Шпаргалка по"Региональной экономике"

Викладені принципи розміщення продуктивних сил не можуть розглядатися ізольовано один від одного, вони взаємодіють  як між собою, так і з принципами розміщення продуктивних сил в інших  державах СНД, які ураховують їх національні  й демографічні особливості.

 

5 Визначити основні  функції та правове забезпечення  регіону

 

Саме поняття „регіон” потребує нормативно-правового врегулювання і має стати первинною правовою нормою. Натомість, незважаючи на постійне оперування поняттям „регіон”, такої  загальнопоширеної норми не існує. Власне, є визначення поняття „регіон” у Законі України „Про стимулювання розвитку регіонів”, однак тільки в  сенсі значення терміну для даного закону. Концепція державної регіональної політики пропонує визначення регіону  також в межах виключно Концепції: „регіонами, у визначенні цієї концепції, є ...”. На нашу думку, це питання потребує врегулювання у розробленому фахівцями  Міністерства регіональної політики та будівництва проекті Закону України  „Про засади державної регіональної політики”. Крім того, залишається  відкритим співвідношення юридичних  термінів „регіон”, „область”, „адміністративно-територіальна  одиниця”. Отже, при розробці нових нормативно-правових актів об’єктивно виникає потреба оперувати поняттями „регіон” і т.п., однак часто не використовуються відсилочні норми до інших законів, а формулюються правові норми у вигляді „понять даного закону”, „у розумінні даного закону”. Це сприяє збільшенню замкненості окремих сегментів правового поля, неможливості встановлення єдиного предмету регулювання щодо суспільних відносин у регіональній сфері, різнотлумаченню окремих понять.

Конституційними нормами  регулюються окремі аспекти розвитку регіонів, зокрема, питання територіального  устрою України (розділ IX, X), системи місцевих державних адміністрацій (розділ VI), системи місцевого самоврядування (розділ XI). Вказані норми отримали реалізацію у відповідних законах – „Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про місцеві державні адміністрації”, „Про Генеральну схему планування території України”. Нині провадиться реалізація конституційних норм у рамках Концепції державної регіональної політики (2008 р.), у якій містяться норми про предмет, форми та методи державного регулювання розвитку регіонів. Реалізації потребує конституційна норма про адміністративно-територіальний устрій, що якраз і передбачено у проекті Плану заходів з реалізації Концепції державної регіональної політики.

На порядку денному  постало питання про визнання права обласних та районних рад створювати виконавчі комітети з метою забезпечення реалізації норм Європейської Хартії місцевого самоврядування (1985 р.), ратифікованої Україною. Однак, це потребує правового врегулювання через внесення змін до Конституції України, і надалі через ухвалення відповідних законів.

Аналіз конфігурації правового  поля, що стосується проблем регіонального  розвитку в Україні, його кількісних та якісних параметрів, переліку нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано стосуються питань регіонального розвитку, дають підстави стверджувати, що переважну  частку серед актів займають підзаконні нормативно-правові акти. За оцінками експертів, закони займають не більше 2 % від усіх чинних відповідних нормативно-правових актів. Така незначна частка законів є ознакою неврегульованості питань регіонального розвитку і неможливістю побудови чітких конструкцій „конституційна норма – закон – підзаконний акт”. Адже закон є нормативним юридичним актом представницького органу влади, що має найвищу юридичну силу. А головне в даному контексті – закон має містити первинні правові норми країни, новітні і такі, які стосуються ключових питань суспільного життя. Тому від розподілу предметів регулювання серед законів та підзаконних актів залежать правові можливості врегулювання окремих питань регіонального розвитку. Підзаконні ж нормативно-правові акти мають забезпечувати конкретизоване нормативне регулювання різного роду відносин у площині регіонального розвитку.

Уся система нормативно-правових актів, що прямо чи опосередковано регулюють  питання регіонального розвитку, має бути кодифікована, наприклад, через  ухвалення муніципального кодексу, який би забезпечував узагальнене та системне регулювання даної групи  суспільних відносин. Крім того, розробка такого кодексу дозволила б, з  одного боку, уникнути дублювання основоположних понять регіональної політики – „регіон”, „державна регіональна політика”, „депресивна територія”, „макрорегіон”, „мікрорегіон”, а з іншого, –  збільшила б кількість бланкетних правових норм, зменшивши кількість  відсилочних.

Незважаючи на необхідність застосування правових інструментів до регулювання перебігу суспільних подій  на регіональному рівні, кількість  нормативно-правових актів, предметом  регулювання яких виступає власне регіональний рівень державної політики, є незначною. Зокрема, це закони України „Про місцеве  самоврядування в Україні”, „Про місцеві  державні адміністрації”, „Про стимулювання розвитку регіонів”, „Про державні цільові  програми”, а також „Концепція державної  регіональної політики”, затверджена  Указом Президента України (2001 р.), „Концепція державної регіональної політики” (затверджена на засіданні Кабінету Міністрів України 2 липня 2008 р., на стадії розгляду знаходиться проект Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції державної регіональної політики”), „Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року”, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України (2006 р.).

 

До основних функцій регіонального  управління відносяться:

визначення рівня економічного та соціального розвитку регіону  й аналіз сформованої ситуації, в  результаті якого повинні бути отримані конкретні дані. Це дозволяє виявити  проблеми в регіональному розвитку, намітити шляхи їх вирішення і  мобілізувати засоби для їх розв’язання;

прогнозування і планування регіонального розвитку. Ця функція  управління на регіональному рівні  полягає в розробці стратегії  економічного й соціального розвитку регіону, на основі якої формуються програми економічного та соціального розвитку регіону, а також інші змістові програми;

організація регіонального  управління полягає у формуванні організаційних структур управління регіоном на основі проектування нових або  вдосконалювання існуючих;

мотивація регіонального  розвитку полягає в необхідності забезпечення постійного підвищення рівня  життя населення на основі сталого  економічного росту як у межах  регіону, так і в масштабі всієї  країни;

контроль процесу економічного й соціального розвитку регіону  повинен здійснюватися з метою  досягнення поставлених цілей і  подолання проблемних ситуацій, що вимагають вирішення;

регулювання регіонального  розвитку здійснюється на основі законодавчого  поля, що діє на території регіону  і формується в результаті спільної діяльності органів законодавчої, виконавчої влади національного й обласного  рівнів, а також органів місцевого  самоврядування.

 

 

6 Визначити фактори розміщення  продуктивних сил та формування  економіки регіонів

 

 

Основні фактори, що впливають на розміщення продуктивних сил. Фактори розміщення продуктивних сил - конкретні причини й умови, що впливають на територіальне розміщення видів виробництва.

Відрізняють наступні групи факторів:

• природні - кількісні запаси та якісний склад природних ресурсів, гірсько-геологічні та інші умови їх видобування й використання, кліматичні, геологічні умови та ін.;
• екологічні - ступінь дбайливого використання природних ресурсів й забезпечення умов для здорового життя та праці населення;
• технічні - досягнутий і можливий рівень техніки й технологій;

-соціально-демографічні - трудомісткість, матеріаломісткість,

енергомісткість, водомісткість, транспортабельність  продукції та ін.;

• економічні - економіко-географічне й транспортне положення, вартість капітальних й поточних витрат, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення та якість продукції, територіальні економічні зв’язки тощо.

В обробній промисловості, розміщення якої найбільш складне, одночасно діють  з різною силою декілька факторів. Роль більшості з них характеризується питомими показниками (витрати сировини, палива, електроенергії, води на одиницю  готової продукції), трудомісткістю виробів часткою витрат на робочу силу, сировину, паливо в собівартості промислової продукції й капітальних  вкладеннях. Однак значення усіх цих  показників суттєво змінюється під  впливом науково-технічного прогресу, модифікації техніки й технології виробництва, які впливають на витрати  живої праці та різних ресурсів.

Фактори можна об’єднати у групи, які найбільш впливають на розміщення виробництва: сировинна, трудова (фактор трудових ресурсів), транспортна, споживча, енергетична, водна, ринкової кон’юнктури, науково-технічного прогресу, економіко-географічної ситуації, екологічна. Дія цих факторів є наслідком їхнього взаємозв’язку  та взаємовпливу. Часто дія одного фактору підсилюється впливом іншого. Так, транспортні витрати істотно  впливають на розміщення матеріаломісткого  виробництва, доступу підприємства до джерел сировини.

Сировинний фактор. Звичайно ступінь матеріаломісткості визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Водночас обидві величини можна виражати як у грошових, так і в натуральних показниках

Паливно-енергетичний фактор. Цей фактор за характером впливу на розміщення виробництва близький до сировинного, бо пальне, як і багато інших видів сировини, теж мінеральний ресурс. Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора, називаються енергоємні.

 

Водний фактор. Вплив цього фактору, як і попередніх, базується на використанні природних ресурсів. Як правило, мова йде про прісну воду, яка витрачається в процесі виробництва. Споживання прісної води в Україні стримується її обмеженими запасами. На господарчо-питні цілі в країні витрачається 84 м води на рік у розрахунку на одну людину.

Фактор робочої сили (трудовий). Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції.

Споживчий фактор Дія цього фактору виявляється в наближенні виробництва до місць споживання готової продукції: а) коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через притаманні його споживчі властивості; б) коли продукт порівняно дешевий й перевезення на великі відстані може істотно підвищити його вартість; в) коли масове споживання готової продукції локалізується в певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина транспортується легко.

Транспортний фактор. Цей фактор являється з найбільш важливих. Залежно від розмірів транспортних витрат розміщення виробництво тяжіє або до сировини, або споживача.

Земельний фактор. Відповідно до „Основ земельного законодавства”, весь земельний фонд поділяється на шість категорій: землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів; землі спеціального призначення (промисловості, транспорту, заповідників та ін.); землі державного лісового фонду; землі державного водного фонду; землі державного запасу. При розміщенні продуктивних сил земельний фактор має особливу гостроту при відведенні майданчиків для промислового будівництва (їх розміри для великих підприємств досягають сотень га) в районах інтенсивного сільського господарства та містах в умовах обмеженості земельного фонду й високої вартості міських комунікацій й інженерних споруд. Важливим засобом економії в цьому відношенні є групове розміщення підприємств у вигляді промислових вузлів.

Фактор ринкової кон ’юнктури. Кон’юнктура ринку - це конкретні умови реалізації суспільного продукту. Вона здійснюється в співвідношенні між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою в них.

Співвідношення попиту й пропозиції, яке лежить в основі кон’юнктури  ринку, впливає на структуру й  розміщення національного господарства.

Фактор економіко-географічного  положення. Економіко- географічним положенням (ЕГП) об’єкта називається сукупність його відношень до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним.

Географічне розміщення об’єкта або  території може розглядатися на трьох  рівнях: макро-, мезо- й мікрорівнях. Макроположення відображає економічні відносини об’єкта з великими регіонами або навіть міждержавний рівень відносин. Мезоположення характеризує об’єкт за відношенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення. Це може бути положення обласного центру або міста усередині якогось регіону. На мікрорівні - а подеколи й на макрорівні - можна розрахувати зони впливу міст, тобто визначити радіус території навколо міста, вплив якого відчутний в тій чи іншій мірі.

Екологічний фактор. У другій половині ХХ ст. вплив людини на природу посилився і екологічний фактор набув глобальних вимірів. Лише за останні три десятиріччя з надр Землі видобуто стільки сировини, скільки за всю історію людства. Якщо й надалі витримуватимуться такі темпи видобутку мінеральних ресурсів, то постане реальна загроза їхнього вичерпання.

 

7 Дати оцінку  економічного регіонального відтворення