Шпаргалка по"Региональной экономике"

2) показники, що надають  соціально-демографічну характеристику населення (щільність населення, частка городян, робітників та службовців, українців, природній приріст, демографічне навантаження, співвідношення статей, частота розлучень та ін.);

3) показники, що характеризують  виробничу сферу - промисловість, транспорт і сільське господарство (душові показники валового виробництва промислової продукції, виробництва продовольчих і непродовольчих товарів народного споживання, коефіцієнти спеціалізації основних галузей промисловості, щільність залізничних колій та автодоріг, душовий показник валового виробництва сільськогосподарської продукції, частка сільськогосподарських угідь у земельній площі, валовий збір і державні закупівлі основних видів продукції рослинництва й тваринництва на душу населення);

4) показники, що характеризують  сферу обслуговування (платні та  побутові послуги на душу населення,  душовий показник роздрібного товарообігу, середня забезпеченість житлом, забезпеченість дошкільними закладами, школами, технікумами, вузами, клубними установами, бібліотеками, театрами, музеями, санаторіями та будинками відпочинку, лікарями всіх спеціальностей, лікарняними ліжками та ін.);

5) показники, що характеризують  стан довкілля та його охорону  (кількість викидів шкідливих  речовин в атмосферу та стічних  вод, осередків забруднення підземних  вод, уловлена частка шкідливих  речовин, що відходять від стаціонарних  джерел, питома вага нормативно очищених стоків, оборотної та послідовно використовуваної води, рівень озеленення забудови в містах і селищах міського типу, частка заповідних територій у загальній площі).

Із цих даних складена матриця «регіон-ознака», яка надалі була основою класифікування регіонів України методом кластерного  аналізу. Підсумок цієї роботи наочно представлений у вигляді ден- дрограми, що показує подібність між  об'єктами класифікування та їх групами  по мірі об'єднання (рис. 6.1).

На основі угруповань областей, утворених на третьому- четвертому рівнях класифікації, можна запропонувати  наступне економічне районування України:

1) Північний (Поліський)  район (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська обл.);

2) Південно-Західний (Подільський)  район (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.);

3) Центральний район  (Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Сумська обл.);

4) Західний (Карпатський)  район (Закарпатська, Івано- Франківська,  Чернівецька, Львівська обл.);

5) Східний (Донецько-Придніпровський)  район (Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська обл.);

6) Південний (Причорноморський) район (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл. і Республіка Крим).

При цьому слід зазначити, що кластерний аналіз, який покладено в основу районування, дозволив виділити за принципом однорідності провідних ознак і взаємозв'язків низку районів, які вкладаються в загальну схему, запропоновану іншими авторами, зокрема Поліський (Волинська, Рівненська, Житомирська обл.); Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.); Карпатський (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська обл.); Причорноморський (Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., Республіка Крим). У той же час він показав, що Харківська область більше тяжіє до промислово розвинених областей Донбасу й Придніпров'я, ніж до традиційно з нею пов'язуваних Полтавської та Сумської.

Наявність мережі науково  обґрунтованих економічних районів  з регіональними механізмами  управління їхньою економікою відкриває можливості для підвищення ролі та значення регіональної політики в Україні, більш повного врахування інтересів окремих територій країни.

10 Визначити місце регіону в економічному просторі

У кожній державі спостерігаються  відміни в географічному положенні  окремих частин її території, природно-кліматичних  умовах, запасах корисних копалин, етнічній структурі населення. Суттєву роль відіграють і регіональні відміни в історичному, економічному і соціальному розвитку окремих територій. І тому в наш час все більшої актуальності набувають питання вдосконалення територіальної організації продуктивних сил саме на регіональному рівні. Для того щоб детально дослідити саме територіальну організацію господарського комплексу на рівні регіонів, слід визначити суть самого поняття «регіон». 
Термін «регіон» з'явився ще в другій половині XX ст. для позначення країни, області. Водночас поняття «регіон» виникло в різних науках для виділення територіальних частин за певною ознакою. 
Виділення чи агрегування регіонів проводиться для цілей управління і, відповідно, планування й здійснення економічної та суспільної політики. Наведемо кілька визначень регіону. В «Географічному енциклопедичному словнику» регіон ототожнюється: 
1) з поняттям «район»; 
2) з територією (акваторією), не обов'язково існуючою таксономічною одиницею в системі якого-небудь територіального поділу (наприклад Азіатський регіон, Східний регіон і т.д.); 
3) з територією, що має спільність природних умов. 
У наведеному визначенні регіон ототожнюється або з фізико-географічним поняттям "район", або належить до категорії адміністративно-територіальних утворень країни, але лише певної їх частини. 
За іншим визначенням, регіон як організація території являє собою сукупність соціальних груп людей, які проживають на його території, діяльність яких свідомо направлена і координується для досягнення цілей суспільного розвитку. В цьому аспекті регіон необхідно розглядати як формальну, складну організацію, що має набір взаємопов'язаних цілей і задач, визначених потребами населення, його окремими соціальними групами, господарюючими суб'єктами і державою, яка зберігає зовнішні форми, правила поведінки і діє в межах встановленого порядку (соціальний підхід). Обриси регіонів змінюються в результаті як зовнішніх, так і внутрішніх ініціатив, а їх жителі активно залучаються до процесу перетворення (історичний, еволюційний підхід). 
Таким чином, соціально-економічний (суспільний) регіон можна визначити як частину території держави, виділену за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю, свідомо направлену і координовану для досягнення цілей суспільного розвитку і запобіганню дії руйнівних чи негативних зовнішніх сил. В умовах України первинним регіоном є Автономна Республіка Крим і адміністративні області. 
В усіх законодавчих актах України регіон визначається як частина території України, що відрізняється від інших спільністю природних, соціально-економічних, національно-культурних та інших умов. Регіон може співпадати з межами території суб'єкта держави чи об'єднувати території кількох суб'єктів України. В цьому значенні регіон розглядається вже як адміністративно-територіальне утворення певного рівня. 
Отже, виходячи з цього визначення, видно, що регіон розглядається як певна територія. ї тому, на нашу думку, вважається за доцільне встановити різницю суті понять «територія» і «регіон». 
Територія — вихідне поняття регіональної економіки — обмежена частина твердої поверхні Землі, що характеризується певною площею, географічним положенням та іншими ознаками. Поняттями, що його доповнюють, є акваторія — обмежена частина водної поверхні Землі та аероторія — частина повітряної оболонки Землі, співвіднесена з певною територією чи акваторією. Родовим поняттям, що об'єднує зміст понять «територія», «акваторія», «аероторія», є геоторія. 
У «Географічному енциклопедичному словнику» територія визначається: 
- як частина поверхні землі з властивими їй природними, а також створеними в результаті людської діяльності властивостями і ресурсами; 
- як адміністративно-територіальна одиниця в деяких зарубіжних країнах, що виокремлюється поряд з основною адміністративною одиницею за ознаками меншого освоєння; 
Із цих визначень випливає, що територія являє собою насамперед природне середовище людства (включаючи і так звану «вторинну природу» як наслідок перетворення її людиною). 
Отже, регіон — це передусім територіальна система, тобто регіональний суспільно-географічний комплекс, що розташований на певній території держави. 
Вихідними положеннями й поняттями регіональної економіки є структуризація соціально-економічного простору. Стосовно простору використовуються такі таксони або територіальні одиниці — ареал, зона, район, регіон. Поняття «ареал» (від лат. агеа — площа, ділянка) має біогеографічне походження і спочатку використовувалось щодо території поширення якого-небудь виду, роду рослин І тварин. Потім ареал став трактуватися як територія поширення яких-небудь явищ взагалі, економічних зокрема. Ареал позначає територію, в межах якої спостерігаються явища, що відсутні на сусідніх територіях. 
Зона (від грець, гоне — пояс) — територія (акваторія), в межах якої спостерігається однозначність показників інтенсивності якого-небудь явища (або певної сукупності явищ) або ця інтенсивність варіює в межах певного інтервалу. Відмінності в інтенсивності явища в межах зони зазвичай дають основу для виділення різних підзон. 
Отже, регіон перш за все являє собою складну територіальну систему. І тому необхідно чітко визначити поняття терміна «територіальна система». 
Термін «територіальна система» застосовується для різних просторових соціально-економічних явищ. Підтериторіальною системою розуміють цілісну сукупність різних видів продуктивних сил і виробничих відносин, що розвиваються в певних пропорціях і взаємозалежності на певній території і покликані задовольняти матеріальні та духовні потреби населення.Так, інколи виділяють чотири територіальні підсистеми: матеріальне виробництво, виробнича інфраструктура, населення і пов'язана з ним соціально-побутова інфраструктура, природні ресурси і їх територіальні структури. В інших випадках виділяються три територіальні підсистеми: виробництво, обслуговування, розселення.  
Одним з основних понять регіональної економіки є «економічний простір», що розвиває вихідну уяву про територію. ^ Економічний простір — це насичена територія, що вміщує багато об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько опановані й рекреаційні площі, транспортні та інженерні мережі тощо. Кожний регіон має свій внутрішній простір і зв'язки із зовнішнім простором. 
Близьким до поняття «економічний простір» є поняття «просторова (територіальна) структура економіки» і «просторова (територіальна) організація господарства». 
Більшість країн світу, крім найменших, мають неоднорідний економічний простір. Але навіть у межах неоднорідного економічного простору виділяються особливі частини — анклави й ексклави. 
Анклав — відокремлена ділянка території, яка по відношенню до території, що її оточує, відрізняється специфічними умовами (економічними, фінансовими, національно-культурними тощо). Типовими прикладами анклавів є вільні й офшорні економічні зони, що мають особливі режими зовнішньоекономічної й фінансової діяльності. 
Ексклав — це відокремлена від основної території країни її частина. 
З точки зору внутрішньої просторової структури, регіони поділяються на два основних типи: однорідні та вузлові. 
^ Однорідний (гомогенний) регіон не має великих внутрішніх різниць за суттєвими критеріями, наприклад, за природними умовами, щільністю населення, доходами на душу населення тощо. Очевидно, що повністю однорідний регіон — це абстракція, в реальності повністю однорідних регіонів не буває. Навіть якщо за багатьма критеріями регіон відносно однорідний, то за окремими — обов'язково неоднорідний. Зокрема, наявність у регіоні будь-якого особливого природного об'єкта (водного джерела, родовища корисних копалин тощо) чи великого міста робить регіон неоднорідним відразу за багатьма критеріями. 
Поняття «однорідного (гомогенного) регіону» має головним чином концептуально-методологічне значення. Отже, аналіз національної економіки як системи регіонів концентрує увагу на різницях між регіонами і припускає, що внутрішні відмінності регіонів є несуттєвими факторами, тобто кожний регіон умовно однорідний. Припущення однорідності регіонів неявно присутні у макроекономічних теоріях і моделях регіонального розвитку. 
Вузловий регіон має один чи кілька вузлів (центрів), які пов'язують решту простору. Регіон такого типу називають також центральним, поляризованим. 
У просторовій структурі вузлів регіону виділяють низку типових елементів. ^ Точка — об'єкт, ділянка, внутрішніми розмірами якого можна зневажати. Центр — об'єкт (чи концентрована група об'єктів), який відносно решти простору виконує якусь важливу функцію (адміністративну, фінансову, інформаційну). Ядро — частина регіону, в якій найбільше (із найбільшою щільністю, інтенсивністю) виражені його суттєві ознаки. Наприклад, у регіоні ресурсного типу в ядрі концентрується основна частина видобутку сировини.Периферія — «решта» частини простору, що доповнює центри, ядро. Крім того, в аналізі простору регіону виділяють й інші елементи: осередок, фокус, полюс.У рамках підсистем (виробництво, обслуговування, розселення) протікають взаємопов'язані процеси виробництва, накопичення, обміну та споживання (фази єдино відтворювального процесу) і соціально-демографічного розвитку. Дослідження їх має велике значення для керування комплексним розвитком територіальних систем. 
Основна особливість відтворювального процесу може бути сформульована як необхідність задоволення двоєдиної функції регіональної економіки.  

11 Проаналізувати форми просторової  організації господарства та  розселення 

Важливе місце в розширенні знань  про регіональну економіку належить визначенню її територіальної структури. Вирізнення територіальних одиниць  є одним з важливих напрямів регіональної території. Найбільш поширеними регіонами, які охоплюють економічну діяльність, соціальні процеси та управління, є адміністративно-територіальні  одиниці автономної республіки, областей, районів, міст, селищ міського типу та сіл. Цей поділ території України  на регіони проведено відповідно до поставлених цілей адміністративного  управління. У межах кожного виділеного адміністративного регіону вирішуються  насамперед різноманітні економічні питання, тому цей поділ заслуговує уваги  при вивченні питання регіональної економіки.

Другою важливою групою територіальних частин (таксонів) в Україні є  інтегральні економічні райони. В  Україні їх виділено 8 (деякі науковці подають 5-7, 9-11). Вони виділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території України і є  об'єктами економічного аналізу, прогнозування  і, певною мірою, державного регулювання. їх роль в перспективі буде зростати і може стати науковою базою вдосконалення  адміністративно-територіального устрою України.

Третьою групою територіальних таксонів можуть бути регіони різних типів, які  виникли в останній період. Серед  них такі, як "Буг" та "Карпатський", регіони, прикордонні з Російською Федерацією, які активно залучаються  до процесу формування економічних  транснаціональних відносин. Крім цього, виділяються регіони, які мають  статус вільних (спеціальних) економічних  зон.

Серед просторових форм організації  господарства існують різні типи територіально-виробничих комплексів, які практично є територіально-виробничими  частинами господарства країни. До них належать такі таксонічні одиниці, як промисловий пункт, промисловий  центр, промисловий вузол, агломерація, спеціалізований район, промислова зона. Найпростішим об'єктом виробничо-територіального  поділу території є промисловий  пункт, який формується на базі певного  виробництва і розташованого  біля нього поселення. Так сформувались промислові пункти-поселення. Це є характерним  для регіонів, де розміщені шахти. Біля шахти формується поселення  людей, які на ній працюють, - так  виникли шахтарські поселення.

Більш складними просторовими формами  організації господарства є промисловий  центр і промисловий вузол. Якщо в промисловому центрі поєднується  декілька промислових підприємств  однієї або різних галузей, то до промислового вузла можуть входити десятки  підприємств з кількома населеними пунктами зі спільними об'єктами інфраструктури. їх компактне розміщення на невеликій  території утворює територіально-виробничий комплекс як специфічну регіональну  економічну частину господарства. Ще більшими за територією і потужнішими  за виробничим потенціалом, а також  складнішими за композицією є  такі територіально-виробничі утворення, як промислова агломерація і промисловий  район, до складу яких входять територіально-виробничі  комплекси нижнього рангу. Ці територіальні  форми організації промислового виробництва є результатом високої  територіальної концентрації господарства і населення, виробничих і невиробничих видів діяльності та різноманітних  функцій.

Наявність різних типів територіально-виробничих комплексів веде до формування просторової  структури господарства. За особливостями  територіальної концентрації виробництва  формуються агломераційні райони, які  характерні для Донбасу, Придніпров'я. Регіони з порівняно рівномірним  розміщенням промислових вузлів як ядер регіонального розвитку характерні для Північного Сходу, Поділля. Для  Полісся характерні регіони розрідженого розміщення центрів як ядер локального розвитку територій.

Як бачимо, на території України  сформувалась складна система побудови регіональної економіки, яка характеризується як просторово-горизонтальними відносинами, так і просторово-вертикальною супідрядністю, яка притаманна адміністративно-територіальним таксонам.

Регіональна економіка формується під дією раціонального розміщення продуктивних сил і це є спільним для тих наукових дисциплін, які  сьогодні включені в єдину програму

Проте регіональна економіка має  і відмінність, яка полягає в  тому, що вона розглядає предмет  дослідження як постійно відтворювальну систему. Для цієї системи характерним  є своєрідний характер регіональних виробничих відносин, які охоплюють  взаємодію з місцевими природними умовами і ресурсами, розселенням  населення і формуванням регіонального  соціуму, відносини між суб'єктами господарювання на даній території.

Регіональна економіка має тісні  зв'язки з загально методологічними  дисциплінами - політичною економією  і економічною теорією. Оскільки регіональна економіка являє  собою комплексну економічну дисципліну, то закони і закономірності розвитку економічних процесів стосуються і  конкретних регіональних економічних  умов. Певною мірою вона використовує і основні економічні категорії.

Щодо економічних дисциплін, які  стосуються макро- та мікроекономіки, регіональна економіка виокремлюється специфічним положенням - на відміну  від загальних питань суспільного  виробництва чи питань діяльності первинної  ланки економіки - підприємства - вона вивчає просторову організацію економіки. Одночасно регіональна (просторова) економіка тісно пов'язана з  макроекономікою і мікроекономікою, оскільки процеси діяльності як окремого підприємства, так і усієї економічної  системи пов'язані з конкретними  природними, соціально-економічними та іншими умовами, які склалися на певній території.

Основні форми  територіальної організації господарства.

Розглядаючи форми територіальної організації та розміщення продуктивних сил, треба впорядкувати термінологію, що використовується для докладнішого вивчення цих понять. Оскільки йдеться  про виробництво, території, продуктивні  сили, територіальну структуру тощо, слід розділити ці поняття. Спочатку розглянемо поняття, що визначають зв'язок об'єкта з територією, а потім  ті, що стосуються розміщення на тому ж  терені виробництва.

Територіальна організація  ПС — це просторовий взаємозв'язок галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів, що спирається на раціональне  використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, заощадження  витрат на подолання диспропорцій у  взаєморозміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва й  споживання продукції.

Розміщення продуктивних сил — це географічний поділ продуктивних сил по території. Термін "розміщення" виражає конкретне поняття, а  саме — приуроченість господарських  об'єктів до тих або інших джерел сировини, палива і енергії, місць  концентрації трудових ресурсів і районів  споживання готової продукції. Таке "розміщення" розглядається як частина загального процесу територіальної організації ПС.

Територіальна організація  ПС передбачає зв'язки виробництва  з природним середовищем та економічні зв'язки Економічні зв'язки — це широке коло взаємовідносин у виробничій та невиробничій сферах, а також між  самими сферами. З розвитком суспільства  економічні зв'язки дедалі ускладнюються. 
Класифікація економічних зв'язків характеризується багатоплановістю. Для територіально-виробничого комплексу можна виокремити два типи економічних зв'язків виробничі та невиробничі. У межах промислового комплексу є такі групи зв'язків

— зв'язки, зумовлені єдністю  місця (етектро-, тепло-, газо-, водопостачання);

— матеріально-технічні (постачально-збутові) зв'язки стосовно сировини, палива, обладнання та готової продукції;

— зв'язки за кооперуванням, тобто за спільним виготовленням  продукції;

— зв'язки за комбінуванням, тобто за послідовною обробкою сировини.

З регіонального погляду  зв'язки бувають внутрішньорайонні, міжрайонні та міжнародні

Залежно від рівня загосподарювання території, рівня економічного розвитку країни та мети функціонування її господарства постають різні форми організації  території та виробництва.

Територіальна організація  виробництва визначається як синтез форм суспільної організації виробництва, який спирається на галузевий та територіальний поділ праці

Більш спрощеним е поняття "розміщення виробництва", тобто  географічне поширення промисловості, сільського господарства й транспорту на земній кулі. З цим поняттям пов'язане  використання природних ресурсів, а  також налагодження зв'язків між  країнами й регіонами Оскільки під  розміщенням ПС розуміють "налагодження господарських зв'язків", треба  визначити територіальну структуру  господарства. 
Поняття "територіальна структура господарства" ширше й ближче до поняття "територіальна організація продуктивних сил", а "територіальна організація господарства", що розглядає тільки "територіальну приуроченість її елементів до певної території", включає також і характер зосередження окремих галузей господарства, їхній взаємозв'язок.