Пістун, О.І Шаблій, П.Г. Шищенко та ін.). 
 
Вивчення економічної і соціальної географії зарубіжних країн в Україні розвинене недостатньо. Здебільшого це зумовлено недавньою “закритістю” України від держав далекого зарубіжжя, складністю в одержанні первинної інформації для аналізу. Але в останнє десятиріччя намітився певний прорив у розвитку вітчизняної регіональної і країнознавчої географії. У цьому напрямку відзначився відомий український економ-географ В.М. Юрківський, яким виконані змістовні роботи з географії США (1988), Статистичний довідник країн світу (1999), підручник з регіональної економічної і соціальної географії закордонних країн (2000). Останнім часом вийшли праці П.О. Масляка, Я.Б. Олійника, А.В. Степаненко (“Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу, Київ, 1996), Б.П. Яценко (“Економічна і соціальна географія світу”, Київ, 1997), Є.П. Качана (“Розміщення продуктивних сил зарубіжних країн”, Тернопіль, 1993), С.П. Кузика (“Соціально-економічна географія світу”, Тернопіль, 1998) та ін. 

2 Визначити особливості загальних  і спеціальних економічних законів  функціонування та розвитку економіки  регіонів

Продуктивні сили будь-якої держави  формуються під впливом економічних  законів і закономірностей. Ринкові  взаємовідносини зумовлюють відповідні змінну теорії розміщення продуктивних сил і, безперечно, утверджують пріоритетність економічних законів, характерних  для всіх суспільно-економічних  формацій.

Розміщення продуктивних сил - це результат  дії об'єктивних законів і закономірностей, а також суб'єктивних процесів, що виникають в результаті діяльності людини. Економічні закони—це об'єктивні  закони розвитку суспільства, що відображають відносини в процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ. Вони виражають найбільш істотні, стійкі зв'язки між явищами економічного життя суспільства

В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладено економічні закони. Закономірність - об'єктивно  існуючий, повторюваний, суттєвий зв'язок явищ природи і суспільного життя. Між законами і закономірностями існує найтісніший взаємозв'язок і немає виразної межі. Тому в  літературі натрапляємо на ототожнення  цих двох понять. Так, наприклад, закон  концентрації виробництва у просторовому аспекті виступає як закономірність територіальної концентрації виробництва; закон комплексного розвитку виробництва - як закономірність територіальної комплексності. Інколи закономірність може трактуватись як прояв дії декількох законів.

Закономірності розміщеним виробництва - це об'єктивні категорії, які пізнаються і свідомо використовуються в  практичній діяльності. При проведенні господарської політики суспільство  формулює і втілює в життя певні  принципи на основі пізнання закономірностей. Всі закони і закономірності - це об'єктивні відношення, які проявляються незалежно від волі і свідомості людей. Закономірності розміщення продуктивних сил виявляються відношенням  між виробничою діяльністю людей  і територією, на якій ця діяльність проходить. Пізнання і практичне  використання закономірностей дозволяє вибрати найефективніші варіанти розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати територію відповідно до вимог регіональної економіки. Ігнорування закономірностей  веде до великих економічних втрат. Враховуючи це, будь-яка країна, регіон повинні здійснювати ефективну  регіональну політику, яка базується  на пізнанні економічних законів  і закономірностей розміщення продуктивних сил.

На розвиток продуктивних сил найбільший вплив справляють загальні економічні закони: економії часу, суспільного  поділу праці, концентрації виробництва, комплексного розвитку виробництва, пропорційного  розвитку виробництва. Цим законам  відповідають найтісніші взаємозв'язки зі своїми закономірностями. Так, закону економії часу відповідає закономірність ефективності розміщення продуктивних сил, закону суспільного поділу праці - закономірність територіального поділу праці, закону концентрації виробництва - закономірність територіальної концентрації виробництва, закону комплексності - закономірність територіальної комплексності.

У цьому випадку сутність відмінності  між законом і закономірністю не у додаванні слова "територіальний", а саме у проекції закону на конкретну  територію. Так, наприклад, суспільний поділ праці може здійснюватись  на досить обмеженому терені - на заводі, малому підприємстві і навіть в родинному  приватному підприємстві; натомість  територіальний поділ праці передбачає економічну диференціацію простору.

Закони і закономірності можуть не обов'язково групуватися по двоє, вони часто проявляються у кількох  взаємозв'язаних закономірностях. Іноді  навпаки, закономірність постає як вияв кількох законів.

В наукове мислення проникає переконання, що соціально-економічна об'єктивність - не окремо існуючі об'єкти, явища  і процеси окремої галузі, а  поєднання взаємопов'язаних систем, що базуються на багатосторонніх  видах діяльності людини. З наукової точки зору ці системи повинні  більш повно враховувати характери  об'єктивних законів і закономірностей, які визначають механізм їх просторового розвитку, зокрема, закон просторової  концентрації життя людей. Цей закон  проявляється як територіально-концентруюча акумуляція населення, агломерації, урбанізованих  територій.

З законами просторової концентрації безпосередньо пов'язана друга  специфічна закономірність життя суспільства - це ієрархічна упорядкованість його територіальної одиниці як загальний  існуючий стійкий зв'язок, що повторюється і змінюється в певному напрямку (закон просторового існування суспільства).

3 Регіон як  об'єкт дослідження. Ідеологія  економічної самостійності регіону

Під регіоном, як частиною території  країни, розуміють значну цілісну  територію, де проживають люди і де здійснюються певні види діяльності.

Регіон відрізняється від інших  регіонів сукупністю природничих, історично  сформованих, відносно стійких економічних, соціальних, національних особливостей. Таким чином, об'єктом науки "регіональна  економіка" є регіон як частина  території країни, де проживає певна  кількість населення, розташовані  підприємства різних галузей та різних форм власності, де розташовані установи, що забезпечують нормальні умови  для життя людей, для праці, освіти, культури, спілкування. Характерною ознакою регіону є його цілісність, де поєднуються природні ресурси, матеріальні багатства та соціальні умови для життя людей.